ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4789/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" - Кононець С.П.,
від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" - Макаренко А.С.,
розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА"
на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2026, прийняте суддею Погребною К.Ф., м. Одеса, повний текст складено 03.02.2026,
у справі №916/4789/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ"
до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА"
про стягнення 753 295,26 грн
У листопаді 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" звернулося з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 753295,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором фінансового лізингу №11238-SME-FL від 28.09.2021 в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 03.12.2025 відкрито провадження у справі №916/4789/25.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.02.2026 у справі №916/4789/25 (суддя Погребна К.Ф.) задоволено позов; стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" заборгованість за договором фінансового лізингу №11238-SME-FL від 28.09.2021 у розмірі 753295,26 грн та судовий збір у розмірі 9039,54 грн.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "НИВА" своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу №11238-SME-FL від 28.09.2021, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати лізингових платежів.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2026 у справі №916/4789/25 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що місцевий господарський суд необґрунтовано визнав належним повідомлення відповідача про розгляд даної справи через систему "Електронний суд", не встановивши при цьому фактичну можливість доступу останнього до свого електронного кабінету і причини не подання відповідачем відзиву на позов та не забезпечивши Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" можливістю взяти участь у справі і, як наслідок, реалізувати свої процесуальні права. Крім того, апелянт зазначає про те, що несплата ним лізингових платежів зумовлена обставинами непереборної сили (форс-мажором) у вигляді повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України та тимчасового перебування відповідача в окупації, а також про те, що об'єкт лізингу був вилучений позивачем та не перебуває у користуванні відповідача, у зв'язку з чим стягнення з останнього повної суми вартості предмета лізингу є безпідставним. Водночас, за твердженням скаржника, у спірних правовідносинах наявні підстави для застосування мораторію на нарахування і сплату лізингових та інших платежів за договором фінансового лізингу, встановленого Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану" №4340-IX від 27.03.2025.
У відзиві на апеляційну скаргу №44/03/26-ю від 27.03.2026 (вх.№794/26/Д2 від 30.03.2026) Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" просить залишити апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2026 у справі №916/4789/25 - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції належним чином забезпечено можливість відповідача реалізувати свої процесуальні права в межах розгляду цієї справи, а також на безпідставність доводів останнього щодо помилковості неврахування місцевим господарським судом обставин непереборної сили. Поряд з цим, позивач також звертає увагу на те, що лізингові платежі заявлено до стягнення у цій справі за період з 11.03.2022 по 13.09.2022, у той час як вилучення об'єкта лізингу відбулось лише 06.02.2025, що підтверджує факт користування та володіння відповідачем об'єктом лізингу більше ніж два роки і не звільняє його від обов'язку сплати всіх несплачених платежів до дати вилучення об'єкта лізингу, тим більше, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування приписів Закону України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану" №4340-IX від 27.03.2025 щодо мораторію на нарахування та сплату лізингових та інших платежів за договором фінансового лізингу.
03.04.2026 до суду апеляційної інстанції від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу б/н від 03.04.2026 (вх.№794/26/Д3 від 06.04.2026), в якій останнє з підстав, зазначених в його апеляційній скарзі, стверджує про помилковість правової позиції позивача та необґрунтованість заперечень останнього, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 24.03.2026 у справі №916/4789/25 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 призначено справу №916/4789/25 до розгляду на 13.05.2026 об 11:00. Крім того, цією ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" про долучення доказів, викладеного у прохальній частині відповіді на відзив на апеляційну скаргу б/н від 03.04.2026 (вх.№794/26/Д3 від 06.04.2026).
У судовому засіданні 13.05.2026, проведеному в режимі відеоконференції, представник Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" підтримав апеляційну скаргу; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" висловив заперечення проти її задоволення.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Враховуючи наведені вище положення процесуального закону, доказ, доданий до відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" на апеляційну скаргу №44/03/26-ю від 27.03.2026 (вх.№794/26/Д2 від 30.03.2026), а саме: акт застосування оперативно-господарських санкцій б/н від 06.02.2025, до уваги колегією суддів не береться та до розгляду не приймається, оскільки в силу частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, адже апеляційний перегляд повинен здійснюватися з урахуванням тих документів, які були наявні у матеріалах справи на час постановлення оскаржуваного судового рішення і які суд першої інстанції мав можливість дослідити та оцінити. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що позивачем взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи доказу, поданого ним разом зі своїм відзивом на апеляційну скаргу, та врахування його при апеляційному розгляді справи №916/4789/25.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
28.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" ("Лізингодавець") та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "НИВА" ("Лізингоодержувач") укладено договір фінансового лізингу №11238-SME-FL (далі - договір №11238-SME-FL від 28.09.2021), за умовами пункту 1.1 якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у власність Лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, визначене індивідуальними ознаками, що відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства (об'єкт лізингу), наведене у специфікації (додаток №1 до договору), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти об'єкт лізингу і сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.
В силу пунктів 1.2, 1.5 договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 строк користування Лізингоодержувачем об'єктом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу згідно з графіком сплати лізингових платежів (додаток №2 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта лізингу за формою, встановленою Лізингодавцем, та закінчується не раніше 1 (одного) року від дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту лізингу. Строк (термін) і місце передачі об'єкта лізингу Лізингоодержувачу зазначається у Специфікації.
Загальна вартість об'єкта лізингу на момент укладення договору зазначається у графіку (пункт 1.6 договору №11238-SME-FL від 28.09.2021).
Відповідно до пункту 2.1 договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 приймання Лізингоодержувачем об'єкту лізингу в лізинг оформляється шляхом складання акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність, належний стан об'єкта лізингу і відповідність об'єкта лізингу техніко-економічним показникам, встановленим Лізингоодержувачем умовам і специфікаціям, та умовам договору. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін і скріплюється печатками сторін згідно з вимогами законодавства України.
Згідно з пунктом 5.1 договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до договору, а також вартість послуг за організацію фінансування, яка зазначається у додатку №2 до договору, який є його невід'ємною частиною.
Положеннями пунктів 5.2-5.5 договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 передбачено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також періодичних лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості об'єкта лізингу (підпункт 5.2.1) та винагороду Лізингодавця у зв'язку з передачею у лізинг об'єкта лізингу (підпункт 5.2.2). Складові лізингових платежів, крім першого періодичного лізингового платежу, їх суми та дати платежів визначені у графіку згідно з додатком №2 до договору, який є його невід'ємною частиною. Склад лізингових платежів: перший лізинговий платіж, який складається з авансу вартості об'єкта лізингу, що відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу (підпункт 5.4.1); періодичні лізингові платежі, кожен з яких складається з: а) відшкодування вартості об'єкта лізингу; б) винагороди Лізингодавця (підпункт 5.4.2). Кожний періодичний лізинговий платіж Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати не пізніше дати, вказаної у додатку №2 до договору.
У підпункті 6.1.1 пункту 6.1 договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 вказано, що істотним порушенням умов договору Лізингоодержувачем (подією невиконання зобов'язання є, зокрема, випадок, коли Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж або інші платежі (частково або у повному обсязі) за договором з дня настання строку платежу згідно з договором.
За умовами підпункту а) пункту 6.2 договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 у випадку виникнення будь-якої події невиконання зобов'язань, передбаченої у підпунктах 6.1.1-6.1.11 договору, Лізингодавець має право на свій власний розсуд достроково в односторонньому порядку розірвати (відмовитись) від договору та вимагати погашення всієї суми заборгованості за будь-якими платежами за договором та повернення об'єкта лізингу, а у випадку, передбаченому підпунктом 6.1.1 договору, в односторонньому порядку дострокове розірвання (відмова) від договору можливе при умові, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення такої сплати становить більше 60 календарних днів. Лізингоодержувач вважається повідомленим про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів з дня, наступного за днем надсилання Лізингодавцем відповідного повідомлення на поштову адресу, вказану Лізингоодержувачем у цьому договорі або у повідомленні про зміну адреси, та/або адресу електронної пошти, зазначену у статті 15 договору. Сторони домовились, що поштовою адресою визначається адреса місцезнаходження сторони, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Пунктом 6.6 договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 визначено, що цей договір може бути розірваний за письмовою згодою сторін та в односторонньому порядку, передбаченому договором. При цьому, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу протягом 10 робочих днів з дня припинення (розірвання) цього договору будь-яким чином та сплатити належні за договором платежі на дату припинення чи розірвання договору та на дату повернення об'єкту лізингу.
Відповідно до пунктів 11.1, 11.2 договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 по закінченні строку лізингу та після здійснення всіх платежів за договором Лізингодавець та Лізингоодержувач підписують акт про передачу права власності згідно з формулою, яку надає Лізингодавець, який буде документом, що підтверджує передачу права власності на об'єкт лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача та який буде невід'ємною частиною цього договору. Передача права власності повинна відбуватись без будь-якої гарантії з боку Лізингодавця по відношенню до об'єкту лізингу. Лізингодавець зобов'язаний надати Лізингоодержувачу акт про передачу права власності та у випадку, якщо це вимагається або необхідно Лізингоодержувачу, сторони укладають договір купівлі-продажу (за формою та змістом, задовільними для обох сторін цього договору), якщо інше не вимагається законодавством України, і Лізингодавець повинен надати Лізингоодержувачу усі документи, які можуть бути видані Лізингодавцем відповідно до законодавства України та які підтверджують право власності Лізингоодержувача стосовно об'єкта лізингу, протягом 10 робочих днів після отримання усіх платежів за договором та повного виконання Лізингоодержувачем інших зобов'язань за цим договором, але не раніше 1 (одного) року від дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту лізингу.
У специфікації, яка є додатком №1 до договору №11238-SME-FL від 28.09.2021, сторони погодили об'єкт лізингу - трактор колісний Massey Ferguson 6713, новий, 1 (одна) одиниця; його технічні характеристики; постачальника - Товариство з обмеженою відповідальністю "АМАКО УКРАЇНА"; строк (термін) передачі об'єкта лізингу - згідно з договором купівлі-продажу №11238-S від 28.09.2021; місце передачі об'єкта лізингу - 74041, Херсонська область, Високопільський район, село Ольгине, вулиця Південна, будинок 19.
Додатком №2 до договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 є графік сплати лізингових платежів, а додатком №3 до вказаного договору - умови страхування.
08.10.2021 між сторонами підписано без зауважень та скріплено печатками акт приймання-передачі до договору №11238-SME-FL від 28.09.2021, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" передало відповідачеві об'єкт лізингу, а саме: трактор колісний Massey Ferguson 6713, новий, 2021 року виготовлення, серійний №TABMC200TM5151015, загальною вартістю 1491084 грн (з ПДВ).
Додатковою угодою №1 від 08.10.2021 до договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 змінено графік сплати лізингових платежів та викладено його у новій редакції згідно з додатком №1 до цієї додаткової угоди.
У новій редакції додатку №2 до договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 вказано вартість об'єкта лізингу у сумі 1491084 грн; вартість послуг за організацію фінансування до 30.09.2021 - 29820 грн; авансовий платіж до 30.09.2021 - 447300 грн (з ПДВ) та наступний графік періодичних лізингових платежів:
-платіж №1 (25.10.2021) у сумі 7544,88 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 25,20 грн та винагорода - 7519,68 грн;
-платіж №2 (25.11.2021) у сумі 360547,63 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 347919,60 грн та винагорода - 12628,03 грн;
-платіж №3 (25.12.2021) у сумі 8668,60 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 0 грн та винагорода - 8668,60 грн;
-платіж №4 (25.01.2022) у сумі 8913,69 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 0 грн та винагорода - 8913,69 грн;
-платіж №5 (25.02.2022) у сумі 8913,69 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 0 грн та винагорода - 8913,69 грн;
-платіж №6 (25.03.2022) у сумі 8178,46 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 0 грн та винагорода - 8178,46 грн;
-платіж №7 (25.04.2022) у сумі 8913,69 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 0 грн та винагорода - 8913,69 грн;
-платіж №8 (25.05.2022) у сумі 8668,60 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 0 грн та винагорода - 8668,60 грн;
-платіж №9 (25.06.2022) у сумі 8913,69 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 0 грн та винагорода - 8913,69 грн;
-платіж №10 (25.07.2022) у сумі 8668,60 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 0 грн та винагорода - 8668,60 грн;
-платіж №11 (25.08.2022) у сумі 356833,29 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 347919,60 грн та винагорода - 8913,69 грн;
-платіж №12 (25.09.2022) у сумі 353118,93 грн, з яких: відшкодування вартості об'єкта лізингу - 347919,60 грн та винагорода - 5199,33 грн.
У надісланому відповідачеві повідомленні №152/09/25-Ю від 01.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" проінформувало Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" про наявність простроченої заборгованості за договором №11238-SME-FL від 28.09.2021 у сумі 753295,26 грн, прострочення якої становить більше 60 календарних днів, у зв'язку з чим також зазначило, що на підставі частини четвертої статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" та пунктів 6.1-6.3 вищенаведеного договору, останній вважається розірваним, якщо минуло шість робочих днів з дня, наступного за днем надсилання даного повідомлення, і, як наслідок, вимагало протягом 10 (десяти) робочих днів з дня припинення (розірвання) цього договору повернути об'єкт лізингу.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати лізингових платежів на підставі договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 у загальній сумі 753295,26 грн.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "НИВА" взятих на себе зобов'язань за договором №11238-SME-FL від 28.09.2021 в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів, що зумовило правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача вказаної заборгованості.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову у повному обсязі з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №11238-SME-FL від 28.09.2021 є договором фінансового лізингу.
Статтею 806 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
За приписами статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.
Частиною першою статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що порядок та умови набуття лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу у власність визначаються договором фінансового лізингу або зазначеним у такому договорі окремим договором купівлі-продажу (викупу) об'єкта фінансового лізингу, або іншим договором, визначеним договором фінансового лізингу.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.
Відповідно до частин четвертої, шостої статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" після отримання лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса: 1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів; 2) за наявності інших підстав, встановлених договором фінансового лізингу або законом. Договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, встановлених законом або таким договором.
Частиною першою статті 20 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що лізингодавець має право, зокрема, у випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу, відмовитися від договору фінансового лізингу, стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови, вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу та у разі невиконання лізингоодержувачем обов'язку щодо повернення об'єкта фінансового лізингу - сплати неустойки у розмірі, встановленому цим Законом, за володіння та користування об'єктом фінансового лізингу за час прострочення повернення об'єкта фінансового лізингу, якщо інший розмір неустойки не визначений договором фінансового лізингу; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства; у разі відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу та неповернення лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу на вимогу лізингодавця у строки, передбачені договором фінансового лізингу, вимагати дострокову сплату розміру всіх майбутніх лізингових платежів у частині оплати вартості об'єкта фінансового лізингу, якщо інше не передбачено договором фінансового лізингу та/або законодавством.
Згідно з частиною другою статті 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об'єкта фінансового лізингу, повернути об'єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об'єкт фінансового лізингу.
Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
За змістом частин першої, другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що зазначеною нормою встановлено правило щодо можливості припинення зобов'язання лише на підставі договору або закону, при цьому припинення зобов'язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.
Частинами першою, третьою статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Лізингові платежі, сплачені як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у лізингоодержувача відсутній.
Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.
Враховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта.
Повернення майна у дату розірвання договору і сплата на вказану дату лізингових платежів є належним виконанням договору фінансового лізингу. Повернення переданого у лізинг майна та сплата нарахованих до дня розірвання договору лізингових платежів пізніше дати розірвання договору фінансового лізингу є порушенням і простроченням лізингоодержувача.
Лізинговий платіж і відсоткова винагорода за користування майном, отриманим в лізинг, є "законними договірними" платежами під час дії договору фінансового лізингу. Після розірвання договору фінансового лізингу їх нарахування і вимога про їх сплату не є законною.
Розірвання договору виключає подальшу можливість нарахування лізингових платежів і відсоткової винагороди за користування майном з двох причин:
-по-перше, договір фінансового лізингу розірвано і не існує, тому передбачені ним законні підстави нарахування лізингових платежів відсутні, натомість після розірвання договору виникають нові підстави для нарахування, наприклад, відповідальність за порушення обов'язку повернути майно, відповідальність за порушення обов'язку сплатити нараховані до розірвання договору платежі тощо;
-по-друге, майно підлягає поверненню, тому й сплачувати частину вартості майна, яке завідомо вже ніколи не буде передано у власність Лізингоодержувача, законних підстав немає.
З матеріалів справи вбачається, що з березня місяця 2022 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" припинило сплату лізингових платежів за договором №11238-SME-FL від 28.09.2021, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" звернулося до відповідача з повідомленням №152/09/25-Ю від 01.09.2025 про одностороннє розірвання вказаного договору, що не заперечується жодною зі сторін.
Враховуючи узгоджену сторонами у пункті 6.2 договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 умову щодо права лізингодавця на одностороннє розірвання договору у випадку наявності часткової несплати лізингового платежу, з огляду на те, що період прострочення становив більше 60 днів, вищенаведений договір лізингу вважається розірваним з 10.09.2025 (шість робочих днів з дня, наступного за днем надсилання позивачем відповідного повідомлення).
Водночас доказів сплати Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "НИВА" всієї суми лізингових платежів, у тому числі всієї вартості предмету лізингу, матеріали справи не містять.
Поряд з цим, обома сторонами не заперечується факт вилучення позивачем 06.02.2025 об'єкта лізингу за договором №11238-SME-FL від 28.09.2021, у зв'язку з чим зазначена обставина в силу частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України вважається доведеною.
Не зважаючи на наявність у матеріалах справи адресованого відповідачеві повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" про розірвання договору №11238-SME-FL від 28.09.2021, в якому також викладено вимогу про повернення об'єкта лізингу за цим договором, місцевим господарським судом безпідставно не було досліджено питання повернення позивачеві вказаного майна, що має ключове значення для встановлення правомірності стягнення викупної вартості об'єкта лізингу у структурі лізингових платежів.
Згідно з положеннями частини другої статті 693 Цивільного кодексу України в разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припиняється зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2026 у справі №910/14359/21).
Колегія суддів ще раз наголошує на тому, що правова природа договору фінансового лізингу є змішаною та поєднує елементи договору найму (оренди) та купівлі-продажу. Відтак лізинговий платіж включає окремі самостійні складові: частину його викупної вартості, плату за користування предметом лізингу (винагороду лізингодавцю за користування предметом лізингу) та інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з договором фінансового лізингу, що передбачені договором. Викупна складова має економічний і правовий сенс виключно у випадку переходу права власності до лізингоодержувача після належного виконання договору. Зокрема, пунктом 11.1 договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 передбачено умови переходу права власності на майно: по закінченні строку лізингу та після здійснення всіх платежів за договором лізингодавець та лізингоодержувач підписують акт про передачу права власності згідно з формою, яку надасть лізингодавець, який буде документом, що буде підтверджуватиме передачу права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача та який буде невід'ємною частиною цього договору.
Відтак після розірвання договору відпадає сама підстава для переходу права власності, а отже - і правова підстава для сплати викупної складової. Стягнення з боржника повної або часткової викупної вартості за відсутності переходу права власності означало б отримання кредитором одночасно і майна, і його вартості, що суперечить природі зустрічного виконання зобов'язань та принципу еквівалентності майнового обміну. Збереження у власності лізингодавця предмета лізингу та одночасне отримання від лізингоодержувача його повної вартості фактично створює ситуацію подвійного майнового задоволення, що за своєю суттю є формою безпідставного збагачення. Протилежний підхід нівелював би компенсаційну природу лізингових платежів та трансформував би механізм фінансового лізингу у спосіб одностороннього одержання економічної вигоди без надання зустрічного майнового еквівалента, що суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України та є складовими принципу верховенства права.
Сам по собі факт того, що окремі лізингові платежі стали простроченими до моменту односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу, не змінює правової природи відповідної складової таких платежів. Незалежно від моменту настання строку їх сплати, частина лізингового платежу, яка відповідно до умов договору спрямована на відшкодування вартості предмета лізингу, є викупною складовою та кореспондує зустрічному обов'язку лізингодавця передати об'єкт лізингу у власність лізингоодержувача після належного виконання договору. Після припинення договору та повернення предмета лізингу такий зустрічний обов'язок лізингодавця припиняється, а відтак відпадає і правова підстава для подальшого утримання або стягнення викупної складової лізингових платежів незалежно від того, чи настав строк їх сплати до моменту припинення договору.
Право лізингодавця на стягнення прострочених платежів не є безумовним та підлягає оцінці судом з урахуванням правової природи кожної складової відповідного платежу та фактичних наслідків припинення договору. У разі повернення предмета лізингу лізингодавцю зберігається право вимагати сплати винагороди за фактичне користування майном, а також інших платежів, пов'язаних з користуванням предметом лізингу до моменту його повернення, однак не виникає права на отримання викупної вартості майна, право власності на яке не перейшло до лізингоодержувача та фактично залишилось за лізингодавцем.
Сторонами договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 у пункті 11.2 останнього узгоджено, що у випадку переходу права власності на майно до лізингоодержувача, здійснюється оформлення всіх необхідних відповідно до чинного законодавства документів.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" не надано документів, що підтверджують перехід права власності на об'єкт лізингу за договором №11238-SME-FL від 28.09.2021 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА", та не заперечується той факт, що наразі об'єкт лізингу повернуто йому.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ", як лізингодавець, має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, у той час як зобов'язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу припинені.
Таким чином, з огляду на припинення договору №11238-SME-FL від 28.09.2021 і, як наслідок, зустрічних зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача з відшкодуванням останнім вартості цього об'єкта, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача залишку вартості предмета лізингу у сумі 695839,20 грн. Водночас правомірними є вимоги позивача в частині стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, у сумі 57456,06 грн.
Посилання апелянта на те, що Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану" №4340-IX від 27.03.2025 передбачено мораторій на нарахування та сплату грошового зобов'язання за договором фінансового лізингу, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки зі змісту положень вказаного закону вбачається, що для застосування такого мораторію необхідним є попереднє дотримання низки умов (зокрема, але не виключно: звернення лізингоодержувача до лізингодавця з відповідною заявою; підтвердження певного розміру сукупного річного доходу лізингоодержувача, загальної суми виплачених останнім дивідендів та здійснення ним господарської діяльності на певній території; знищення/викрадення/втрата/вибуття з володіння лізингоодержувача поза його волею іншим шляхом об'єкта лізингу тощо), однак Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "НИВА" до місцевого господарського суду не подано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження існування всієї сукупності відповідних передумов застосування мораторію у спірних правовідносинах.
Твердження скаржника про настання для нього форс-мажорних обставин у вигляді військової агресії Російської Федерації проти України також відхиляються апеляційним господарським судом з підстав їх недоведеності, адже у матеріалах справи відсутній та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "НИВА" до суду першої інстанції не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання військової агресії Російської Федерації проти України або введеного з 24.02.2022 у зв'язку з цією агресією воєнного стану форс-мажорними обставинами, які б зумовили неможливість своєчасного виконання відповідачем зобов'язань, взятих на себе за договором №11238-SME-FL від 28.09.2021. При цьому лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, внаслідок чого його не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та водночас не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні (постанови Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22). Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні (постанова Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22).
Доводи апелянта щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права в частині повідомлення відповідача про розгляд даної справи, не дослідження причин не подання відзиву на позов та не надання доступу представнику відповідача до електронної справи №916/4789/25 в підсистемі "Електронний суд", колегією суддів оцінюються критично, оскільки, по-перше, наявною у матеріалах справи довідкою про доставку електронного документу до зареєстрованого електронного кабінету (а.с.43), яка сформована за допомогою Комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", підтверджується факт належного повідомлення Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" згідно з пунктом 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України про відкриття провадження у даній справі з одночасним встановленням зазначеному товариству процесуального строку для подання відзиву з відповідними доказами; по-друге, до повноважень господарського суду чинним процесуальним законом не віднесено дослідження причин не реалізації відповідачем свого права на подання відзиву; по-третє, у матеріалах справи міститься задоволена судом першої інстанції заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" б/н від 09.12.2025 (вх.№39430/25 від 10.12.2025) про надання доступу до електронної справи №916/4789/25 в підсистемі "Електронний суд" (а.с.44), проте відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву з викладенням у ньому обставин, на які він посилається при зверненні з апеляційною скаргою з наданням відповідних доказів на підтвердження цих обставин, що, у свою чергу, об'єктивно позбавило суд першої інстанції можливості надати їм оцінку та водночас жодним чином не перешкоджало останньому здійснити розгляд цієї справи за наявними матеріалами справи.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, судове рішення повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2026 у справі №916/4789/25 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв'язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" заборгованості (залишку вартості предмета лізингу) у сумі 695839,20 грн з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, а також зміні в частині розподілу судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання в електронній формі через систему "Електронний суд" з понижуючим коефіцієнтом 0,8 позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2026 у справі №916/4789/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" 695839,20 грн скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити, в частині розподілу судових витрат - змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:
"Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" задовольнити частково.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" 57456,06 грн заборгованості та 689,72 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
У задоволенні решти позову відмовити".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" 12524,74 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 14.05.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук