14 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 915/1354/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1
на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026
у справі за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про стягнення 32 286,91 грн,
ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Центр, відповідач, скаржник) засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №915/1354/24, ухвалити нове рішення, яким задовольнити клопотання Центру та відстрочити йому сплату судового збору за подання апеляційної скарги до проголошення рішення суду по суті направленої апеляційної скарги у цій справі. Крім того у касаційній скарзі просить відстрочити Центру сплату судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №915/1354/24.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 для розгляду справи №915/1354/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Центру у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частина перша цієї статті).
За приписами частини першої статті 304 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвали судів першої та апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу.
За змістом пункту 3 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Предметом касаційного оскарження є ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №915/1354/24, якою повернуто апеляційну скаргу скаржнику на рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.02.2026 у справі №915/1354/24.
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Господарський суд Миколаївської області рішенням від 25.02.2026 у справі №915/1354/24 позов задовольнив; стягнув з відповідача на користь позивача витрати, пов'язані з виплатою середнього заробітку військовозобов'язаному працівнику підприємства за період перебування на військових зборах у 2021 році у розмірі 32 286,91 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, Центр звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, заявивши клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.04.2026 у справі №915/1354/24 відмовив Центру у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.02.2026; апеляційну скаргу залишив без руху; визначив Центру усунути недоліки апеляційної скарги, а саме надати докази сплати судового збору у визначеному законом порядку та розмірі, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; роз'яснив, що при невиконанні вимог цієї ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
Ухвала суду апеляційної інстанції від 06.04.2026 про залишення апеляційної скарги без руху доставлена до електронного кабінету апелянта та його представника 07.04.2026 о 17:15 та о 17:22 відповідно, що підтверджується відповідними довідками про доставку документа в кабінет електронного суду.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 242 ГПК України).
Отже, ухвала суду про залишення апеляційної скарги без руху вважається врученою 08.04.2026, відтак строк на усунення недоліків закінчується 20.04.2026, з урахуванням частини четвертої статті 116 ГПК України.
Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.04.2026 у справі №915/1354/24 повернув апеляційну скаргу Центру на підставі частини четвертої статті 174 та частини другої статті 260 ГПК України у зв'язку з невиконанням останнім вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
У касаційній скарзі Центр зазначає, що (1) у зв'язку з відсутністю достатнього та своєчасного фінансування витрат на сплату судового збору вимушений звертатись до фінансово-економічного управління із заявкою щодо фінансування витрат з оплати судового збору за подання апеляційної скарги; (2) із посиланням на статтю 8 Закону України «Про судовий збір» вважає, що було вжито усіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору за подання апеляційної скарги для дотримання вимог процесуального законодавства стосовно форми і змісту апеляційної скарги; (3) перешкоди для прийняття апеляційної скарги Центру та відкриття апеляційного провадження були відсутні.
За доводами касаційної скарги не вбачається, що Центр оскаржує ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №915/1354/24 про повернення апеляційної скарги з підстав, що він у строк (до 20.04.2026 включно) або через Електронний суд, або поштою подавав заяву про усунення недоліків (або клопотання) тощо, а суд не розглянув і повернув; чи не усунув недоліки у зв'язку з невчасністю отримання ухвали суду апеляційної інстанції, тобто Верховний Суд констатує, що Центр не заперечує не усунення ним недоліків або факт необізнаності.
Дослідивши матеріали касаційної скарги, щодо оскарження ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №915/1354/24 про повернення апеляційної скарги, Суд зазначає, про те, що звертаючись до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.02.2026 №915/1354/24, Центр заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання цієї скарги, у зв'язку з тим, що Центр є військовою установою, утримується за рахунок кошторису Міністерства оборони України та фінансується за рахунок і в межах коштів державного бюджету; відсутність будь-яких інших видів фінансування, отримання доходів; Центру фактично не має можливості у наданий строк сплатити судовий збір, за розгляд апеляційної скарги у цій справі, через відсутність на рахунках коштів призначених для здійснення оплати судового збору та відсутністю своєчасного фінансування цих витрат; сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя та ускладнювати цей доступ.
Верховний Суд висновує, що оцінюючи правомірність обмеження доступу до правосуддя, слід враховувати практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати допустимим процесуальним обмеженням. Такі обмеження є сумісними з гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо вони мають легітимну мету та є пропорційними і не порушуватимуть саму суть права. Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції не містить визначення «легітимна мета», втім приклади таких легітимних цілей містить практика ЄСПЛ. Пропорційність є одним із важливих принципів у практиці ЄСПЛ, вона вимагає щоб між законною метою, яку переслідує держава, і тими засобами, до яких вона вдається, щоб її досягти, існував справжній баланс. Пропорційність вимагає знаходження справедливого балансу між правами особи і суспільним інтересом (пункт 7.40.1. постанови Верховного Суду від 13.05.2026 у справі №904/3404/25).
Правові засади справляння судового збору, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю; або 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Аналіз наведених положень статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.
Також необхідно зазначити, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Законом України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Разом із цим, особа, яка заявляє відповідне клопотання, зокрема, про відстрочення сплати судового збору, повинна надати докази того, що її майновий стан об'єктивно перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому порядку.
Умовою звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати є майновий стан сторони, який не дозволяє його сплатити.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору у зв'язку із відсутністю будь-яких доказів на підтвердження того, що його майновий стан не дозволяє сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.
В той же час Суд враховує і те, що судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права, зокрема на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у судових справах (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.03.2024 у справі №910/14313/23).
Відмова суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору у зв'язку з ненаданням відповідних доказів свідчить про дотримання судом принципів верховенства права, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та правової визначеності, є пропорційним обмеженням та забезпечує справедливий баланс між правами особи і суспільним інтересом, з огляду на те, що сторона, яка заявила відповідне клопотання жодних доказів не надала, а застосування інституту відстрочення за декларативними не підтвердженими твердженнями, тільки виключно за наведених тверджень порушують принцип рівності.
Статтею 258 ГПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги, зокрема, в частині третій передбачено додання до апеляційної скарги доказів сплати судового збору.
Приписами частини другої статті 260 ГПК України унормовано, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України у разі якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Зміст наведеної норми процесуального законодавства свідчить про те, що не усунення скаржником, у встановлений судом строк, недоліків апеляційної скарги, про які зазначено в ухвалі про залишення такої скарги без руху, є підставою для повернення апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що зі спливом встановленого судом десятиденного строку, апелянтом не усунуто недоліки, визначені ухвалою суду від 06.04.2026 про залишення апеляційної скарги без руху, та не надано суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі, апеляційна скарга Центру на рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.02.2026 у справі №915/1354/24 підлягає поверненню скаржнику.
З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги на підставі частини четвертої статті 174 і частини другої статті 260 ГПК України, оскільки скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги, яку було залишено без руху, у встановлений строк. Таким чином правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів, а тому доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду.
Окремо Суд ураховує частину четверту статті 13 ГПК України відповідно до якої кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.
Касаційний господарський суд зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке саме собою є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).
Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи викладене, колегія суддів визнає касаційну скаргу необґрунтованою та відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Центру на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №915/1354/24 про повернення апеляційної скарги на підставі частини другої статті 293 ГПК України, оскільки у цій справі правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги не розглядається.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293, 304 ГПК України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №915/1354/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов