про залишення позовної заяви без руху
15 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/5821/26
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Смокович В.І., вивчивши позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Представник позивача адвокат Матвіюк Наталія Ростиславівна, в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 22.02.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти; визнання протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.04.2018 по 22.02.2023 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення . індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.04.2018 по 22.02.2023 відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з відрахуванням виплаченої суми із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Положеннями статей 160, 161 КАС України визначено форму та зміст позовної заяви, а також документи, що додаються до такої.
Питання дотримання строку звернення до суду буде вирішено після надходження відзиву та письмових доказів.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу норм частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить, зокрема, зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 22.02.2023 та індексацію грошового забезпечення з 01.04.2028 по 22.02.2023.
Разом із тим, вказані позовні вимоги необхідно оцінювати як вимоги про стягнення суми недоплаченого грошового забезпечення, яке охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці» у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013.
Таким чином, спір про грошове забезпечення набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
До суду позивач через свого представника із цим позовом звернувся 07.05.2026.
Тобто на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Із набранням 19.07.2022 чинності Законом №2352-ІХ, частини перша та друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції, й аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19.07.2022, так і в чинній її редакції) у зіставленні з нормами пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно із якими під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, та з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 29.11.2023 в справі №990/233/23, обставини якої є аналогічними до обставин справи № 990/242/23, необхідно зазначити таке:
- норми частини п'ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);
- стаття 122 КАС України, зокрема частина п'ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;
- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати визначений у статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними відносно приписів частини п'ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;
- з 19.07.2022 для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022, тобто з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ;
- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19.10.2022, проте на підставі пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений до 30.06.2023.
З приводу «продовженого» строку до 30.06.2023 для звернення до суду, то необхідно зазначити, що карантин на всій території України був установлений постановою Кабінету Міністрів України № 211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 651 карантин припинив дію з 30.06.2023.
У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, й у вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину, якщо строк, установлений у статті 233 КЗпП України, був «прив'язаний» до нього, закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення, як умову для відкриття провадження у справі, заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.
Позивач з позовом звернувся до суду 07.05.2026, тобто більше ніж через три місяці після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України.
Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19.07.2022 і мав би закінчитися 19.10.2022, якби не положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30.06.2023. Протягом усього цього періоду (з 19.07.2022 до 30.06.2023) позивач мав право - у межах строку - звернутися до суду з даним позовом до 30.09.2023.
Наведена позиція суду узгоджується із практикою Верховного Суду, зокрема ухвалою від 07.12.2023 по справі № 990/242/23, а також з висновками, викладеними у рішенні від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, а також у постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Крім того, правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26.12.2011 у справі № 6-77цс11, від 24.06.2015 у справі № 6-116цс15, від 06.04.2016 у справі № 6-409цс16, від 11.10.2017 у справі № 311/136/16, від 08.11.2017 у справі № 202/4914/16-ц.
У постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що остаточний розрахунок при звільненні із позивачу проведено 25.07.2023. Отже, відповідно до наведених вище положень статті 233 КЗпП України позивач мав звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у тримісячний строк, тобто до 26.10.2023. Проте позов ним було подано безпосередньо до суду першої інстанції лише 02.11.2023 о 15 год 07 хв, про що на першій сторінці позовної заяви міститься відповідна відмітка суду.
Варто зауважити, що така правова позиція не суперечить висновку Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11.12.2025, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
У випадку ж який склався у цій справі, позивач 22.02.2023 припинив трудову діяльність у відповідача та при звільненні мав відомості про заробітну плату.
При цьому визначення моменту звільнення, як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Так, до позовної заяви долучено лист в/ч НОМЕР_1 від 03.02.2025 №1636/239/ПС, у якому зазначено, що розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 у період з 01.04.2018 становить 1762 грн станом на 01.01.2018. До вказаного листа надано також інформаційну таблицю із повідомленням, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 розмір прожиткового мінімуму, який застосовувався для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 у
Отже, момент отримання зазначеного листа визначає початок перебігу строку у цій справі та відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.
Направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа від 08.04.2026 №1636/750/ПС не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Звільнившись з військової частини 22.02.2023 та отримавши відомості щодо отримання ОСОБА_1 грошового забезпечення (лист від 03.02.2025), представник позивача лише 07.05.2026 звернулася із заявою до відповідача про виплату спірних сум.
Відтак ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав ще 03.02.2025.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.01.2026 по справі № 200/8730/24.
Отож, стороною позивача не зазначено жодних поважних причин, які об'єктивно не залежали від позивача та позбавляли його права на звернення до суду протягом тримісячного строку після отримання підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки заява про поновлення строку звернення до суду не містить обставин, які вказують на поважність причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, то відповідно до частини першої статті 123 КАС України позовну заяву належить залишити без руху в частині позовних вимог за період з 19.07.2022, встановивши позивачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивачу у цей строк необхідно усунути вказані недоліки позовної заяви шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати інші поважні причини пропуску цього строку, навести обставини, які об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду, та надати відповідні докази на їх підтвердження.
Керуючись статтями 122-123, 160-161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Встановити ОСОБА_1 та його представнику строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022, у якій вказати інші поважні причини пропуску цього строку, навести обставини, які об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду, та надати відповідні докази на їх підтвердження - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Суддя В.І. Смокович