14 травня 2026 року
м. Київ
справа № 320/21626/23
адміністративне провадження № К/990/27960/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стеценка С.Г., Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу № 320/21626/23
за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Представництва "ОРАКЛ НЕДЕРЛАНД Б.В" про стягнення штрафних (фінансових) санкцій, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 (суддя Лапій С. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 (головуючий суддя Вівдиченко Т. Р., судді Аліменко В. О., Ключкович В. Ю.),
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі також позивач) звернулося до суду з позовом до Представництва "ОРАКЛ НЕДЕРЛАНД Б.В" (далі також відповідач), у якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 2 292 059,13 грн та пеню в розмірі 117 353,60 грн, що разом складає 2 409 412,73 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 30.01.2025, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що КАС України не передбачає можливості подання позову до розташованого на території України відокремленого підрозділу юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави (представництво), як і не встановлює територіальну підсудність для звернення суб'єкта владних повноважень до іноземної юридичної особи.
Отже, адміністративною процесуальною правосуб'єктністю наділені, зокрема, підприємства, установи, організації (юридичні особи), тому саме вони можуть бути відповідачем у адміністративній справі.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.07.2024 у справі № 640/31489/21, суди зробили висновок про те, що відповідач як відокремлений підрозділ юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави (представництво), не наділений адміністративною процесуальною правосуб'єктністю та не може бути відповідачем у адміністративній справі, оскільки не є юридичною особою.
Крім того суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач як суб'єкт владних повноважень може звернутись до суду лише у випадку, прямо передбаченому законом, і такий випадок передбачений частиною дев'ятою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку.
Однак, статті 19 та 20 цього Закону встановлюють вичерпне коло суб'єктів виконання нормативу - підприємства, установи та організації. Відповідач (відокремлений підрозділ іноземної юридичної особи) не є підприємством, установою, організацією та відповідно не є суб'єктом виконання нормативу.
Суд апеляційної інстанції додатково встановив, що у Представництва «ОРАКЛ НЕДЕРЛАНД Б.В» відсутнє положення про представництво, всі повноваження щодо відповідача визначено у довіреності, виданій керівнику відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2025 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025, у якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач стверджує про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуальних норм, внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025 справу № 320/21626/23 передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Тацій Л. В. - головуючий суддя, судді: ОСОБА_1, Стеценко С. Г.
Верховний Суд ухвалою від 07.07.2025 залишив касаційну скаргу без руху, а ухвалою від 21.07.2025 відкрив касаційне провадження у справі та витребував з Київського окружного адміністративного суду матеріали справи.
Справу № 320/21626/23 було повторно витребувано з Київського окружного адміністративного суду шляхом направлення копії ухвали Верховного Суду від 21.07.2025 на офіційну електронну адресу Київського окружного адміністративного суду
27.03.2026 Верховний Суд направив до Київського окружного адміністративного суду лист № 320/21626/23/9726/26 з повторною вимогою в найкоротші строки направити матеріали справи.
З огляду на те, що станом на травень 2026 року суд першої інстанції не направив матеріали справи № 320/21626/23, Верховний Суд витребував електронну справу за допомогою Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».
У зв'язку зі звільненням судді - члена колегії ОСОБА_1 призначено повторний автоматизований розподіл справи та протоколом від 13.05.2026 визначено склад суду для розгляду касаційної скарги: головуючий - суддя Тацій Л. В., судді: Стеценко С. Г., Шевцова Н. В.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні скаргу, а ухвалені у справі судові рішення - залишити без змін.
Відповідно до частин першої - третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, заперечення позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Зважаючи на визначену статтею 43 КАС України адміністративну процесуальну правосуб'єктність, для реалізації своїх прав та обов'язків як учасника справи, визначених статтею 44 цього Кодексу, юридична особа повинна мати правоздатність та дієздатність, які виникають з моменту створення юридичної особи та припиняються з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Адміністративна правосуб'єктність є основним, базовим елементом адміністративно-правового статусу особи й саме вона зумовлює можливість юридичної особи бути учасником адміністративних правовідносин та визначає обсяг її прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 80 Цивільного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Суд зауважує, що закріплене у зазначеній статті поняття юридичної особи вимагає звернення до цивільно-правових норм, які регулюють створення і реєстрацію юридичних осіб. Розгляд поняття юридичної особи неможливий без визначення ознак юридичної особи, що дають змогу відрізнити юридичну особу від будь-яких інших формувань, об'єднань, філій і представництв, які не можуть визнаватися суб'єктами цивільного права.
До основних ознак юридичної особи належать: державна реєстрація факту створення юридичної особи, наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями, придбання і реалізація цивільних прав від свого імені, можливість виступати позивачем і відповідачем у суді.
Усі зазначені вище ознаки мають бути наявними в сукупності і відсутність хоча б однієї з них не дає можливості виокремити самостійну юридичну особу.
У відповідності до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 83 Цивільного кодексу України).
За приписами частини першої статті 62 Господарського кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX) підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Згідно з частиною четвертою статті 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.
Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Згідно із частинами першою, другою статті 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про міжнародне приватне право» цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
Статтею 27 цього ж Закону передбачено, що особистим законом іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права держави, у якій така організація створена, вважається право цієї держави. Якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин.
За приписами частин другої - четвертої статті 95 Цивільного кодексу України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
Згідно зі змістом цих правових норм представництва утворюються для виконання допоміжних операцій поза місцем знаходження самої юридичної особи в тих місцях, де знаходження такого представництва забезпечить зручність налагодження зв'язків, виконання певних дій, на які воно уповноважене юридичною особою, в тому числі виконання юридичних дій. На відміну від філій представництва не виконують фактичних дій, компетенція їх обмежена виконанням юридичних дій від імені юридичної особи. Представництва не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи. Відповідальність за дії представництв і їх посадових осіб несе юридична особа, яка утворила ці представництва.
Таким чином, представництва, хоча й є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися складовими частинами юридичної особи й власною юридичною правосуб'єктністю вони не наділені.
Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів зазначає, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність - це можливість особи бути носієм певних процесуальних суб'єктивних прав і обов'язків, у тому числі процесуальних суб'єктивних прав та обов'язків сторони справи, а відтак, особи, які є сторонами адміністративної справи, обов'язково повинні відповідати всім вимогам адміністративної процесуальної правосуб'єктності. Представництва, які не мають статусу юридичної особи, не наділені адміністративною правосуб'єктністю.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.07.2024 у справі № 640/31489/21.
Крім того такий же висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах Верховний Суд зробив у постанові від 11.02.2026 у справі № 320/37827/24 за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Представництва «Ройтерс Ньюз Енд Медіа Лімітед» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у Представництва «ОРАКЛ НЕДЕРЛАНД Б.В» відсутнє положення про представництво, всі повноваження щодо відповідача визначено у довіреності, виданій керівнику відповідача. Це також підтверджується наданою довідкою Представництва «ОРАКЛ НЕДЕРЛАНД Б.В» від 02.06.2025.
Згідно наявної в матеріалах справи довіреності від 30.08.2022, яка була чинна на час звернення позивача до суду з цим позовом, «Оракл Недерланд Б.В.» [Oracle Nederland B.V.], компанія, що належним чином зареєстрована і здійснює свою діяльність відповідно до законодавства Нідерландів, з місцезнаходженням зареєстрованого офісу за адресою: Гертогсветерінг 163, 3543 AS Утрехт, Нідерланди [Hertogswetering 163,3543 AS Utrecht, the Netherlands], зареєстрована у Торговому реєстрі за № 30096087 (далі - Компанія), цим видає довіреність пані Арешкович Ярославі, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянці України, власниці паспорта НОМЕР_1, виданого 24.07.1997 у м. Києві, представляти Компанію у Представництві Компанії в Україні (далі - Представництво) у якості її Представника у господарській діяльності Компанії в Україні та Молдові.
З огляду на викладене, Представництво «ОРАКЛ НЕДЕРЛАНД Б.В» не є юридичною особою, а відтак не має адміністративної процесуальної правосуб'єктності (право- і дієздатності).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, положеннями частини першої статті 239 КАС України щодо обов'язку суду роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, не має застосовуватися, адже даний спір не тільки не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, а й взагалі не підлягає судовому розгляду через порушення принципу ratione personae, materiae et loci.
У справі № 9901/152/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому суд першої інстанції правильно не зазначив суд, до юрисдикції якого мав би розгляд цієї справи.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що Представництво ОРАКЛ НЕДЕРЛАНД Б.В» не має статусу юридичної особи, не наділене адміністративною правосуб'єктністю, а тому у Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю не виникло право на звернення до суду з цим позовом
Доводи касаційної скарги такого висновку судів не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, ухвалені у справі судові рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 у справі № 320/21626/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.В. Тацій С.Г. Стеценко Н.В. Шевцова