іменем України
13 травня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 732/928/25
Головуючий у першій інстанції - Бойко А. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1088/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. В обгрунтування позову посилалась на те, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі до 15.02.2017 і мають спільного повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що з 01.10.2024 ОСОБА_3 навчається у Західнопоморському технологічному університеті у м. Шецині, Польща, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги.
Відповідач добровільно матеріальну допомогу на утримання сина не надає, інших дітей на утриманні не має, отримує забезпечення у ЗСУ та пенсію і має можливість сплачувати аліменти без погіршення його матеріального стану.
Посилаючись на положення ст. 199, 200 СК України, у позові ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісяця, починаючи стягувати аліменти з дати подання позову і до закінчення сином навчання, але не більше, як до досягнення ним 23 років.
Заочним рішенням Городнянського районного суду від 27.08.2025 позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частин з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову до суду - 20.06.2025 і до закінчення ОСОБА_3 навчання, а саме до 22.02.2028, але не більше як до досягнення ним 23 років.
Рішення підлягає негайному виконанню в межах суми платежу аліментів за один місяць. Вирішено питання розподілу судового збору.
Ухвалою Городнянського районного суду від 13.11.2025 заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у справі задоволено, скасовано заочне рішення Городнянського районного суду від 7.08.2025 у цій справі та призначено розгляд справи.
Рішенням Городнянського районного суду від 09.02.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісяця, починаючи стягувати з дня пред'явлення позову до суду - 20.06.2025 і до закінчення ОСОБА_3 навчання, а саме до 22.02.2028, але не більше як до досягнення ним 23 років.
При ухваленні рішення судом враховано положення СК України, у відповідності із якими правове зобов'язання по утриманню повнолітніх дітей, які продовжують навчання покладено в рівній мірі на обох батьків, батьки зобов'язані утримувати повнолітніх дітей, які навчаються, за умови, що вони можуть надавати таку допомогу, а повнолітня дитина потребує допомоги у зв'язку із навчанням.
Також з урахуванням положень ст. 182 СК України та враховуючи матеріальне становище відповідача, його стан здоров'я, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання повнолітнього сина у розмірі 1/5 частки від заробітку (доходу) останнього на підставі принципу розумності та справедливості.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Городнянського районного суду від 09.02.2026 в частині визначення розміру аліментів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити розмір аліментів у частці 1/4 (25%) від усіх видів доходу відповідача щомісячно до закінчення навчання сина, але не довше ніж до досягнення ним 23 років.
За доводами апеляційної скарги рішення судом першої інстанції ухвалено з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування доводів скарги заявниця посилається, що відповідач не бере участі у вихованні сина, не підтримує з ним спілкування, не надає добровільної матеріальної допомоги, не здійснює витрат на навчання чи проживання та не допомагає з оплатою додаткових освітніх послуг, єдиною формою його участі є примусова сплата аліментів.
Вказує, що внаслідок несплати аліментів у відповідача утворилася заборгованість, яка перевищувала 200000,00 грн, у зв'язку з чим державним виконавцем відповідно до ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» було накладено штраф, який був сплачений відповідачем, проте він не погодився із застосуванням штрафних санкцій та оскаржує дії державного виконавця у судовому порядку, посилаючись на те, що не знав про наявність заборгованості. Заявниця вважає такі твердження безпідставними, оскільки відповідач був обізнаний про існування у нього обов'язку щодо утримання сина та про встановлений судом розмір аліментів, проте протягом тривалого часу систематично не виконував своїх зобов'язань, не здійснював добровільної сплати аліментів та не повідомляв державного виконавця про зміну місця роботи чи інші обставини, що свідчить про ухилення відповідача від належного виконання батьківських обов'язків та про безпідставність оскарження законних заходів примусового виконання.
Як стверджує заявниця, суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір аліментів до 1/5, посилаючись на стан здоров'я відповідача та встановлення інвалідності, оскільки інвалідність пов'язана з виконанням військової служби і відповідач посилається на неї, стверджуючи про потребу додаткових матеріальних витрат на лікування та реабілітацію. Проте, відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про Збройні Сили України» проблеми зі здоров'ям, отримані під час проходження військової служби, підлягають безкоштовному лікуванню та реабілітації за рахунок держави, тому вважає, що твердження відповідача про необхідність додаткових витрат на лікування та реабілітацію не може бути підставою для зменшення аліментів.
Також за доводами скарги, відповідач не має інших дітей або інших осіб на утриманні, отримує стабільний дохід у вигляді грошового забезпечення військовослужбовця, а також додаткові соціальні виплати, має право на отримання військової пенсії, що також є гарантованим державою джерелом доходу.
Тому заявниця вважає, що наявність інвалідності та отримання державних соціальних гарантій, а також відсутність інших утриманців не є підставою для зменшення аліментів, оскільки аліменти нараховуються у відсотках від доходу відповідача, що не порушує його матеріального становища, а визначення розміру аліментів у частці 1/5 є необгрунтованим і не відповідає потребам дитини та реальним можливостям відповідача.
В обґрунтування доводів скарги заявниця посилається на судову практику, зокрема постанови Чернігівського апеляційного суду у справі № 123/456/21 та Верховного Суду у справі № 789/321/19.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного суду), направлена на зареєстровану адресу проживання ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 11), повернулась до апеляційного суду (а.с. 162), що згідно положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 15.02.2007, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу. Прізвище ОСОБА_4 після розірвання шлюбу - « ОСОБА_1 » (а.с. 5). Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а. с. 4, 53).
Згідно довідки Західнопоморського технологічного університету у Щецені WKSiR/D/233/2024/2025, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є студентом факультету охорони довкілля та сільського господарства Західнопоморського технологічного університету в Щецині, спеціальність - відновлювані джерела енергії, форма навчання - стаціонарна. Тривалість навчання 3,5 роки, дата початку навчання - 01.10.2024, запланована дата закінчення навчання - 22.02.2028 (а.с. 9, 100).
З матеріалаів справи, а саме довідки про місце проживання, виданого адміністрацією студентського гуртожитку Західнопоморського технологічного університету в Щецині від 17.11.2025, вбачається, що ОСОБА_6 , який є студентом Західнопоморського технологічного університету в Щецині, факультет охорони довкілля та сільського господарства /2/ відновлювальні джерела енергії, проживає у вказаному гуртожитку з 01.10.2025, плата за проживання становить 627 злотих на місяць (а.с. 98).
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки начальника відділу кадрів військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2025 за вих. №08.2/46922/25-ВН ОСОБА_2 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України з 19.07.2024 (а.с. 41).
Судом також вставнолено, що ОСОБА_2 має захворювання, пов'язані із проходженням військової служби, та відповідно до рекомендацій лікарів потребує додаткового лікування та реабілітації, що підтверджується відповідними медичними документами (а. с. 68-76).
Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №17/26/277/В від 26.01.2026 військовослужбовцю ОСОБА_2 на підставі рішення №17/26/277/Р встановлено ІІ групу інвалідності на строк 2 роки, захворювання, пов'язане з проходженням військової служби, відсоток втрати працездатності 80% (а.с. 112-113).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору ОСОБА_2 за період з січня 2024 року по грудень 2025 року отримував дохід у виді заробітної плати та виплати військовослужбовцям (а. с. 114-115).
Задовольняючи частково позовні вимоги, судом першої інстанції враховано положення СК України, у відповідності із якими правове зобов'язання по утриманню повнолітніх дітей, які продовжують навчання покладено в рівній мірі на обох батьків, батьки зобов'язані утримувати повнолітніх дітей, які навчаються, за умови, що вони можуть надавати таку допомогу, а повнолітня дитина потребує допомоги у зв'язку із навчанням.
Також з урахуванням положень ст. 182 СК України та враховуючи матеріальне становище відповідача, його стан здоров'я, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання повнолітнього сина у розмірі 1/5 частки від заробітку (доходу) останнього на підставі принципу розумності та справедливості.
З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з"ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 53 Конституції України встановлено, що кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.
Відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
За правилами ч. 1, 2 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Статтею 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Статтею 182 СК України встановлені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв'язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину) є обов'язковою складовою сукупності юридичних фактів, на підставі яких виникає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків, суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17.
Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 753/20347/20 наголосив, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними 23 років.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 Верховний Суд дійшов висновків, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
З системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв'язку з навчанням та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Приписами ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, у повній мірі проаналізувавши вищенаведені норми та встановивши обставини справи, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання у визначеному судом розмірі.
За матеріалами справи, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , який на день звернення до суду не досягнув 23 років, навчається у Західнопоморському технологічному університеті у м. Щецені на стаціонарній формі навчання, у зв'язку з чим він потребує матеріальної допомоги. Відповідач не заперечує свій обов'язок щодо утримання сина, який продовжує навчання, проте у суді першої інстанції не погоджувався із стягненням з нього аліментів у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу).
Крім того, як було встановлено та не спростовано позивачкою, що ОСОБА_2 має захворювання пов'язані із проходженням військової служби, у зв'язку з чим йому була встановлена ІІ група інвалідності та він потребує додаткового лікування та реабілітації (а. с. 68-76, 112-113).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач посилався на те, що через необхідність лікування у зв'язку з отриманими травмами під час перебування на військовій службі він позбавлений можливості сплачувати аліменти на період навчання сина у визначеному позивачкою (1/4 частина) розмірі та не заперечує проти визначеного судом розміру аліментів.
Обов'язок щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання не може покладатися повністю на одного з батьків.
Крім того, апеляційний суд також враховує, що в силу положень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.95.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатись після досягнення повноліття виникає незалежно від форми навчання.
Вирішуючи питання про визначення розміру аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, колегія суддів апеляційного суду враховує, що розмір аліментів, визнавчений судом, є більш ніж достатнім та враховуючи те, що відповідач не відмовляється від обов'язку утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, а отже за рахунок свого доходу відповідач здійснює утримання двох дітей та дружину.
Саме такий розмір аліментів відповідатиме вимогам розумності і справедливості, буде необхідним та достатнім для забезпечення витрат на навчання і, разом із тим, співмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання.
Крім того, відповідно до статей 192, 201 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, не є сталим і може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, безпідставними є доводи скарги, що розмір аліментів повинен становити 1/4 доходів, оскільки на ОСОБА_1 , як на позивача, покладається обов'язок доказування і в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню, проте вона не обґрунтувала необхідності стягнення на дитину аліментів у заявленому нею розмірі та не подала щодо саме такого розміру аліментів належних, допустимих та достовірних доказів, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 77, 78, 79, 81 ЦПК України).
Стягувач може претендувати на такий розмір аліментів, потребу в яких він довів. Головну роль відіграють потреби дитини та фінансова спроможність платника аліментів. Тобто, розмір аліментів має бути пропорційним потребам дитини. Тягар доведення необхідного розміру аліментів лежить на стягувачу.
Позивачкою не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду розрахунку, з якого виходила при визначенні розміру аліментів, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі про наявність правових підстав для стягнення аліментів у більшому розмірі, ніж це визначено судом першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду щодо визначення розміру аліментів, є суб'єктивним тлумаченням обставин справи і закону, тому не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру аліментів.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції якнайкращих інтересів дитини не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки при визначенні розміру аліментів, судом першої інстанції правильно враховане матеріальне становище платника аліментів, а також те, що обов'язок утримання дитини на належному рівні законодавцем покладається у рівному обсязі на батьків, а також те, що дитина, яка продовжує навчання, безсумнівно потребує принаймні мінімальних витрат на власне утримання.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання та зобов'язані утримувати повнолітніх дітей до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку не дають підстав для збільшення розміру аліментів та не звільняють позивачку від обов'язку також утримувати повнолітнього сина на період його навчання, враховуючи встановлені обставини у даній справі.
Крім того, ОСОБА_1 не надано ні суду першої, на апеляційної інстанціям належних і допустимих доказів на підтвердження неможливості утримувати свою повнолітню дитину, яка продовжує навчання, з урахуванням встановленого судом розміру аліментів, не надано доказів на підтвердження відсутності доходів та наявності у власності нерухомого або рухомого майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тобто, позивачка протягом розгляду справи на підтвердження своїх позовних вимог не була позбавлена можливості надати належні докази.
Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що відповідач отримує виплати від держави як військовослужбовець та має певні пільги щодо лікування, отимання державних соціальних гарантій та відсутність інших утриманців не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки такі обставини не дають підстав для відступу від критерію оцінки судом реальної можливості одного з батьків надавати допомогу повнолітній дитині, у зв'язку з продовженням нею навчання, з урахуванням взаємного обов'язку батьків здійснювати утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем була сплачена заборгованість по сплаті аліментів лише після накладення арешту на кошти боржника і до цього він уникав сплати аліментів, та не спростовують висновків суду про вжиття відповідачем заходів щодо належного виконання обов'язку по сплаті аліментів, враховуючи, що до звернення позивачки до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, відповідачем був сплачений штраф у повному обсязі.
Також апеляційний суд враховує, що матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача захворювань через отримані травми у період проходження військової служби, які потребують лікування та матеріальних витрат, що також враховано при визначенні розміру аліментів.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, вік та потреби повнолітньої доньки, яка отримує стипендію, а також необхідність дотримання розумного балансу між інтересами дитини та платника аліментів, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про зменшення розміру аліментів з 1/4 до 1/5 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача.
Такий розмір аліментів є необхідним і достатнім для забезпечення потреб повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, та водночас відповідає принципам справедливості, розумності й співмірності, закріпленим у сімейному законодавстві.
Посилання на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Необгрунтованим також є посилання заявниці в обґрунтування доводів своєї скарги на постанову Чернігівського апеляційного суду, оскільки з огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені лише в постановах Верховного Суду.
За таких, обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить висновку, що син відповідача є повнолітнім, продовжує навчання та потребує у зв'язку з цим матеріальної допомоги, беручи до уваги, що відповідач може надавати таку матеріальну допомогу, а також приймаючи до уваги те, що відповідно до ст. 141 СК України, батько та мати мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини, батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, колегія суддів вважає, що аліменти у розмірі 1/5 частини заробітку відповідача, будуть достатніми для належного утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, а зводяться лише до переоцінки доказів та неправильного тлумачення заявником норм законодавства.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 13.05.2026.
Головуючий Судді :