Справа № 204/11303/25
Провадження № 1-кп/204/610/26
12 травня 2026 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання: ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурорів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - ОСОБА_7 ,
розглядаючи у закритому судовому засіданні кримінальне провадження №12025042140000208, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 лютого 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 153 КК України, -
Чечелівським районним судом міста Дніпра здійснюється судовий розгляд вищевказаного кримінального провадження.
Прокурором ОСОБА_4 було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного щодо обвинуваченого ОСОБА_5 . Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України. Зокрема, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, санкція якого передбачає виключне покарання у вигляді позбавлення волі строком від п'яти до десяти років. Враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_5 , усвідомлює невідворотність покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, а тому, з метою уникнення відповідальності, може переховуватися від суду. Також, прокурор стверджує, що на користь зазначеного ризику також свідчать ті обставини, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, на утриманні нікого не має, неодружений, тобто відсутні соціальні важелі впливу на нього. Наявність у обвинуваченого повнолітнього сина та матері, з якими він підтримує зв'язок, на думку прокурора не свідчить про наявність таких міцних соціальних зв'язків, які були б достатнім стримуючим фактором, який би спростовував ризик переховування обвинуваченого від суду. Крім того, на думку прокурора існує ризик незаконного впливу обвинуваченим на свідків у цьому кримінальному провадженні у зв'язку з обізнаністю про їх місця працевлаштування, шляхом їх залякування, умовляння, пропонування неправомірної вигоди, з метою уникнення відповідальності за тяжкий злочин.
Прокурор вважає, що менш суворі запобіжні заходи не здатні забезпечити запобігання вищевказаним ризикам, оскільки: запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання не відповідає тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення; застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки є недоцільним з урахуванням того, що обвинувачений не працевлаштований, не залучений до будь-якої іншої суспільно-корисної справи в колективі, члени якого заслуговували б на довіру; застосування застави як запобіжного заходу є недоцільним, оскільки обвинувачений не працює, не навчається, тобто заробітну плату, стипендію або виплати за цивільно-правовими договорами не отримує; запобіжний захід у вигляді домашнього арешту є недоцільним з урахуванням того, що домашній арешт не гарантує відсутності контактів через Інтернет, телефон, соціальні мережі, що може дозволити обвинуваченому впливати на свідків у даному кримінальному провадженні. Крім того, злочини проти статевої недоторканності малолітньої особи мають винятковий суспільний резонанс, оскільки зачіпають фундаментальні права дитини. Застосування домашнього арешту, який дозволяє перебування вдома з обмеженням виходу, може бути сприйняте як недостатнє покарання для суспільства та жертви. Також, застосування домашнього арешту може травмувати дитину-жертву, знаючи, що злочинець «на волі» вдома, що суперечить ст. 56 КПК та Конвенції про права дитини. Наявність інвалідності у ОСОБА_8 саме по собі не виключає тримання під вартою, якщо у місцях попереднього ув'язнення є умови для утримання осіб з інвалідністю. Також враховуючи, що на всі території України введено воєнний стан, який наразі є продовженим та не скасованим, що в свою чергу погіршує можливість здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого. З урахуванням існування вказаних ризиків, на теперішній час наявна необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому. Застосування до ОСОБА_8 іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, та забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Прокурор ОСОБА_3 підтримав вказане клопотання.
В судовому засіданні представник потерпілої ОСОБА_7 покладався на розсуд суду.
Захисник ОСОБА_6 заперечував щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 . Вказав, що ризики зазначені прокурором майже повністю нівелювались, ризик впливу на свідків захисник вважає недоведеним, оскільки частина свідків вже допитана. Крім того, захисник зазначив, що обвинувачений свою вину визнав повністю, звернувся із заявою щодо укладення угоди про визнання винуватості. Захисник зауважив, що перебуваючи під вартою, обвинувачений не може отримувати належну медичну допомогу, вважає, що у органу поліції є достатні повноваження для контролю за виконанням покладених на обвинуваченого обов'язків у разі зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт. Враховуючи вказане, захисник вважає, що щодо обвинуваченого слід застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладення обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника та просив застосувати щодо нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Вислухавши клопотання прокурора, думку учасників процесу, суд доходить наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Слід зазначити, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу або в майбутньому.
Ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Однак в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій, які можуть зашкодити кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
При розгляді клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , судом оцінюються усі ризики зазначені прокурором у клопотанні у сукупності.
При вирішенні питання щодо можливості продовження запобіжного заходу обвинуваченому, судом враховано наведені прокурором ризики, передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від п'яти до десяти років, усвідомлюючи невідворотність покарання та його наслідки, з метою уникнення відповідальності за вчинене, може переховуватись від суду.
Наявність у обвинуваченого повнолітнього сина та матері з якою він підтримує зв'язок, на думку суду, не свідчить про наявність таких міцних соціальних зв'язків, які були б достатнім стримуючим фактором, який би спростовував ризик переховування обвинуваченого від суду. Посилання захисника на наявність інвалідності обвинуваченого, та відсутність умов для його утримання у місцях попереднього ув'язнення не може слугувати безумовною підставою для обрання ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, оскільки сам по собі факт інвалідності не є безумовною підставою для звільнення особи з-під варти та не спростовує наявних ризиків, передбачених ст. 177 КПК. Доказів, які б підтверджували неможливість перебування ОСОБА_5 в умовах тримання під вартою у місцях попереднього ув'язнення стороною захисту не надано.
Судом також береться до уваги й той факт, що на території України, починаючи, з 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан, а тому у обвинуваченого збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості в повному обсязі виконувати органами влади свої повноваження на певних територіях, що в свою чергу погіршує можливість здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого.
Перевіряючи наявність ризику впливу ОСОБА_5 на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Ризик впливу на свідків існує на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань від вказаної особи та дослідження їх судом.
Хоча судовий розгляд у вказаному кримінальному провадженні й розпочато, однак на даний час частина свідків залишається не допитаними, а тому існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу обвинуваченого на останніх, вони можуть надавати неправдиві свідчення або ж відмовитись від їх надання, а тому існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив, а отже підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який відсутні.
Частиною 4 ст. 183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
За викладених обставин, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, забезпечення виконання ним належної процесуальної поведінки в умовах воєнного стану, суд вбачає підстави не визначати розмір застави у цьому кримінальному провадженні та згідно ст. 197 КПК України продовжити дію обраного запобіжного заходу на 60 днів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.176-178, 183, 193-194, 197, 369- 372, 376 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 10 липня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1