13 травня 2026 рокусправа № 640/8854/21
Львівський окружний адімінстративний суд у складі судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадженя адміністративну справ за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 05.05.2015 по 29.08.2019;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 05.05.2015 по 29.08.2019;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку.
Позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відповідач, порушуючи вимоги чинного законодавства при звільненні її з посади помічника-консультанта народного депутата не виплатив грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки. Посилання на те, що саме на депутата покладаються відповідні повноваження, позивачка вважає такими, що не відповідачють Закону. Також вважає, що відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу. Просить позов задовольнити.
Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до частини 3 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX (в редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-ІХ «Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон №3863-ІХ), який набрав чинності 26.09.2024) встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом 4 цього пункту. Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом № 3863-ІХ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом № 3863-ІХ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною 1 статті 27, частиною 3 статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX (в редакції Закону № 3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами справа №640/8854/21 передана на розгляд та вирішення Львівського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 цю справу передано для розгляду судді Москалю Р.М.
Ухвалою суду від 07.02.2025 суддя Москаль Р.М. прийняв цю справу до провадження.
Відповідно до Розпорядження керівника апарату Львівського окружного адміністративного суду від №19/р від 26.02.2026 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ», відповідно до п.4 ст. 24 Закону України «Про призначення суддів», Указу Президента України «Про призначення суддів» №167/2026 від 24.02.2026, наказу №52/К/ТР від 25.02.2026 «Про відрахування із штату суду Ростислава Москаля» до Рішення Вищої ради правосуддя №100/0/15-26 від 22.01.2026 та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України 11.11.2024 №39 (із змінами), після автоматизованого розподілу для розгляду цієї справи визначено суддю Лунь З.І.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив щодо позову та зазначив, що вини відповідача у невиплаті позивачці компенсації за невикористану відпустку нема, оскільки розрахунок з позивачкою проведений 29.08.2019 в повному обсязі в межах фонду оплати праці помічників консульантів народного депутата; що вимога виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку є передчасною, а також заперечив щодо позову з тих підстав, що позивачка звернулася до суду з цим позовом через два роки після звільнення. Просить у позові відмовити.
Позивачка подала до суду відповідь на відзив, у якому зазначила, що у трудових відносинах вона перебувала саме з відповідачем, а не з народним депутатом, тому саме на відповідача покладаються повноваження щодо оплати праці. Просить позов задовольнити.
Після прийняття цієї справи до провадження Львівським окружним адміністративним судом позивачка подала до суду додаткові пояснення, в яких зазначила, що нею не пропущений строк звернення до суду із вказаним позовом. В той же час, позивачці не було відомо, що після звільнення їй не виплачено відповідну грошову компенсацію. Після звільнення копії наказу про своє звільнення від відповідача позивачка не отримувала. Також позивачка вважає, що вимога зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку не є передчасною, при цьому покликається на судові рішення Верховного Суду. Просить позов задовльнити.
Суд встановив таке.
Позивачка, ОСОБА_1 , з 05 травня 2015 року до 09 травня 2016 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 за строковим трудовим договром з поширенням дії Закону України «Про державну службу». Ця обставина підтверджується Розпорядженням керівника апарату Верховної Ради України №5236 від 19 травня 2015 року.
З 10 травня 2015 року позивачка зарахована на посаду помічника консультанта народного депутата України ОСОБА_2 за строковим трудовим договором без поширення дії Закону України «Про державну службу» шляхом переведення.
На цій посаді позивачка працювала до 29 серпня 2019 року та була звільнена Розпорядженням Першого заступника керівника апарату Верховної Ради України №1305-к від 29 серпня 2019 року.
За період роботи з 05 травня 2015 року до 29 серпня 2019 року позивачкою не використано 129,5 календарних днів щорічної основної відпустки.
Про ці обставини зазначено у довідці Управління кадрів Апарату ВР України №20-20/181 від 26.02.2021.
Позивачка звернулась до Апарату ВР України із заявою від 08.02.2021 щодо виплати їй компенсації за невикористані дні відпустки за період роботи в Апараті ВР України.
Листом від 04.03.2021 № 15/26-2021/78563 перший заступник керівника Апарату ВР України - керуючий справами повідомив, що Апарат ВР України здійснює кадрове та фінансове обслуговування помічників-консультантів за поданням народного депутата України. Всі виплати здійснюються тільки в межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. На момент звільнення позивачки економія фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 була відсутня, а тому здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку не вбачається можливим.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, позивачка звернулась з цим позовом до суд.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 34 Закону України від 17 листопада 1992 року №2790-XII «Про статус народного депутата» (далі - Закон № 2790-XII у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Згідно з частиною 3 статті 34 Закону №2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Частинами 1,7 статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР) передбачено, що відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються Законом України «Про статус народного депутата України», іншими законами та прийнятим відповідно до них цим Положенням.
Помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Відповідно до статей 3.1, 3.2 Положення №379/95-ВР персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
Згідно зі статтею 4.1 Положення №379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:
1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;
2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;
3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
За правилами статті 4.1 Положення №379/95-ВР помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».
Відпустка помічникам-консультантам народного депутата України надається, як правило, у період відпустки народного депутата України.
Помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі секретаріат міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.
Відпустка помічнику-консультанту народного депутата України надається на підставі його письмової заяви, погодженої з народним депутатом України, за розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України, керівника виконавчого комітету (апарату) відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до якого прикріплений помічник-консультант народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.
Таким чином, помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі надання щорічної основної оплачуваної відпустки, - ґарантовано Законом та закріплено порядок та умови надання щорічної основної оплачуваної відпустки.
Водночас норми Положення №379/95-ВР не передбачають надання компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки, що є правовою підставою для застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР).
Згідно з частиною 3 статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Таке ж правове регулювання передбачено частинами 1 та 4 статті 83 КЗпП України.
Відповідно до статті 3 Закону №504/96-ВР за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Отже, підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення його з посади.
Як встановив суд, позивачка з 05 травня 2015 року до 29 серпня 2019 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 за строковим трудовим договром та була звільнена Розпорядженням Першого заступника керівника апарату Верховної Ради України №1305-к від 29 серпня 2019 року.
За період роботи з 05 травня 2015 року до 29 серпня 2019 року позивачкою не використано 129,5 календарних днів щорічної основної відпустки.
Таким чином, позивачка має право на отримання грошової компенсації за невикористані нею 129,5 календарних днів щорічної основної відпустки.
Стосовно тверджень відповідача, що Апарат ВР України не уповноважений виплачувати позивачці грошову компенсацію за невикористані нею 129,5 календарних днів щорічної основної відпустки, то суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769 (далі - Положення №769, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами 1-2 пункту 10 розділу ІІІ Положення №769 передбачено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Як встановив суд, позивачку прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями керівника та заступника керівника Апарату Верховної Ради України, тому суд висновує, що позивачка перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України.
З огляду на вказане, виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України відносилась до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Зазначене відповідає висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 757/9144/16-ц.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 05.05.2015 по 29.08.2019 та зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 05.05.2015 по 29.08.2019.
У цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Апарату Верховної Ради України виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку, то суд зазначає таке.
До спірних правовідносин суд застосовує Кодекс законів про працю України в редакції, чинній на момент звільнення позивачки.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.
Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Отже, суд висновує, що Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність задля захисту майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Так, предметом цього позову є невиплата позивачу грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки під час її звільнення з посади помічника-консультанта народного депутата України, відповідно остаточна дата розрахунку відповідача з позивачем при звільненні на день ухвалення цього рішення не відома, що свідчить про відсутність можливості визначити період затримки розрахунку і як наслідок суму стягнення.
Крім того, станом на день ухвалення рішення у цій справі відсутні підстави вважати, що відповідач, при виплаті позивачці грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної, не виплатить середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Таким чином, суд висновує про те, що означена позовна вимога є передчасною, спрямованою на урегулювання правових відносин, які ймовірно можуть настати у майбутньому, а відтак задоволенню не підлягає.
Стосовно заяви представника відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду, то суд вважає таке безпідставним, оскільки станом на день виникнення спірних правовідносин, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України, працівник міг звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З урахуванням викладкеного суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
З урахуванням часткового задоволення позову та відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Апарату Верховної Ради України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку, - судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255 КАС України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вулиця М. Грушевського, 5, ЄДРПОУ 20064120) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи з 05.05.2015 по 29.08.2019.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 05.05.2015 по 29.08.2019.
У задоволенні позову в частині інших позовних вимог відмовити.
Судові витрати не розподіляти.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 13.05.2025.
Суддя Лунь З.І.