Суддя Шевченко С. В.
Справа № 644/11609/24
Провадження № 2/644/1786/26
13.05.2026
іменем України
13 травня 2026 року Індустріальний районний суд м. Харкова в особі судді Шевченка С.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У позові ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за кредитним договором № 95481163000 від 18 липня 2019 року в розмірі 97048 грн. 53 коп., з якої заборгованість за основним боргом в розмірі 46934 грн. 50 коп., заборгованість за процентами в розмірі 50114 грн. 03 коп., в обґрунтування чого посилається на те, що 18 липня 2019 року між АТ «Укрсиббанк» та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 95481163000, згідно з яким відповідач отримав кредит і зобов'язався його повернути та сплатити проценти за користування кредитом.
26.06.2024 року між АТ «Укрсиббанк» та позивачем укладено договір факторингу № 275, згідно з яким позивач прийняв права вимоги за даним кредитним договором.
Згідно із додатком № 1 до договору факторингу № 275 від 26.06.2024 року позивач набув право грошової вимоги до відповідача у розмірі 97048 грн. 53 коп.
Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою суду від 22.01.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 15.09.2025 року позов задоволений у повному обсязі.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 11.12.2025 року скасовано заочне рішення суду від 15.09.2025 року.
Представник позивача у позові виклав прохання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача подлав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Судом встановлено, що 18.07.2019 року між ОСОБА_1 і АТ «Укрсиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 95481163000, згідно якого відповідачу було відкрито розрахунково-касове обслуговування карткових рахунків, позивач надав відповідачу кредит, а відповідач зобов'язався повернути кредит і сплатити плату за користування кредитом.
26.06.2024 року між АТ «Укрсиббанк» і позивачем було укладено договір факторингу № 275, відповідно до якого АТ «Укрсиббанк» відступив позивачу права вимоги за даним кредитним договором.
Згідно додатку № 1 до договору факторингу № 275, а саме реєстру прав вимоги, позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 97048,53 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно із ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди відповідача, дія Договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів, що повністю узгоджується з ч. 2 ст. 642 ЦК України, згідно якої особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну.
Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Суд зауважує, що за загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Водночас у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції також виходив із того, що виписки із банківських рахунків можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.
У даній справі позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу, які б доводили його твердження щодо передання первісними кредитодавцями відповідачу грошових коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про витребування доказів, зокрема, інформації щодо належності відповідачу карткових рахунків та надходження на них коштів, відповідних виписок з банківських рахунків. Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Додані до позовної заяви розрахунки заборгованості за кредитними договорами не є належним доказом надання відповідачеві кредитних коштів та наявності заборгованості, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику, а будь-яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.
Вказані висновки ґрунтуються на правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18.
При цьому, у заяві про перегляд заочного рішення суду відповідач посилався на те, що 17.07.2019 року з метою придбання ноутбуку відповідач сплатив продавцю 5120 грн., а залишок вартості товару у сумі 11939 грн. було сплачено за рахунок позики, отриманої в АТ «Укрсиббанк».
Отже, відповідач визнав, що 17.07.2019 року отримав від АТ «Укрсиббанк» кредитні кошти у суму 11939 грн., внаслідок чого ця обставина не підлягає доказуванню на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з наведеного вище, суд доходить висновку часткову обґрунтованість позовних вимог, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягнення сума отриманого кредиту у розмірі 11939 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачену суму судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 372,50 грн. (11939 грн. х 3028 грн. / 97048,53 грн.).
Керуючись ст.12,13,81,141,258-259,264-265, 281, 282 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014, вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, IBAN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») суму заборгованості за кредитним договором № 95481163000 від 18 липня 2019 року у розмірі 11939 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати зі сплати судового збору в розмірі 372,50 грн.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Суддя С.В. Шевченко