іменем України
05 травня 2026 року м. Кропивницький
справа № 398/4452/22
провадження № 22-ц/4809/930/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.
за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дьорко Андрій Мирославович, на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від05 лютого 2026 року у складі судді Авраменка О.В.,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення та зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою.
В обґрунтування позовної заяви посилалася на те, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом на праві спільної часткової власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 . Інша частина квартири належить відповідачу - ОСОБА_2 . У 2021 році ОСОБА_2 , маючи власне інше житло, змінив замки в квартирі та оформив її в оренду іншим особам. Вважала, що неправомірними діями відповідач порушує її право користуватися своєю власністю, шляхом самовільного захоплення у володіння вказаної квартири. Вказувала, що вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів, однак її порушене право відновлене не було.
Посилаючись на зазначені обставини просила суд усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом її вселення та зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні квартирою із вказаних у позові підстав.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від05 лютого 2026 року позов задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житлом шляхом її вселення до квартири АДРЕСА_1 Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дьорко Андрій Мирославович, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що жодних перешкод у користуванні належною частино квартири він не чинить позивачеві.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник адвокат Дьорко А.М. підтримали доводи поданої апеляційної скарги, просили її задовольнити. ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Олександрійської міської державної нотаріальної контори №1 Москаленко Я.М., спадкоємцями до майна ОСОБА_3 , 1937 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме квартири АДРЕСА_1 , є його дружина ОСОБА_1 , яка спадкує 1/3 частку спадщини, та дочка спадкодавця ОСОБА_4 , яка спадкує 2/3 частки спадщини, у тому числі з урахуванням 1/3 частки у спадщині, від якої відмовилась дочка спадкодавця ОСОБА_5 (т.1 а.с.8).
Як свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01 червня 2022 року №301846176 та з відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.01.2026 №2288731 квартира за адресою: АДРЕСА_2 , з розміром частки 2/3, належить ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору дарування та ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності з розміром частки 1/3 (т.1 а.с.9, т.2 а.с.199-201).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області із заявами про вчинення ОСОБА_2 перешкод у користування квартирою (т.1 а.с.10-12).
Як убачається з відповідей Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області та Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області Руцькій Л.Є. повідомлено про те, що в ході проведення перевірки не здобуто достатньо доказів того, що саме ОСОБА_2 пошкодив замок на вхідних дверях, заблокувавши замкову щілину (т.1 а.с.13-17).
Суд також встановив, що ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 із повідомленнями про надання їй ключів від квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується скріншотами у застосунку «Viber» (т.1, а.с.54-55).
12 травня 2022 року та 30 грудня 2022 року ОСОБА_2 також звертався до Олександрійського РВП ГУНП та просив забезпечити присутність представника поліції під час заміни замків на вхідних дверях квартири АДРЕСА_1 та просив посприяти у передачі ключів від цієї квартири іншому співвласнику квартири - ОСОБА_1 , що підтверджується копіями заяв (т. 1 а. с. 53, 58).
Листом Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області №П-2/114.23 ОСОБА_2 повідомлено про те, що співвласниця 1/3 частини квартири ОСОБА_1 наразі не бажає особистої зустрічі з ним та на телефонні дзвінки не відповідає, а конфлікт, який виник з приводу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вирішити мирним шляхом представилось неможливим (т.1 а.с.59).
Листом від 12.01.2024 №П-7/114-24 Олександрійський РВП ГУНП в Кіровоградській області повідомив ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 зверталась до поліції з заявою про вселення до квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває у спільній власності з ОСОБА_2 , орендарів, які не здійснюють сплату комунальних послуг. Заява була зареєстрована в журналі ЄО та відпрацьована дільничним офіцером поліції. На заяву ОСОБА_2 надано копію пояснення самого ОСОБА_2 , однак в силу ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» не надано заяви та пояснення інших осіб (т.1 а.с.191-192).
Також суд встановив, що рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2022 року у справі №398/3862/21, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволені позовних вимог до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Школа О.М., про визнання недійсним договору дарування частини житлової квартири (т.1 а.с.60,182-184).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою доведено те, що вона є співвласником спірної квартири і що діями відповідача порушується її право власності, складовими якого є право користування та володіння, а відтак порушене право підлягає судовому захисту у порядку, визначеному статтею 391 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з частинами першою-другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У статті 321 ЦК України реалізовано конституційний принцип непорушності права власності, визначений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 ЦК України).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Згідно із частинами першою-третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема житловим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Статтями 358, 361 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньої згоди і кожний співвласник самостійно розпоряджається своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (статтею 386 ЦК України).
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення.
Судом встановлено, що сторони по справі є співвласниками житла, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас ОСОБА_1 позбавлена можливості у повному обсязі реалізовувати належні їй права співвласника внаслідок створення відповідачем перешкод у користуванні майном.
Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 370/807/22.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених повноважень мають рівні права.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі №522/13307/16-ц.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач самостійно змінив замки на вхідних дверях, у квартиру були вселені треті особи, що створює перешкоди позивачці у користуванні належною їй часткою майна. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема зверненнями позивача до правоохоронних органів щодо недопущення її до спірної квартири.
Заперечення співвласника проти задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або щодо вселення іншого співвласника за умови відсутності у нього вільного доступу до належної йому частки майна можуть свідчити про вчинення таким співвласником перешкод у користуванні майном. Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22, від 18 листопада 2024 року у справі № 727/8103/23 та від 09 лютого 2026 року у справі № 686/18555/24.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні належним йому майном, у зв'язку з чим право позивача підлягає судовому захисту шляхом усунення таких перешкод та вселення до спірної частини домоволодіння.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 грудня 2025 року по справі №466/2128/23 зазначила, що саме собою застосування частини другої статті 364 ЦК України, яка надає співвласникові право на грошову компенсацію через неможливість виділу частки в натурі, має законну підставу в національному законодавстві. Проте у спірних правовідносинах, де об'єктом є єдине житло відповідачів, таке застосування не може бути автоматичним, оскільки пов'язане з можливим подальшим примусовим виконанням рішення, що фактично призводитиме до втрати житла.
Захист права власності позивачки на частку у спільній частковій власності та її право розпоряджатися майном (статті 317, 319 ЦК України) є легітимною метою втручання у право власності відповідачів. Держава має право контролювати використання майна в інтересах інших осіб, зокрема інших співвласників (друге речення другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції).
У поданому до суду першої інстанції відзиві, відповідач посилався на те, що ним неодноразово було запропоновано ОСОБА_1 викупити належну їй частку спірної кватири або продати позивачці свою частку (т.2 а.с.141-143).
При цьому, встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом позивача. Жодних доказів наявності у позивача іншого житла чи дійсної фінансової спроможності сплатити позивачем компенсацію без звернення стягнення на цю квартиру матеріали справи не містять.
У постанові від 30 січня 2019 року у справі №441/667/17 Верховний Суд виснував, що усунення перешкод у здійсненні права власності у спосіб вселення в квартиру та зобов'язання не чинити перешкоди є належним способом захисту порушеного права.
Враховуючи зазначені вище обставини колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що обраний позивачем спосіб захисту - усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення - може бути належним способом захисту, оскільки він спрямований на забезпечення реалізації права співвласника на користування належною йому часткою майна.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного вище колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дьорко Андрій Мирославович, залишити без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від05 лютого 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 травня 2026 року.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді О.Л. Карпенко
С.І. Мурашко