Номер провадження: 33/813/911/26
Номер справи місцевого суду: 509/1197/26
Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.
Доповідач Громік Р. Д.
11.05.2026 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду: Громік Р.Д.
за участю секретаря Скрипченко Г.В.,
за участі:
адвоката Рязанова Ю.А.
розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2026 року, якою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП; накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік; стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн,
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №593086 від 16.02.2026 вбачається, що 16 лютого 2026 року о 16:00 год. ОСОБА_1 , по вул. Кооперативна 19 у с-щі Великодолинське, керував транспортним засобом CROSSER, б/н, з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей). Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння у лікувальному закладі та продуття алкотестеру Drager відмовився під відеозапис. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.
Постановою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП; накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік; стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та закрити провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначено, що:
1) ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння;
2) поліцейським було порушено порядок огляду на стан сп'яніння, оскільки у протоколі суть правопорушення сформульована незрозуміло, адже не вказано, від якого саме огляду відмовився водій - на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння;
3) у матеріалах справи відсутнє направлення водія на проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, що свідчить про порушення процедури і спростовує факт вимоги пройти огляд у закладі охорони здоров'я;
4) ОСОБА_1 не відсторонили від подальшого керування;
5) посилання у протоколі на порушення апелянтом п. 2.5 ПДР не ґрунтується на законі, оскільки цей пункт передбачає відмову проходження огляду на стан сп'яніння працівника міліції у той час як сам протокол складав поліцейський;
6) при наявності суперечливих показань свідків, суд першої інстанції не викликав і не допитав осіб в судовому засіданні, у зв'язку з чим такі письмові пояснення не можна вважати доказами;
7) суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил підсудності, оскільки справи про адміністративні правопорушення за ч. 1-4 ст. 130 КУпАП можуть також розглядатися за місцем обліку транспортного засобу або за місцем проживання порушника.
Крім того 06 травня 2026 року адвокат Рязанов Ю.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав доповнення до апеляційної скарги в яких зазначає, що електровелосипед, на якому рухався ОСОБА_1 не є механічним транспортним засобом, оскільки потужність двигуна становить менше 3кВТ, а саме 800 Вт, а тому не може нести відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вивчивши доводи поданої апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо.
Згідно із ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина перша статті 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.2.9 а, 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року за №1306, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі пунктів 2, 3 Розділу 1 Інструкції «Про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/753 (далі - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Пункт 1.3 Правил дорожнього руху передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також, бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення зазначених вимоги ПДР України передбачена статтею 130 КУпАП.
Порядок оформлення та вимоги до оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення за ст.130 КУпАП врегульовано Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395); Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом МВС України, МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015 (далі - Інструкція № 1452/735).
Відповідно до пункту 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункт 7 розділу І Інструкції).
Судом першої інстанції правильно встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується:
- протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 №593086 від 16.02.2026, в якому зазначені обставини адміністративного правопорушення (а.с.2);
- направленням на огляд водія транспортного засобу на стан алкогольного сп'яніння щодо ОСОБА_1 , в якому зазначені ознаки сп'яніння та є запис про його відмову від огляду (а.с.3);
- оптичний диск з відеозаписами (а.с.5).
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у сукупності, дійшов правильного висновку, що в діях ОСОБА_1 , який притягується до адміністративної відповідальності, вбачається склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст.130 КУпАП.
Крім того, обставини правопорушення й вина правопорушника підтверджуються також зібраними в порядку ст. 251 КУпАП доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, яким зафіксоване місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення та сукупністю досліджених матеріалів, доданих до вказаного протоколу.
Суд першої інстанції при накладенні адміністративного стягнення правильно враховував: ступінь суспільної небезпеки правопорушення, особистість правопорушника, ступінь його провини, майновий стан, а також те, що умисні дії правопорушника були направлені на порушення безпеки руху з використанням джерела підвищеної небезпеки - автомобіля.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що необхідним і достатнім адміністративним стягненням для правопорушника буде штраф з позбавленням права керування транспортними засобами, з метою подальшого запобігання правопорушень та виховування особи в дусі дотримання «Правил дорожнього руху України».
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, то суд апеляційної інстанції зазначає, що останній відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на вимогу працівників поліції на місці зупинки та в медичному закладі, що зафіксовано на 00:06:47-00:07:18 хв (диск 1, назва відеофайлу «0000000_00000020260216155503_0003»). Твердження скаржника про те, що не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння є недоречним, оскільки останньому пропонували пройти огляд саме на стан алкогольного сп'яніння.
Твердження скаржника про те, що поліцейським було порушено порядок огляду на стан сп'яніння, оскільки у протоколі суть правопорушення сформульована незрозуміло, адже не вказано, від якого саме огляду відмовився водій - на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння, не можуть бути взяті до уваги з огляду на те, що працівниками поліції у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №593086 від 16.02.2026 чітко зазначено, що «громадянин ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння». Крім того під час спілкування з ОСОБА_1 працівники поліції повідомили водію, що вбачають у нього ознаки алкогольного сп'яніння, що зафіксовано на 00:06:41 хв (диск 1, назва відеофайлу «0000000_00000020260216155503_0003»).
Доводи скаржника про відсутність у матеріалах справи направлення водія на проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння спростовуються матеріалами справи, оскільки на аркуші справи 3 міститься направлення на проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, а тому доводи скаржника є безпідставними.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не відсторонили від подальшого керування, то апеляційний суд зазначає наступне.
Так, дійсно відповідно до ч. 1 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
За положеннями частини 7 вказаної статті у разі відсторонення особи від керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном можливість керування цим транспортним засобом, річковим або маломірним судном надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія (судноводія) відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном.
Отже, за змістом наведених норм особа, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного чи іншого сп'яніння, або є підстави вважати, що вона перебуває у такому стані, відстороняється від керування транспортним засобом. При цьому ч. 7 ст. 266 КУпАП надає можливість передати керування транспортним засобом тій особі, яка уповноважена водієм та має відповідне посвідчення.
Тобто передача керування транспортним засобом іншій особі здійснюється лише за бажанням особи, яка була відсторонена від керування.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що саме по собі невиконання поліцейськими вимог ст. 266 КУпАП у даному конкретному випадку, лише в частині не відсторонення водія від керування транспортним засобом, не дає підстави ставити під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні вимог п. 2.5 ПДР, оскільки не вчинення правоохоронцями цих дій не впливає на легітимність їх дій у цілому, і не є окремою підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Крім того, ОСОБА_1 не зазначає, яким чином це спростовує факт керування ним транспортним засобом, а також відмову водія, у порушення вимог п. 2.5 ПДР, від проходження огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку.
Враховуючи вищезазначене, вказані доводи скаржника є безпідставними та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що при наявності суперечливих показань свідків, суд першої інстанції не викликав і не допитав осіб в судовому засіданні, у зв'язку з чим такі письмові пояснення не можна вважати доказами, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що із протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №593086 від 16.02.2026 вбачається, що відомості про свідків відсутні. Сам ОСОБА_1 жодних відомостей про свідків подій, що мали місце 16 лютого 2026 року не зазначає, клопотання щодо виклику свідків не заявляв, а тому суд апеляційної інстанції доходить висновку, що вказані доводи є безпідставними.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил підсудності, оскільки справи про адміністративні правопорушення за ч. 1-4 ст. 130 КУпАП можуть також розглядатися за місцем обліку транспортного засобу або за місцем проживання порушника, то суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити таке.
Так, дійсно у ст. 276 КУпАП визначено випадки альтернативної підсудності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 276 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.
Проте вказана норма не поширюється у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що твердження ОСОБА_1 про порушення правил підсудності судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому є безпідставними.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що електровелосипед, на якому рухався ОСОБА_1 не є механічним транспортним засобом, оскільки потужність двигуна становить менше 3кВТ, а саме 800 Вт, а тому не може нести відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, то апеляційний суд зазначає наступне.
Диспозиція ст.130 КУпАП окрім іншого, передбачає відповідальність за керування водіями транспортних засобів з ознаками алкогольного сп'яніння та їх відмову від проходження у встановленому законом порядку огляду на виявлення стану алкогольного сп'яніння.
Згідно з усталеною практикою, при розгляді адміністративних справ зазначених категорій і, зокрема ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10.10.2001 №1306, Закон України «Про автомобільний транспорт» з останніми змінами, Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» тощо.
Пунктом 1.10. ПДР України передбачено, що транспортним засобом є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Однак, при цьому, норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.
Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Отже, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Підпунктом б) частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 керував електровелосипедом, який має двигун потужністю 800 Вт, за допомогою якого він приводиться у рух, а тому такий електровелосипед є легким персональним електричним транспортним засобом.
З огляду на вищевикладене, електровелосипед, яким ОСОБА_1 керував як учасник дорожнього руху - водій, офіційно визнається транспортним засобом, за керуванням яким з ознаками алкогольного сп'яніння та відмову від проходження огляду на встановлення такого стану у встановленому законом порядку, настає адміністративна відповідальність, передбачена ст.130 КУпАП.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Відповідно до положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно із ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, наведені обставини вказують на відсутність в апеляційного суду підстав для скасування постанови судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2026 року.
Відповідно до ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін .
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду Р.Д. Громік