Справа № 755/19062/25 Головуючий у суді І інстанції Галаган В.І.
Провадження № 22-ц/824/5019/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
13 травня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2025 року комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за комунальні послуги у загальному розмірі 105 141,82 грн, яка складається із:
- заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 11 838,66 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 2 024,40 грн, 3 % річних у розмірі 532,21 грн;
- заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 6 652,97 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1 137,65 грн, 3 % річних у розмірі 299,07 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 19 485,85 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3 332,11 грн, 3 % річних у розмірі 876,09 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 10 304,02 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1 761,98 грн, 3 % річних у розмірі 463,23 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 25 451,95 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3 520,19 грн, 3 % річних у розмірі 927,53 грн, пені у розмірі 1 128,50 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 10 727,96 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1 406,09 грн, 3 % річних у розмірі 365,52 грн, пені у розмірі 444,74 грн;
- заборгованості зі сплати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 517,13 грн, зі сплати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 807,40 грн, зі сплати за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 136,57 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення (з 01 листопада 2021 року - постачання теплової енергії) та постачання гарячої води, які надаються КП «Київтеплоенерго» за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка у встановленому законом порядку від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не відмовлялась, своєчасно не сплачувала кошти за спожиті комунальні послуги, в результаті чого станом на 01 серпня 2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 105 141,82 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість у розмірі 105 141,82 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, а всього на загальну суму 108 169,82 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , і є споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, які постачало ПАТ «Київенерго» та на даний час постачає КП «Київтеплоенерго». Однак відповідачка своєчасно не вносить плату за отримані комунальні послуги, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 105 141,82 грн з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, яка підлягає стягненню з неї на користь позивача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд розглянув справу без повідомлення (виклику) сторін, але відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, у зв'язку з чим в порушення принципу змагальності та об'єктивності була позбавлена можливості ознайомитися з матеріалами справи, надати заперечення і подати докази.
Позивач не довів факту надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, а саме відсутні такі докази як: акти приймання-передачі послуг; акти виконаних робіт з постачання гарячої води та централізованого опалення; документи про обсяг споживання; технічні дані вузлів обліку; документи про температуру теплоносія; акти-претензії; докази проживання відповідачки; дані з лічильників, яких у квартирі немає; показання абонентського відділу.
Розрахунок, на який посилається суд першої інстанції, не належним доказом надання послуг. Відсутні завірені копії паперових документів та роздруківки електронних первинних документів (акт виконаних робіт) відповідно до пункту 126 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 серпня 2022 року в справі № 908/2287/17.
Суд не перевірив, хто саме користувався послугами і чи користувався взагалі, а позивач не довів підстав виникнення у відповідачки зобов'язання, так як у матеріалах справи відсутній договір, укладений між сторонами у встановленому законом порядку, а також належним чином оприлюднений публічний договір і підтвердження приєднання відповідачки до нього.Позивач не надав доказів того, що відповідачка була ознайомлена з умовами публічного договору та погодилася з ними, тому його вимоги є неправомірними.
Таким чином ОСОБА_1 вказує, що є неналежним відповідачем у справі і не є стороною будь-якого договору з КП «Київтеплоенерго», тому не може нести відповідальність за невиконання договірних зобов'язань перед цією юридичною особою.
У поданих позивачем документах зазначено про борг, що сформувався з 2018 року, проте суд першої інстанції не врахував, що ці вимоги заявлені після закінчення строку позовної давності.
Крім того, з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого та протягом 30 днів з дня його відміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» було заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Карантин на всій території України тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року. Тому відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України у зазначений період не застосовується.
Також відповідачка стверджує, що КП «Київтеплоенерго» не має відповідних КВЕДів, у відкритих даних щодо цього підприємства (код ЄДРПОУ 40538421) відсутній вид діяльності: надання послуг централізованого опалення. Це, на її думку, означає, що підприємство не має права здійснювати відповідну діяльність, отже не могло виставляти їй рахунки чи вимагати оплати. Подані позивачем документи не можуть слугувати належною підставою для пред'явлення вимог майнового характеру і не підтверджують факту виникнення у неї заборгованості за комунальні послуги.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, а КП «Київтеплоенерго» явку свого представника не забезпечило, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради(Київської міської державної адміністрації) від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
За розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Позивачем підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), зміст якого відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Отже, починаючи з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго», а із 01 листопада 2021 у зв'язку зі зміною законодавства позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.
За даними витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 11 липня 2025 року та довідки відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА від 02 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 23 жовтня 1972 року по теперішній час (а.с. 6, 53).
Відповідачка проживає за вказаною адресою та є споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, які постачало ПАТ «Київенерго», а на даний час постачає КП «Київтеплоенерго».
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило, а позивач набув право вимоги в тому числі до фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов'язань перед первісним кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані первісним кредитором за період 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.
Згідно витягів з додатків № 1 та № 2 до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18 позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги за адресою: АДРЕСА_1 , з централізованого опалення у розмірі 11 838,66 грн, з централізованогопостачання гарячої води у розмірі 6 652,97 грн(а.с. 25, 26).
Крім того, відповідно до пункту 1.3 договору цесії позивач, як новий кредитор, набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка, штраф, пеня), 3 % річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші (без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем зобов'язань з оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 та/або додатку № 2 до договору цесії.
Таким чином позивач прийняв право вимоги до відповідачки щодо заборгованості за спожиті послуги з центрального опалення та централізованого гарячого водопостачання, а також прийняв право вимоги щодо будь-яких інших, передбачених договором та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати за спожиті послуги.
При цьому надання послуг здійснювалось їх попереднім виконавцем на підставі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, який був опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Нарахування за спожиті відповідачем послуги здійснювалось на підставі постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 серпня 2025 року заборгованість відповідачки за вказані комунальні послуги становить 105 141,82 грнта складається із:
- заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 11 838,66 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 2 024,40 грн, 3 % річних у розмірі 532,21 грн;
- заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 6 652,97 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1 137,65 грн, 3 % річних у розмірі 299,07 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 19 485,85 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3 332,11 грн, 3 % річних у розмірі 876,09 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 10 304,02 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1 761,98 грн, 3 % річних у розмірі 463,23 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 25 451,95 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3 520,19 грн, 3 % річних у розмірі 927,53 грн, пені у розмірі 1 128,50 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 10 727,96 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1 406,09 грн, 3 % річних у розмірі 365,52 грн, пені у розмірі 444,74 грн.
Також відповідачці нараховано плату за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 517,13 грн, за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 807,40 грн та за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 136,57 грн(а.с. 8-24).
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо неповідомлення відповідачки про розгляд справи
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов'язком суду.
Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, зокрема, про належне повідомлення особи про вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка про одержання судової повістки, яка разом з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повісток про виклик до суду без зазначення конкретної причини повернення є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи, оскільки таке повернення повістки про виклик до суду не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її відсутність за адресою, повідомленою суду. Повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.
Подібного правового висновку дійшли Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та Верховний Суд в постанові від 17 жовтня 2019 року у справі №130/3251/13.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 жовтня 2025 року районний суд постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі та постановив проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Згідно даних супровідного листа від 02 жовтня 2025 року копію зазначеної ухвали разом з матеріалами позовної заяви було направлено ОСОБА_1 на адресу її зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно до наявної у справі роздруківки трекінгу із сайту АТ «Укрпошта» поштове відправлення за № R067010578326 повернуто відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання (а.с. 59).
Отже, судом першої інстанції не був дотриманий порядок повідомлення відповідачки про пред'явлений до неї позов та про розгляд справи, встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, тому вона не змогла скористатись своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Проте вказана обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачає підставу для скасування судового рішення лише у випадках неповідомлення учасника справи про дату, час та місце судового засідання.
Натомість, у даній справі судове засідання не проводилось, справа була розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно із абзацом 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а отже правильне по суті судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).
Своє відношення до позовних вимог та рішення місцевого суду ОСОБА_1 виклала в апеляційній скарзі, тим самим реалізувавши принцип змагальності. Відповідачка надала апеляційному суду докази, які вона не змогла надати до суду першої інстанції з причин не повідомлення її про відкриття провадження у справі, а також заявила про застосування строку позовної давності.
За таких обставин порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанціївідповідно до вимог статті 376 ЦПК України, апеляційним переглядом не встановлено.
Щодо стягнення заборгованості за комунальні послуги
Правовідносини між сторонами у спірний період були врегульовані нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630) та втратили чинність 01 травня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 85 від 02 лютого 2022 року.
Згідно пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII(далі - Закон № 2189-VIII) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 7 цього Закону визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно із статтею 9 Закону № 2189-VIIIунормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з пунктом 18 Правил № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.
Пунктом 30 Правил № 630 передбачено що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Позивач у позовній заяві посилався на те, що виникнення цивільних прав та обов'язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення (теплової енергії) та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У статті 12 Закону № 2189-VIII визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов'язання (обсяг прав та обов'язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора.
У справі, яка переглядається, надання комунальних послуг ОСОБА_1 здійснювалось ПАТ «Київенерго» на підставі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами № 630, який був опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
На підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) № 602-18 від 11 жовтня 2018 року КП «Київтеплоенерго» прийняло від ПАТ «Київенерго» право вимоги до відповідачки заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, яка виникла станом на 01 травня 2018 року, та прийняло право вимоги будь-яких інших передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати за спожиті послуги.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 та є договором приєднання, а отже може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до пункту 8 Правил № 630 послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - договір).
За змістом положень статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до умов частини першої статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з частиною другою статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частин першої, другої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Отже, за змістом даних норм відповідь особи про прийняття пропозиції укласти договір - акцепт повинен бути повним і беззастережним. В такому випадку особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом, автоматично стає стороною в договірному зобов'язанні.
За загальним правилом мовчання не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.
Зокрема, згідно статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму вчинення правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Водночас за частиною третьої статті 205 ЦК України мовчання, як форма вираження волі сторони до вчинення правочину, може мати місце у випадках, встановлених договором або законом.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» покладає на споживача обов'язок укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Наведені приписи закону свідчать про обов'язковість договору про надання житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість останнього відмовитись від укладання договору, а сам договір є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення такого у договорі або законі не висловив заперечень проти договору у формі мовчання.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17, де скасовуючи судові рішення про відмову у стягненні боргу за надані комунальні послуги та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, Верховний Суд зазначив, що надавач послуг опублікував в газеті у якості пропозиції (оферти) для підписання споживачами публічний договір про надання комунальних послуг, а тому з огляду на те, що відповідач протягом місяця з дня публікації не направив свою письмову відмову укласти договір, то він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача про укладення договору. При цьому Верховний Суд керувався тим, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов'язок укласти договір та вносити плату за користування послугами, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про надання послуг або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.
Як передбачено у частині четвертій статті 13 Закону № 2189-VIII, якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Оскільки протягом місяця з дня опублікування позивачем у засобі масової інформації повідомлення та договору відповідачка про свою відмову укласти договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої водиу письмовому вигляді не направила, вона вважається такою, що прийняла пропозицію позивача щодо укладення договору, а відтак можна дійти висновку про наявність договірних відносин між сторонами.
До того ж, слід зазначити, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із вказаними нормами закону та судовою практикою незалежно від наявності письмового договору з виконавцем послугспоживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 23 жовтня 1972 року по теперішній час.Вищевказаний будинок підключений до мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання (а.с. 28-36), відтак комунальні послуги надавалися до приміщення відповідачки і споживалися нею.
Відповідачка не надала суду доказів того, що вона зверталася до виконавця (виробника) комунальних послуг протягом спірного періоду із вимогою про розірвання договору про постачання житлово-комунальних послуг та їй було безпідставно відмовлено, або з вимогою про відключення вказаного житлового приміщення від централізованої мережі опалення та/або гарячого водопостачання до компетентного органу.
Натомість самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.
Викладене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 11 листопада 2015 року у справах № 6-1192цс15 та № 6-1706цс15.
Таким чином ОСОБА_1 у період часу з липня 2015 року по серпень 2025 року була споживачем послуг з централізованого опалення (з 01 листопада 2021 року - постачання теплової енергії) та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки після розміщення їх виконавцями у засобі масової інформації повідомлення про публічний договір (оферту) та тексту договору про надання таких комунальних послуг в установленому законом порядку не заявила відмову від надання зазначених послуг, а також протягом спірного періоду фактично користувалася послугами, які надавалися позивачем.
В матеріалах справи відсутні докази того, що у спірний період послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води надавалися іншими виконавцями, а не ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго».Нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено, що виконавець повинен надавати споживачу акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг. При цьому відповідачка від наданих послуг у встановленому законом порядку не відмовлялася, жодних доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останньою не надано.
За статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення становить 11 838,66 грн, а за послуги з гарячого водопостачання - 6 652,97 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення становить 19 485,85 грн, а за послуги з постачання гарячої води - 10 304,02 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 01 серпня 2025 року послуги з постачання теплової енергії становить 25 451,95грн, а за послуги з постачання гарячої води - 10 727,96 грн.
Крім того, відповідно до вимог частини третьої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та частини тринадцятої статті 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» КП «Київтеплоенерго» нарахувало відповідачці за період із листопада 2021 року по серпень 2025 року плату за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 517,13 грн та за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 807,40 грн, а також за період з березня 2020 року по серпень 2025 року плату за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 136,57 грн.
Вищевказані суми боргу відображені у наданих позивачем розрахунках заборгованості за відповідні послуги (а.с. 8-18), які не спростовані ОСОБА_1 відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявність і розмір заборгованості за комунальні послуги повинно доводиться виключно первинними документами, сформованими відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», не заслуговують на увагу.
У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ЄСПЛ наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Враховуючи, що у справах про стягнення заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 361/2385/18-ц.
При цьому чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що надані позивачем розрахунки заборгованості є належними доказами та допустимими засобами доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить про наявність у ОСОБА_1 невиконаних боргових зобов'язань перед КП «Київтеплоенерго», до якого перейшло право вимоги за договором постачання теплової енергії, за надані комунальні послуги, тому вона повинна відповідати за пред'явленим позовом.
Відповідачкою не спростовано жодними доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, надані їй як до, так і після 01 травня 2018 року, хоча це є її процесуальним обов'язком.
Посилаючись на необґрунтованість розрахунків заборгованості, які зроблені позивачем, відповідачка на їх спростування свого контррозрахунку не надала та не вказала на конкретні обставини, що свідчили б про їх не відповідність реальному споживанню комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку про доведеність позивачем факту порушення відповідачкою умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги у спірний період.
Отже, враховуючи, що за адресою зареєстрованого місця проживання відповідачки надавалися послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води їх виконавцем - КП «Київтеплоенерго», у тому числі й ОСОБА_1 як законному користувачу квартири, проте оплата цих послуг не була забезпечена у встановлений строк та у розмірі спожитої комунальної послуги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за надані послуги.
Щодо стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Крім того, одним із видів акцесорного зобов'язання є неустойка (пеня), яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2189-VIIIу разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач на заборгованість відповідачки за послуги з централізованого опалення, яка виникла до 01 травня 2018 року, нарахував інфляційні втрати у розмірі 2 024,40 грн та три проценти річних у розмірі 532,21 грн (а.с. 23).
На заборгованість за послуги з централізованого гарячого водопостачання, яка виникладо 01 травня 2018 року, позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 1 137,65 грн та три проценти річних у розмірі 299,07 грн(а.с. 24).
На заборгованість за послуги з централізованого опалення, яка виникла у період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року,позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 3 332,11 грн та три проценти річних у розмірі 876,09 грн (а.с. 19).
На заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води, яка виникла у період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року,позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 1 761,98 грн та три проценти річних у розмірі 463,23 грн (а.с. 20).
На заборгованість за послуги з постачання теплової енергії, яка виникла у період з 01 листопада 2021 року по 31 липня 2025 року, позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 3 520,19 грн, три проценти річних у розмірі 927,53 грн та пеню у розмірі 1 128,50 грн(а.с. 21).
На заборгованість за послуги з постачання гарячої води, яка виникла у період з 01 листопада 2021 року по 31 липня 2025 року, позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 1 406,09 грн, три проценти річних у розмірі 365,52 грн та пеню у розмірі 444,74 грн(а.с. 22).
Вказані розрахунки перевірені апеляційним судом та не викликають сумнівів у правильності проведені відповідних нарахувань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) на всій території України з 12 березня 2020 року було введено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Водночас приписи підпункту 4 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» стосуються заборони нарахування саме неустойки (штрафу та пені), як одного із способів забезпечення виконання грошового зобов'язання (статті 549-552 ЦК України).
Проте така заборона не стосується 3 % річних та інфляційних втрат, які передбачені статтею 625 ЦК України та які не є неустойкою (штрафом, пенею), а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, яка має компенсаційний характер.
Така позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що можливість нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення внесення плати за житлово-комунальні послуги у період воєнного стану в Україні була відновлена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року.
У справі, яка переглядається, КП «Київтеплоенерго» пред'явило позовні вимоги про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період із 01 січня 2024 року по 31 липня 2025 року, про що свідчать надані розрахунки відповідних складових заборгованості.
Що ж стосується доводів відповідачки про неправомірність нарахування позивачем пені за несвоєчасне здійснення платежів за комунальні послуги у період дії на території України карантину, який тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, то вони є безпідставними, адже така пеня була нарахована КП «Київтеплоенерго» також лише за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2025 року, тобто після припинення карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Таким чином позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» в частині стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені з ОСОБА_1 як боржника, який прострочив виконання зобов'язання з оплати отриманих комунальних послуг, є обґрунтованими.
Щодо строку позовної давності
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц.
Оскільки ОСОБА_1 не була у встановленому законом порядку повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, вона не могла заявити про застосування позовної давності, а тому відповідно до наведених вище норм та судової практики цю заяву розглядає суд апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання з оплати наданих послуг є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення заборгованості виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Разом з тим, набуття права грошової вимоги внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) ніяким чином не впливає на початок відліку строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Крім того, до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим порушенням грошового зобов'язання, позовна давність за такими вимогами також обмежується останніми трьома роками до звернення позивача до суду.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вимагає стягнення з відповідачки заборгованості за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води за період із липня 2015 року по серпень 2025 року.
КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з цим позовом у вересні 2025 року.
За частинами другою, третьою статті 263 ЦК України у разі виникнення обставин для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд з цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав до моменту звернення позивача до суду з позовом 04 грудня 2024 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Суд апеляційної інстанції відмічає, що лише Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон № 4434-IX) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Закон № 4434-IX набрав чинності 04 вересня 2025 року.
Виходячи з наведеного, у межах позовної давності знаходиться період з 02 квітня 2017 року по 31 липня 2025 року, відтак строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за надані послуги з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, нарахованих на суму боргу за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2025 року, позивачем не пропущено.
У даному випадку позовна давність застосовується лише щодо суми заборгованості за комунальні послуги, яка виникла до 02 квітня 2017 року.
Як вбачається із розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період із 01 липня 2015 року по 31 липня 2025 року, період нарахування відповідної заборгованості з липня 2015 року по квітень 2017 року знаходиться поза межами позовної давності, тому до боргу за централізоване опалення у розмірі 6 588,67 грн та за постачання гарячої води у розмірі 3 902,47 грн, а в загальному розмірі 10 491,14 грн має бути застосована позовна давність і він стягненню з відповідачки не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що від загального розміру заборгованості, визначеного судом першої інстанції в сумі 105 141,82 грн, підлягає відніманню 10 491,14 грн боргу, який нарахований поза межами загальної позовної давності, у зв'язку з чим стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає сума у розмірі 94 650,68 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої суми заборгованості за комунальні послуги із 105 141,82 грн до 94 650,68 грн, а в іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Щодо судових витрат
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Виходячи з наведеного, розподіл судових витрат у зазначеній справі слід також змінити.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з відповідачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи в суді першої інстанції, а саме 2 725,86 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
В той же час, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а сума стягнення заборгованості за судовим рішенням - зменшенню, то пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню 453,20 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
За частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням зазначених положень процесуального закону та обставин даної справи, колегія суддів вважає за можливе остаточно стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» різницю в понесених судових витратах по сплаті судового збору у розмірі 2 272,66 грн.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року змінити, зменшивши суму стягнутої з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованості за комунальні послуги із 105 141,82 грн до 94 650,68 грн та судового збору із 3 028,00 грн до 2 272,66 грн.
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній