13 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 915/1010/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.
за участю: секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
позивача - не з'явились,
відповідача - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Снігурівське"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2026 (головуючий - Діброва Г.І., судді - Богатир К.В., Ярош А.І.) та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2025 (суддя Семенчук Н.О.)
у справі №915/1010/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Снігурівське"
до "OASIS EXIM FZ-LLC", UNITED ARAB EMIRATES
про стягнення заборгованості у сумі 6 277 581,12 доларів США, що еквівалентно 262 355 181,20 грн,
Короткий зміст обставин справи
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Снігурівське" (далі за текстом також - ТОВ "СГВП "Снігурівське") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до "OASIS EXIM FZ-LLC", UNITED ARAB EMIRATES (далі за текстом також - "OASIS EXIM FZ-LLC") про стягнення заборгованості за поставлений товар на загальну суму 10 496 242,49 доларів США, з яких: 6 277 581,12 доларів США, що еквівалентно 262 355 181,20 грн, за контрактом від 05.08.2024 №2024/0508, 3 272 661,37 доларів США, що еквівалентно 136 772 373,04 грн, за контрактом від 06.08.2024 №2024/0608/1, 946 000 доларів США, що еквівалентно 39 535 610,40 грн, за контрактом від 14.01.2025 №2025/1401.
2. Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 07.08.2025 на підставі статті 173 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також - ГПК) роз'єднав позовні вимоги у вказаній справі та виділив в самостійні провадження:
- позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 6 277 581,12 доларів США, що еквівалентно 262 355 181,20 грн, за контрактом від 05.08.2024 №2024/0508 (справа №915/1010/25);
- позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 3 272 661,37 доларів США, що еквівалентно 136 772 373,04 грн, за контрактом від 06.08.2024 №2024/0608/1 (справа №915/1172/25);
- позовні вимоги по стягненню заборгованості у сумі 946 000 доларів США, що еквівалентно 39 535 610,40 грн, за контрактом від 14.01.2025 №2025/1401 (справа №915/1173/25).
3. "OASIS EXIM FZ-LLC" до початку розгляду справи по суті подало заяву про визнання позову від 18.08.2025 №1010, у якій повністю визнало позовні вимоги ТОВ "СГВП "Снігурівське" за контрактом від 05.08.2024 №2024/0508в сумі 6 277 581,12 доларів США, що еквівалентно 262 355 181,20 грн.
4. Господарський суд Миколаївської області рішенням від 18.11.2025 у справі №915/1010/25 позовні вимоги задовольнив.
Стягнув з "OASIS EXIM FZ-LLC" на користь ТОВ "СГВП "Снігурівське" заборгованість у сумі 6 277 581,12 доларів США, що еквівалентно 262 355 181,20 грн за контрактом від 05.08.2024 №2024/0508.
5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у повному обсязі визнав заборгованість за контрактом від 05.08.2024 №2024/0508 у сумі 6 277 581,12 доларів США, що еквівалентно 262 355 181,20 грн, та що відсутні доказів її оплати.
6. ТОВ "СГВП "Снігурівське" звернулось до Господарського суду Миколаївської області із заявою, в якій просило вирішити питання розподілу судових витрат, понесених ТОВ "СГВП "Снігурівське", а саме:
- стягнути 50% судового збору з "OASIS EXIM FZ-LLC" на користь ТОВ "СГВП "Снігурівське";
- повернути 50% судового збору з Державного бюджету України у зв'язку з визнанням позову відповідачем.
7. Господарський суд Миколаївської області додатковим рішенням від 08.12.2025 у справі №910/1010/25 заяву ТОВ "СГВП "Снігурівське" задовольнив частково.
Стягнув з "OASIS EXIM FZ-LLC" на користь ТОВ "СГВП "Снігурівське" судовий збір у розмірі 847 840 грн.
8. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 26.03.2026 додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2025 у справі №915/1010/25 залишив без змін.
9. Частково задовольняючи заяву ТОВ "СГВП "Снігурівське", а саме покладаючи на відповідача витрати по сплаті судового збору в повному обсязі (в розмірі 847 840 грн) на підставі частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що у цій справі спір:
- між сторонами виник внаслідок неправильних дій відповідача, який порушив умови договору щодо оплати поставленого позивачем товару;
- суд вирішив по суті із постановлянням відповідного рішення від 18.11.2025.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
10. ТОВ "СГВП "Снігурівське" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2026 у справі №915/1010/25, ухвалити нове рішення про задоволення заяви від 26.11.2025 ТОВ "СГВП "Снігурівське".
11. Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 17.11.2022 у справі №910/14479/21, від 21.03.2023 у справі №911/813/21, від 02.04.2020 у справі №912/2171/18, від 25.03.2021 у справі №905/717/20, від 08.04.2021 у справі №905/716/20, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 15.09.2022 у справі №910/10159/21 та в додаткових постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №916/376/19, від 12.07.2022 у справі №910/18970/19, від 20.03.2024 у справі №910/12731/22, щодо застосування статей 129, 130 ГПК, статті 7 Закону України "Про судовий збір".
12. Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову;
(2) оскільки "OASIS EXIM FZ-LLC" реалізувало своє право на визнання позовних вимог на стадії підготовчого засідання у межах строків, визначених судом першої інстанції, умови частини першої статті 130 ГПК та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" вважаються дотриманими, внаслідок чого в позивача виникло право на повернення з Державного бюджету України 50% сплаченого ним судового збору у зв'язку з визнанням позову відповідачем;
(3) обґрунтовуючи підстави для застосування в цьому випадку частини дев'ятої статті 129 ГПК, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, по суті обмежився зазначенням про те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, які фактично полягають у порушенні ним зобов'язання за договором поставки в частині повної та своєчасної сплати за поставлений товар, тоді як за практикою Верховного Суду, стверджуючи про неправильність дій сторони, суд повинен належним чином мотивувати, в чому саме полягають такі дії сторони, що суд першої інстанції у цій справі не зробив, що свідчить про необґрунтоване застосування наведеної норми.
Позиція Верховного Суду
13. Предметом касаційного перегляду є додаткове рішення суду першої інстанції про покладення на "OASIS EXIM FZ-LLC" витрат по сплаті судового збору в повному обсязі (в розмірі 847 840 грн) на підставі частини дев'ятої статті 129 ГПК, та постанова апеляційного суду, якою останній залишив таке рішення без змін.
14. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода ТОВ "СГВП "Снігурівське" (позивача/заявника) з вказаними судовими рішеннями в частині покладення на "OASIS EXIM FZ-LLC" витрат по сплаті судового збору в розмірі 423 920 грн (50%), які підлягають поверненню з Державного бюджету України на підставі частини першої статті 130 ГПК, норми якої кореспондуються з положеннями частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір".
15. Згідно з частиною другою статті 123 ГПК розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
16. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлює Закон України "Про судовий збір".
17. Відповідно до частини першої статті 1 вказаного Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
18. Стаття 129 ГПК регламентує загальні правила розподілу судових витрат, зокрема визначає, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини першої).
19. Водночас частина перша статті 130 ГПК передбачає спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
20. За змістом цієї норми (частини першої статті 130 ГПК), положення якої кореспондуються з частиною третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
21. Отже, частина перша статті 130 ГПК встановлює спеціальні правила, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
22. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання розподілу між сторонами судових витрат..
23. У постанові від 17.11.2022 у справі №910/14479/21, на яку посилається скаржник у межах визначеної ним підстави касаційного оскарження, Верховний Суд зазначив, що системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.
24. При цьому Верховний Суд зауважив, що аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною першої статті 130 ГПК та частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір" у сукупності з пунктом 12 частини третьої статті 2 та частиною першою статті 2 ГПК, видається, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства і інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа.
Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи.
Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених частиною першою статті 130 ГПК випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо.
При цьому, обґрунтовуючи можливість повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у відповідності до вимог частини першої статті 130 ГПК, враховується, що судом при здійсненні правосуддя у випадку визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, затрачається менше технічних, економічних та людських ресурсів для розгляду самої справи.
Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем ключовим є питання чи визнання позову відбулось саме до початку розгляду справи по суті чи на іншій стадії.
25. Покладаючи на відповідача витрати по сплаті судового збору в повному обсязі на підставі частини дев'ятої статті 129 ГПК, суди попередніх інстанцій відповідного не з'ясували, тоді як матеріали справи свідчать, що заяву про визнання позову за трьома контрактами "OASIS EXIM FZ-LLC" подало 23.07.2025 (до роз'єднання позовних вимог), а за спірним саме у цій справі контрактом - 19.08.2023 (після роз'єднання позовних вимог), що в обох випадках відбулося до початку розгляду цієї справи по суті та, в свою чергу, вказує на виконання умови (визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті), за якою при вирішені питання про розподіл судового збору підлягають застосуванню норми частини першої статті 130 ГПК, яким кореспондує положення частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір".
26. За наведеного Суд вважає за необхідне зазначити, що норми частини першої статті 130 ГПК, яким кореспондує положення частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір", не містять інших умов їх застосування, а саме інших підстав для повернення позивачу 50% сплаченого ним при поданні позову судового збору, крім вчинення відповідної процесуальної дії, в цьому випадку визнання відповідачем позову на відповідній стадії, а саме до початку розгляду справи по суті, що, в свою чергу, свідчить про помилковість висновків апеляційного суду, який зауважив, що положення частини першої статті 130 ГПК не можуть застосовуватись окремо та без урахування інших норм процесуального закону, які регулюють розподіл судових витрат залежно від обставин виникнення спору та поведінки його учасників.
27. Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 17.11.2022 у справі №910/14479/21, відповідно до яких приписи частини першої статті 130 ГПК необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними статтею 129 ГПК.
28. Проте суди попередніх інстанцій при вирішенні питання про розподіл судового збору за клопотанням позивача, який серед іншого просив повернути йому з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого ним при поданні позову, саме на підставі частини першої статті 130 ГПК, відповідні норми не застосували, так як вважали, що такий (судовий збір) підлягає покладенню на відповідача на підставі частини дев'ятої статті 129 ГПК.
29. При цьому Суд враховує, що незастосування частини першої статті 130 ГПК при вирішенні питання про розподіл сплаченого позивачем при подані позову судового збору, а саме при вирішенні питання про повернення позивачу 50% сплаченого ним при подані позову судового збору з Державного бюджету України:
(1) суд першої інстанції за текстом ухваленого додаткового рішення жодним чином не аргументував;
(2) апеляційний суд мотивував тим, що застосування цієї норми (частини першої статті 130 ГПК) не виключає повноваження суду, якщо обставини справи свідчать, що спір виник саме з вини відповідача, покласти судові витрати на винну сторону у повному обсязі за результатами вирішення спору по суті.
30. Проте такі висновки суду апеляційної інстанції, які останній навів фактично на усунення допущених судом першої інстанції порушень (відсутності відповідного мотивування) у межах відхилення відповідних доводів скаржника, Суд вважає безпідставними, зокрема з огляду на наведене раніше у цій постанові стосовно того, що стаття 129 ГПК регламентує загальні правила розподілу судових витрат, тоді як стаття 130 ГПК встановлює спеціальні правили, які стосуються певних окремих випадків розподілу витрат, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, що в сукупності свідчить про те, що розподіл судових витрат на підставі статті 129 ГПК, зокрема, на підстав частини дев'ятої цієї норми, здійснюється у тій частині, яка не підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі частини першої статті 130 ГПК.
31. Відповідне узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.02.2020 у справі №903/181/19, на яку в аспекті визначеної підстави касаційного оскарження цілком обґрунтовано покликається скаржник, стосовно того, що у зазначеній нормі ГПК (частині дев'ятій статті 129 ) йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.
32. При цьому Суд враховує, що відповідне Верховний Суд виснував у ситуації закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог, а не вирішення спору по суті з ухваленням рішення про задоволення позову у зв'язку з визнанням відповідачем позову як у цій справі, проте вважає, що відповідні висновки Верховного Суду підлягають застосуванню до спірної у цій справі ситуації, з огляду на наведене у вказаній постанові формулювання "якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України" з подальшим уточненням норми вказаного Закону (пункт 5 частини першої статті 7), яка встановлює повернення сплаченої суми судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі.
33. Тоді як у цій ситуації такою нормою Закону України "Про судовий збір", яка передбачає повернення судового збору (50% сплаченого позивачем при подані позову) з Державного бюджету України, є частина третя статті 7 цього Закону, яка з огляду на наведені висновки Верховного Суду виключає застосування частини дев'ятої статті 129 ГПК щодо розподілу таких судових витрат.
34. Крім цього в аспекті застосування судами попередніх інстанцій до спірної у цій справі ситуації частини дев'ятої статті 129 ГПК, відповідно до якої у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, Суд вважає за необхідне зазначити таке.
35. У додатковій постанові від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, яку врахував апеляційний суд та на яку в межах визначеної підстави касаційного оскарження посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.
Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною (такі висновки наведено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №905/716/20, від 15.09.2022 у справі №910/10159/21).
36. Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов:
1) вирішення судом спору по суті;
2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов'язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.
Наведене узгоджується зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду щодо застосування положень частини дев'ятої статті 129 ГПК, наведеною у постановах від 12.07.2022 у справі №910/18790/19, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, та додаткових постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №910/18790/19, від 04.03.2021 у справі №916/376/19 тощо.
37. У світлі наведених висновків Верховного Суду, які врахував суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, Суд вважає за необхідне зазначити, що визначені частиною дев'ятою статті 129 ГПК дискреційні повноваження суду здійснити розподіл судових витрат у визначений спосіб за умов вирішення спору по суті та встановлення судом, зокрема, обставин виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони, застосовуються до розподілу тієї частини судових витрат, які не підлягали поверненню з Державного бюджету України на підставі частини першої статті 130 ГПК.
38. Проте суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відповідного не врахував, з огляду на що помилково вважав, що сплачений позивачем при подані позову судовий збір на підставі частини дев'ятої статті 129 ГПК належить покласти на відповідача в повному обсязі.
39. За наведеного Суд вважає за необхідне зауважити, що за настання ситуації (визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті), за якої при вирішені питання про розподіл судових витрат підлягають застосуванню норми частини першої статті 130 ГПК, яким кореспондує положення частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір", які передбачають поверненню позивачу з Державного бюджету 50% сплаченого ним при подані позову судового збору, інші 50% сплаченого судового збору з огляду на задоволення позову підлягали покладенню на відповідача на підставі частини першої статті 129 ГПК, яка визначає загальний порядок розподілу судових витрат (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) та підлягає застосуванню у частині розподілу судових витрат, які не підлягали поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі частини першої статті 130 ГПК в якості.
40. Вказане обумовлено тим, що у випадку задоволення позову без визнання відповідачем такого до початку розгляду справи по суті, сплачений позивачем судовий збір підлягав би відшкодуванню за рахунок відповідача в повному обсязі на підставі частини першої статті 129 ГПК без застосуванню при такому розподілі частини дев'ятої вказаної норми, чого суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували.
41. За наведеного Суд вважає, що розподілити судові витрати, а саме сплачений позивачем при подані позову судовий збір в сумі 847 840 грн, належало так:
- 50% судового збору в сумі 423 920 грн повернути позивачу з Державного бюджету України на підставі частини першої статті 130 ГПК;
- 50% судового збору в сумі 423 920 грн відшкодувати позивачу за рахунок відповідача на підставі пункту 2 частини першої статті 129 ГПК.
42. При цьому оскільки з огляду на норми частини шостої статті 6 Закону України "Про судовий збір" після роз'єднання заявлених позивачем вимог за трьома контрактами суд не здійснював перерахунок розміру судового збору у зв'язку з роз'єднанням позовних вимог, не повертав його з Державного бюджету України та не стягував у справах, виділених у самостійні провадження, розподіл такого судового збору суди цілком обґрунтовано вважали за можливе здійснити в межах цієї справи №915/1010/25.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
43. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, зокрема, має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
44. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК).
45. З огляду на наведене, касаційну скаргу позивача належить задовольнити, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат, а саме про повернення позивачу з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого ним при поданні позову, та про відшкодування інших 50% цього судового збору за рахунок відповідача.
Розподіл судових витрат (судового збору)
46. Оскільки судовий збір за подання касаційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині його перегляду не сплачується, відповідно розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Снігурівське" задовольнити.
2.Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2025 у справі №915/1010/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким:
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Снігурівське" від 26.11.2025 задовольнити.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Снігурівське" (54005, місто Миколаїв, вулиця Мала Морська, будинок 9А/2, код ЄДРПОУ 41489868) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 423 920 (чотириста двадцять три тисячі дев'ятсот двадцять) грн, сплачений згідно з платіжною інструкцією від 24.06.2025 №44.
Стягнути з "OASIS EXIM FZ-LLC" (код реєстрації: 5024248, юридична адреса: SHED №23 AL HULAILA INDUSTRIAL ZONE-FZ RAK, UNITED ARAB EMIRATES) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Снігурівське" (54005, місто Миколаїв, вулиця Мала Морська, будинок 9А/2, код ЄДРПОУ 41489868) судовий збір у розмірі 423 920 (чотириста двадцять три тисячі дев'ятсот двадцять) грн.
3.Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Миколаївської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді І.Д. Кондратова
В.І. Студенець