вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" травня 2026 р. Справа№ 910/5213/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Сибіги О.М.
при секретарі судового засідання: Нагулко А. Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.05.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Заводське-74"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 (повне рішення складено 19.09.2025)
у справі № 910/5213/25 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом Київської міської ради
до Приватного підприємства "Заводське-74"
про стягнення 2 043 622,93 грн,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Заводське-74" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,8304 га з кадастровим номером 8000000000:78:136:0010, місце розташування: вул. Корабельна, 3, Оболонський р-н, м. Київ, за період з 25.11.2021 р. по 13.07.2023 р. у сумі 2 043 622,93 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки площею 0,8304 га з кадастровим номером 8000000000:78:136:0010, не сплачував орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 2 043 622,93 грн. за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 25.11.2021 р. по 13.07.2023 р.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі № 910/5213/25 позовні вимоги задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Заводське-74" на користь Київської міської ради 1 481 670,53 грн безпідставно збережених коштів, 17 780,05 грн витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Присуджено повернути Київській міській раді з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 18 965,22 грн, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 557 від 09.04.2025 р.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем безпідставно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за загальний період з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р у зв'язку:
- згідно переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), який затверджено відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 р. за № 1668/39004, у період з 24.02.2022 р. по 30.04.2022 р. вся територія міста Києва визнана територією активних бойових дій;
- відповідно до рішення Київської міської ради № 3704/3745 від 09.12.2021 р. «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради № 5449/5490 від 13.09.2022 р.) з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка;
- позивачем не було враховано вищенаведеного власного рішення, яким користувачі земельних ділянок комунальної власності фактично звільняються від сплати орендної плати у період з 01.03.2022 р. по 31.05.2022 р.
- таким чином, у період з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р. орендарі не сплачували орендну плату за користування землею в м. Києві, а тому Київська міська рада і не могла одержати орендну плату від відповідача.
За таких обставин вірним розрахунком безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 25.11.2021 р. по 13.07.2023 р. є наступний:
- з 25.11.2021 р. по 15.12.2021 р. 46 135 921,87 грн.*5%/365*21 = 132 719,78 грн.;
- з 16.12.2021 р. по 31.12.2021 р. 38 446 601,56 грн.*5%/365*16 = 84 266,82 грн.;
- з 01.01.2022 р. по 23.02.2022 р. 42 291 261,72 грн.*5%/365*54 = 312 839,47 грн.;
- з 01.06.2022 р. по 31.12.2022 р. 42 291 261,72 грн.*5%/365*214 = 1 239 771,23 грн.;
- з 01.01.2023 р. по 13.07.2023 р. 48 635 647,68 грн.*5%/365*194 = 1 292 508,99 грн.
Водночас, 04.07.2025 р. позивач зменшив розмір позовних вимог на суму 1 580 435,46 грн., оскільки відповідач надав до матеріалів справи платіжні інструкції про сплату податку на землю ПП «Заводське-74» за січень 2023 р., лютий-червень 2023 р. на загальну суму 780 528,66 грн.; платіжні інструкції про сплату орендної плати за користування спірною земельною ділянкою ТОВ «Богдан» АГ» на загальну суму 885 343,69 грн.
Враховуючи викладене та здійснений судом перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 481 670,53 грн. (3 062 105,99 - 1 580 435,46).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Заводське-74" 09.10.2025 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва у даній справі, зменшивши суму, що підлягає стягненню, до 257 028,14 грн.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що згідно з п. 5.3. Додатку 3 до рішення Київської міської ради 23.06.2011 N 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 18.10.2018 N 1910/5974) "Положення про плату за землю в місті Києві", ставка земельного податку за земельні ділянки, які використовуються юридичними і фізичними особами (крім підприємств державної та комунальної власності), в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Відтак правильним розрахунком щодо стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 25.11.2021 р. по 13.07.2023 р. є:
- з 25.11.2021 р. по 15.12.2021 р. 46 135 921,87 грн.*3%/365*21 = 79 631,87 грн.;
- з 16.12.2021 р. по 31.12.2021 р. 38 446 601,56 грн.*3%/365*16 = 50 559,91 грн.;
- з 01.01.2022 р. по 23.02.2022 р. 42 291 261,72 грн.*3%/365*54 = 187 703,68 грн.;
- з 01.06.2022 р. по 31.12.2022 р. 42 291 261,72 грн.*3%/365*214 = 743 862,74 грн.;
- з 01.01.2023 р. по 13.07.2023 р. 48 635 647,68 грн.*3%/365*194 = 775 705,40 грн.
Всього - 1 837 463,60 грн.
Отже, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог на суму 1 580 435,46 грн., цей розмір складав би 1 837 463,60 - 1 580 435,46 = 257 028,14 грн.
Також скаржник заперечуючи проти рішення місцевого господарського суду зазначив, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано, що вина відповідача за те, що договір оренди на підставі рішення позивача від 08.07.2021 було укладено лише через 2 роки, відсутня, оскільки саме позивач зволікав з укладенням договору оренди спірної земельної ділянки.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Заводське-74" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі № 910/5213/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тарасенко К.В., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Заводське-74" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі № 910/5213/25, справу призначено до розгляду на 16 грудня 2025 року о 14 год 40 хв.
У зв'язку з перебуванням судді Коробенка Г.П. у відпустці з 15.12.2025 по 22.12.2025 включно, судове засідання у призначений час не відбулось.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відрядженні.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Заводське-74" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі № 910/5213/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Сибіги О.М., Коробенка Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2026 вищезазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Заводське-74" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі № 910/5213/25, розгляд справи призначено на 24 лютого 2026 о 15 год 45 хв.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді Кравчука Г.А. у відпустці з 23.02.2026 по 27.02.2026, судове засідання у призначений час не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Заводське-74" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі №910/5213/25, призначено на 07.04.2026 о 15:45 годині.
У судовому засіданні 07.04.2026 Північним апеляційним господарським судом оголошено перерву до 07.05.2026 об 11 год 30 хв.
Позиції інших учасників справи.
31.10.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого позивач просив апеляційний господарський суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.
В обгрунтування заперечень проти вимог апеляційної скарги позивач зазначав, що незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Щодо посилання відповідача на пункт 5.3 Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві", згідно якого ставка земельного податку за земельні ділянки (крім земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир багатоквартирного будинку), які використовуються юридичними і фізичними особами (крім підприємств державної та комунальної власності), в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, позивач зазначає, що вказаний пункт додатку 3 до рішення стосується земельних ділянок, яка перебуває (перебувала у попереднього власника) у власності чи постійному користуванні і щодо якої відповідно до положень податкового законодавства необхідно сплачувати його власником чи постійним користувачем земельний податок.
Явка представників сторін.
У судове засідання 07.05.2026 з'явились позивач та відповідач.
Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційний господарський суд задовольнити апеляційну скаргу відповідача.
Позивач у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, 08.07.2021 Київська міська рада прийняла рішення № 2083/2124 «Про передачу Приватному підприємству «Заводське-74» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування торгово-сервісного автоцентру з офісними приміщеннями на вул. Корабельній, 3 в Оболонському районі міста Києва».
Згідно з вказаним рішенням вирішено передати Приватному підприємству «Заводське-74, за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,8304 га (кадастровий номер 8000000000:78:136:0010) для будівництва, експлуатації та обслуговування торгово-сервісного автоцентру з офісними приміщеннями на вул. Корабельній, 3 в Оболонському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.04.2021 р., номер відомостей про речове право: 41320665.
14.07.2023 р. між Київською міською радою та Приватним підприємством "Заводське-74" укладено договір оренди земельної ділянки № 534.
Відповідно до інформаційної довідки № 423930899 від 24.04.2025 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір оренди земельної ділянки зареєстровано 14.07.2023 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким: Київська міська рада, орендар - Приватне підприємство «Заводське-74».
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0000854982023 від 10.05.2023 р. державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:136:0010 площею 0,8304 га, цільове призначення: 03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку по вул. Корабельній, 3 в Оболонському районі міста Києва, проведена 24.11.2006 р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 19.05.2006 р.
Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:136:0010 сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України з 24.11.2006 р.
Відповідно до інформації, що міститься в пояснювальній записці № ПЗН-22448 від 14.05.2021 р. до проєкту рішення Київської міської ради «Про передачу Приватному підприємству «Заводське-74» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування торгово-сервісного автоцентру з офісними приміщеннями на вул. Корабельній, 3 в Оболонському районі міста Києва», рішенням Київської міської ради № 339/3800 від 27.10.2005 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Богдан» передана в оренду на 15 років земельна ділянка для будівництва, експлуатації та обслуговування торговосервісного автоцентру з офісними приміщеннями на вул. Корабельній, 3 (договір оренди земельної ділянки № 78-6-00393 від 24.11.2006р.). Термін оренди за договором до 24.11.2021 р. Договір оренди не поновлювався.
Згідно з інформаційною довідкою № 423931546 від 22.04.2025 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка забудована громадським будинком з господарськими допоміжними) будівлями та спорудами (в літ. «Ц») (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2327025980000) загальною площею 412,6 кв.м на вул. Корабельній, будинок 3, який перебуває у приватній власності ПП «Заводське-74» на підставі договору купівлі-продажу від 02.04.2021 р. № 517, про що зроблено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.04.2021 р., номер відомостей про речове право: 41320665.
За наданою Головним управлінням ДПС у місті Києві інформацією, станом на 17.04.2025 р. ПП «Заводське-74» не подавало податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувало плату за землю за період з 25.11.2021 р. по 14.07.2023 р. до Правобережної державної податкової інспекції Головного управління ДПС у м. Києві (Оболонський район).
Звертаюсь до суду з даним позовом, позивач зазначає, що належним та ефективним способом захисту прав Київської міської ради є стягнення з відповідача на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,8304 га з кадастровим номером 8000000000:78:136:0010, місце розташування: вул. Корабельна, 3, Оболонський р-н, м. Київ, за період з 25.11.2021 р. по 13.07.2023 р.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до частини 5 ст. 270 ГПК України, суддя-доповідач доповідає зміст судового рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
У постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18 Верховний Суд зазначив, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов'язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов'язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб'єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи. При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.
Таке розуміння меж повноважень апеляційного суду щодо дослідження нових доказів, підстав апеляційного перегляду підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 140/1322/22; від 15.05.2019 у справі № 717/2052/16-ц, від 31.01.2020 у справі № 370/999/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 12.10. 2021 у справі № 910/17324/19; від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 01.07.2021 у справі №46/603 та інші).
Отже, межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В прохальній частині апеляційної скарги апелянт просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі № 910/5213/25 зменшивши суму, що підлягає до стягнення, до 257028,14 грн.
При цьому, зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що при вирішенні спору сторін по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за загальний період з 24.02.2022 по 31.05.2022, з огляду на що у задоволенні вказаної частини позовних вимог було відмовлено.
Враховуючи зміст апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог щодо нарахування безпідставно збережених коштів за період з 25.11.2021 по 23.02.2022 та за період з 01.06.2022 по 13.07.2023 за користування спірною земельною ділянкою, а відтак, враховуючи, що рішення в частині відмови у стягненні з відповідача плати за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зі змісту глави 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України та положень ст. 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18.
Отже, у спірних правовідносинах виникли кондикційні зобов'язання.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: по-перше, набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); по-друге, набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно насувалося, згодом відпала.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
При цьому згідно з пунктом «д» ч. 1 ст. 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
У силу приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень гл. 83 ЦК України.
У силу приписів норм права, вказаних у главах 82 та 83 ЦК України, для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіюваної шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки, набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
В даному випадку також слід враховувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.09.2024 у справі № 628/1203/19:
« 42. Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
43. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
44. Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
45. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
46. Подібний висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.
47. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
48. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
49. Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
50. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21.
51. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».
Отже, у цьому випадку відповідач зобов'язаний сплатити відповідачу безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено: «Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, провадження № 12-48 гс 21».
У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Згідно статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Відповідач на період спірних правовідносин не оформив право власності або право постійного землекористування земельною ділянкою, а тому не був суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).
За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина 1 статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 вказано, що у п. 289.1 ст. 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка у свою чергу є основою для розрахунку орендної плати за землю.
У постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначено, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
У вказаній постанові Верховний Суд з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що на земельній ділянці площею 0,8304 га з кадастровим номером 8000000000:78:136:0010, місце розташування: вул. Корабельна, 3, Оболонський р-н, м. Київ, розташований об'єкт нерухомого майна, на який за відповідачем 02.04.2021 р. зареєстровано право власності.
Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Згідно з п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 р. у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до ст.ст. 98-103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.
Також суд зазначає, що земельне законодавство, й зокрема стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Судом встановлено, що при визначенні нормативно-грошової оцінки позивачем враховано витяги із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а саме:
- відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № 9175/86-21 від 28.10.2021 р., вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:136:0010 становить 46 135 921,87 грн.;
- відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № 11032/86-21 від 30.12.2021 р., вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:136:0010 становить 38 446 601,56 грн. (16.12.2021 р. здійснено зміни в частині цільового призначення про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:78:136:0010 з «Іншої комерційної діяльності» на « 03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку», у зв'язку з чим змінилась нормативна грошова оцінка земельної ділянки);
- відповідно до витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № 775/86-22 від 07.02.2022 р. та № 2759/86-22 від 27.07.2022 р., вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:136:0010 за 2022 рік становить 42 291 261,72 грн.;
-витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0000854982023 від 10.05.2023 р., відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату проведення (08.05.2023 р.) становить 48 635 647,78 грн.; ставку орендної плати для земель по коду виду цільового призначення земельної ділянки 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку.
Відповідно до розрахунку, проведеного позивачем, розмір безпідставно збережених коштів за фактичне користування ПП "Заводське-74" земельною ділянкою площею 0,8304 га з кадастровим номером 8000000000:78:136:0010, місце розташування: вул. Корабельна, 3, Оболонський р-н, м. Київ, за період з 25.11.2021 р. по 13.07.2023 р. у сумі 3 624 058,39 грн.
Ураховуючи викладене, взявши до уваги цільове призначення земельної ділянки, при розрахунку розміру орендної плати за землю судом правомірно застосовано відсоткову ставку у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки.
Розрахунок орендної ставки за користування відповідачем земельною ділянкою позивач здійснив в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» № 24/24 від 24.12.2020 р.; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» № 3704/3745 від 09.12.2021 р.; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» № 5828/5869 від 08.12.2022 р.
Доводи відповідача про те, що застосуванню підлягає п. 5.3 Положення про плату за землю в місті Києві, затверджене рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки вказаний пункт регулює розмір ставки земельного податку, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а у даній справі відповідач не є власником або постійним землекористувачем.
Наведене спростовує твердження відповідача про застосування 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок при здійсненні розрахунку за користування зазначеною вище земельною ділянкою.
У розумінні положень пп.14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14, пп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1, п. 269.2 ст. 269, пп. 270.1.1, 270.1.2 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог п. 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
З урахуванням системного аналізу змісту Податкового кодексу України власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 р. у справі № 922/2378/20, з урахуванням системного аналізу змісту п. 10.1.1 ст. 10, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 40, 41, п. 265.1.3 ст. 265 ПК України, виснував, що: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України».
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, вірним розрахунком безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 25.11.2021 по 13.07.2023 є наступний:
з 25.11.2021 р. по 15.12.2021 р. 46 135 921,87 грн.*5%/365*21 = 132 719,78 грн.;
з 16.12.2021 р. по 31.12.2021 р. 38 446 601,56 грн.*5%/365*16 = 84 266,82 грн.;
з 01.01.2022 р. по 23.02.2022 р. 42 291 261,72 грн.*5%/365*54 = 312 839,47 грн.;
з 01.06.2022 р. по 31.12.2022 р. 42 291 261,72 грн.*5%/365*214 = 1 239 771,23 грн.;
з 01.01.2023 р. по 13.07.2023 р. 48 635 647,68 грн.*5%/365*194 = 1 292 508,99 грн, а загальна сума безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати становить 3 062 105,99 грн.
Водночас, 04.07.2025 позивач зменшив розмір позовних вимог на суму 1 580 435,46 грн., оскільки відповідач надав до матеріалів справи платіжні інструкції про сплату податку на землю ПП «Заводське-74» за січень 2023 р., лютий-червень 2023 р. на загальну суму 780 528,66 грн.; платіжні інструкції про сплату орендної плати за користування спірною земельною ділянкою ТОВ «Богдан» АГ» на загальну суму 885 343,69 грн.
Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що листами № 054-1-2-13/1406 від 01.07.2025 р. та № 054-1-2-09/1420 від 03.07.2025 р. Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)повідомив, що кошти у вищевказаному розмірі надійшли до загального фонду бюджету м. Києва.
Враховуючи викладене та здійснений судом перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум, з відповідача на користь позивача підлягало до стягнення 1 481 670,53 грн. (3 062 105,99 - 1 580 435,46).
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно, перевіривши виконаний позивачем розрахунок, частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1481670,53 грн. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо доводів апелянта в частині відсутності вини відповідача у бездіяльності позивача щодо укладення договору оренди спірної земельної ділянки, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 в справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 в справі №922/3412/17, від 04.12.2019 в справі № 917/1739/17, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі №910/5213/25 у оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду у даній справі. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Заводське-74" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі №910/5213/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі №910/5213/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/5213/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 13.05.2026.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
О.М. Сибіга