Справа №345/1658/26
Провадження № 2/345/1632/2026
14.05.2026 року м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Онушканича В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Позов мотивує тим, що 20.07.2024 року між відповідачем та ТОВ ФК «Тайгер-Фінанс» був укладений кредитний договір №94698216, згідно з умовами якого відповідачу були надані грошові кошти у розмірі 1000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів повернення кредиту та сплати комісії і процентів відповідачем не було внесено.
Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позивач умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну йому суму, але відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору. Сума заборгованості відповідача становить 6795,00 грн., яка складається з: 1. прострочена заборгованість за сумою кредиту - 1000,00 грн.; 2. прострочена заборгованість за сумою відсотків - 5295,00 грн.; 3. прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 0,00 грн.; 4. прострочена заборгованість за штрафами - 500,00 грн. Тому позивач просить стягнути з відповідача 6795,00грн. заборгованості за кредитним договором № 94698216 від 20.07.2024 року, 2662,40 грн. сплаченого судового збору та 8000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 12.03.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі у передбаченому законом порядку надсилалася відповідачу на адресу його місця реєстрації. Проте поштове відправлення було повернуто на адресу суду, а тому, з огляду на положення п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, оскільки документи надсилалися за зареєстрованим місцем проживання відповідача та відповідач не повідомив суду іншої адреси, вважається, що відповідачу належним чином вручено вказані документи.
Проте у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач не надав відзиву на позов без поважних причин, тобто своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідач не скористався, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи, відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
За таких обставин суд ухвалює рішення в заочному порядку розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи, що відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов слід задоволити частково, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зі змісту договору про споживчий кредит № 94698216 від 20.07.2024 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» та відповідачем вбачається, що кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п.1.2 договору сума кредиту становить 1000,00 грн. Згідно із п.1.3 договору кредит надається загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником Графіку платежів, з 20.07.2024. Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється Графіком платежів.
Кредитний договір укладено в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Відповідно до ч. 2ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
З довідки про ідентифікацію вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір №94698216 від 20.07.2024 року, ідентифікований ТОВ ФК «Тайгер-Фінанс». Акцепт договору позичальником здійснено у формі одноразового ідентифікатора q34r8xhg, що підтверджує факт підписання відповідачем вказаного договору.
Враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд приходить до висновку, що укладення кредитного договору №94698216 від 20.07.2024 року узгоджується зі ст.ст. 6 , 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Оскільки відповідачем не спростовано факту отримання ним кредиту у розмірі 1000,00 грн., вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за простроченими процентами.
П. 2.2.3 договору передбачено, що за користуванням кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: пільгова процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.2% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується лише протягом пільгового періоду користування кредитом. Після закінчення строку пільгового періоду періоду нараховується стандартна процентна ставка. Стандартна процента ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується з першого дня стандартного періоду.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Враховуючи зміст кредитного договору, слід дійти висновку, що відповідачка з моменту підписання договору була обізнана щодо оплатності наданого кредиту, а також щодо свого обов'язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору, зокрема в частині умов щодо нарахування відсотків, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Однак у справі не встановлено, що ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» приховало від позичальника об'єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту. Розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст.627 ЦК України.
Суд враховує, що розмір нарахованих позивачем процентів за період користування кредитом з 20.07.2024 року по 20.08.2024 року включно в розмірі 375,00 грн. відповідає умовам договору та чинного законодавства.
Водночас суд не погоджується із розрахунком відсотків за період з 21.08.2024 року по 14.07.2025 року з огляду на наступне. Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом №3498-IX від 22.11.2023.
Закон України від 22.11.2023 № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.
Згідно з частиною п'ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Зважаючи на те, що Закон України від 22.11.2023 №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023, а нарахування відсотків за користування кредитом здійснювалося після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин слід застосовувати частину п'яту статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Також суд враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %.
Перехідні положення законопроєкту застосовуються в разі необхідності врегулювання відносин, пов'язаних із переходом від чинного правового регулювання до нового, яке впроваджується з ухваленням закону. При цьому перехідні положення мають відповідати приписам прикінцевих положень, що визначають особливості набрання чинності законом або його окремими нормами. Якщо закон містить норми тимчасового чи локального характеру, вони також включаються до перехідних положень законопроєкту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що Закон № 3498-IX встановив певний порядок його застосування і поступове зменшення максимальної денної процентної ставки за користування кредитом. Така дія закону у часі передбачає його безумовне застосування (з моменту набрання ним чинності) незалежно від умов, встановлених у договорах, строк дії яких не закінчився на момент набрання чинності змін до законодавства, у тому числі й тих договорів, строк дії яких продовжено після набрання чинності цими змінами. Це обґрунтовується тим, що умови договору в будь-якому разі не можуть суперечити вимогам закону. Відповідно, для усіх діючих договорів про споживче кредитування максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: у період з 24.12.2023 по 22.04.2024 (включно) 2,5%; у період з 23.04.2024 по 20.08.2024 (включно) 1,5%; у період після 21.08.2024 1%.
У зв'язку з наведеним суд приходить до висновку, що розмір заборгованості з 21.08.2024 року по 14.07.2025 року підлягає перерахунку, виходячи з встановленого пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» максимального розміру денної процентної ставки. А саме за вказаний період розмір процентів становитиме: 1000,00 грн. х 1% х 328днів = 3280,00 грн.
Отже, загальний розмір заборгованості відповідача за нарахованими процентами становить 3655,00 грн. (375,00 грн. + 3280,00 грн.)
Щодо вимог про стягнення неустойки. Відповідно до п.7.3 договору №7724200425, укладеного між сторонами, передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань згідно договору, включаючи прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, визначених Графіком платежів, з наступного календарного дня позичальник повинен виплатити товариству штраф у розмірі 28% від суми простроченого платежу (частини суми кредиту, визначеної Графіком платежів, та нарахованих процентів), за кожен факт такого прострочення. Згідно із п.7.4 договору за порушення позичальником строків повернення кредиту та/або прострочення сплати процентів у строки, визначені договором, кредитодавець має право стягнути з позичальника пеню за кожен день прострочення у розмірі подвіи?ноі? обліковоі? ставки Національного банку Украі?ни, що діяла у період прострочення, але не більше ніж 15% від суми простроченого платежу. Позичальник зобов'язується сплатити нараховану пеню у день закінчення строку дії цього договору або в день дострокового повернення кредиту у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
«Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року: «18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією РФ проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та триває дотепер.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Між тим, доводи про те, що на підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань судом відхиляються, оскільки між вказаними нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про споживче кредитування» не виникає жодних колізій. Так, Цивільний кодекс України передбачає звільнення боржника від сплати неустойки, нарахованої з 24 лютого 2022 року. Закон України «Про споживче кредитування», в свою чергу, передбачає звільнення боржника від сплати неустойки за період з 1 березня 2020 року по 24 січня 2024 року, при цьому не вказуючи, що після 24.01.2024 кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки. Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» лише розширює період, за який боржник звільняється від сплати неустойки. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. За таких обставин відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 500,00 грн. штрафу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 3655,00грн. заборгованості за процентами, а всього 4655,00 грн.
За таких обставин, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 4655,00грн. заборгованості за кредитним договором №94698216 від 20.07.2024 року.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1824,00 грн. сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Водночас суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
З врахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціни позову; незначного обсягу юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд приходить до висновку, що заявлені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 8000,00 грн. є явно неспівмірними, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності.
А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 256,258,526, 536, 549, 572, 589, 625, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 81, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» 4655,00грн. заборгованості за кредитним договором №94698216 від 20.07.2024 року, а також 1824,00 грн. сплаченого судового збору та 1000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Інші учасники справи (в тому числі і позивач), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення складено 14.05.2026 року.
Суддя Володимир ОНУШКАНИЧ