14 травня 2026 року
м. Київ
справа №520/4997/25
адміністративне провадження № К/990/19289/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Желтобрюх І.Л., Шишова О.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2026 у справі № 520/4997/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України Харківська митниця про визнання протиправним та скасування рішення,-
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2026, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2026 у справі № 520/4997/25 у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції виходили з того, що надані позивачем документи не містять інформації про комерційні умови продажу товару та спосіб розрахунку за товар, а також відсутні інформація про транспортування та переміщення товару між вказаними країнами, враховуючи територіальну віддаленість.
При цьому, суди попередніх інстанцій при ухвалені судових рішень посилались на правові висновки Верховного Суду.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові 23.10.2020 у справі № 820/3231/16, обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачі. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
В постанові від 10.12.2020 у справі № 380/10399/20 Верховний Суд, серед іншого, сформулював правовий висновок, за яким рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п. п. 2 і 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що як вбачається з матеріалів справи оскаржуване рішення митного органу містить порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару (графи 26 та 33), ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом (а.с.36-37), отже, суди дійшли висновку, що розрахунок суми коригування митної вартості відповідачем здійснено належним чином та у відповідності до вимог чинного законодавства.
Суди також зазначили, що остаточна ціна товару, який купується позивачем, визначається в інвойсі або проформі-інвойсі, які надавались митному органу. Як вбачається з матеріалів справи позивачем до митного контрою надано рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) №4024954 від 22.01.2025 на суму 23998 євро.
Рахунок-фактура (або інвойс) це фінансовий документ, який продавець виставляє покупцеві для підтвердження угоди та інформування про суму до оплати за товари, роботи чи послуги, що містить перелік позицій, їхню вартість, загальну суму та реквізити сторін. Це, фактично, запит на платіж та детальний опис угоди, який відрізняється від квитанції тим, що виставляється до оплати і є інформаційним, а не підтвердженням факту розрахунку.
Як вбачається зі змісту пунктів 4-5 статті 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є зокрема, якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Судами зазначено, що за комерційними умовами продажу товару та розрахунку за нього здійснювались в межах базисних умов EXW «франко-завод», тобто покупець за цих умов приймає товар у вказаному місці та несе всі витрати, пов'язані з транспортуванням товару до митного кордону та здійснює повну оплату товару.
Отже, на момент митного оформлення розрахунки з продавцем за автомобіль мали бути здійснені, відтак, для підтвердження митної вартості позивач мав надати окрім інвойсу платіжні документи, або інші бухгалтерські документи, що підтверджують фактично сплачену вартість товару та дають змогу ідентифікувати конкретний товар.
Разом з тим, як зазначили суди, як вбачається з матеріалів справи, позивачем ні до митного органу ні до суду відповідні документи подано не було.
При цьому скаржником не наведено підстав щодо помилковості врахування судами попередніх інстанцій таких правових позицій Верховного Суду, або необхідності відступу від такої практики Верховного Суду чи спростування подібності правовідносин у справах; як і не спростовано правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо того, що для підтвердження митної вартості позивач мав надати окрім інвойсу платіжні документи, або інші бухгалтерські документи, що підтверджують фактично сплачену вартість товару та дають змогу ідентифікувати конкретний товар.
Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.
До Верховного Суду 28.04.2026 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2026 у справі № 520/4997/25.
Мотивуючи підстави касаційної скарги, скаржник зазначає, що спір порушує питання, що має фундаментальне значення для формування єдиної судової практики, а саме: чи має суд вважати відсутність банківських платіжних документів безумовною підставою для визначення митної вартості за першим методом лише з огляду на базис поставки EXW, якщо судом не встановлено факту, що рахунок на момент митного оформлення був фактично сплачений.
Скаржник також зазначає, що справа має виняткове значення для позивача, оскільки оскаржуваним рішенням митниці йому донараховано та фактично стягнуто митні платежі, що безпосередньо вплинуло на його майнове становище. Також сформульовані судами висновки можуть бути використані митними органами і надалі при митному оформлені аналогічних транспортних засобів.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд приходить до висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження, виходячи з наступного.
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина 3 статті 2 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною 6 статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним. Відповідно до пункту 6 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пунктом 4 частини 4 статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами статті 257 КАС України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.
Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 12, 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
При цьому, як вже було зазначено вище скаржником вказано, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики а саме: чи має суд вважати відсутність банківських платіжних документів безумовною підставою для визначення митної вартості за першим методом лише з огляду на базис поставки EXW, якщо судом не встановлено факту, що рахунок на момент митного оформлення був фактично сплачений.
Скаржник також зазначає, що справа має виняткове значення для позивача, оскільки оскаржуваним рішенням митниці йому донараховано та фактично стягнуто митні платежі, що безпосередньо вплинуло на його майнове становище. Також сформульовані судами висновки можуть бути використані митними органами і надалі при митному оформлені аналогічних транспортних засобів.
Оцінивши доводи скаржника, колегія суддів вважає, що вони мають загальний характер та не містять достатніх обґрунтувань, тому не можуть сприйматись судом, як виключний випадок, а ухвалені у цій справі судові рішення на поточний день не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Відтак, обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 355, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2026 у справі № 520/4997/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Cудді І.А. Васильєва
І.Л. Желтобрюх
О.О. Шишов