вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
про розподіл судових витрат
11.05.2026м. ДніпроСправа № 904/6403/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" про розподіл судових витрат у справі:
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''Асгарда Юг" (Одеська обл., м. Одеса)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)
про стягнення заборгованості
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Рисін О.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю ''Асгарда Юг" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" про стягнення заборгованості в розмірі 600000,00грн. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2026 закрито провадження у справі №904/6403/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''Асгарда Юг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" про стягнення заборгованості в розмірі 600000,00грн у зв'язку з відсутністю предмету спору.
24.04.2026 разом із заявою про закриття провадження у справі представник відповідача звернувся до суду із заявою про розподіл судових витрат по справі.
29.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про розподіл судових витрат. В наведеній заяві відповідач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ''Асгарда Юг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17437,50грн.
В обґрунтування поданої заяви представник відповідача зазначає, що не отримавши від позивача передбачених договором документів, Товариство з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" було позбавлене можливості завершити розрахунок у добровільному порядку. Натомість позивач, замість виконання свого зустрічного обов'язку щодо надання документів, передчасно звернувся до суду з позовом про стягнення 600000,00грн, чим штучно ініціював судовий спір та поклав на відповідача обов'язок нести судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу. Відповідач вважає, що саме недбала та недобросовісна поведінка позивача, який не виконав власних договірних обов'язків з надання документів до звернення з позовом до суду, є тією необґрунтованою дією у розумінні частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, яка призвела до виникнення спору, відкриття провадження у справі, тривалого судового розгляду та, як наслідок, понесення відповідачем судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2026 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" про розподіл судових витрат та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 11.05.2026.
04.05.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо заяви відповідача про розподіл судових витрат в яких він просить відмовити в задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат у справі №904/6403/25. Зазначено, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення заявника до суду за захистом порушеного права не може свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
11.05.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
У судове засідання 11.05.2026 позивач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Дослідивши матеріали справи, а також заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" про розподіл судових витрат, суд вважає за необхідне відмовити в задоволені наведеної заяви з наступних підстав.
Згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частин другої - четвертої статті 244 Господарського процесуального кодексу України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
У відповідності до зазначених положень, представник відповідача звернувся до суду із заявою щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи №904/6403/25.
При постановленні ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2026 про закриття провадження у справі №904/6403/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''Асгарда Юг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" про стягнення заборгованості в розмірі 600000,00грн у зв'язку з відсутністю предмету спору, судом не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Положеннями пункту 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно з частиною п'ятою статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Тобто процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених статтею 130 Господарського процесуального кодексу України, та з урахуванням загальної чи спрощеної процедури позовного провадження, яка застосовувалася щодо розгляду позовної заяви в конкретній справі. У такому випадку процесуальним законом відповідачу надається право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, яким він може скористатись або не скористатись.
Задоволення заяви про компенсацію здійснених витрат відповідача відповідно до статті 130 Господарського процесуального кодексу України не є усуненням судом неповноти судового рішення, а залежить виключно від волевиявлення самого відповідача, така процедура не передбачає дискреційних повноважень та власної ініціативи суду щодо розгляду вказаного питання, на противагу приписам статті 244 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала суду про компенсацію судових витрат після закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідком розгляду відповідного клопотання відповідача з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін. Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.
Отже, з урахуванням наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, питання щодо компенсації здійсненних відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, при залишенні позову без розгляду вирішується судом виключно на підставі відповідної заяви відповідача у порядку, передбаченому частинами третьою, шостою статті 130 Господарського процесуального кодексу України, тобто шляхом постановлення ухвали про розподіл судових витрат, а не ухвалення додаткового рішення.
Відповідно до частини шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У заяві представник відповідача визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 17437,50грн.
Відповідно до частин першої, третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Позивач у запереченнях щодо заяви відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу просив відмовити у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
При цьому, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
На підтвердження витрат на послуги адвоката відповідачем надані копії ордеру на надання правничої допомоги серії АЕ №1449965, договору про надання правничої допомоги №377/72/25 від 28.11.2025, укладеного між адвокатським бюро "Олександра Рисіна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" (далі - договір), разом з додатком №1 (угода про розмір гонорару Бюро), рахунку №1399 від 28.11.2025 на суму 15000,00грн, платіжної інструкції №1784 від 12.02.2026 на суму 15000,00грн, акту прийому-передачі наданих послуг від 24.04.2026, рахунку №1491 від 24.04.2026 на суму 2437,50грн, платіжної інструкції №2331 від 27.04.2026 на суму 2437,50грн, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1834 (а.с. 11-22 том 2).
Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані відповідачем до суду в межах передбаченого законом строку.
Відповідно до пункту 1.1 договору клієнт в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, доручає бюро, а бюро бере на себе зобов'язання надавати клієнту професійну правничу допомогу, а саме:
1.1.1. По представництву інтересів клієнта в Господарському суді Дніпропетровської області по справі №904/6403/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''Асгарда Юг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" про стягнення заборгованості в розмірі 600000грн до прийняття останнім рішення по справі №904/6403/25.
1.2. Надання правничої допомоги здійснюється бюро шляхом надання консультацій та роз'яснень з правничих питань, усних і письмових довідок щодо законодавства: складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; здійснення представництва в суді та інших державних і недержавних органах України, в тому числі, але не виключно органах, зазначених в п.1.1. цього Договору, перед громадянами та юридичними особами.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання даного договору та діє до 31 грудня 2026 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 8.1 договору).
Інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" у справі представляв адвокат Рисін О.О. на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АЕ №1449965.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом, здійснює адвокат фізична особа.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" стороною договору про надання правничої допомоги є адвокатське бюро.
Незалежно від обраної адвокатом організаційно-правової форми адвокатської діяльності підставою для її здійснення є договір про надання правової допомоги, законодавчо визначені його форма та зміст (статті 26 та 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідач зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Разом з тим наголошує, що необґрунтованість дій позивача вбачається з того, що саме недбала та недобросовісна поведінка останнього, який не виконав власних договірних обов'язків з надання документів до звернення з позовом до суду, є тією необґрунтованою дією у розумінні частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, яка призвела до виникнення спору, відкриття провадження у справі, тривалого судового розгляду та, як наслідок, понесення відповідачем судових витрат.
З огляду на вказані вище положення Господарського процесуального кодексу України відповідач вважає за необхідне пред'явити до стягнення з позивача витрати, які були понесені ним з метою отримання правничої допомоги по справі через необґрунтовані дії позивача.
Відповідно до частини першої статті Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Разом з цим, відповідачем не доведено, які саме необґрунтовані дії позивача були ним вчинені в процесі розгляду справи та в чому вони полягають, зокрема: що позивач діяв недобросовісно та пред'явив заздалегідь необґрунтований позов; що систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; що позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; що дії позивача були умисні.
Згідно з частиною дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З аналізу зазначених норм вбачається, що обов'язковою умовою є зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними права дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач не здійснював жодної із вказаних дій, тобто не допустив зловживання своїми процесуальними правами.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меншаков проти України" №377/02 від 08.04.2010, суд зазначає, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Тому, кваліфікуючи подання позову як зловживання процесуальним правом та встановлюючи негативні наслідки за такі дії, тим самим сторону позбавляють гарантованого законом права на справедливий судовий розгляд, складовою якого є право доступу до суду.
Аналіз обставин розгляду цієї справи свідчить про добросовісність користування позивачем наданими йому процесуальними правами та відсутність з його сторони зловживань щодо них.
Доводи відповідача про недбалу та недобросовісну поведінку відповідача не можуть бути підставою для здійснення висновку про те, що дії позивача необґрунтовані, оскільки суд не вирішував спір по суті.
Крім цього, звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Відтак, відповідач не довів належними та допустимими доказами необґрунтованих дій позивача при зверненні з позовом до суду.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" про розподіл судових витрат не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 126, 129, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "О.С.П.Агро" про розподіл судових витрат.
Ухвала суду набирає законної сили 11.05.2026.
Ухвала суду може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повну ухвалу складено: 14.05.2026.
Суддя В.О. Татарчук