Справа № 320/7580/26 Суддя першої інстанції: Перепелиця А.М.
14 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
У лютому 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якій просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 - запис «Порушення правил військового обліку» та відомостей про розшук ОСОБА_1 - запис «Вас розшукує ІНФОРМАЦІЯ_2»;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не повідомленні органів Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 видалити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 - запис «Порушення правил військового обліку» та відомості про розшук ОСОБА_1 - запис «Вас розшукує ІНФОРМАЦІЯ_2»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 направити повідомлення органам Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 адміністративну справу №320/7580/26 передано за підсудністю до Святошинського районного суду міста Києва.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спір у цій справі виник щодо оскарження дій суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з виявленням ним обставин порушення позивачем правил військового обліку, що може свідчити про наявність складу правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та направлених на забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення, то від підлягає розгляду і вирішенню місцевим загальним судом як адміністративним.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Свою позицію обґрунтовує тим, що судом неправильно визначено предмет спору, який жодним чином не пов'язаний з питанням притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже таке починається з моменту складання щодо особи протоколу про адміністративне правопорушення, докази чого у матеріалах справи відсутні. Підкреслює, що предметом спору є дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень у сфері здійснення ним владно-управлінських функцій, що свідчить про належність вирішення цього спору саме окружним адміністративним судом. Стверджує, що судом неправильно застосовано положення статті 29 КАС України, яке не врегульовує питання передачі справи за предметною підсудністю. Крім іншого, наголошує на тому, що оскаржувана ухвала створила перешкоди позивачу у доступі до суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 12.05.2026.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Згідно із частиною першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За пунктом 3 частини першої статті 4 КАС України адміністративний суд - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Отже, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності.
Поняття «предметна юрисдикція» розкривається законодавцем у параграфі 1 глави 2 розділу І КАС України, питання якої врегульовані приписами статей 19-21 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Питання розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів регламентовано статтею 20 КАС України, пунктом 1 частини першої якої передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
У свою чергу частиною другою статті 20 КАС України закріплено, що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.
Матеріали справи свідчать, що предметом спору у цій справі є, серед іншого, дії ІНФОРМАЦІЯ_1 як суб'єкта владних повноважень щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та відомостей про розшук, а також бездіяльності відповідача щодо неповідомлення органів Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначаючи правову природу цього спору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).
За визначенням статті 1 указаного Закону Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно з частиною восьмою статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) ІНФОРМАЦІЯ_2, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Відповідно до частини дев'ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
За приписами абзацу вісімнадцятого пункту 11 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, районні ІНФОРМАЦІЯ_2, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони.
Отже, виходячи з наведених нормативних приписів, відповідач є органом ведення вищевказаного Реєстру, на який вказаним Законом покладені певні права та обов'язки в частині внесення до цього Реєстру відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Статтею 7 Закону № 1951-VIII окреслено виключний перелік персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста, які можуть бути внесені в Реєстр, а статтею 8 вказаного Закону - службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста.
Зокрема, пунктом 20-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII передбачено внесення до Реєстру відомостей про притягнення призовника, військовозобов'язаного та резервіста до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Колегія суддів звертає увагу на те, що, згідно з статтею 7 Закону № 1951-VIII до цього Реєстру включається інформація не про будь-яке порушення правил військового обліку, а лише про притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП, зокрема, інформація про протокол та/або постанову про адміністративне правопорушення.
Отже, реалізація відповідачем, як органом ведення вказаного Реєстру, своїх владних управлінських функцій щодо внесення інформації до цього Реєстру відносно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, яка може бути пов'язана із притягненням цих осіб до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку або інших вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, не свідчить про те, що такі дії безумовно вчиняються відповідачем в рамках справи про притягнення до адміністративної відповідальності.
Внесення ІНФОРМАЦІЯ_2 до Реєстру відомостей про притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП перш за все направлено на виконання обов'язку, передбаченого Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» для органів ведення вищевказаного реєстру.
У свою чергу, положення КУпАП не передбачають того, що внесення певної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів є або підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, або інших вимог законодавства про оборону, мобілізаційну, підготовку та мобілізацію, або є одним із заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення.
Водночас, як було зазначено вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача з внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку є заходами забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, таке твердження Київського окружного адміністративного суду є помилковим з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 260 КУпАП у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд ті інші передбачені цією частиною заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення.
Положеннями статей 261-263 КУпАП врегульований порядок адміністративного затримання, визначені строки такого затримання та передбачені гарантії захисту затриманого.
Пункт 1 частини другої статті 262 КУпАП надає право органам внутрішніх справ (Національної поліції) здійснювати адміністративне затримання при порушенні призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
У свою чергу положення частини першої статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та частини п'ятої статті 24 Закону України «Про національну поліцію» направлені на забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, які передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, та визначають механізм взаємодії між ІНФОРМАЦІЯ_2 і органами поліції щодо адміністративного затримання осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені цими статтями КУпАП.
Так, абзацом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов'язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник ІНФОРМАЦІЯ_2 звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до ІНФОРМАЦІЯ_2.
Згідно з частиною п'ятою статті 24 Закону України «Про Національну поліцію» за зверненням ІНФОРМАЦІЯ_2, органів Служби безпеки України або розвідувальних органів України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, беруть участь у здійсненні заходів щодо оповіщення військовозобов'язаних та резервістів спільно з представниками ІНФОРМАЦІЯ_2, а також здійснюють адміністративне затримання та доставлення до цих центрів та органів призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, за приписами наведених законодавчих положень адміністративне затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 може бути застосовано органами поліції до призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, на підставі відповідного звернення керівника ІНФОРМАЦІЯ_2.
Водночас, наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про порушення особою правил військового обліку жодним чином не впливає на можливість застосування до такої особи такого заходу забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення, як адміністративне затримання, а також не впливає і на можливість притягнення такої особи до адміністративної відповідальності.
Внесення відповідачем до вказаного Реєстру інформації щодо порушення позивачем правил військового обліку не є складовою частиною процедури притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП, а є виконанням відповідачем свого обов'язку з ведення цього Реєстру та актуалізації його бази даних за приписами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що оспорені у цій справі дії та бездіяльність відповідача з внесення до Реєстру інформації про порушення позивачем правил військового обліку та не повідомлення органів Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання і доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 не пов'язані із притягненням його до адміністративної відповідності, оскільки відсутній сам факт такого притягнення, тобто, відсутні складені відносно позивача протокол та/або постанова про адміністративне правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП.
Ураховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів підсудні окружним адміністративним судам в силу наведених вище положень частини другої статті 20 КАС України, оскільки не є справами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про необхідність передачі цієї справи за підсудністю до Святошинського районного суду міста Києва.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала Київського окружного адміністративного суду про передачу справи на розгляд до Святошинського районного суду міста Києва є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а відтак підлягає скасуванню.
Водночас суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції приписів статті 29 КАС України, яка, на думку позивача, не врегульовує питання передачі справи за предметною підсудністю, оскільки ця норма, за висновками Верховного Суду, має тлумачитися більш широко та застосовуватися до випадків встановлення недотримання як предметної (постанова від 29.04.2026 у справі №855/4/26), так й інстанційної підсудності (постанова від 12.02.2026 у справі №990/541/25).
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про передачу справи за підсудністю до Святошинського районного суду міста Києва було порушено норми процесуального права, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 20, 242-244, 250, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року - скасувати та направити справу до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки встановлені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач: В.В. Файдюк
Судді: Н.П. Бужак
Є.І. Мєзєнцев
Повне судове рішення виготовлено 14 травня 2026 року.