ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 травня 2026 року Справа № 918/152/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В. , суддя Гудак А.В.
при секретарі судового засідання Кульчин Д.А.
представників учасників справи:
позивача: Кричковська А.І.,
відповідача: не з'явився,
виконавець: Сідоренко С.П.,
Котюк С.Б. - не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Карго Транс Інвест» на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 31.03.2026 року (повна ухвала складена 02.04.2026 року) у справі №918/152/25 (суддя Пашкевич І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карго Транс Інвест» (01033, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 33-Б, приміщення 27; код ЄДРПОУ 44536150)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Преміум Логістик» (33010, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул.Малиновського академіка, будинок 7; код ЄДРПОУ 45256151)
про стягнення 1457813,87 грн
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 31.03.2026 року у справі №918/152/25 за позовом ТОВ «Карго Транс Інвест» до ТОВ «Смарт Преміум Логістик» про стягнення 1457813,87 грн відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго Транс Інвест" про витребування від Державної прикордонної служби України, Міністерства закордонних справ України, Державної податкової служби України доказів; відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго Транс Інвест" про направлення до компетентного суду Республіки Польща для визнання та надання дозволу на виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 у справі №918/152/25; задоволено клопотання про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Карго Транс Інвест" належним чином завіреної копії ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 у справі № 918/152/25 з відміткою про набрання нею законної сили (25.09.2025) та зазначенням, що дана ухвала підлягає виконанню; задоволено клопотання про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Карго Транс Інвест" довідки про належне повідомлення керівника боржника ОСОБА_1 про час і місце судового засідання 25.09.2025 у справі №918/152/25; відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго Транс Інвест" про видачу довідки про те, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 у справі № 918/152/25 не була виконана на території України.
Не погоджуючись із ухвалою, позивач у встановлений процесуальний строк подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу від 03.03.2026 у даній справі в частині відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів, клопотання про направлення документів до компетентного суду Республіки Польща для визнання та надання дозволу на виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 у справі № 918/152/25 та клопотання про видачу довідки про невиконання судового рішення. Апелянт просить суд ухвалити в цій частині нове рішення, яким задоволити вказані вимоги; у іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи скаргу позивач зазначає, суд першої інстанції суд безпідставно не врахував, що у даному випадку з метою встановлення місця перебування боржника ОСОБА_1 на території Республіки Польща та забезпечення виконання судового рішення, ТОВ «Карго Транс Інвест» було вжито вичерпних заходів щодо самостійного збору доказів шляхом направлення адвокатських запитів до ДПСУ, МЗС та ДПС України. У наданні запитуваної інформації апелянту відмовлено з посиланням на конфіденційність та обмежений доступ до персональних даних, що об'єктивно унеможливлює самостійне подання цих доказів суду. При цьому, відомості щодо перетину боржником державного кордону, перебування боржника на консульському обліку, відкритих фінансових рахунків в іноземних банківських установах, є необхідними виконання ухвали суду та визначення компетентного суду в Республіці Польща
Без офіційного підтвердження адреси боржника стягувач позбавлений можливості ініціювати процедуру виконання рішення за кордоном, що нівелює право на судовий захист.
На думку апелянта, відмовляючи у клопотанні, суд першої інстанції помилково обмежив застосування ст.81 ГПК України лише стадією розгляду спору. Всупереч ст.11 ГПК України, суд не застосував аналогію закону та порушив принцип верховенства права. Оскільки процесуальне законодавство не містить прямої заборони на витребування доказів на стадії виконання, відмова з мотивів неповноти закону є недопустимою та фактично блокує реальне виконання судового рішення.
Апелянт стверджує, що висновок суду першої інстанції про те, що встановлення місцезнаходження боржника є обов'язком виконавця, є безпідставним, оскільки предметом розгляду була ухвала від 25.09.2025 року про звернення стягнення на грошові кошти, що належать боржнику в порядку ст.336 ГПК України. Виконавець наділений повноваженнями виключно щодо накладення арешту на рахунки, перевірки руху коштів та безпосереднього звернення стягнення на виявлені грошові кошти боржника. Проведення розшуку боржника цією процедурою не передбачено. Натомість, згідно зі ст.51 Договору між Україною та Польщею, саме суд, є органом, за посередництвом якого ініціюється процедура визнання та виконання рішення за кордоном. Відмова у витребуванні доказів створює для стягувача непереборну перешкоду у виконанні рішення, оскільки виконавець не має повноважень для розшуку за кордоном, а стягувач обмежений конфіденційністю даних. Помилково перекладаючи обов'язки на виконавця, суд фактично нівелює суть міжнародної правової допомоги та робить виконання рішення за кордоном неможливим.
Апелянт наголошує, що висновки суду про те, що суд, який ухвалив рішення, не здійснює самостійного ініціювання процедури його визнання та виконання за кордоном, а лише забезпечує надання заінтересованій особі належним чином оформлених документів, необхідних для звернення до компетентного органу іноземної держави, а також щодо фактичного покладення стягувачем на суд обов'язку щодо формування та направлення відповідного клопотання до іноземного суду суперечать положенням ст.ст.51, 52 Договору між Україною та Польщею про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах та Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень.
Таким чином, відмова у наданні довідки стосовно виконання частини рішення (вироку) або невиконання рішення (вироку) на території України є порушення вимог Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень.
Відмова суду у задоволенні клопотання ТОВ «Карго Транс Інвест» про направлення до компетентного суду Республіки Польща для визнання та надання дозволу на виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25 та у задоволенні клопотання про видачу довідки про те, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 у справі №918/152/25 не була виконана на території України перешкоджає подальшому виконанню судового рішення, а отже є порушенням права сторони (стягувача) на справедливий суд.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Мамченко Ю.А., суддя Гудак А.В., суддя Хабарова М.В.
Ухвалою від 10.04.2026 року відкрито апеляційне провадження у справі №918/152/25. Розгляд справи призначено на 11.05.2026 року.
Ухвалою від 30.04.2026 року задоволено клопотання ТОВ «Карго Транс Інвест» про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 11.05.2026 року представник позивача та приватний виконавець підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі, просили суд скасувати ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині та задоволити вимоги про витребування доказів, видачу довідки та направлення документів до компетентного суду Республіки Польща.
Інші учасники справи не забезпечили явку своїх представників у призначене судове засідання апеляційної інстанції, причин неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 24.02.2025 року через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до Господарського суду Рівненської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Карго Транс Інвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Преміум Логістик» про стягнення 1457813,87 грн з яких: 1426870,48 грн - основний борг, 5100,94 грн - інфляційні втрати, 2472,96 грн - 3 % річних, 23369,49 грн - пеня.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.04.2025 у справі №918/152/25 позов задоволено.
01.05.2025 року на виконання рішення від 08.04.2025 року, яке набрало законної сили 01.05.2025 року, видано відповідний наказ.
20.05.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Сідоренком Сергієм Петровичем відкрито виконавче провадження №78138439 щодо примусового виконання судового наказу від 01.05.2025 року у справі № 918/152/25.
16.09.2025 року від стягувача - ТОВ «Карго Транс Інвест» надійшла заява про звернення стягнення на грошові кошти ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), який має заборгованість перед ТОВ «Смарт Преміум Логістик», на користь ТОВ «Карго Транс Інвест» в розмірі 337531,40 грн в рахунок погашення заборгованості за судовим наказом Господарського суду Рівненської області від 01.05.2025 року у справі №918/152/25.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року заяву ТОВ «Карго Транс Інвест» про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, задоволено. Постановлено звернути стягнення на грошові кошти ОСОБА_1 в розмірі 337531,40 грн, який має заборгованість перед ТОВ «Смарт преміум Логістик», на користь ТОВ «Карго Транс Інвест», з метою виконання наказу від 01.05.2025 року у справі № 918/152/25.
17.02.2026 року від стягувача надійшли клопотання про витребування доказів та про направлення до компетентного суду Республіки Польща для визнання та надання дозволу на виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25.
Стягувачем заявлено клопотання про витребування доказів, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Карго Транс Інвест» просить суд витребувати:
- у Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону, за період з 01.01.2025 року по день надання відповіді, громадянином України ОСОБА_1 ;
- у Міністерства закордонних справ України інформацію чи перебуває на консульському обліку громадянин України ОСОБА_1 та інформацію про його місце проживання;
- у Державної податкової служби України інформацію про наявні у громадянина України ОСОБА_1 фінансові рахунки, які ведуть іноземні фінансові установи (банки, страхові та інвестиційні компанії тощо), а саме: ім'я власника, його адреса, податкове резидентство, податковий номер, дата та місце народження, дані про фінансову установу, дані про рахунок: залишок станом на кінець звітного періоду, загальна сума дивідендів, процентів або інших доходів.
Разом з цим, стягувачем також заявлено клопотання, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Карго Транс Інвест» просить суд:
- видати належним чином завірену копію ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі № 918/152/25 з відміткою про набрання нею законної сили та зазначенням, що дана ухвала підлягає виконанню;
- видати довідку про те, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25 не була виконана на території України;
- видати довідку, що підтверджує належне та своєчасне повідомлення ОСОБА_1 про час і місце судового засідання згідно із законодавством України;
- направити дане клопотання разом із додатками до компетентного суду Республіки Польща для визнання та надання дозволу на виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25.
Як вбачається із клопотань, Товариство з обмеженою відповідальністю «Карго Транс Інвест» звернулося до суду з клопотанням про витребування доказів з метою встановлення місця проживання (перебування) ОСОБА_1 для подальшого звернення до компетентного суду Республіки Польща щодо визнання та виконання ухвали суду від 25.09.2025 року у справі №918/152/25. Заявник зазначає, що під час виконання судового рішення у справі №918/152/25 приватним виконавцем Сідоренком Сергієм Петровичем отримано банківську виписку АТ «Кредобанк», з якої вбачається, що з квітня 2025 року ОСОБА_1 здійснював розрахунки банківською карткою на території Республіки Польща, зокрема у місті Гданськ, що свідчить про ймовірне його проживання в Польщі.
З метою підтвердження місця перебування боржника адвокатом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карго Транс Інвест» були направлені адвокатські запити до Державної податкової служби України щодо наявності у боржника рахунків в іноземних фінансових установах; Державної прикордонної служби України щодо перетину боржником державного кордону; Міністерства закордонних справ України щодо перебування боржника на консульському обліку та місця проживання.
У наданні зазначеної інформації адвокату заявника відмовлено з підстав конфіденційності та відсутності згоди особи на обробку персональних даних.
Заявник вказує, що самостійно отримати необхідні відомості неможливо, а витребувана інформація є критично необхідною для встановлення факту перебування боржника на території Польщі, визначення належної юрисдикції польського суду і для забезпечення реалізації права на примусове виконання судового рішення за кордоном.
Оскільки з аналізу банківської виписки АТ «Кредобанк» виявлено, що з квітня 2025 року ОСОБА_1 здійснює розрахунки на території Республіки Польща, зокрема у місті Гданськ, на думку заявника, вказане свідчить про проживання ОСОБА_1 в Польщі.
Посилаючись на Договір між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 року, положення ГПК України, Конвенцію про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах, а також практику ЄСПЛ щодо обов'язковості виконання судових рішень, заявник зазначає, що виїзд ОСОБА_1 за межі України унеможливлює ефективне виконання рішення в межах національної юрисдикції. Відтак ТОВ «Карго Транс Інвест» просить забезпечити оформлення та передачу документів, необхідних для ініціювання процедури визнання і виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25 на території Республіки Польща.
Як зазначалось вище, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 31.03.2026 року у справі №918/152/25 частково задоволено клопотання ТОВ «Карго Транс Інвест».
Суд першої інстанції ухвалив:
- відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «Карго Транс Інвест» про витребування від Державної прикордонної служби України, Міністерства закордонних справ України, Державної податкової служби України доказів;
- відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «Карго Транс Інвест» про направлення до компетентного суду Республіки Польща для визнання та надання дозволу на виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25;
- видати ТОВ «Карго Транс Інвест» належним чином завірену копію ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25 з відміткою про набрання нею законної сили (25.09.2025) та зазначенням, що дана ухвала підлягає виконанню;
- видати ТОВ «Карго Транс Інвест» довідку про належне повідомлення керівника боржника ОСОБА_1 про час і місце судового засідання 25.09.2025 року у справі №918/152/25;
- відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «Карго Транс Інвест» про видачу довідки про те, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25 не була виконана на території України.
Ухвала вмотивована тим, що відповідно до ст.81 ГПК України, витребування доказів є процесуальним засобом на стадії розгляду спору по суті для встановлення обставин справи. Оскільки на стадії виконання, передбаченої Розділом VI ГПК України суд не вирішує спір, а лише здійснює процесуальний контроль, ст.81 ГПК не підлягає застосуванню до виконавчих дій.
Таким чином, заявлене стягувачем клопотання про витребування у Державної прикордонної служби України; у Міністерства закордонних справ України; у Державної податкової служби України інформації - фактично спрямоване на покладення на суд функцій, які законом віднесені до повноважень органів примусового виконання рішень, що є неприпустимим.
Крім того, стягувачем порушено процедуру звернення щодо визнання та виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25 на території Республіки Польща. Подане клопотання не відповідає вимогам ст.51 Договору між Україною та Польщею, оскільки не містить повного пакета належним чином оформлених документів. Стягувачем також не доведено підстав для звернення саме до Республіки Польща.
Спроба перекласти обов'язок із формування та направлення документів на суд суперечить законодавчо встановленому порядку.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про видачу довідки щодо невиконання ухвали від 25.09.2025 року у справі №918/152/25 на території України не підлягає задоволенню через відсутність у матеріалах справи документального підтвердження стану її виконання. Оскільки облік відомостей про хід виконавчих дій здійснюється виключно в межах виконавчого провадження, отримання такої інформації належить до компетенції органу примусового виконання. Тому стягувач не позбавлений права самостійно звернутися до виконавця за отриманням актуальних даних для їх подальшого надання суду.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції «кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав і обов'язків цивільного характеру».
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини - право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України»).
Натомість, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі «Пелевін проти України» та від 30.05.2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п.1 ст.6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п.31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»).
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України.
Отже, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, ГПК України.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів зазначає, що статтею 338 ГПК України передбачено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.14 ГПК України).
Відповідно до ч.1 ст.169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Згідно зі ст.81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2 та 3 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;
5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
У клопотанні про витребування судом групи однотипних документів як доказів додатково зазначаються ознаки, що дозволяють ідентифікувати відповідну групу документів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому ст.ст. 110-112 цього Кодексу. Суд може уповноважити на одержання витребуваних ним доказів заінтересовану сторону. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Суд зауважує, що клопотання про витребування доказів відповідно до положень статті 81 ГПК України є процесуальним засобом забезпечення доказової бази саме під час розгляду спору по суті. Такий інструмент спрямований на встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору, і застосовується в межах розгляду позовних вимог.
Натомість на стадії виконання судового рішення, яка регулюється розділом VI ГПК України, суд не вирішує спір по суті, а здійснює процесуальні дії, пов'язані виключно з виконанням уже ухваленого рішення.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В той же час суд з'ясував, що клопотання стягувача про витребування доказів спрямоване на розшук ОСОБА_1 - особи, яка має заборгованість перед боржником та на грошові кошти якої звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості відповідача.
Згідно з ст.1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
За приписами частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки;
6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Вказаною статтею також передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (п.3 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження»);
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (ч.5 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно зі ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.
Розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання поліцією. Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржника здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розшук транспортного засобу боржника припиняється в разі його виявлення, про що виконавцем не пізніше наступного робочого дня виноситься постанова про зняття майна з розшуку. Витрати, пов'язані з розшуком боржника, майна боржника та його зберіганням, дитини за виконавчими документами про відібрання дитини, стягуються з боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлене стягувачем клопотання про витребування доказів фактично спрямоване не на встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору по суті, а на з'ясування місця перебування фізичної особи - ОСОБА_1 , тобто має на меті забезпечення виконання судового рішення.
Разом з тим, чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про виконавче провадження», визначено спеціальний порядок вчинення виконавчих дій, у тому числі щодо встановлення місця проживання (перебування) боржника або інших осіб, пов'язаних із виконанням рішення, а також порядок оголошення розшуку боржника.
При цьому повноваження щодо вжиття заходів з розшуку боржника, його майна, отримання відповідної інформації від державних органів та установ покладені саме на державного або приватного виконавця, який здійснює примусове виконання рішення, а не на суд, який розглядав спір по суті.
Положення Господарського процесуального кодексу України не передбачають процесуального порядку витребування судом доказів, спрямованих на розшук боржника чи встановлення його місця проживання (перебування), як до так і після вирішення спору по суті та набрання судовим рішенням законної сили.
В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Інститут витребування доказів, визначений ст.81 ГПК України, застосовується виключно в межах розгляду спору з метою встановлення обставин, що мають значення для правильного його вирішення, і не поширюється на стадію виконання судового рішення.
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню, регулюються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2832/5).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ вказаної Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Таким чином, законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, такими засадами є - верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об'єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження. Разом з тим, порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.
При цьому, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.
Крім того, судом першої інстанції правомірно встановлено, що обов'язок щодо вжиття заходів із встановлення місця проживання (перебування) боржника, його розшуку, а також отримання необхідної інформації про майновий стан та активи покладено законом саме на органи примусового виконання рішень.
Функції з розшуку боржника та збирання інформації про його місце перебування не належать до повноважень суду, який розглянув спір по суті, а також не покладаються на стягувача, а є виключною компетенцією виконавця у межах здійснення виконавчого провадження.
Із урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що заявлене стягувачем клопотання про витребування у Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону, за період з 01.01.2025 року по день надання відповіді, громадянином України ОСОБА_1 ; у Міністерства закордонних справ України інформацію чи перебуває на консульському обліку громадянин України ОСОБА_1 та інформацію про його місце проживання; у Державної податкової служби України інформацію про наявні у громадянина України ОСОБА_1 фінансові рахунки, які ведуть іноземні фінансові установи (банки, страхові та інвестиційні компанії тощо), а саме: ім'я власника, його адреса, податкове резидентство, податковий номер, дата та місце народження, дані про фінансову установу, дані про рахунок: залишок станом на кінець звітного періоду, загальна сума дивідендів, процентів або інших доходів, - фактично спрямоване на покладення на суд функцій, які законом віднесені до повноважень органів примусового виконання рішень.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання стягувача про витребування доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що уразі якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права) (ч.10 ст.11 ГПК України).
Натомість враховуючи вищевикладені норми законодавства - процедура витребування доказів, які необхідні для вчинення виконавчих дій - у даному випадку розшуку фізичної особи ОСОБА_1 врегульована, зокрема статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на вищевказане, спростовуються посилання апелянта на необхідність застосування аналогії закону судом першої інстанції.
При цьому, суд зазначає, що порядок визнання та виконання рішень судів України на території іноземних держав, зокрема Республіки Польща, визначається нормами міжнародних договорів України, а також відповідними положеннями процесуального законодавства.
Крім того, наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 року №1092/5/54 затверджено Інструкцію про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень (надалі - Інструкція).
Розділ IV вказаної Інструкції регламентує звернення з клопотанням про визнання і виконання за кордоном рішення суду України;
4.1. Якщо інше не передбачено міжнародним договором України, заінтересована особа або орган може звернутися з клопотанням про визнання і виконання рішення суду України в цивільній чи господарській справі, що набрало законної сили, у тому числі затвердженої судом мирової угоди, вироку в частині цивільного позову, а також рішень третейських судів та інших органів, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ.
4.2. Клопотання подається заінтересованою особою безпосередньо до іноземного суду за місцем виконання рішення.
4.3. У випадках, передбачених міжнародним договором України, клопотання може бути подано до суду України, який ухвалив рішення.
4.4. Якщо рішенням суду України передбачено стягнення з особи судового збору, клопотання про визнання і виконання рішення у відповідній частині складається судом України, який постановив рішення у першій інстанції, за формою, наведеною у додатку 5. Клопотання друкується на чистих аркушах паперу без штампів суду.
4.5. Клопотання про визнання і виконання рішення третейського суду подається безпосередньо до іноземного суду за місцем виконання, якщо інше прямо не встановлено міжнародним договором України.
4.6. Якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законодавством запитуваної держави, клопотання особи чи органу може бути складено згідно з формою, що наведена в додатку 6 до цієї Інструкції. Клопотання друкується на чистих аркушах паперу без штампів суду.
4.7. З метою звернення з клопотанням про визнання та виконання рішення суду України до компетентного органу запитуваної держави заінтересована особа звертається до суду України, який ухвалив рішення, для отримання документів, передбачених міжнародним договором України.
Якщо міжнародний договір України не визначає переліку документів, що додаються до клопотання, судом України надаються:
засвідчена належним чином копія судового рішення (або у відповідному випадку - вироку);
довідка про те, що рішення (вирок) набрало законної сили, якщо це не випливає безпосередньо з тексту рішення чи вироку, за формою згідно з додатком 7. Довідка друкується на чистих аркушах паперу, без штампів суду;
довідка стосовно виконання частини рішення (вироку) або невиконання рішення (вироку) на території України за формою згідно з додатком 8. Довідка друкується на чистих аркушах паперу, без штампів суду;
якщо відповідач не брав участі в судовому засіданні - довідка про те, що відповідач був належним чином повідомлений про день та час судового розгляду (за формою згідно з додатком 9), та копії документів справи, що підтверджують повідомлення відповідача належним чином про час та місце судового розгляду справи. Довідка друкується на чистих аркушах паперу, без штампів суду.
Документи, що надає суд України, засвідчуються підписом судді і скріплюються гербовою печаткою суду України.
Якщо справа, у якій винесено рішення, розглядалася судом України у порядку договірної підсудності, заінтересована особа додає до клопотання також оригінал чи засвідчену копію угоди про вибір суду.
У разі необхідності визнання та виконання рішення третейського суду заінтересована особа додає також оригінал або належним чином засвідчену копію арбітражної угоди.
Якщо з часу винесення рішення до моменту звернення до суду України з клопотанням стягувач (стягувачка) змінив прізвище, слід додати належним чином засвідчену копію документа, що підтверджує факт зміни прізвища.
4.8. Якщо заінтересована особа подає клопотання до суду України, який постановив рішення, відповідний суд додає до клопотання документи, передбачені відповідним міжнародним договором України або пунктом 4.7 цієї Інструкції.
У разі оформлення клопотання юридичною особою до пакета документів додається довіреність на право представляти інтереси цієї особи в судах, оформлена відповідно до чинного законодавства України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст.51 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах клопотання про визнання і виконання рішення може бути подане безпосередньо до відповідного суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, або також за посередництвом суду, який розглядав справу в першій інстанції. До клопотання потрібно додати:
1) рішення або його завірену копію разом з підтвердженням, що рішення набрало законної сили і підлягає виконанню, а в справах, що стосуються аліментних зобов'язань, якщо рішення не набрало законної сили, разом з підтвердженням, що воно підлягає виконанню, якщо це не витікає з самого рішення;
2) документ, який підтверджує, що сторона, відносно якої винесене рішення і яка не приймала участь у розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином, згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене; а в випадку обмеженої процесуальної здатності сторони - документ, який підтверджує, що та сторона була представлена належним чином;
3) завірений переклад клопотання, а також документів, зазначених в підпунктах 1-2, на мову тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.
У відповідності до ст.52 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах визнання і виконання рішення належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане. При розгляді справи суд обмежується перевіркою виконання умов, передбачених статтями 50 і 51. Для визнання і виконання рішення застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; це стосується також форми клопотання про визнання і виконання рішення. До клопотання про визнання і виконання рішення належить додати його копію і копію додатків для вручення учасникам справи. Якщо на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення, виконання рішення відкладено внаслідок поновлення справи або внаслідок розгляду справи щодо скасування або зміни рішення, що набрало законної сили, на території іншої Договірної Сторони відкладається справа про визнання і виконання рішення або справа про виконання рішення. Розглядаючи справу про визнання і виконання рішення, суд може зажадати від сторін пояснень. Цей суд може також звернутися до суду, який виніс рішення, відносно представлення додаткових пояснень.
Таким чином, звернення із клопотанням про визнання та надання дозволу на виконання судового рішення на території іноземної держави здійснюється заінтересованою особою безпосередньо до компетентного суду такої держави або в порядку, передбаченому міжнародним договором, через суд, який ухвалив рішення, чи інший уповноважений орган.
При цьому, суд, який ухвалив рішення, не здійснює самостійного ініціювання процедури його визнання та виконання за кордоном, а забезпечує надання заінтересованій особі належним чином оформлених документів, необхідних для звернення до компетентного органу іноземної держави та в подальшому може бути лише посередником щодо направлення клопотання і таке клопотання має бути належним чином оформлене заявником, зокрема перекладене на мову країни, де рішення має бути визнане і виконане, що не було зроблено заявником.
Стягувачем не дотримано визначеного порядку звернення із клопотанням про визнання і виконання судового рішення на території іноземної держави, а саме: ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25.
Зокрема, подане до суду першої інстанції клопотання не відповідає вимогам, встановленим ст. 51 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, оскільки не містить усіх необхідних документів, передбачених зазначеною нормою, а також не оформлене належним чином для його подальшого скерування до компетентного суду Республіки Польща.
Звернення стягувача фактично зводиться до покладення на суд обов'язку щодо формування та направлення відповідного клопотання до іноземного суду, що не узгоджується із передбаченим міжнародним договором порядком, відповідно до якого саме заінтересована особа ініціює таке звернення, у тому числі шляхом подання належно оформленого клопотання разом із необхідними документами.
Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягувачем не надано належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про необхідність звернення саме до компетентного суду Республіки Польща із клопотанням про визнання та виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25.
Посилання заявника на те, що з квітня 2025 року ОСОБА_1 здійснював розрахунки банківською карткою на території Республіки Польща, зокрема у місті Гданськ, не є належним доказом його проживання або постійного/тимчасового перебування на території цієї держави.
Республіка Польща входить до Шенгенської зони, в межах якої забезпечується свобода пересування осіб між державами-учасницями, а відтак сам по собі факт здійснення фінансових операцій на території однієї з таких держав не свідчить про місце проживання особи, оскільки вона може вільно переміщуватися та перебувати на території будь-якої іншої держави Шенгенської зони.
Таким чином, наведені стягувачем обставини не дають підстав для достовірного встановлення місця проживання чи перебування ОСОБА_1 , а відтак і не обґрунтовують необхідності звернення саме до судових органів Республіки Польща.
При цьому встановлення відповідних обставин не належить до повноважень суду на стадії виконання судового рішення, а здійснюється у межах виконавчого провадження уповноваженими органами.
Відтак, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Карго Транс Інвест» про його направлення із додатками до компетентного суду Республіки Польща для визнання та надання дозволу на виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25.
Натомість на підставі норм чинного законодавства видано стягувачу належним чином завірену копію ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25 з відміткою про набрання нею законної сили (25.09.2025) та зазначенням, що дана ухвала підлягає виконанню, а також видано довідку, що підтверджує належне повідомлення керівника боржника ОСОБА_1 про час і місце судового засідання 25.09.2025 року у справі №918/152/25.
Разом з тим, у задоволенні вимоги про видачу довідки щодо невиконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25 на території України судом обґрунтованою відмовлено, оскільки матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували стан виконання вказаного судового рішення.
При цьому, інформація щодо стану виконання судового рішення формується та обліковується саме в межах виконавчого провадження, а відтак отримання відповідних відомостей належить до компетенції виконавця, який здійснює примусове виконання рішення та є доступною стягувачу. Відтак стягувач не позбавлений можливості звернутися до відповідного виконавця з метою отримання інформації чи документів щодо стану виконання судового рішення та надати таке із актуальними даними суду.
Таким чином, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання щодо витребування від Державної прикордонної служби України, Міністерства закордонних справ України, Державної податкової служби України доказів; направлення до компетентного суду Республіки Польща для визнання та надання дозволу на виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25; видачі довідки про те, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 25.09.2025 року у справі №918/152/25 не була виконана на території України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.
З огляду на викладене, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, тому ухвалу суду першої інстанції належить залишити без змін.
Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).
Отже, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, тому суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалу місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст.34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карго Транс Інвест» на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 31.03.2026 року у справі №918/152/25 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
3. Матеріали справи №918/152/25 повернути до господарського суду Рівненської області.
Повна постанова складена "14" травня 2026 р.
Головуючий суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Хабарова М.В.
Суддя Гудак А.В.