Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3035/2026
14 травня 2026 року місто Київ
справа № 756/6104/25
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Таргоній Д.О.
за участю секретарів судового засідання - Олешко Л.Ю., Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Тихої О.О., у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У квітні 2025 року позивач КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість:
за спожиті до 01травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 4337,56 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 628,95 грн., 3% річних у розмірі 151,52 грн.;
за спожиті до 01травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 5249,99 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 761,25 грн., 3% річних у розмірі 183,39 грн;
за спожиті з 01травня 2018 року по 31жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 11453,07 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 1700,80 грн., 3% річних у розмірі 410,90 грн.;
за спожиті з 01травня 2018 року по 31жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 50031,02 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 7335,00 грн., 3% річних у розмірі 1768,86 грн.;
за спожиті з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2025 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 24229,01грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 2701,90 грн., 3% річних у розмірі 638,42 грн., пені у розмірі 361,59 грн.;
за спожиті з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2025 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 56323,08грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 6865,08 грн., 3% річних у розмірі 1594,73 грн., пені у розмірі 924,66 грн.;
з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 475,61грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що позивач 01 травня 2018 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, а з 01листопада 2021 року виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.
Вказував, що позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року №602-18, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП КМДА «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з центрального опалення у розмірі 4337,56 грн. та з центрального постачання гарячої води у розмірі 5249,99 грн.
Зазначав, що будинок за адресою: АДРЕСА_2, під'єднаний до мереж тепло- та водопостачання, як наслідок квартира № 173 за зазначеною адресою під'єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже відповідач зареєстрована за вказаною адресою, відтак є споживачем послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року споживачемпослуг з ТЕ/ПГВ.
Посилався на те, що відповідач своєчасно не сплачує за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 липня 2025 року позов КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість у сумі 178126,39 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн.
Ухвалою Оболонськогорайонного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 липня 2025 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».
В обґрунтування вимог посилалася на те, що позивачем не надано розрахунку заборгованості по щомісячним платежам до 01 травня 2018 року, а також у позовній заяві позивач не вказує за який період виникла зааборгованість, яку він просить стягнути за період до 01 травня 2018року, та яка перейшла до нього від попереднього кредитора.
Вказувала, що відповідач, через відсутність будь-якого розрахунку заборгованості до 01 травня 2018 року булапозбавлена можливості перевірити такий розрахунок та висунути свої заперечення щодо нього чи надати свій контррозрахунок.
Зазначала, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку, що строк позовної давності не може бути пропущеним, оскільки такий перебіг продовжений в силу Закону №540-IX та Закону №2120-IX.
Посилалася на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність у позивача належних та допустимих доказів того, що у нього існували об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом до суду у строк, передбачений частиною першою статті 261 ЦК України з вимогами про стягнення заборгованості за період з період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року; з 01 листопада 2021 року по 2025 рік, відповідно, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ст.ст.19,25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Статтями 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що договір про надання комунальних послуг укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку. Частиною 5 статті 13 вище вказаного закону визначено, що відмова від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладення договору з виконавцем не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Частиною 1 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки, згідно з частиною 2 статті 641 ЦК України, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу, є запрошенням укласти договір (оферту), якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях, то відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її приєднання (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо вони фактично користуються ними зі згоди постачальника послуг.
Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи, з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» здійснює надання послуг з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води (ЦПГВ), а з 01 листопада 2021 року у зв'язку із зміною законодавства - з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води. (ЦО/ЦПГВ).
На виконання вимог законодавства, КП «Київтеплоенерго» на підставі типових договорів, підготовлені та опубліковані/оприлюднені: договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ опублікований в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085).
Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ, то відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про житлово комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води.
Підтвердженням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ є, у тому числі, факт отримання послуг споживачами.
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного договір №602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат.
Згідно з додатком №1 та додатком №2 до договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води за адресою споживання: АДРЕСА_2 .
На підтвердження розміру заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, постачання теплової енергії позивачем КП «Київтеплоенерго» надано розрахунки заборгованості.
Як зазначено у витягу з реєстру територіальної громади м.Києва від 14 квітня 2025 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_3 з 16 жовтня 1980 року; ОСОБА_4 з 29 липня 2004 року; ОСОБА_5 з 29 липня 2004 року; ОСОБА_6 з 20 вересня 2007 року; ОСОБА_7 з 20 вересня 2007 року; ОСОБА_1 з 20 вересня 2007 року.
Відповідно особи, які зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за вказаною адресою, оплату яких останні вчасно та регулярно не здійснювали, що призвело до утворення заборгованості.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 25 березня 2026 року відповідач ОСОБА_1 вказувала на те, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить її бабусі ОСОБА_3 на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 18 березня 1993 року. У вказаній квартирі зареєстрована не лише вона, але і її бабуся ОСОБА_3 , мати ОСОБА_5 , сестра ОСОБА_6 та брати ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які також повинні нести витрати за житлово-комунальні послуги. Посилалася на те, що вона з березня 2018 року не проживає у вказаній квартирі.
Щодо посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що у зазначені квартирі зареєстровані і інші особи крім неї, які користуються житлово-комунальними послугами, які надає позивач та відповідно останні повинні їх також оплачувати колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з вимогами чинного законодавства усі повнолітні та дієздатні особи, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, вважаються такими, що споживають комунальні послуги, а отже, відповідно до положень ЦК України вони несуть солідарну відповідальність за оплату. Це означає, що кожен з них може бути притягнутий до відповідальності за всю суму боргу.
Положеннями частини 1 статті 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Як вбачається з позовної заяви, позивач пред'явив позовні вимоги про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги по квартирі за адресою: АДРЕСА_2 лише до ОСОБА_1 .
Оскільки ОСОБА_1 з 20 вересня 2007 року зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , а відтак остання має обов'язок сплатити заборгованість за житлово-комунальні послуги.
При цьому, боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотню вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тобто, ОСОБА_1 у разі сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги по квартирі за адресою: АДРЕСА_2 має право звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з решти солідарних боржників, в тому числі і з власника квартири, які відмовилися нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Посилання відповідача на те, що вона не проживає за спірною адресою, а тому не повинна сплачувати за комунальні послуги, колегія суддів відхиляє, оскільки послуги, вартість яких залежить від кількості осіб, які зареєстровані у квартирі повинні оплачуватися особами, які зареєстровані у квартирі.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку, що строк позовної давності не може бути пропущеним, оскільки такий перебіг продовжений в силу Закону №540-IX та Закону №2120-IX, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст.256 ЦК України).
Відповідно до ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).
Відповідно до п.12Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України продовжувалася.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Разом з тим, на момент відміни карантину діяв п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, зурахуванням п.п.12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість: за спожиті до 01 травня 2018 рокупослуги з централізованого опалення у розмірі 4337,56грн. та за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачанняу розмірі 5249,99 грн.
З розрахунків заборгованості, які були надані позивачем вбачається, що заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 4337,56 грн.виникла з листопада 2017 року, а за послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 5249,99 грн. виникла з грудня 2017 року.
А відтак, позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки позовні вимоги у даній справі заявлені КП «Київтеплоенерго» в межах строку позовної давності (з березня 2017 року).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, зокрема, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора - вимагати сплату грошей за надані послуги.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена ч.2 ст.625 ЦК України.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року №1405, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, поновлено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на комунальні послуги з 31 грудня 2023 року, у випадку прострочення сплати коштів.
З розрахунків, наданих позивачем, вбачається, що позивач просив стягнути з відповідачів 3% річних та інфляційні втрати за період з січня 2024 року по 31 березня 2025 року.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача є законним і обґрунтованим.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Головуючий:
Судді: