Номер провадження: 11-кп/813/2094/26
Справа № 496/5728/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
14.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 22.04.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,
установив
На розгляді Біляївського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №12025160000000389 від 17.04.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
Оскарженою ухвалою суду задоволено клопотання прокурора та в порядку ст.331 КПК обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 20.06.2026 року, з визначенням застави - 150 розмірів прожиткового мінімуму доходів громадян, що становить 499200 грн, та покладено обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України у разі внесення застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід з визначенням розміру застави, в межах, передбачених для даної категорії злочинів.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, обвинувачений посилається на відсутність ризиків; дані, що характеризують його особу та непомірний розмір застави.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний суд звертає увагу, що клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін не надходило, у зв'язку із чим, апеляційний суд вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності сторін кримінального провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Оцінюючи законність та обґрунтованість рішення суду в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, а також можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.
Прийняте рішення місцевий суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, а також продовженням існування раніше встановлених ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, незаконно впливати на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 на даній стадії судового провадження більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість вчиненого злочину, за який у разі доведеності його вини, можливе покарання у виді семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Таким чином, обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що обвинувачений може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілих та свідків, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Оскільки покази зазначених осіб, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Що стосується ризику можливого вчинення іншого кримінального правопорушення колегія суддів погоджується з обґрунтуванням наявності зазначеного ризику з місцевим судом, оскільки обвинувачений здійснюючи інкриміновані йому дії, вочевидь розумів їх протиправність, що свідчить про можливість вчинення обвинуваченим іншого аналогічного кримінального правопорушення.
Наявність вище зазначених ризиків, дають достатні підстави вважати, що продовження обвинуваченому найсуворішого запобіжного заходу є обґрунтованим та дієвим, поряд з менш суворими запобіжними заходами, які на переконання апеляційного суду не будуть здатні забезпечити належну поведінку особи.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як місцевим судом, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на особу обвинуваченого, правову кваліфікацію інкримінованого останньому злочину, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою ймовірністю, не зможе запобігти зазначеним ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Враховуючи вище наведене, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Оскарженою ухвалою, продовжуючи обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою, в якості альтернативного запобіжного заходу місцевий визначив ОСОБА_6 заставу 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що значно перевищує межі встановлені п.3 ч.5 ст.182 КПК щодо осіб, які підозрюються у вчиненні тяжкого злочину.
Апеляційний суд зазначає, що саме такий розмір застави, який буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Колегія суддів вважає, що той розмір застави, про який просить визначити сторона обвинувачення, є явно необґрунтованим, з огляду на суть обвинувачення та особи обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали місцевий суд в повній мірі врахував положення ч.5 ст.182 КПК України.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинувачених під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотанні прокурора ризиків.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційних скарг та зміни ухвали суду.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 22.04.2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12025160000000389 від 17.04.2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4