14 травня 2026 рокуСправа №160/5169/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
04 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) щодо не зарахування до страхового стажу періоди трудової діяльності з 08.12.1982 по 05.12.1984 рік, з 02.01.1991 по 15.03.1991 рік, 01.09.1992 року по 02.12.1997 року ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 );
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) здійснити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) зарахування до страхового стажу періоди трудової діяльності зазначені в трудовій книжці НОМЕР_2 від 05.08.1981 року: з 08.12.1982 року по 05.12.1984 року, з 02.01.1991 року по 15.03.1991 року, з 01.09.1992 року по 02.12.1997 року;
повернути мені різницю в виплачуваній та перерахованій пенсії.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 07.02.2021 року отримує пенсію за віком призначену відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
08.09.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив:
- надати пояснення як розрахована пенсія;
- чому не всі періоди трудової діяльності зараховані до страхового стажу;
- чому не проведено індексації з 2022 року з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) з якої сплачено страхові внески в розмірі 8118,81 грн.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №47942-38318/К-01/8-0400/25 від 30.09.2025 року позивачеві повідомлено, що страховий стаж при призначенні пенсії зараховано по 31.12.2020 року та складає 35 років 07 місяців 17 днів.
Згідно трудової книжки НОМЕР_3 до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 08.12.1982 по 05.12.1984, з 21.02.1990 по 01.01.1991, з 02.01.1991 по 15.03.1991, 3 01.09.1992 по 02.12.1997.
Відповідно до Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності відповідних записів в ній стаж встановлюють за іншими документами за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи періодів роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, для зарахування вищевказаних періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки, видані підприємствами, на яких Ви працювали, на підставі первинних документів.
Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1% складає 0,35583 (35 років х 12) = (420 місяців + 07 місяців) : 12 : 100 х 1).
Пенсію обчислено відповідно до статей 27 і 28 Закону №1058 за даними системи персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 31.12.2020.
Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації становить 2,55447.
Середньомісячний заробіток для обчислення Вашої пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2018, 2019, 2020 роки, складав 23293,73 грн. (9118,81 грн. х 2,55447).
Відповідно до підпункту 6 пункту 2 Постанови №209 з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 року включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовується для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення:
- для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2021 році - 1,0575.
Середньомісячний заробіток для обчислення Вашої пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2018, 2019, 2020 роки, із застосуванням коефіцієнта збільшення в розмірі 1,0575 складає 24633,11 грн. (9118,81 грн. х 1,0575 х 2,55447).
З урахуванням вищезазначених вимог законодавства загальний розмір пенсійної виплати станом на 01.03.2025 складає 9161,78 грн., у тому числі:
8826,78 грн. - розмір пенсії за віком (ст.27) (24633,11 х 0,35833);
135,00 грн. - надбавка на індексації 01.03.2022;
100,00 грн. - надбавка на індексації 01.03.2023.
100,00 грн. - надбавка на індексації 01.03.2024.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи: з 08.12.1982 по 05.12.1984 року, з 02.01.1991 по 15.03.1991 року, 01.09.1992 року по 02.12.1997 року, у зв'язку з чим позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 року для розгляду адміністративної справи №160/5169/26 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
09.03.2026 року на адресу відповідача направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
10.03.2026 року відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 05.08.1981 року ОСОБА_1 працював в наступні періоди:
- з 08.12.1982 по 05.12.1984 року (записи №4 - №6);
- з 21.02.1990 по 01.01.1991 року (записи №13 - №14);
- з 02.01.1991 по 15.03.1991 року (записи №15 - №16);
- з 31.08.1992 по 02.12.1997 року (записи №19 - №21).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 07.02.2021 року отримує пенсію за віком призначену відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
08.09.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив:
- надати пояснення як розрахована пенсія;
- чому не всі періоди трудової діяльності зараховані до страхового стажу;
- чому не проведено індексації з 2022 року з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) з якої сплачено страхові внески в розмірі 8118,81 грн.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №47942-38318/К-01/8-0400/25 від 30.09.2025 року позивачеві повідомлено, що страховий стаж при призначенні пенсії зараховано по 31.12.2020 року та складає 35 років 07 місяців 17 днів.
Згідно трудової книжки НОМЕР_3 до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 08.12.1982 по 05.12.1984, з 21.02.1990 по 01.01.1991, з 02.01.1991 по 15.03.1991, з 01.09.1992 по 02.12.1997.
Відповідно до Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності відповідних записів в ній стаж встановлюють за іншими документами за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи періодів роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, для зарахування вищевказаних періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки, видані підприємствами, на яких Ви працювали, на підставі первинних документів.
Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1% складає 0,35583 (35 років х 12) = (420 місяців + 07 місяців) : 12:100 х 1).
Пенсію обчислено відповідно до статей 27 і 28 Закону №1058 за даними системи персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 31.12.2020.
Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації становить 2,55447.
Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2018, 2019, 2020 роки, складав 23293,73 грн. (9118,81 грн. х 2,55447).
Загальний розмір пенсії з 07.02.2021 року становив 8288,61 грн., з яких:
8288,61 грн. - розмір пенсії за віком (ст.27) (23293,73 х 0,35583).
Відповідно до підпункту 6 пункту 2 Постанови №209 з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 року включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовується для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення:
- для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2021 році, - 1,0575.
Середньомісячний заробіток для обчислення Вашої пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2018, 2019, 2020 роки, із застосуванням коефіцієнта збільшення в розмірі 1,0575 складає 24633,11 грн. (9118,81 грн. х 1,0575 х 2,55447).
З урахуванням вищезазначених вимог законодавства загальний розмір пенсійної виплати станом на 01.03.2025 складає 9161,78 грн., у тому числі:
8826,78 грн. - розмір пенсії за віком (ст.27) (24633,11 х 0,35833);
135,00 грн. - надбавка на індексації 01.03.2022;
100,00 грн. - надбавка на індексації 01.03.2023.
100,00 грн. - надбавка на індексації 01.03.2024.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи: з 08.12.1982 по 05.12.1984 року, з 02.01.1991 по 15.03.1991 року, 01.09.1992 року по 02.12.1997 року, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 07.02.2021 року отримує пенсію за віком призначену відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню або за умови сплати страхових внесків.
Отже з урахуванням вимог статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при зарахуванні до трудового стажу періоду роботи в колгоспі враховується: чи перебувала особа членом колгоспу та чи виконувала встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві. У разі наявності документів (трудової книжки колгоспника, довідки господарства (підприємства) чи архівної установи, тощо), які підтверджуються членство в колгоспі, стаж роботи в цьому господарстві до 01.01.1966 року зараховується як повний рік незалежно від кількості нарахованих трудоднів за рік або відпрацьованих людино-днів на рік.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до статті 26 Закону України №1058-ІV, наявність страхового стажу, передбаченого частинами 1, 3 цієї статті, дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Суд зазначає, що у зв'язку з тим, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, суд приходить до висновку, що неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача, тому спірні періоди роботи позивача зараховуються до стажу роботи.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне положення міститься також і в статті 48 Кодексу законів про працю України, згідно з якою трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію "Про порядок ведення трудових книжок працівників".
Згідно пункту 1.1 Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (пункт 2.2 Інструкції).
Згідно пункту 2.3 Інструкції, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Згідно пункту 2.4 Інструкції, всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162.2.10. Окрім того, відповідно до вимог пункту 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний".
Відповідності до пункту 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини 1 статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.
Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 05.08.1981 року ОСОБА_1 працював в наступні періоди:
- з 08.12.1982 по 05.12.1984 року (записи №4 - №6);
- з 21.02.1990 по 01.01.1991 року (записи №13 - №14);
- з 02.01.1991 по 15.03.1991 року (записи №15 - №16);
- з 31.08.1992 по 02.12.1997 року (записи №19 - №21).
Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 08.12.1982 по 05.12.1984 року, з 02.01.1991 по 15.03.1991 року, 30.08.1992 року по 02.12.1997 року, і, як наслідок зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу періоди його роботи: з 08.12.1982 по 05.12.1984 року, з 02.01.1991 по 15.03.1991 року, 30.08.1992 року по 02.12.1997 року.
Щодо повернення різницю в виплачуваній та перерахованій пенсії, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює перерахунок пенсійного забезпечення.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити повернення різниці в виплачуваній та перерахованій пенсії, з урахування зарахованих періодів страхового стажу будуть вирішені під час здійснення перерахунку та виплати пенсії за цим рішенням, відтак зазначені вимоги позивача в цій частині є передчасними та спрямовані на захист ще не порушених прав позивача, що суперечить статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, у той час як судовий захист може надаватися лише порушеним правам.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1331,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Укрпошта" від 27.02.2026 року.
А отже, пропорційно задоволеним позовним вимогам, суд приходить до висновку про необхідність стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1231,20 грн.
Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 08.12.1982 по 05.12.1984 року, з 02.01.1991 по 15.03.1991 року, 30.08.1992 року по 02.12.1997 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу періоди його роботи: з 08.12.1982 по 05.12.1984 року, з 02.01.1991 по 15.03.1991 року, 30.08.1992 року по 02.12.1997 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1231,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник