07 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2025 року,
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2025 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 30 січня 2026 року включно.
Таке рішення суд мотивував існуванням заявлених у клопотанні прокурора ризиків, про існування яких свідчить тяжкість кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, що у поєднанні з відносно слабкими соціальними зв'язками є факторами, які свідчать про можливість переховування обвинуваченого від суду, а також те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину в стані алкогольного сп'яніння та відносно рідної йому людини, свідчить і про відсутність достатніх стримуючих факторів для обвинуваченого від вчинення дій, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, і тому визнав необхідним продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не дасть можливості запобігти встановленим ризикам.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 , вважаючи ухвалу суду в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати та змінити запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з позбавленням волі.
Справа №11-кп/824/3159/2026 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_7
Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України Доповідач ОСОБА_1
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що внаслідок постановлення оскаржуваної ухвали було неправомірно та безпідставно обмежено право на свободу та особисту недоторканність, яке гарантовано ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також національним законодавством. Цей запобіжний захід можливий лише за певних умов: за вмотивованим рішенням суду, на підставах та в порядку, встановлених законом, і лише у випадках, коли інші запобіжні заходи є недостатніми.
Між тим, жодний із цих ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України, не існує, оскільки у суду немає законних підстав вважати, що ОСОБА_6 буде переховуватися від суду, так як його попередня поведінка говорить про інше; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, він не може, оскільки всі докази стороною обвинувачення вже зібрані.
Ризик незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні також не підтверджений належними доказами. Крім того, свідки вже допитані та їх показання наявні у матеріалах досудового розслідування.
Вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачуюся, він також не збирається, і протилежному немає жодних доказів.
Таким чином, вважає, що оскаржувана ухвала суду є необґрунтованою, а ризики не наведені належними та достатніми доказами. Однак, всупереч наведеним обставинам цієї справи, суд під час продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановлення ухвали, не надав належної оцінки усім матеріалам, поданим стороною захисту, та не з'ясував усі значущі обставини цієї події, що вказує на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, і внаслідок постановлення такої ухвали було неправомірно та безпідставно обмежено право на свободу та особисту недоторканність.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
З огляду на вказані вимоги закону апеляційний розгляд здійснено без участі сторін судового провадження, оскільки відсутні клопотання про розгляд апеляційної скарги за їх участю.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводизахисника ОСОБА_5 про відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 , Білоцерківським міськрайонним судом Київської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 12025111030001474 по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд мотивував існуванням заявлених у клопотанні прокурора ризиків, про існування яких свідчить тяжкість кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, що у поєднанні з відносно слабкими соціальними зв'язками є факторами, які свідчать про можливість переховування обвинуваченого від суду, а також те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину в стані алкогольного сп'яніння та відносно рідної йому людини, свідчить і про відсутність достатніх стримуючих факторів для обвинуваченого від вчинення дій, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, і тому визнав необхідним продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не дасть можливості запобігти встановленим ризикам.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисника проте, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до ОСОБА_8 жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні в стані алкогольного сп'яніння тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи із непоправними наслідками - смерть його матеріта покарання, яке йому загрожує у разі доведення його винуватості у його вчиненні, а також дані щодо особи обвинуваченого, який не має стійких соціальних зв'язків, не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, може переховуватисявід суду, а також незаконного впливати на свідків, та враховуючи ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається сторона захисту, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Що стосується тверджень захисника ОСОБА_5 про те, що жодний із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не існує, оскільки у суду немає законних підстав вважати, що ОСОБА_6 буде переховуватися від суду, так як його попередня поведінка говорить про інше, то вказані обставини жодним чином не вказують на зменшення існування зазначених вище ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, зважаючи на конкретні обставини висунутого обвинувачення, характер та тяжкість діяння, яке йому інкримінується, і покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим у його вчиненні, які переконливо доводять існування ризику втечі, який, з урахуванням вищенаведених обставин, є досить високим, тому, на переконання колегії суддів, достатньо вмотивованим є висновок суду щодо необхідності тримання ОСОБА_6 під вартою, щоб завадити цьому.
Доводи захисника ОСОБА_5 про те, що ризик незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні також не підтверджений належними доказами, при цьому свідки вже допитані та їх показання наявні у матеріалах досудового розслідування, не заслуговують на увагу, оскільки, з огляду на те, що на даний час судове провадження триває і докази в повному обсязі не досліджені, та те, що показання свідків суд має сприймати безпосередньо, з великою ймовірністю існує ризик незаконного впливу на них, оскільки саме від них залежить благополуччя обвинуваченого, тому вочевидь існує можливість здійснення ОСОБА_6 незаконного впливу на них з метою зміни ними показань або відмови від них на його користь.
Щодо посилання захисника ОСОБА_5 на те, що знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, обвинувачений не може, оскільки всі докази стороною обвинувачення вже зібрані, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачуюся, він також не збирається, і протилежному немає жодних доказів, то суд не мотивував своє рішення існуванням ризиків, передбачених п.п. 2, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Тож враховуючи вищенаведене, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2025 рокує законною та обґрунтованою, а отже, апеляційна скарга захисника ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2025 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 30 січня 2026 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3