65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/599/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Приватного підприємства “Проектна організація “Агро-Прайм» (73003, м. Херсон, вул. Канатна, буд. 2, офіс 12)
про стягнення 584 622, 25 грн
1. Короткий зміст позовних вимог.
17.02.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом (вх. № 622/26 від 20.02.2026) з урахуванням уточненої позовної заяви від 26.02.2026 (вх. № 7137/26 від 27.02.2026) про стягнення з Приватного підприємства “Проектна організація “Агро-Прайм» (далі - ПП “ПОАП») 584 622, 25 грн, з яких 301 280 грн - заборгованість за договором про надання послуг № 1147 від 10.06.2020, інфляційні витрати - 236 615, 25 грн, 3 % річних - 46 727, 00 грн та сплачений судовий збір.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України.
Ухвала суду від 04.03.2026 була доставлена представнику позивача до його електронного кабінету 04.03.2026, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного документу, сформована за допомогою Комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду».
Ураховуючи відсутність у відповідача Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, ухвала суду від 04.03.2026 була надіслана йому на його адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернута засобами поштового зв'язку із вказівкою такого повернення “адресат відсутній», про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 7 ст. 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (ч. 6 ст. 242 ГПК України).
Згідно з ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Отже, ГПК України передбачено два способи надсилання судового рішення: (1) в електронній формі - через “Електронний кабінет» та (2) шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто на адресу вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
При цьому, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Неотримання вищенаведених ухвал у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками дій (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22, від 01.03.2023 № 910/18543/21, від 30.03.2023 у справі № 910/2654/22, від 06.06.2023 у справі № 922/3604/21, від 09.11.2023 у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21).
Відповідач зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервалів часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.
З огляду на зазначене, надсилання судової кореспонденції на юридичну адресу відповідача та її неотримання з відповідної причини вважається належним підтвердженням виконання судом вимог процесуального законодавства щодо повідомлення учасника справи про розгляд спору.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 904/4076/23.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20 тощо).
Тобто, ухвала суду від 04.03.2026 була надіслана позивачу та відповідачу у відповідності до вимог ГПК України.
Також, суд повідомляв про розгляд справи № 916/599/26 шляхом розміщення публікації на сайті “Судова влада України», що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою.
Суд також бере до уваги, що сторони мали можливість ознайомитись з усіма процесуальними документами у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), який є відкритим для доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, матеріали справи свідчать про належне повідомлення учасників справи про відкриття провадження у справі та встановлення процесуальних строків, а також створення учасникам судового процесу належних умов для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
З огляду на викладене господарський суд доходить висновку про належне повідомлення як позивача, так і відповідачів про розгляд судом даного спору.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідачі своїми процесуальними правами на подання відзиву не скористалися, жодних заперечень проти позову не надали, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Щодо строку розгляду справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Частиною 4 ст. 11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" у рішенні по справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродньо встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки судом розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Ураховуючи викладене, суд, зважаючи на необхідність забезпечення доступу до правосуддя в умовах воєнного стану, розглянув справу № 916/599/26 поза межами строку, встановленого ст. 248 ГПК України, в розумний строк згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Позиція учасників справи.
Доводи позивача - ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань, передбачених укладеним 10.06.2020 договором про надання послуг № 1147 в частині повернення коштів у розмірі 7000 дол. США, отриманих від позивача в якості оплати за договором.
Вказує, що 06.07.2021 у зв'язку з невиконанням договору, відповідачем отримано від позивача заяву про повернення грошових коштів у сумі 7000 дол. США, про що на заяві міститься відмітка (відбиток печатки) ПП “ПОАП».
Повідомляє, що заборгованість відповідача на день складання позовної заяви становить 7000 дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ - 301 280, 00 грн (7000 дол. США * 43, 04).
На підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував 3 % річних в розмірі 46 727, 00 грн та інфляційні втрати в розмірі 236 615, 25 грн.
Правову позицію позивач обґрунтовує приписами ст. ст. 525, 526, 530, 599, 610, 611, 625, 901, 906 ЦК України, ст. ст. 175, 193 ГК України.
Стосовно строків позовної давності позивач посилаючись на положення ст. ст. 256, 257, 261, 263, 264 ЦК України, постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Закон України від 30.03.2020 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», Указ Президента України від 240.2.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», зазначив, що в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився до 04.09.2025.
Оскільки відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами до суду не надав, суд у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України, враховуючи, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Між ПП “ПОАП», як виконавцем, та ОСОБА_1 , як замовником, був укладений 10.06.2020 договір № 1147 про надання послуг (далі - договір), п. 1.1. якого передбачено, що замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати такі послуги: отримати попереднє погодження на земельну ділянку з кадастровим номером: 6520681200:02:001:0832, площею - 10, 2189 га, отримати рішення виконавчого органу влади на отримання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, пройти погодження екстериторіальності Держгеокадастрів України, зареєструвати земельну ділянку, отримати витяг ДЗК, затвердити проекти землеустрою у кількості п'ять штук, зареєструвати право власності на земельну ділянку.
У відповідності до п. 3.1. договору за надання послуг, передбачених договором, замовник сплачує виконавцю згідно з протоколом погодження договірної ціни суму договору, що становить 132 500 грн.
За умовами п. п. 3.3., 3.4. договору сума попередньої оплати підлягає поверненню, якщо не виконані послуги. Сума попередньої оплати вноситься 100 процентів по договору надання послуг.
Згідно з п. 4.1. договору строки надання послуг за договором - 6 (шість) місяців з дати укладення договору.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що здача - приймання наданих послуг виконується поетапно і оформляється актом наданих послуг.
За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором виконавець і замовник несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства (п. 5.. договору).
За положеннями п. 8.1. договору договір набирає чинності з моменту його укладання та діє протягом 6 (шести) місяців, а саме - до 10 грудня 2020 року, але до повного виконання сторонами своїх обов'язків за ним.
Договір підписаний позивачем, скріплений його печаткою, та відповідачем.
Між ПП “ПОАП» та ОСОБА_1 був підписаний акт прийому-передачі (грошових коштів) від 10.06.2020, відповідно до якого ОСОБА_2 як директор ПП “ПОАП» 10.06.2020 отримав грошові кошти у сумі 5000 доларів США від громадянки України ОСОБА_1 згідно договору № 1147 про надання послуг від 10.06.2020.
Між ПП “ПОАП» та ОСОБА_1 був підписаний акт прийому-передачі (грошових коштів) від 13.04.2021, відповідно до якого ОСОБА_2 як директор ПП “ПОАП» 13.04.2021 отримав грошові кошти у сумі 2000 доларів США, що складає у гривневому еквіваленті 56 000 грн, від громадянки України ОСОБА_1 згідно договору № 1147 про надання послуг від 10.06.2020. Також, на вказаному акті наявний напис про те, що грошові кошти були передані ОСОБА_1 в присутності свідка ОСОБА_3 .
Позивач звернулася до відповідача із заявою від 06.07.2021, в якій просила повернути грошові кошти у сумі 7000 дол. США до 16.07.2021 у випадку, якщо умови договору № 1147 від 10.06.2020 не будуть виконані.
Відповідач отримав заяву від 06.07.2021 на повернення грошових коштів, про що свідчить наявна на ній печатка ПП “ПОАП».
5. Позиція суду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ст. 251 ЦК України).
В силу ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 903 ЦК України).
Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Ст. 906 ЦК України визначено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач не надав доказів, що невиконання ним взятих на себе зобов'язань за договором виявилося неможливим внаслідок непереборної сили або з вини замовника.
Згідно з ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст. 192 ЦК України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю, тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання, однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті.
За змістом ст. 524 ЦК України зобов'язання, має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
За статтею 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Отже, за загальним правилом зобов'язання має бути виражене і підлягає оплаті у гривнях, водночас сторони мають право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а також з метою визначення суми, що підлягає сплаті у гривні, погодити порядок перерахунку суми платежу у гривні пропорційно до зміни курсу гривні до іноземної валюти.
У випадку якщо грошове зобов'язання певним чином виражене в іноземній валюті, то у складі такого зобов'язання виокремлюються два взаємопов'язаних елементи: валюта зобов'язання (грошова одиниця, в яких нарахована сума зобов'язання, що дає змогу визначити її вартісне значення) та валюта платежу (грошові знаки, що є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких має відбуватися їх фактичне виконання).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що: частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті; у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17 викладено правовий висновок про те, що положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежу, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
Отже, у відповідача на підставі ст. ст. 903, 906 ЦК України виникло грошове зобов'язання з повернення плати за договором № 1147 від 10.06.2020 про надання послуг у зв'язку з порушенням (невиконанням) зобов'язань.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку за встановлених судом обставин застосуванню не підлягає.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 10.06.2020 між позивачем та відповідачем був укладений договір № 1147 про надання послуг, п. 1.1. якого передбачено, що замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати такі послуги: отримати попереднє погодження на земельну ділянку з кадастровим номером: 6520681200:02:001:0832, площею - 10, 2189 га, отримати рішення виконавчого органу влади на отримання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для введення особистого селянського господарства, пройти погодження екстериторіальності Держгеокадастрів України, зареєструвати земельну ділянку, отримати витяг ДЗК, затвердити проекти землеустрою у кількості п'ять штук, зареєструвати право власності на земельну ділянку.
Також, п. 3.1. договору сторони погодили, що за надання послуг, передбачених договором, замовник сплачує виконавцю згідно з протоколом погодження договірної ціни суму договору, що становить 132 500 грн.
У відповідності до складених та підписаних між позивачем та відповідачем актів приймання - передачі (грошових коштів) від 10.06.2020 та від 13.04.2021 ОСОБА_2 , як директор відповідача, прийняв від ОСОБА_1 7000 дол. США згідно договору № 1147 від 10.06.2020 про надання послуг. Оскільки сторонами складені акти на підставі положень розділу 3 «Вартість послуг та порядок розрахунків» Договору № 1147 від 10.06.2020, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 533 ЦК України, оскільки валютою виконання грошового зобов'язання сторони визначили саме долар США, використання якого як іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Водночас, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів надання відповідачем позивачу, зазначених у договорі та погоджених сторонами послуг.
Доказів виконання зобов'язань або неможливості такого виконання за договором про надання послуг відповідач не надав; заявлених до нього вимог не спростував.
Приймаючи до уваги те, що ОСОБА_1 передала директору відповідача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 7000 доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 533 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, відтак, сума боргу станом на день момент звернення з позовною заявою становить 301 280, 00 грн.
Ураховуючи викладене, суд зазначає, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 301 280 грн є обґрунтованими на положеннях ст. ст. 625, 903, 906 ЦК України та такими, що підлягають задоволенню.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми трьох процентів річних в сумі 46 727, 00 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично невірним, а також містить періоди, за які необґрунтовано нараховано 3% річних, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд, дослідивши надані позивачем акти прийому-передачі (грошових коштів), встановив, що перший був складений 10.06.2020, тобто в день укладення договору, а другий - 13.04.2021, тобто поза межами строку дії договору, визначеного п. 8.1 договору (а саме - після 10 грудня 2020 року), відтак, підписанням такого акту та сплатою другої частини коштів позивач своїми діями погодився на продовження строку надання послуг без визначення строку виконання зобов'язань.
Відтак, на підставі системного аналізу ст. ст. 530, 625, 906 ЦК України слід дійти висновку, що моментом порушення зобов'язання, з яким ЦК України пов'язує порушення грошового зобов'язання та нарахування 3% річних від простроченої суми є моментом пред'явлення вимоги, яка позивачем була направлена відповідачу 06.07.2021 зі встановленим позивачем строком виконання такої вимоги відповідачем - до 16.07.2021 року. Отже, за встановлених обставин, початком періоду нарахування 3% річних є 17.07.2021 року, що ґрунтується на приписах законодавства. У зв'язку з наведеним суд зробив власний розрахунок:
за період з 17/07/2021 до 31/12/2023; 301 280,00 x 3 % x 898 : 365 : 100 = 22 236, 94 грн, де 301 280, 00 - сума боргу, 898 - кількість днів прострочення;
за період з 01/01/2024 до 31/12/2024; 301 280,00 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 9038, 40 грн, де 301 280, 00 - сума боргу, 366 - кількість днів прострочення;
за період з 01/01/2025 до 09/02/2026; 301 280,00 x 3 % x 405 : 365 : 100 = 10 028, 91 грн, де 301 280, 00 - сума боргу, 405 - кількість днів прострочення.
Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3 % річних в загальній сумі 41 304, 25 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 236 615, 25 грн, суд зазначає таке.
Оскільки позивачем у позовній заяві застосовано грошовий еквівалент іноземної валюти, враховуючи вище наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, вимоги в частині стягнення інфляційних витрат задоволенню не підлягають.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ПП “ПОАП» підлягають задоволенню частково.
Що стосується строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Із 12 березня 2020 року на всій території України встановлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).
Закон № 540-ІХ набув чинності лише 02.04.2022, однак встановлює, що продовження діє саме на період карантину, тобто з моменту його початку та до його завершення, позовна давність продовжується (постанова Верховного Суду від 25.08.2021 у справі №914/1560/20).
В подальшому, Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX, який набрав чинності з 17.03.2022, внесені зміни до Цивільного кодексу України (до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України): - у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Воєнний стан в Україні введений Указом Президента України № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» і триває до теперішнього часу.
Таким чином, починаючи з 12.03.2020 строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, продовжено на час дії карантину, а в подальшому - воєнного стану.
З огляду на вищевикладене, строк позовної давності позивачем не пропущено.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором у розмірі 8769, 33 грн, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача у розмірі 5138, 76 грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог (342 584, 25 х 8769, 33: 584 622, 25).
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 219, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Проектна організація “Агро-Прайм» (73003, м. Херсон, вул. Канатна, буд. 2, офіс 12; ідентифікаційний код юридичної особи: 39414950) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборгованість за договором № 1147 від 10.06.2020 про надання послуг у розмірі 301 280 грн (триста одна тисяча двісті вісімдесят гривень), 3 % річних у розмірі 41 304, 25 грн (сорок одна тисяча триста чотири гривні, двадцять п'ять копійок) та судовий збір у розмірі 5138, 76 грн (п'ять тисяч сто тридцять вісім гривень, сімдесят шість копійок).
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.О. Мусієнко