м. Вінниця
12 травня 2026 р. Справа № 120/4473/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
03.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 06.05.2022 року по 22.12.2023 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17.12.2023 року № 328-РС солдата ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.12.2023 року № 374 солдата ОСОБА_1 з 22.12.2023 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
Однак повного розрахунку при звільненні позивач не отримав, у зв'язку з чим позивач звертався до суду про нарахування грошового забезпечення з 05.06.2022 року по 22.12.2023 року, допомоги на оздоровлення за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного календарного року (2022 та 2023 роки).
28.03.2025 року на виконання рішення суду по справі № 120/2630/24 Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено розрахунок із позивачем та проведено виплату грошового забезпечення у сумі 173 193,853 грн.
Вважаючи, що остаточний розрахунок з ним проведено 28.03.2025 року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2023 року по 23.06.2024 року.
04.04.2025 року представник позивача подала розрахунок середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 08.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Цією ж ухвалою витребувано у відповідача детальну інформацію про загальний розмір (суму) належних позивачеві при звільненні виплат; детальну інформацію про загальний розмір (суму) належних позивачеві при звільненні виплат, які були несвоєчасно виплачені позивачу; довідку про грошове забезпечення позивача за останні два місяця перед звільненням; розрахунок середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні; у позивача витребувано власний розрахунок середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
23.04.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що відповідач не здійснює будь які виплати, перерахунки, оплати, тощо. Всі кошти для будь яких виплат Відповідач отримує звертаючись до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також вказує, що представник позивача у позовній заяві просить стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2023 року по 23.06.2024 у розмірі 124 563,00 грн., тобто це є майновий спір, так як у разі задоволення позовних вимог з відповідача буде стягуватись сума яка буде визначено о грошовій одиниці.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 з 06.05.2022 року по 22.12.2023 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17.12.2023 року № 328-РС солдата ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.12.2023 року № 374 солдата ОСОБА_1 з 22.12.2023 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
28.03.2025 року на виконання рішення суду по справі № 120/2630/24 Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено розрахунок із позивачем та проведено виплату грошового забезпечення у сумі 173 193,853 грн.
На переконання позивача, оскільки остаточний розрахунок з ним проведено 28.03.2025 року, у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 23.12.2023 року по 23.06.2024 року, у зв'язку із чим звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, зазначила, що статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, на думку суду є обґрунтованими позовні вимоги про протиправність таких дій відповідача, та відповідно зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за період шість місяців затримки розрахунку.
Як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.12.2023 року № 374 солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 22.12.2023 року.
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 23.12.2023 року (з наступного дня звільнення).
Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача від 22.04.2025 року, в жовтні та в листопаді 2023 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню) позивачу нараховано в жовтні 2023 року 20760,50 грн. та 20760,50 грн. в листопаді 2023 року, всього 41521,00 грн.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 680,67 грн. (41521 грн. / 61 календарний день в жовтні та в листопаді 2023 року).
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2024 року у справі №120/2630/24, 28.03.2025 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошове забезпечення у сумі 173193,85 грн.
Час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2023 року по 28.03.2025 становить 684 календарних днів, однак відповідно до вимог статті 117 КЗпП України, відповідач має своїм обов'язком сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2023 року по 23.06.2024 року (183 календарних днів), тобто за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку.
Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 680,67 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 183 (кількість днів затримки розрахунку) = 124 562,61 грн.
Суд зазначає, що у період з 19 липня 2022 року підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, однак без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно виплатив.
Наведені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній у постановах від 30 листопада 2023 у справі №380/19103/22, від 28 червня 2023 у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 у справі № 560/831/23.
Судова палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 також зазначила, що належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо виплат за період з 19.07.2022, позаяк законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте не обмежив розміри виплати (принцип співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, для періоду після 19.07.2022 не застосовується).
Аналогічні висновки уже були застосовані Сьомим апеляційним адміністративним судом, зокрема, у постановах від 16.02.2026 у справі № 560/14963/25 та від 04.03.2026 року у справі № 560/4364/25.
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2023 року по 23.06.2024 року та відповідно стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2023 року по 23.06.2024 року в сумі 124 562,61 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Враховуючи відсутність судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2023 року по 23.06.2024 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2023 року по 23.06.2024 року в сумі 124 562,61 грн. (сто двадцять чотири тисячі п'ятсот шістдесят дві гривень 61 копійок), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Дончик Віталій Володимирович