про повернення позовної заяви
13 травня 2026 року Справа № 480/2338/26
Cуддя Сумського окружного адміністративного суду Опімах Л.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у відношенні ОСОБА_1 щодо нездійснення нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року до 15 жовтня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого Законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 20 травня 2023 року до 15 жовтня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого Законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою від 09 квітня 2026 року вказану позовну заяву суд залишив без руху, оскільки визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду, у зв'язку з чим позивачу був наданий строк для усунення недоліків позовної заяви та запропоновано надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав пропуску строку звернення до суду та надати докази поважності причин його пропуску, а також вказати, коли саме мало місце порушення його права, - протягом десяти днів з дня вручення йому копії ухвали.
На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху 10.04.2026 позивач надав суду заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, в якій, однак, не зазначив підстави пропуску строку звернення до суду та не надав доказів поважності причин його пропуску.
Вивчивши зміст поданої заяви, зміст позовної заяви та дослідивши додані до неї документи, суддя вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу як таку, недоліки якої не усунено, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1, 5 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд враховує, що положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, зокрема, частиною другою цієї статті, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Так, залишаючи позовну заяву без руху, суд виходив з того, що позивач знав про порушення своїх прав з дня отримання грошового забезпечення ним як військовослужбовцем, який проходить військову службу. Отже, він пропустив строк звернення до суду.
У поданій заяві на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач не наводить підстав пропуску строку звернення до суду, натомість зазначає, що він є діючим військовослужбовцем, зі складу Збройних Сил України не звільнявся. Наголошує, що є діючим військовослужбовцем Збройних сил України, а не будь-якої конкретної військової частини, і контракт про проходження військової служби підписав із Міністерством оборони України. При цьому перебування на фінансовому забезпеченні певної військової частини після переходу до іншої військової частини, підпорядкованої Міністерству оборони України, не свідчить про припинення трудових відносин і не створює наслідків початку перебігу строку звернення до суду після такого переведення. Відповідно до пункту 1.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 р. № 280, головним розпорядником коштів є Міністр оборони України, який і є платником грошового забезпечення опосередковано через забезпечувальний фінансовий орган нижчого рівня. До того ж пунктом 2 контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України визначено, що саме Міністерство оборони України гарантує йому виплату грошового забезпечення з відповідними набавками та доплатами. Також зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано неконституційною норму про встановлення тримісячного строку для звернення до суду працівника щодо стягнення заборгованості із заробітної плати та інших належних виплат. Тому, оскільки він продовжує проходити службу, строк звернення до суду не пропустив. Просить вважати вказані в ухвалі недоліки усуненими та відкрити провадження у справі.
Однак, таке обгрунтування суд не вважає обґрунтованим.
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд вказав на порядок регулювання строку звернення до суду у справах про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовців. Так, у даному випадку мають місце тривалі правові відносини, які виникли та були припинені на момент чинності статті 233 КЗпП України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".
У позовній заяві позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . У зв'язку із проведенням організаційних заходів у Збройних Силах України військова частина НОМЕР_2 припинила своє існування як окрема військова частина та переформатована у НОМЕР_3 батальйон територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 . На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.10.2023 № 291 позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Відповідно, з 14.10.2023 позивач знав про порушення його прав та інтересів. У заяві, поданій в порядку усунення недоліків позовної заяви, позивач зазначає, що на сьогодні він є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України.
Як зазначено вище, залишаючи позовну заяву без руху, суд виходив з того, що позивач знав про порушення своїх прав з дня отримання грошового забезпечення ним як військовослужбовцем, який проходить військову службу, та з 14.10.2023 - дня припинення правовідносин з відповідачем - остаточно знав про порушення своїх прав, коли його було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Отже, він пропустив строк звернення до суду.
Вважаючи строк звернення до суду не пропущеним, в обгрунтування дотримання строку звернення до суду позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 щодо визнання неконституційною норми про встановлення тримісячного строку для звернення до суду працівника щодо стягнення заборгованості із заробітної плати та інших належних виплат. Однак, суд звертає увагу, що цим рішенням Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, тобто строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат під час дії трудових відносин. Водночас, спірні правовідносини регулюються положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки трудові відносини вже припинені, а спір виник у справі про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. До того ж, як зазначив Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 400/11972/24, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.
Водночас визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, позивач вказує, що жодного разу у будь-якій військовій частині грошовий атестат він не отримував. При цьому, відповідно до доданих до позовної заяви документів, йому вручений витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.10.2023 № 291, яким його з 14.10.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У цьому наказі наявна інформація про всі суми, що належать до виплати позивачу при звільненні, отже, останній дізнався про порушення своїх прав саме з цього наказу від 14.10.2023.
Таким чином, з 14.10.2023 позивач був повідомлений про суми, які підлягають виплаті йому при звільненні, а тому початок відліку строку на звернення до суду в цьому випадку розпочався з дня виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , а саме 14 жовтня 2023 року.
У свою чергу, військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак суд звертає увагу, що таке звернення до відповідача має бути здійснене військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Припинивши військову службу у військовій частині НОМЕР_2 14 жовтня 2023 року, позивач лише 06.04.2026 звернувся до суду з позовом про виплату спірних сум.
При цьому виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду в цій справі, що відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Крім того, суд не враховує твердження позивача про те, що він є військовослужбовцем Збройних сил України, а не будь-якої конкретної військової частини, та що перебування на фінансовому забезпеченні певної військової частини після переходу до іншої військової частини, підпорядкованої Міністерству оборони України, не свідчить про припинення трудових відносин і не створює наслідків початку перебігу строку звернення до суду після такого переведення, а також твердження щодо того, що відповідно до Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 р. № 280, головним розпорядником коштів є Міністр оборони України, який і є платником грошового забезпечення опосередковано через забезпечувальний фінансовий орган нижчого рівня.
Так, за змістом Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 р. № 280, виплату грошового забезпечення, заробітної плати та здійснення інших виплат особовому складу здійснює військова частина, а не Міністр оборони України. Крім того, згідно з цими Павилами серед основних завдань фінансового забезпечення військової частини є, зокрема, своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат.
Вказане підтверджує, зокрема, картка особового рахунку військовослужбовця (позивача ОСОБА_1 ) № 29 за 2023 рік, додана до позовної заяви, яку видала військова частина НОМЕР_2 , а не Міністр оборони України.
Таким чином, спірні правовідносини регулюються положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки трудові відносини позивача з військовою частиною НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 , вже припинені, а спір виник у справі про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
У заяві, поданій в порядку усунення недоліків позовної заяви, позивач не зазначив фактичні причини та обставини, що перешкоджали зверненню до суду з позовом протягом встановленого строку. Доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду представник позивача не надав.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд наголошує, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
У поданій заяві позивач не навів обгрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення з 20.05.2023 до 15.10.2023.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом встановленого законодавством строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 31 березня 2020 року у справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
Також, з огляду на характер спірних правовідносин, суд враховує, що в Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта в часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).
Отже, для звернення до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період з 20.05.2023 до 15.10.2023 застосовується строк, передбачений статтею 233 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IX.
Приймаючи рішення щодо наявності або відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду суд враховує, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Позивач не зазначила обставини, які є такими, які можна вважати об'єктивно непереборними та такими, що не залежать від волевиявлення особи.
Таким чином, всупереч вимогам статті 122 КАС України, статті 233 КЗпП України позивач звернувся до суду з позовною заявою, сформувавши її в системі "Електронний суд", 05.04.2026 (дата реєстрації позовної заяви в суді - 06.04.2026), тобто після спливу встановленого строку звернення до суду. У свою чергу, пояснення, на які позивач вказує як на поважну причину пропуску строку звернення до адміністративного суду, суд визнає необгрунтовними. Будь-якого іншого обґрунтування поважності причин пропуску строку позивач не зазначив.
За змістом частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки суд не встановив підстав для поновлення строку звернення до суду, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 293, 295 КАС України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії і додані до неї документи - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складення ухвали.
Суддя Л.М. Опімах