28 квітня 2026 року місто Київ.
Справа № 757/38311/20-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8591/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києвавід 10 лютого 2026 року (постановлено у складі судді Литвинової І. В.)
у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон України у виконавчому провадженні щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором
До Печерського районного суду м. Києва 08 вересня 2020 року надійшло вказане подання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон України ОСОБА_1 , в обґрунтування якого вказано, що останньою не виконуються зобов'язання перед стягувачем у виконавчому провадженні № НОМЕР_9 у межах якого прийнятий до виконання виконавчий документ, виданий на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/5766/17-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4 118 104, 47 грн.
Обґрунтовуючи подання, приватний виконавець зазначив, що боржник ухиляється від виконання вказаного рішення, про існування виконавчого провадження боржнику достеменно відомо. Заявник стверджує, що рішення суду залишається не виконаним, проте, маючи можливість його виконати, жодних дій боржником не здійснено.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року подання задоволено.
Тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта для виїзду за кордон громадянки України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 до виконання зобов'язань, покладених на неї по виконавчому листу №757/5766/17-ц від 20 лютого 2018 року, виданого Печерським районним судом міста Києва.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 25 лютого 2026 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні подання.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, прийнятою внаслідок неповного встановлення обставин, які мають значення для справи, а саме того що виконавче провадження № НОМЕР_9 ОСОБА_1 не стосується (це провадження щодо іншої особи). Натомість щодо ОСОБА_1 існувало виконавче провадження № НОМЕР_8, яке на цей час є завершеним, що підтверджується постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 19 листопада 2020 року та відомостями з автоматизованої системи виконавчих проваджень.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 5 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
27 квітня 2026 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Варава Р.С. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Вказував, що наразі у нього на виконанні перебуває ВП № НОМЕР_10 з примусового виконання Виконавчого листа № 757/5766/17-ц. Зазначає, що станом на дату подачі відзиву зобов'язання боржницею не виконані, залишок боргу складає 3 246 604,47 грн.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги. Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Варава Р.С. заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення боржника та виконавця, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочину, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідна норма Конвенції міститься у статті 33 Конституції України, якою встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Такі обмеження встановлюються, зокрема, статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» що передбачає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, коли особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів(посадових осіб),що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому проваджені.
Задовольняючи подання приватного виконавця, суд вважав встановленими такі обставини:
На виконанні у приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Варави Р.С. знаходилось виконавче провадження № НОМЕР_8 щодо виконання виконавчого листа № 757/5766/17-ц виданого 20 лютого 2018 року Печерським районним судом міста Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у загальному розмірі 4 118 104, 47 грн, що складається з: 1 632 000,00 грн. - суми основного боргу за договором позики грошей від: 05.12.2015р. № 4; 227 653,06 грн. - інфляції: 61 011,41 грн. - 3% річних; 2 267 440,00 грн. - штрафу.
30 жовтня 2018 року приватним виконавцем Виконавчого округу м. Києва Варавою Р.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_8, якою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Рішення боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам частини п'ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".
Постановою від 30 жовтня 2018 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_8 накладено арешт на все майно боржника та оголошена заборона на його відчуження у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця у розмірі 4 481 157,03 грн.
Відомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухомого майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
27 лютого 2018 року винесено постанову про арешт коштів боржника та направлено на виконання до банківських, інших фінансових установ, сторонам виконавчого провадження.
30 жовтня 2018 року, 02 листопада 2018 року,23 листопада 2018 року, 16 травня 2019 року, виставлено платіжні вимоги на розрахункові рахунки боржника, що відкриті в банківських установах згідно відповіді Державної фіскальної служби України.
30 жовтня 2018 року постановою приватного виконавця Варави Р.С оголошено в розшук майно боржника, а саме: автомобіль легковий, марки BMW 760LI, седан-В, № кузова НОМЕР_2 , № двигуна НОМЕР_3 , 2005 року випуску, ДНЗ НОМЕР_4 .
26 листопада 2018 року та 22 квітня 2019 року Ректору Київського національного університету імені Тараса Шевченка Губерському Леоніду Васильовичу за адресою: 01033, м. Київ, вулиця Володимирська, 60 направлено лист з вимогою забезпечити явку студентки навчального закладу - боржника ОСОБА_1 на прийом до приватного виконавця.
22 квітня 2019 року приватним виконавцем направлено лист на адресу боржника, що зазначена у виконавчому документі з вимогою з'явитися за адресою: м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, буд. 9-А, оф.1 та надати транспортний засіб: автомобіль легковий, марки BMW760LI, седан-В, № кузова НОМЕР_2 , № двигуна НОМЕР_5 . 2005 року випуску, ДНЗ НОМЕР_4 для подальшого опису та реалізації.
Згідно відповіді Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 05 грудня 2019 року за № 042/1126 студентка 2 курсу навчання ОР магістр заочної форми ОСОБА_1 була повідомлена 05 грудня 2018 року о 10:37 в телефонній розмові про явку на прийом до приватного виконавця .
13 травня 2019 року об 11:48 в телефонній розмові за номером: 063-641-86-12 боржника повідомлено про явку на прийом до приватного виконавця Варави Р.С призначеного на 16 травня 2019 року, про що складено акт.
15 травня 2019 року надійшов лист від Київського національного університету імені Тараса Шевченка з повідомленням про те, що ОСОБА_1 закінчила повний курс навчання та була відрахована, у зв'язку із закінченням навчання.
Згідно інформації з Державної міграційної служби України від 15 листопада 2018 року № 6.2-12368/6-18 громадянка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 документована паспортом для виїзду за кордон: серії НОМЕР_6 від 23.03.2018, орган, що видав 8069) та паспортом серії НОМЕР_7 від 14.08.2014 (орган, що видав 8099).
Згідно відповідей Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України боржник неодноразово перетинала кордон України.
Суд вважав встановленим та доведеним, що приватним виконавцем були вчинені дії передбачені чинним законодавством з метою повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, здійснювались його виклики та направлялись численні вимоги, які були проігноровані боржником, а тому суд вважав доведеним факт ухилення боржника від виконання рішення суду та наявність підстав для його обмеження у праві виїзду за кордон.
Колегія суддів з такими висновками суду, не погоджується враховуючи наступне.
У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria) рішення від 26 листопада 2009 року (заява №34383/03) Європейський суд визначив такі загальні стандарти щодо права на свободу пересування.
Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов'язань має відповідати трьом критеріям:
- ґрунтуватися на національному законі;
- переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції;
- відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування.
В цій справі Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга N32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості. Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга №23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...».
Законом не передбачені юридичні санкції у вигляді обмеження у праві виїзду за кордон лише за наявності факту невиконання зобов'язання.
Під поняттям «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням, розуміються будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо),що роз'яснив Верховний Суд України 01 лютого 2013 року при розгляді питань, які виникають в судовій практиці про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
Рішення суду підлягає виконанню за правилами Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною другою, третьою вказаної статі Закону визначено обов'язки та повноваження виконавця під час здійснення виконавчого провадження.
Згідно з пунктом 19 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, виникає право у державного, приватного виконавця звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Як вбачається з матеріалів справи та досліджено судом з автоматизованої системи виконавчого провадження, постановою від 19 листопада 2020 року ВП № НОМЕР_8, в рамках якого приватний виконавець просив суд встановити тимчасове обмеження, повернуто виконавчий документ стягувачу у зв'язку з його заявою. У зазначеній заяві стягувач посилався на мирову угоду, укладену між ним та боржником.
Вказана обставина також визнана виконавцем в апеляційному суді.
У матеріалах справи також наявні копії розписок, наданих суду ОСОБА_1 , з яких вбачається, що протягом 2020-2021 р.р. ОСОБА_1 поступово повертала борг ОСОБА_2 .
Однак, незважаючи на зазначені обставини та можливість дослідити факт повернення виконавчого листа та укладення мирової угоди, шляхом дослідження виконавчого провадження у Автоматизованій системі виконавчого провадження, суд першої інстанції через 6 років задовольнив подання приватного виконавця, обмеживши ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон України.
Посилання приватного виконавця на наявність іншого виконавчого провадження № НОМЕР_10, відкритого 26.08.2021, яке також не виконується через ухилення боржника від виконання за тими самими виконавчими листами № 757/5766/17-ц, апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідно до ст. 367 ЦПК України апеляційний суд здійснює перегляд судового рішення районного суду в межах подання виконавця поданого в 2020 році та виходячи з обставин на які посилався виконавець у тому поданні, яке перебувало на розгляді в суді першої інстанції і не має права досліджувати нові обставини, які не були предметом розгляду суду першої інстанції .
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, національні суди зобов'язані забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну, було виправданим та пропорційним за будь яких обставин.
Беручи до уваги те, що національні суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, Протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права в України, суд першої інстанції при вирішенні питання про обмеження свободи пересування, в межах своїх дискреційних повноважень, не перевірив критерії для такого втручання, а саме:
- на відповідність національного закону, в якому повинні міститися межі втручання в свободу пересування, в розумінні поняття «закон» Європейським Судом,
- на відповідність цілі втручання - захист прав іншої особи, в даному випадку стягувача,
- засобам, які використані приватним виконавцем, з урахуванням співмірності цілі втручання застосованим ним заходам, що є необхідним в демократичному суспільстві.
Захищаючи права одних осіб суд не вправі порушувати права інших осіб.
За обставинами даної справи встановлено, що боржник як в 2020 році так і зараз не ухиляється від явки до виконавця на його виклики, не приховує своє місце проживання та доходи, співпрацює з виконавцем, проте не в змозі виконати рішення суду через відсутність майна та доходів для виконання рішення.
З огляду на воєнний стан в Україні, а також наявність у боржника неповнолітньої дитини, суд вважає, що вчинення обмеження у праві виїзду за поданням виконавця, яке було скероване з метою забезпечення виконання рішення в конкретному виконавчому провадженні, яке на час застосування обмеження вже було закінчено не відповідає цілям втручання в права боржника на вільне пересування та є порушенням статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В статті 376 ЦПК України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Виходячи з викладеного, а також враховуючи, що суд не повно встановив обставини, які мали значення для вирішення подання, порушив норми матеріального права , ухвала підлягає скасуванню з постановленням нової про відмову у задоволенні подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_4 .
Керуючись ст. ст.367-368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року скасувати та постановити нову.
У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду закордон України у виконавчому провадженні № НОМЕР_8 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором- відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 14 травня 2026 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова