Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/5190/2026
м. Київ Справа № 757/76591/17-ц
02 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Кирилюк Г.М.
- Ящук Т.І.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Григоренко І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, Національної поліції України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дніпровського районного суду міста Києва, Апеляційного суду міста Києва, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури,-
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, Національної поліції України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дніпровського районного суду міста Києва, Апеляційного суду міста Києва, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, щовироком Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 грудня 2004 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 146, частиною четвертою статті 189, статтею 353 КК України та призначено покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі та конфіскації майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 13 липня 2006 року вказаний вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду скасовано, а кримінальну справу направлено на нове розслідування прокурору міста Києва.
Обраний щодо ньогозапобіжний захід у вигляді тримання під вартою було скасовано постановою слідчого Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 07 листопада 2006 року та змінено на підписку про невиїзд. Таким чином у період з 23 січня 2003 року до 07 листопада 2006 року він ( ОСОБА_1 ) перебував під вартою.
Зазначав, що перед обранням щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, він мав намір працевлаштуватися, проте тривалий час був позбавлений такої можливості, а після звільнення із слідчого ізолятору тривалий час не міг знайти роботу, оскільки роботодавець не мав зацікавленості у працевлаштуванні позивача з причин його перебування у місцях позбавлення волі.
У серпні 2017 року він звернувся до Прокуратури міста Києва із заявою про надання інформації щодо стану додаткового досудового розслідування кримінальної справи № 18-123, проте на день звернення до суду із вказаним позовом відповіді ним отримано не було.
Разом із позовом подано довідку Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України від 10 травня 2017 року на підтвердження факту, що станом на дату видачі довідки ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої, чи не погашеної судимості не мав та в розшуку не перебував.
У зв'язку із незаконним перебуванням в місцях позбавлення волі він не мав можливості заробляти собі на життя та переживав значні моральні страждання.
У зв'язку із наведеним вважав, що він має право на відшкодування заробітку, який міг мати, але втратив з причини перебування під вартою в слідчому ізоляторі, та на відшкодування завданої цим моральної шкоди.
Розмір моральної шкоди оцінено експертом КНДІСЕ у висновку від 18 січня 2021 року, складеному за його заявою, і вказаний розмір моральної шкоди становить 648 мінімальних заробітних плат, розмір яких приймається рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятої на момент винесення рішенням суду.
Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги на підставі уточненої позовної заяви від 25 січня 2022 року, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на рахунок ОСОБА_1 :
- втрачений середньомісячний заробіток у розмірі 292 500 грн;
- моральну шкоду у розмірі, визначеному за результатами проведення судової психологічної експертизи від 18 січня 2021 року у розмірі 648 мінімальних заробітних плат, розмір яких приймається рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятої на момент винесення рішення суду, а саме 4 212 000 грн;
- витрати за проведення судової психологічної експертизи від 18 січня 2021 року у розмірі 11 767,68 грн;
- витрати на відправку відповідачам поштової кореспонденції у розмірі 261,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, Національної поліції України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дніпровського районного суду м. Києва, Київського апеляційного суду м. Києва про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження неправомірності дій органів досудового слідства, заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідачів.
Зазначає, що ухвалою Колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 13.07.2006 року вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 22.07.2004 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02.12.2004 року, яким його було визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ч.3 ст. 146. ч. 4 ст. 189. ст.353 Кримінального кодексу України та на підставі статі 70 Кримінального Кодексу України 2001 року призначено покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, було скасовано, а кримінальну справу направлено на нове розслідування до прокуратури міста Києва.
Згідно довідки Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України серія РАХ № 1881 150 від 10.05.2017 року він станом на 10.05.2017 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Але суд не взяв до уваги вище вказану довідку.
До того ж, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги його пояснення з приводу того, що віннеодноразово звертався до правоохоронних органів і письмово, і усно з заявами про наданняйому копії постанови про закриття кримінальної справи, порушеної 18.12.2002 року Відділом по розслідуванню особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, Слідчого Управління Головного Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в місті Києві, де йому пред'являлося обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст. 189, ч.2 ст. 146, 353 Кримінального Кодексу України.
І тільки у 2023 році він отримав постанову про закриття кримінальної справи № 18-123 відносно нього.
Звертає увагу суду на те, що він знаходився під слідством протягом тривалого часу, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги при вирішенні спору ні його пояснення щодо завданої йому моральної шкоди, ні висновок судової психологічної експертизи № 26113/20-25 від 18.01.2021 року, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції.
При цьому, суд першої інстанції, ухвалюючи дане рішення, допустив неповноту, а саме, відмовив йому в задоволенні клопотання про призначення у справі експертизи для визнання розміру завданої моральної шкоди, а тому він був вимушений зробити у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз Міністерства юстиції України судову психологічну експертизу за власні кошти.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Національної поліції України - Золотухіна Ганна Олександрівна вважає апеляційну скаргу позивача необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Зазначає, що кримінальна справа відносно ОСОБА_1 перебувала в провадженні Слідчого управління ГУМВС України в місті Києві, яке залучено до участі у справі в якості третьої особи, та яким вчинялися всі процесуальні слідчі дії у вказаній справі.
Вважає, що зазначення у складі відповідачів органу державної влади - Національної поліції України, діями або рішенням якого шкоди позивачу не завдано, вочевидь свідчить про безпідставність та помилковість залучення такого органу до складу відповідачів та є окремою підставою для відмови у задоволенні позову до такого органу державної влади у спірних правовідносинах - до Національної поліції України.
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах.
До участі у справі не залучена Держава Україна, на чиї права та обов'язки впливає вирішення спору, а висновок про доведеність чи недоведеність позову, підставність чи безпідставність позовних вимог має бути зроблений за участі у справі усіх належних сторін, що є також підставою для відмови у задоволенні позову.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 9 вересня 2020 року у справі N 466/2931/15-ц.
Вказує, що положеннями статті 367 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, відповідно до частини третьої вказаної статті, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте, таких доказів позивач не надає, що є підставою для відмови судом апеляційної інстанції у долученні до матеріалів справи копії постанови від 11.03.2010 року про закриття кримінальної справи №18-123.
Звертає увагу суду на те, що жодні процесуальні слідчі дії під час здійснення кримінального провадження відносно позивача судовим рішенням незаконними не визнавалися, в жодному рішенні, зокрема, й в ухвалі Верховного Суду України від 13.07.2006 року не встановлено факти незаконного повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.
У відзиві на апеляційну скаргу представник третьої особи Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві - Глущенко Оксана (член ліквідаційної комісії ГУМВС України в місті Києві) просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року - без змін, посилаючись на те, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновківсуду по суті вирішення позову ОСОБА_1 та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.
Зазначає, що позивачем при розгляді справи у суді першої інстанції не надано доказів на підтвердження завершення процедури розгляду кримінальної справи щодо нього та прийняття і набрання законної сили відповідним судовим рішенням за наслідками її розгляду (закриття кримінального провадження або ухвалення вироку щодо останнього) або постанови слідчого про закриття кримінальної справи, у зв'язку із чим твердження позивача про незаконне та тривале тримання його під вартою є необгрунтованими та безпідставними.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі № 752/4774/19 судом викладена правова позиція, що відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Тобто, відповідачем у зазначених категоріях справ є держава Україна, а не посадова особа, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.
Позивач у цій справі розпорядився своїми правами на власний розсуд, клопотань про заміну первісних відповідачів належним відповідачем, чи про залучення до участі у справі іншої особи, як співвідповідача, не заявляв.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Матеріалами справи підтверджується, що справа судами розглядалась неодноразово.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У такому випадку рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року переглядається судом апеляційної інстанції за раніше поданою апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 .
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача Національної поліції України - Золотухіна Ганна Олександрівна, представник Київської міської прокуратури - Котляр Тетяна Михайлівна та представник третьої особи Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві- Глущенко Оксана (член ліквідаційної комісії ГУМВС України в місті Києві) просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року - без змін.
Відповідач Державна казначейська служба України та треті особи Дніпровський районний суд міста Києва, Апеляційний суд міста Києва участь своїх представників в судове засідання не забезпечили. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлялись у встановленому законом порядку.
Відповідно до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності представників Державної казначейської служби України, Дніпровського районного суду міста Києва та Апеляційного суду міста Києва.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, які з?явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2004 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 146, частиною четвертою статті 189, статтею 353 КК України. На підставі статті 70 КК України визначено покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю(а.с. 4-16 том 1, а.с. 11-24 том 2).
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 грудня 2004 року вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2004 року залишено без змін (а.с. 17-19 том 1, а.с. 24-26 том 2).
Ухвалою Верховного Суду України від 13 липня 2006 року вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 грудня 2004 року щодо ОСОБА_1 скасовано, кримінальну справу направлено на нове розслідування прокурору м. Києва. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено попердній - тримання під вартою (а.с. 20-22 том 1, а.с. 27-29 том 2).
Згідно з даними довідки серії РАХ № 1881150 Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України за обліками МВС громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 10 травня 2017 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Довідка надана для оформлення на роботу(а.с. 31 том 2).
ОСОБА_1 16 серпня 2017 року звернувся до Прокуратури міста Києва із заявою про отримання повідомлення за формою, встановленою додатком до Положенням № 6/5/3/41, із зазначенням переліку вимог, на які він має право претендувати відповідно до Положення № 6/5/3/41 про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (а.с. 30 том 2).
Прокуратурою міста Києва листом від 21 серпня 2017 року повідомлено ОСОБА_1 , що заяву направлено в межах компетенції Київській місцевій прокуратурі № 4 (а.с. 32 том 2).
Київською місцевою прокуратурою № 4 листом від 30 серпня 2017 року повідомлено Прокуратуру міста Києва та ОСОБА_1 про те, що кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 на додаткове розслідування до Київської місцевої прокуратури № 4 не надходила(а.с. 33 том 2).
Прокуратурою міста Києва листом від 14 вересня 2017 року повідомлено ОСОБА_1 , що заяву направлено в межах компетенції Головному управлінню Національної поліції у м. Києві(а.с. 34 том 2).
У відзиві на позовну заяву представник Національної поліції України, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, зокрема, що за інформацією, наданою ГСУ НПУ, 11.03.2010 року Заступником начальника слідчого відділу УБОЗ ГУМВС України в м. Києві Пурлінським Ю.В. кримінальну справу № 18-123 відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 2 ст. 6, ст. 213 КПК України (у редакції 1960 року)- а.с. 68-71 том 1).
До відзиву представником Національної поліції України долучено лист заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції України Довгань С.З., із якого слідує, що в провадженні Слідчого управління колишнього ГУМВС України в м. Києві знаходилася кримінальна справа № 18-123 за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 146 та ст. 353 КК України. 22.07.2004 року Дніпровським районним судом міста Києва винесено вирок, згідно якого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 засуджено до різних термінів позбавлення волі. У подальшому вирок Дніпровського районного суду міста Києва скасовано, а зазначена кримінальна справа ухвалами Верховного суду України від 28.04.2005 року та від 13.07.2006 року, та постановами Дніпровського районного суду міста Києва від 22.05.2006 року, 23.05.2007 року та 13.03.2008 року неодноразово поверталася для проведення додаткового розслідування. У черговий раз, відповідно до постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 21.11.2008 року, кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повернуто прокурору м. Києва для проведення додаткового розслідування. 11.03.2010 року заступником начальника Слідчого відділу колишнього УБОЗ ГУМВС України в м. Києві Пурлінським Ю.В. прийнято рішення про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 на підставі п. 2 ст. 6, ст. 213 КПК України (в редакції 1960 року). На теперішній час матеріали кримінальної справи № 18-123 перебувають у Слідчому відділі Святошинського управління поліції ГУНП у м. Києві, а досудове розслідування у зазначеній кримінальній справі зупинено на підставі п. 3 ст. 206 КПК України (в редакції 1960 року - коли не встановлено особу, яка вчинила злочин).Кримінальна справа №18-123 до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилась (а.с 72 том 1).
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2021 року приєднано до матеріалів справи копію висновку експерта за результатами проведення психологічної експертизи № 2613/20-25 від 18.01.2021 року (а.с. 107-109 том 2).
Розмір моральної шкоди оцінено експертом КНДІСЕ 18 січня 2021 року за заявою ОСОБА_1 у розмірі 648 мінімальних заробітних плат, розмір яких приймається рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятої на момент винесення рішенням суду, що згідно уточненої позовної заяви позивача від 25 січня 2022 року становить 4 212 000,00 грн (а.с. 92-103, 215-216том 2).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження неправомірності дій органів досудового слідства, заподіяння моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідачів.
У матеріалах справи відсутні відомості про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв'язку з реабілітуючими обставинами, зокрема, відсутній виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 або рішення, яким встановлені факти незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування заходів кримінального провадження та закриття кримінального провадження або кримінальної справи щодо позивача, а відтак ОСОБА_1 не є особою, яка має право на відшкодування шкоди в розумінні положень статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
Суд першої інстанції зазначив, що за таких обставин позовні вимоги є передчасними, а незаконність діянь (рішення, дії чи бездіяльності) таких заподіювачів шкоди як органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду є недоведеною, оскільки доказів вчинення дій останніми, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів позивачем не надано.
Позивач не надав доказів на підтвердження завершення процедури розгляду кримінальної справи щодо нього та прийняття і набрання законної сили відповідним судовим рішенням за наслідками її розгляду (закриття кримінального провадження або ухвалення вироку щодо останнього) або постанови слідчого про закриття кримінальної справи, у зв'язку із чим твердження позивача про незаконне та тривале тримання його під вартою також є необґрунтованими та безпідставними.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Практика ЄСПЛ свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілоговід арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягненнядо кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, свідчать про те, що в провадженні Слідчого управління ГУМВС України в м. Києві знаходилася кримінальна справа № 18-00123 за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 146 та ст. 353 КК України (а.с. 72 том 1, а.с. 75-80 том 4).
23 січня 2003 року ОСОБА_1 у було обрано запобіжний захід - тримання під вартою.
Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 грудня 2004 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 146, частиною четвертою статті 189, статтею 353 КК України та призначено покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі та конфіскації майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 13 липня 2006 року вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 грудня 2004 року щодо ОСОБА_1 скасовано, кримінальну справу направлено на нове розслідування прокурору м. Києва. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено попердній - тримання під вартою (а.с. 20-22 том 1, а.с. 27-29 том 2).
Обраний щодо ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано постановою Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 07 листопада 2006 року та змінено на підписку про невиїзд.
Таким чином, у період з 23 січня 2003 року до 07 листопада 2006 року ОСОБА_1 перебував під вартою.
Надані учасниками справи та досліджені судом докази свідчать про те, що 11 березня 2010 року слідчим в ОВС СУ ГУМВС України в м. Києві Пурлінським Ю.В. кримінальну справу відносно ОСОБА_1 , за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною 4 статті 189, частини 2 статті 146 та статті 353 КК України, закрито.
Вказані обставини підтверджуються листом заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції України № 9381/24/311-2018 від 11 травня 2018 року, що міститься в матеріалах цивільної справи № 757/76591/17-ц, та не заперечувались стороною відповідача Національною поліцією України, про що вказують доводи відзиву на позовну заяву (а.с. 68-71, 72 том 1).
Під час судового розгляду справи в суді першої інстанції постанова про закриття кримінальної справи відносно особи від 11 березня 2010 року учасниками справи суду не була надана та судом першої інстанції не витребовувалась.
В ході апеляційного розгляду, у тому числі, нового апеляційного розгляду, позивач ОСОБА_1 та представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві- Глущенко Оксананадали копію постанови від 11 березня 2010 року про закриття кримінальної справи № 18-00123 відносно ОСОБА_1 .
Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 під час судового розгляду справи доводив обставини щодо закриття кримінальної справи відносно нього, а неможливість подання до суду першої інстанції копії постанови від 11 березня 2010 року про закриття кримінальної справи № 18-00123 виникла з причин, що об'єктивно не залежали від нього, апеляційний суд приймає наданий доказ.
Відповідно до вказаної постанови слідчого ОВС СУ ГУМВС України в м. Києві Пурлінського Ю.В. від 11 березня 2010 року проведеним у справі досудовим слідством не здобуто достатніх доказів, які б вказували на вчинення злочинів, передбачених частиною 4 статті 189, частини 2 статті 146 та статті 353 КК України, зокрема, ОСОБА_1 та іншими особами в складі оранізованої злочинної групи. Кримінальну справу відносно ОСОБА_1 , за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною 4 статті 189, частини 2 статті 146 та статті 353 КК України, закрито на підставі п.2 ст. 6 КПК України. Продовжено проведення розслідування по факту вчинення злочинів, передбачених частиною 4 статті 189, частини 2 статті 146 та статті 353 КК України.
Суд першої інстанції, вирішуючи позов ОСОБА_1 дійшов помилково висновку про те, що у матеріалах справи відсутні відомості про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв'язку з реабілітуючими обставинами та позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження неправомірності дій органів досудового слідства, заподіяння моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідачів.
Судом першої інстанції не враховано, що до реабілітуючих підстав належать: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримати.
Так, відповідно до постанови слідчого ОВС СУ ГУМВС України в м. Києві Пурлінського Ю.В. від 11 березня 2010 року, на яку сторони у справі під час судового розгляду справи в суді першої інстанції посилались в обгрунтування своїх вимог та заперечень, кримінальну справу відносно ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 6 (обставини, що виключають провадження в кримінальній справі), статті 213 КПК України (в редакції 1960 року) закрито, у зв'язку із не здобуттям (не встановленням) досудовим слідством достатніх доказів, які б вказували на вчинення ОСОБА_1 злочинів, передбачених частиною 4 статті 189, частини 2 статті 146 та статті 353 КК України.
Отже, закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення відбулося з реабілітуючих підстав (пункт 2 статті 6 КПК України в редакції 1960 року - за відсутністю в діянні складу злочину), тому позивач має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає на підставі статті 1176 ЦК України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Додаткового визнання неправомірності дій органу прокуратури чи слідства для відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, не потребується.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, судова колегія виходить з такого.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пункту 5 статті 3 указаного Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 01 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 8 647,00 грн.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, «розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження».
У справі, яка переглядається, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом із 23 січня 2003 року до 11 березня 2010 року, що становить 85 місяці та 19 днів.
Установивши всі обставини справи, проаналізувавши ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача, як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його тривалого безпідставного утримання під вартою, зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що належний розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , в даному випадку складає 740 471,15 грн (85 місяці та 19 днів х 8 647,00 грн - мінімальна заробітна плата на момент відшкодування), що відповідає принципу розумності та справедливості.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи позивача про необхідність визначення розміру моральної шкоди за наданим ним висновком експерта КНДІСЕ від 18 січня 2021 року саме у розмірі 648 мінімальних заробітних плат, що в грошовому виразі становить 4 212 000,00 грн, оскільки у вказаному висновку експерта зазначено про можливий грошовий еквівалент компенсації за завдану моральну шкоду, що є оціночним та суб'єктивним критерієм визначення такого розміру експертом.
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).
Отже, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Апеляційний суд, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 ,врахував обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань позивача, та дійшов висновку, що указаний розмір моральної шкоди у мінімальному розмірі, встановленому законодавством, буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачем моральних страждань.
Відповідно до пункту 3 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином.
Матеріали справи містять належні докази (фіскальні чеки) понесення ОСОБА_1 фактичних витрат з оплати поштових відправлень для надіслання стороні відповідача документів, пов'язаних з розглядом справи, на загальну суму 261,00 грн.
Позивачем доведено, що вказані витрати були необхідними для відновлення його порушеного права та перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням, а відтак підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 4 Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету.
Щодо позовних вимог про відшкодування втраченого середньомісячного заробітку колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", зокрема, розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
В матеріалах справи відсутні докази відсторонення позивача від роботи (посади) чи звільнення його з посади у зв'язку із кримінальним переслідуванням.
Як встановлено колегією суддів апеляційного суду і це вбачається з обгрунтування вимог про відшкодування втраченого середньомісячного заробітку і ці обставини підтвердив позивач під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що перед обранням щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, він не працював, лише мав намір працевлаштуватися, що виключає можливість для відшкодування йому шкоди на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" в частині відшкодовуння (повернення) заробітку.
Не надав позивач достатні та допустимі докази на підтвердження існування обставин, які об'єктивно заважали та (або) унеможливлювали його працевлаштування після звільнення з-під варти у листопаді 2006 року.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку.
Отже, доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження.
Аргумент відповідача Національної поліції України про те, що Національна поліції України є неналежним відповідачем у цій справі, колегія суддів апеляційного суду відхиляє, з огляду на таке.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16).
Враховуючи наведене, Національна поліція України є належним відповідачем у цій справі.
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, Національної поліції України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дніпровського районного суду міста Києва, Апеляційного суду міста Києва, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це,відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та ухвалення нового судового рішення по суті заявлених вимог ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, Національної поліції України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дніпровського районного суду міста Києва, Апеляційного суду міста Києва, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи-пункт 2 частина 3 статті 133 ЦПК України.
У справі, що переглядається, позивачем під час судового розгляду справи в суді першої інстанції надано висновок експерта КНДІСЕ 18 січня 2021 року № 2613/20-25 за результатами проведення психологічної експертизи, складений на його замовлення, який протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року приєднано до матеріалів справи (а.с. 92-103, 107-109 215-216 том 2). За проведення психологічної експертизи ОСОБА_1 сплатив 11 767,68 грн.
Апеляційний суд, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 , відхилив доводи позивача про необхідність визначення розміру моральної шкоди за наданим ним висновком експерта КНДІСЕ від 18 січня 2021 року. Такий висновок експерта судом не покладений в основу рішення суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а тому витрати, пов'язані з проведення такої експертизи, не підлягають відшкодуванню на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 3, 56, 62 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 3, 4, 12, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ст.ст. 2, 5, 10, 48, 58, 89, 110, 133, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, Національної поліції України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дніпровського районного суду міста Києва, Апеляційного суду міста Києва, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на відшкодування моральної шкоди - 740 471,15 грн, на відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи, 261,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді: