65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"06" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/26/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданнісправу
за позовом: Заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси (65091, м. Одеса, вул. Головківська, 1) в інтересах держави в особі
позивача-1: Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, м. Одеса, пл. Думська, 1)
позивача-2: Південного офісу Держаудитслужби (код ЄДРПОУ 40477150, 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83)
до відповідача-1: Управління капітального будівництва Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 04056902, 65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. Комітетська, буд. 10А)
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" (код ЄДРПОУ 35179778, 65048, Одеська обл., Одеський р-н, територіальна громада Таїровська, Масив 34, буд. 25)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (код ЄДРПОУ 20992104, 65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83)
про визнання недійсним рішення тендерного комітету та договору
за участю:
прокурор: Тетяна Кривельова
від позивача-1: не з'явився
від позивача-2: не з'явився
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі позивача-1 Одеської міської ради, позивача-2 Південного офісу Держаудитслужби, до відповідача-1 Управління капітального будівництва Одеської міської ради, відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" про визнання недійсним рішення тендерного комітету та договору, застосування наслідків недійсності договору.
02.01.2024 прокурор звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" в розмірі 7634841,39 грн., які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Ухвалою від 04.01.2024 викликано заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в судове засідання для надання додаткових пояснень щодо заяви про забезпечення позову та зобов'язано з'явитись 08.01.2024 до господарського суду.
Ухвалою суду від 08.01.2024 накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" в розмірі 7634841,39 грн., які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, залучено Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів, призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.
31.01.2024 прокурор звернувся до суду з заявою про зміну предмету позову.
09.02.2024 від позивача-2 Південного офісу Держаудитслужби надійшли пояснення по суті спору та заява про розгляд справи без участі уповноваженого представника.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. судове засідання, призначене на 21.02.2024, не відбулося.
Ухвалою від 26.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів до 08.04.2024; призначено підготовче засідання на 13.03.2024.
Ухвалою суду від 13.03.2024 заяву заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси від 31.01.2024 про зміну предмету позову задоволено та прийнято до розгляду; постановлено здійснювати розгляд позову в редакції наступних позовних вимог: визнати недійсним договір про закупівлю підрядних робіт за державні кошти №65-19/П від 23.07.2019, укладений між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП"; визнати недійсною додаткову угоду №5 від 17.12.2019 до договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти №65-19/П від 23.07.2019, укладеного між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП"; стягнути з ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" на користь Управління капітального будівництва Одеської міської ради 7634841,39 грн., а з Управління капітального будівництва Одеської міської ради одержані ним за рішенням суду 7634841,39 грн. стягнути в дохід держави; встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи; відкладено підготовче засідання на 04.04.2024.
Ухвалою суду від 04.04.2024 постановлено провести підготовче провадження у справі №916/26/24 впродовж розумного строку; відкладено підготовче засідання на 18.04.2024.
У зв'язку з перебуванням судді Cулімовської М.Б. у відпустці (за сімейними обставинами) судове засідання, призначене на 18.04.2024, не відбулося.
Ухвалою суду від 25.04.2024 призначено підготовче засідання на 16.05.2024.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.05.2024 закрито підготовче провадження у справі №916/26/24 та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 05.06.2024.
У судовому засіданні 05.06.2024 прокурор звернувся до суду з усним клопотанням про зупинення провадження у справі до завершення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21.
Ухвалою суду від 05.06.2024, окрім іншого, зупинено провадження у справі №916/26/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи №918/1043/21 та оприлюднення повного тексту постанови.
Ухвалою суду від 17.01.2025 провадження у справі поновлено та призначено судове засідання на 05.02.2025.
Ухвалою суду від 05.02.2025 постановлено повернутися до стадії підготовчого провадження у справі №916/26/24 та замінено судове засідання щодо розгляду справи по суті підготовчим засіданням; зупинено провадження у справі №916/26/24 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23 та оприлюднення повного тексту постанови.
Ухвалою суду від 13.01.2026 провадження у справі поновлено; призначено підготовче засідання на 29.01.2026.
Ухвалою суду від 29.01.2026 закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 18.03.2026.
17.03.2026 від прокурора надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення у справі №910/20111/23 у подібних правовідносинах.
Ухвалою суду від 18.03.2026, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено провести розгляд справи у розумні строки; відкладено судове засідання на 22.04.2026.
20.03.2026 до суду від прокурора надійшла заява про повернення на стадію підготовчого провадження.
У судовому засіданні 22.04.2026 господарський суд залишив без розгляду клопотання прокурора про повернення на стадію підготовчого провадження та зупинення провадження у справі; ухвалив про зміну найменування Малиновської окружної прокуратури м. Одеси на Хаджибейську окружну прокуратуру м. Одеси як учасника провадження; оголосив перерву у судовому засіданні до 06.05.2026.
У судове засідання 06.05.2026 з'явилась прокурор.
Інші учасники провадження явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Під час розгляду справи по суті прокурор підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.
Щодо повідомлення відповідачів про розгляд даної справи судом.
Згідно з ч.ч.4 та 5 ст.6 ГПК України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Частиною 7 статті 6 ГПК України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвали суду у цій справі були направлені та доставлені відповідачу-1 до його електронного кабінету.
Ухвали суду у цій справі направлялись відповідачу-2 на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернулись до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.
Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Додатково господарський суд повідомляв відповідача-2 про розгляд даної справи шляхом надіслання копій ухвал суду на наявну в матеріалах справи адресу електронної пошти: vestadevelop.od@gmail.com.
За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідачів про розгляд даної справи.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідачів не надходили.
Отже, відповідачі не скористались своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В судовому засіданні в порядку абз.1 ч.1 ст.219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України проголосив скорочене рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши учасників провадження, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради 11.06.2019 в електронній системі закупівель опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі робіт "Ремонтно-реставраційні роботи фасадів та покрівель будівель, розташованих в історичній частині м. Одеси. Пам'ятка архітектури місцевого значення. вул. Гоголя, 7" (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-06-11-000914-b). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 7649400,00 грн. Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб'єктами господарювання: ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" з ціновою пропозицією 7601153,00 грн. та ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" з ціновою пропозицією 7644400,00 грн.
Відповідно до протоколу засідання тендерного комітету Управління капітального будівництва Одеської міської ради №37/Т-3 від 08.07.2019, тендерним комітетом встановлено невідповідність документів, наданих у складі пропозиції ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" вимогам тендерної документації, затвердженої рішенням тендерного комітету протоколом від 10.06.2019 №37/T-2, а саме: відсутній документ, що підтверджує надання учасником забезпечення тендерної пропозиції та інше. У зв'язку з наведеним, тендерним комітетом відхилена пропозиція ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" на підставі пункту 4 частини 1 статті 30 Закону України "Про публічні закупівлі".
Одночасно, тендерним комітетом прийнято рішення про обрання переможцем торгів ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП", тендерна пропозиція із сумою 7644400,00 грн. якого відповідала кваліфікаційним критеріям, установленим у тендерній документації замовника, у зв'язку з чим 10.07.2019 в електронній системі закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір.
23.07.2019 між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради (далі - замовник) та ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" (далі - підрядник) укладено договір про закупівлю підрядних робіт за державні кошти №65-19/П.
Відповідно до п.1.1. договору, підрядник зобов'язується виконати роботи, зазначені у проектно-кошторисній документації, а замовник - прийняти від підрядника завершені роботи та оплатити їх за наявності бюджетних коштів на рахунку замовника.
Згідно з п.1.2. договору, найменування робіт: 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація. Ремонтно-реставраційні роботи фасадів та покрівель будівель, розташованих в історичній частині м. Одеси. Пам'ятка архітектури місцевого значення, вул. Гоголя. 7. Кількісні характеристики виконуваних за цим договором робіт вказані у проектно-кошторисній документації.
За умовами п.1.3. договору, обсяги виконання робіт по договору можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
Відповідно до п.3.1. договору, ціна договору становить: 7644400,00 грн. з ПДВ:, на 2019 рік - 600000,00 грн. з ПДВ; на 2020 рік - 1644400,00 грн. з ПДВ. Ціна договору визначається у додатку 1 "Договірна ціна". Погоджена договірна ціна є невід'ємною частиною договору. Погоджена договірна ціна встановлюється на підставі повідомлення про намір у класні договір. Договірна ціна встановлюється динамічною.
Згідно з п.3.2. договору, ціну цього договору може бути зменшено за взаємною згодою сторін.
За умовами п. 4.1. договору, розрахунки проводяться шляхом оплати замовником підряднику виконаних робіт на підставі підписаних сторонами довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що фінансування робіт об'єкта здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету згідно з додатком №3 "План фінансування робіт". Платіжні зобов'язання виникають при наявності відповіднго бюджетного призначення (бюджетних асигнувань) та наявності коштів на рахунку замовника.
Згідно з п.5.1. договору, термін тривалості виконання робіт на об'єкті: липень 2019 року - грудень 2020 року. Роботи повинні проводитися згідно з додатком №2 "Календарний графік виконання робіт". Строк виконання робіт на об'єкті може бути продовжено відповідно до п.4 ч.4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
Пунктом 10.1. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 та до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до п.10.3. договору, внесення змін до договору оформляється додатковими угодами.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.
Додатком №1 до договору передбачена договірна ціна, додатком №2 - календарний графік виконання робіт, додатком №3 - план фінансування робіт.
17.12.2019 між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" було укладено додаткову угоду №5, в якій сторони погодили викласти абз. 1 п. 3.1., абз. 1 п. 5.1. та п.10.1. договору у такій редакції:
- "3.1. Ціна договору становить: 7634841,39 грн. у т.ч. ПДВ 1272473,56 грн.";
- "5.1. Термін тривалості виконання робіт на об'єкті: липень-листопад 2019 року";
- "10.1. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 та до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань".
Також, у вказаній додатковій угоді сторони погодили викласти додатки до договору у новій редакції.
Додаткова угода підписана між сторонами без будь-яких зауважень.
Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю від 18.12.2019, ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" було виконано роботи, передбачені договором від 23.07.2019 №65-19/П, а Управління капітального будівництва Одеської міської ради сплатило за цим договором виконавцю 7634841,39 грн. з ПДВ.
Наведене свідчить про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.12.2022 №65/11-р/к визнано, що ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" та ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, що кваліфікується за пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), проведених Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради на закупівлю робіт "Ремонтно-реставраційні роботи фасадів та покрівель будівель, розташованих в історичній частині м. Одеси. Пам'ятка архітектури місцевого значення, вул. Гоголя, 7", оголошення про проведення відкритих торгів опубліковано на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель, ідентифікатор закупівлі UA-2019- 06-11-000914-b (пункт 1 резолютивної частини рішення).
Під час розгляду справи Відділенням встановлено обставини, що свідчать про вчинення ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" та ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), а саме: вхід ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" та ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" в аукціон торгів з однієї ІР адреси; спільні особливості електронних файлів, що є у складі тендерних пропозицій; синхронність дій у часі під час завантаження файлів в електронну систему закупівель під час торгів; почергове перебування одних і тих же фізичних осіб у трудових відносинах з ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" та ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" у період проведення торгів; обмін інформацією між ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" та ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС", зокрема, шляхом використання спільних засобів зв'язку; наявність сталих господарських відносин між ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" та ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" у вигляді здійснення купівлі/продажу товарів, надання генпослуг та надання підрядних робіт; свідчення про попередню домовленість ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" та ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" щодо участі в торгах у вигляді технічної участі одного з них.
Вказаним рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України накладено штраф за виявлені порушення у сумі 68000,00 грн. на кожного.
Прокурор наголошує, що через вчинення ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" і ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" антиконкурентних узгоджених дій, змагання між зазначеними суб'єктами господарювання під час підготовки та участі в торгах не відбувалося, тобто суб'єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Внаслідок цього замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки. Тому дії ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі.
На думку прокурора, у діях ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.
Прокурор зазначає, що поведінка ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" і ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель, тому договір, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" на підставі ч. 1 ст.215, ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 228 ЦК України, із застосуванням наслідків його недійсності та стягнення з ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" 7634841,39 грн., одержаних за вказаним правочином.
Додатково прокурор наголошує, що ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП", маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримало бюджетні кошти в сумі 7634841,39 грн., що свідчить про наявність у ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку. При цьому, враховуючи наявність умислу лише у ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП", як сторони оспорюваного договору, одержані ним 7634841,39 грн. за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.
В подальшому прокурором було подану заяву про зміну предмету позову, у якій останнім зазначено, що між ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" та Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було укладено додаткову угоду № 5, якою сторони погодили внести зміни до істотних умов договору, тому, відповідно, вказана додаткова угода також підлягає визнанню недійсною, оскільки вона є похідною від спірного договору.
Прокурором до матеріалів справи долучено листи (запити), що направлялись в порядку ст.23 ЗУ "Про прокуратуру" до учасників провадження та органів казначейської служби, а також відповіді на них.
Південний офіс Держаудитслужби у своїх поясненнях повідомив, що підстав для проведення заходів фінансового моніторингу спірної закупівлі у нього не було, оскільки договір, укладений за результатами публічної закупівлі, був виконаний в повному обсязі, а заходи державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України, а не Держаудитслужбою.
Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.131-1 Конституції України, на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено позивачами Одеську міську раду та Південний офіс Державної аудиторської служби України.
За позицією прокурора, органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснювали захист інтересів держави, що стало підставою для здійснення представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Щодо позивача-1 Одеської міської ради.
Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з ч.1 ст.62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб
Відповідно до положень ч.3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст.63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до п.2 ч.1 ст.2 БК України, бюджети місцевого самоврядування - бюджети сільських, селищних, міських територіальних громад, а також бюджети районів у містах (у разі утворення районних у місті рад).
Згідно ч.5 ст.22 БК України, до повноважень головного розпорядника бюджетних коштів, окрім іншого, належить: затвердження кошторисів розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розроблення проектів порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу; здійснення управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснення контролю за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.
Відповідно до ч.4 ст.71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
В свою чергу, відповідно до п.1.6. Положення про Управління капітального будівництва Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №384-УІ від 28.02.2011, Управління є підзвітним і підконтрольним Одеській міській раді, підпорядкованим її виконавчому комітету, міському голові.
Одеська міська рада виступає в якості суб'єкта владних повноважень, який приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.
Як слідує з матеріалів справи, 30.06.2023 прокурор звернувся до позивача-1 з листом в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру", в якому повідомив Одеську міську раду про виявлені ним порушення інтересів держави під час проведення процедури закупівлі та просив надати відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
Управління капітального будівництва Одеської міської ради листом від 28.07.2023 повідомило прокурора, що при проведенні спірної процедури закупівлі порушень законодавства в сфері публічних закупівель не було допущено, договір, укладений за результатами цієї закупівлі, є повністю виконаним.
07.11.2023 прокурор повторно повідомив Одеську міську раду про виявлені ним порушення інтересів держави під час проведення спірної процедури закупівлі та просив надати відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
У листі від 24.11.2023 Управління капітального будівництва Одеської міської ради не зазначило жодних відомостей щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
Таким чином, прокурор вважає, що Одеська міська рада як орган місцевого самоврядування не виконало своїх повноважень із захисту інтересів держави, а отже, з боку органу, уповноваженого державою на захист її інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту - не пред'явлено до суду відповідний позов.
Щодо позивача-2 Південного офісу Держаудитслужби.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 №2939-XII (із змінами та доповненнями) (далі - Закон №2939-XII).
За ч.1 ст.1 Закону №2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Згідно ст.2 Закону №2939-XII, головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.
Відповідно до п.п. 8, 10 абз.1 ст.10 Закону №2939-XII, органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з п.1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016 (із змінами) (далі - Положення), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
У абз.3 п.п.9, п.4 Положення визначено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Водночас, згідно з п.п.20 п.6 Положення, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, в тому числі, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Згідно п.п.3 п.4 Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки закупівель.
Відповідно п.9 п.4 Положення, Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, в тому числі, звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Таким чином, визначені у п.п. 8, 10 абз.1 ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України", абз.3 п.п.9, п.4, п.п.20 п.6 Положення про Державну аудиторську службу України повноваження органів Держаудитслужби самостійно звертатися до суду обумовлені здійсненим заходом державного фінансового контролю та пов'язуються з: визнанням недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, що виявлено під час проведення заходу державного контролю; усуненням виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо їх усунення); стягнення у дохід держави коштів, отриманих підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Відповідно до п.7 Положення, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Реалізацію повноважень Державної аудиторської служби України на території Одеської області здійснює Південний офіс Держаудитслужби згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №266 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби" та Положення про Південний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Державної аудиторської служби України від 02.06.2016 №23 (далі - Положення № 23).
Відповідно до п.3 Положення №23, основним завданням Південного офісу Держаудитслужби є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників, Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі.
Згідно з пп. 18 п.6 зазначеного Положення, Південний офіс Держаудитслужби має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Отже, Південний офіс Держаудитслужби наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель на території Одеської області.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо наявності повноважень на звернення до суду Держаудитслужби та її підрозділів, а отже і прокурора в інтересах держави в їх особі, у разі не виконання вимог щодо усунення порушень законодавства, виявлених за результатами моніторингу закупівель, викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі №924/1256/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №906/296/18.
07.11.2023 прокурор звернувся до позивача-2 з листом в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", в якому повідомив про виявлені ним порушення інтересів держави під час проведення спірної процедури закупівлі та просив надати відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
Південний офіс Держаудитслужби листом від 08.12.2023 повідомив, що в органу державного фінансового контролю відсутня пряма норма на здійснення повноважень для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору та проінформував, що органами державного фінансового контролю не проводились контрольні заходи щодо даної закупівлі.
Тобто, орган державного фінансового контролю не вжив жодних заходів із захисту порушених інтересів держави, викладених у листі окружної прокуратури, не звернувся до суду з необхідним позовом, а також не проінформував про заплановані заходи задля усунення порушень вказаних інтересів держави та конкретні строки їх вжиття.
Таким чином, Південним офісом Держаудитслужби належних заходів щодо захисту інтересів держави з метою визнання договору недійсним із застосуванням наслідків його недійсності не вжито.
В сукупності наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби шляхом пред'явлення цього позову обґрунтовується:
- порушенням інтересів держави у бюджетній сфері та необхідністю їх комплексного захисту, адже вчинення ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендера, призвело до придбання роботи за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру, наслідком чого стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання робіт/послуг з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього;
- органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснили захисту інтересів держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено правовий висновок, відповідно до якого прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Згідно з абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Прокурором встановлено, що Одеська міська рада та Південний офіс Держаудитслужби як органи, уповноважені державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснюють.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/19/18, надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.
Враховуючи наведені положення законодавства та висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, суд дійшов висновку, що у прокурора наявні передбачені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, оскільки позивачі, не зважаючи на те, що прокурор в порядку, визначеному статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", звертав їх увагу на порушення інтересів держави внаслідок укладення спірного договору, необхідність їх захисту шляхом визнання договору недійсним та стягнення з відповідача коштів, отриманих за спірним правочином, у розумний строк не вжив належних та ефективних правових заходів щодо захисту інтересів держави.
На виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з нездійсненням захисту інтересів держави Малиновською (наразі Хаджибейською) окружною прокуратурою міста Одеси листом від 15.12.2023 № 51-11401 вих-23, повідомлено позивачів про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Таким чином суд вважає, що прокурор дотримався порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", при направленні вказаного позову до суду, та підтвердив підстави представництва інтересів держави в суді.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом "Про публічні закупівлі" № 922-VIII.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 922-VIII, відносини, пов'язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону, договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону №922-VIII, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
За приписами ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради 11.06.2019 в електронній системі закупівель опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі робіт "Ремонтно-реставраційні роботи фасадів та покрівель будівель, розташованих в історичній частині м. Одеси. Пам'ятка архітектури місцевого значення. вул. Гоголя, 7" (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-06-11-000914-b). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 7649400,00 грн. Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб'єктами господарювання: ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" з ціновою пропозицією 7601153,00 грн. та ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" з ціновою пропозицією 7644400,00 грн.
Відповідно до протоколу засідання тендерного комітету Управління капітального будівництва Одеської міської ради №37/Т-3 від 08.07.2019, тендерним комітетом встановлено невідповідність документів, наданих у складі пропозиції ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" вимогам тендерної документації, затвердженої рішенням тендерного комітету протоколом від 10.06.2019 №37/T-2, а саме: відсутній документ, що підтверджує надання учасником забезпечення тендерної пропозиції та інше. У зв'язку з наведеним, тендерним комітетом відхилена пропозиція ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" на підставі пункту 4 частини 1 статті 30 Закону України "Про публічні закупівлі".
Одночасно, тендерним комітетом прийнято рішення про обрання переможцем торгів ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП", тендерна пропозиція із сумою 7644400,00 грн. якого відповідала кваліфікаційним критеріям, установленим у тендерній документації замовника, у зв'язку з чим 10.07.2019 в електронній системі закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір.
23.07.2019 між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради (замовник) та ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" (підрядник) укладено договір про закупівлю підрядних робіт за державні кошти №65-19/П.
Відповідно до п.1.1. договору, підрядник зобов'язується виконати роботи, зазначені у проектно-кошторисній документації, а замовник - прийняти від підрядника завершені роботи та оплатити їх за наявності бюджетних коштів на рахунку замовника.
Відповідно до п. 3.1. договору, ціна договору становить: 7644400,00 грн. з ПДВ:, на 2019 рік - 600000,00 грн. з ПДВ; на 2020 рік - 1644400,00 грн. з ПДВ. Ціна договору визначається у додатку 1 "Договірна ціна". Погоджена договірна ціна є невід'ємною частиною договору. Погоджена договірна ціна встановлюється на підставі повідомлення про намір у класні договір. Договірна ціна встановлюється динамічною.
Згідно з п. 5.1. договору, термін тривалості виконання робіт на об'єкті: липень 2019 року - грудень 2020 року. Роботи повинні проводитися згідно з додатком №2 "Календарний графік виконання робіт". Строк виконання робіт на об'єкті може бути продовжено, відповідно до п. 4 ч.4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
Пунктом 10.1. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, та до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до п.10.3. договору, внесення змін до договору оформляється додатковими угодами.
17.12.2019 між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" було укладено додаткову угоду №5, в якій сторони погодили викласти абз. 1 п. 3.1., абз. 1 п. 5.1. та п.10.1. договору у новій редакції.
Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю від 18.12.2019, ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" було виконано роботи, передбачені договором від 23.07.2019 №65-19/П, а Управління капітального будівництва Одеської міської ради сплатило за цим договором виконавцю 7634841,39 грн. з ПДВ.
Наведене свідчить про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.12.2022 №65/11-р/к визнано, що ТОВ "ВЕСТА ДЕВЕЛОП" та ТОВ "Південна Будівельна компанія "ЕКЛІПС" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, що кваліфікується за пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), проведених Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради на закупівлю робіт "Ремонтно-реставраційні роботи фасадів та покрівель будівель, розташованих в історичній частині м. Одеси. Пам'ятка архітектури місцевого значення, вул. Гоголя, 7", оголошення про проведення відкритих торгів, опубліковано на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель, ідентифікатор закупівлі UA-2019- 06-11-000914-b (пункт 1 резолютивної частини рішення).
Предметом спору у цій справі є вимоги прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт №65-19/П від 23.07.2019 та додаткової угоди №5 до цього договору з передбачених ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України підстав та стягнення коштів у розмірі 7634841,39грн.
Так, відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Насамперед захист цивільних прав та інтересів полягає в з'ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
Так, при вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі №904/5480/19.
Зазначені вище позиції є загальними для спорів про визнання недійсними правочинів, є сталими і знайшли своє відображення у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 29.06.2021 у справі №916/2042/20.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Відтак, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз'яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
У справі №910/12787/17 Об'єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду сформулювала висновок, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Як уже зазначалося, провадження у даній справі зупинялося до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Отже висновки, які викладені Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, підлягають врахуванню при розгляді цієї справи.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Згідно з ст. 20 цього Закону, відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення процедури відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі зацікавлені особи. Для проведення процедури закупівлі має бути подано не менше двох пропозицій.
За змістом п.7 ч.1 ст.17 Закону України "Про публічні закупівлі", замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника в разі, якщо тендерна пропозиція подана учасником процедури закупівлі, який є пов'язаною особою з іншими учасниками процедури закупівлі та/або з членом (членами) тендерного комітету, уповноваженою особою (особами) замовника.
Під здійсненням контролю розуміється можливість здійснення вирішального впливу або вирішальний вплив на господарську діяльність учасника процедури закупівлі безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, що надають можливість визначати умови господарської діяльності, надавати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління учасника процедури закупівлі, або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), що становить не менше ніж 25 відсотків статутного капіталу учасника процедури закупівлі.
Як вбачається із матеріалів справи, у торгах брало участь два учасники; на момент розгляду даної справи строк дії договору та зобов'язань за цим договором закінчився, договір було виконано повністю; в обумовлений оспорюваним договором (з урахуванням додаткової угоди) строк роботи були виконані та прийняті без будь-яких зауважень.
Частинами 1, 2 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Суд зауважує, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач, згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України, повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення.
Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №910/9128/23, від 14.01.2025 у справі №925/1459/23, від 01.10.2024 у справі №910/20103/23, від 15.10.2024 у справі №917/531/19, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.
Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанови Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі №909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21).
При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі №917/1024/22, від 01.10.2024 у справі №910/20103/23, від 15.10.2024 у справі №917/531/19.
Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію (постанови Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі №925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі №910/4293/22).
Відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною, з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 відзначає, що наслідки, передбачені реченнями 2-3 частини 3 статті 228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.
Вирішуючи питання наявності/відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 228 ЦК України, Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №922/3456/23, зокрема, зазначено: "Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України, неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).
За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін у стан, що передував укладенню правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим.
Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї".
Далі Верховний Суд наголошує, що в частині 3 статті 228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки: спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у вилученні майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Тому, за висновком Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, такі правові наслідки не належать до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими та є різновидом конфіскації майна державою.
Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України суд має враховувати, що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (пункти 66-76 постанови ВС у справі №922/3456/23).
Враховуючи висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду, Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК України, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, який суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі (пункти 91-95 постанови).
Об'єднана палата виснувала, що прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (п.96 постанови ВС у справі №922/3456/23).
Таким чином, Об'єднана палата ВС дійшла висновку, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції (п.100 постанови ВС).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду наголосила на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК України, які встановлюють, що нікчемним є правочин, який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
З урахуванням викладеного, у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду було уточнено висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, таким чином:
"При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчиненні особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".
Об'єднана палата виснувала, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК України відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom") (п.108-110 постанови).
Отже, у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 Об'єднана палата касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що норма частини третьої статті 228 ЦК не може бути застосована як правова підстава для визнання договору недійсним та застосування санкції, передбаченої цією нормою, у випадку порушення суб'єктом господарювання норм законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор у цій справі послався лише на обставини порушення антиконкурентного законодавства учасниками закупівлі, однак не довів у чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірних правочинів - договору від 23.07.2019 № 65-19/П та додаткової угоди від 17.12.2019 № 5 до цього договору.
Крім того, прокурором не доведено, що внаслідок укладення оспорюваних правочинів держава понесла майнову шкоду або роботу виконано неналежно.
Отже, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочинів як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Суд встановив, що прокурор у цій справі не довів, що оспорювані правочини за своєю суттю є протиправними, спрямованими на порушення інтересів держави та суспільства. Єдиним доказом порушення прокурором визначено рішення АМК.
Однак, як уже зазначалося вище, відповідно до висновку Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 ЦК України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що обставини допущення учасниками спірної закупівлі і, зокрема, відповідачем-2, при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору та додаткової угоди з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору №65-19/П про закупівлю підрядних робіт за державні кошти від 23.07.2019 та додаткової угоди №5 від 17.12.2019 на підставі ч.1 ст.203, ч.3 ст.228 ЦК України, та застосування наслідків недійсності договору (стягнення в дохід держави коштів у розмірі 7634841,39 грн.), у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.
Висновок суду у даній справі узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у cправі №922/3456/23.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на прокурора.
Також суд зауважує, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.01.2024 у справі №916/26/24 за заявою прокурора було вжито заходи забезпечення позову.
Відповідно до положень ч.9, 10 ст.145 ГПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову суд ухвалює про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.01.2024 у справі №916/26/24.
Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 145, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на прокурора.
3. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.01.2024 у справі №916/26/24.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 15 травня 2026 р.