Єдиний унікальний номер судової справи 462/9669/25
Номер провадження 3/462/123/26
12 травня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Галайко Н. М., розглянувши матеріали справи, які надійшли з Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (далі - УПП у Львівській області), електронна пошта: lviv@patrol.police.gov.ua, місцезнаходження: 79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19 про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , відомостей про притягнення раніше до адміністративної відповідальності немає, відомостей про наявність встановлених законодавством України пільг немає (дані щодо особи зазначено згідно протоколу),
за ознаками вчинення правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), -
встановив:
І. Рух справи
УПП у Львівській області, 04.12.2025 року (вх. № 27674) звернулося у Залізничний районний суд м. Львова із матеріалами справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2025 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Галайко Н. М.
ІІ. Опис обставини, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення
2.1. Щодо протоколу серії ЕПР1 № 524429 від 26.11.2025 року
Згідно вказаного протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , 26.11.2025 року о 16 год. 40 хв. за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 8, керував транспортним засобом «Renault T460 іх», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки чи у медичному закладі відмовився.
2.2. Правова кваліфікація діяння
Відтак ОСОБА_1 , порушив вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху (далі - ПДР). Дії особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 органом поліції кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ІІІ. Правова позиція особи, яка притягається до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 у судовому засіданні надав усні пояснення, свою вину в інкримінованому йому адміністративному правопорушенні за ч. 1 ст. 130 КУпАП не визнав, заперечив фактичні обставини справи, просить суд закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Окремо зазначив, що не був водієм вказаного у протоколі транспортного засобу, оскільки автомобіль був технічно несправний та перебував у нерухомому стані. Також ОСОБА_1 пояснив, що під час спілкування з працівниками поліції він не мав при собі ключів від транспортного засобу та документів на нього. Вважає, що за таких обставин у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, у зв'язку з чим просить провадження у справі закрити.
ІV. Щодо правової позиції сторони захисту
Уповноважений захисник ОСОБА_1 - адвокат Зінкевич-Домбровська Г. Б. у судовому засіданні надала усні пояснення щодо обставин справи, просила суд провадження у справі закрити.
Окремо, суд приймає до уваги, що 06.03.2026 року (вх. № 5850) уповноважений захисник ОСОБА_1 - адвокат Зінкевич-Домбровська Г. Б. подала до суду письмові пояснення по суті справи із додатками.
Так, із змісту вказаних пояснень вбачається зокрема, що адвокат вважає складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 необґрунтованим та передчасним, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що він перебував за кермом автомобіля та був зупинений працівниками поліції. Сторона захисту звертає увагу суду на те, що відеозапис з нагрудних камер поліцейських розпочинається о 16 год. 59 хв. з моменту, де особа вже перебуває на пасажирському сидінні автомобіля з відкритими дверима, а факт керування транспортним засобом взагалі не зафіксовано. Окрім цього, у поясненнях зазначено про невідповідність фактичного місця перебування автомобіля тому місцю, яке вказане працівниками поліції у протоколі. Адвокат також наголошує, що дані у протоколі ґрунтуються на припущеннях, оскільки на момент прибуття патрульних ОСОБА_1 спав у кабіні авто, яке було нерухомим через технічну несправність, а документи та ключі у нього були відсутні. Захисник стверджує, що оскільки факт керування не підтверджений, у поліцейських не було законних підстав вимагати від особи проходження огляду на стан сп'яніння, що свідчить про відсутність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. З огляду на викладене, сторона захисту просить закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
V. Позиція суду
Суд, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин цієї справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.
Адміністративне провадження є не формальною процедурою, а дієвим інструментом забезпечення захисту прав, свобод і законності у суспільстві. Закон встановлює його основне призначення - не лише реагування на факти порушень, а й запобігання їхнім наслідкам, формування правової культури і поваги до норм, що регулюють суспільні відносини (ст. 1 КУпАП).
Водночас факт певної події сам по собі не є підставою для визнання правопорушення.
Для настання адміністративної відповідальності необхідне одночасне встановлення трьох складових: протиправної дії або бездіяльності, вини особи - умисної або необережної, а також наявності шкоди або реальної загрози охоронюваним законом інтересам (ст. 9 КУпАП). Лише сукупність цих елементів створює правову основу для притягнення до відповідальності.
Таким чином, суд оцінює не просто фактичні обставини, а їхню правову природу, умови та характер, що впливають на кваліфікацію події. Такий підхід забезпечує збалансоване і справедливе застосування закону, що захищає права громадян і підтримує правопорядок.
VІ. Застосоване судом законодавство при розгляді справи (загальні принципи)
Згідно із ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Як зазначено в ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
У ст. 251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Допустимість доказів це придатність їх для використання у адміністративному процесі за формою, на відмінну від їх належності придатність для використання за змістом.
При цьому, у відповідності до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб.
Адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Для визначення складу даного правопорушення необхідно встановити чи керувала особа, що притягується до адміністративної відповідальності транспортним засобом, законність запропонованого їй порядку огляду, тощо.
Відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
VІI. Досліджені у судовому засіданні докази
У даній справі відносно ОСОБА_1 про вчинення зазначеного адміністративного правопорушення у судовому засіданні досліджено такі докази:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 524429 від 26.11.2025 року;
- відеоматеріали;
- направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 26.11.2025 року;
- рапорт поліцейського від 26.11.2025 року.
VІII. Щодо вчинення адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП
Положеннями п. 27 Постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам роз'яснено, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Диспозицією ст. 130 КУпАП передбачено, що керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - передбачає адміністративну відповідальність.
Отже об'єктивна сторона ч. 1 ст. 130 КУпАП характеризується такими діяннями: 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів та 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну Поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
У п. 1.9 ПДР становлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно положень п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. п. «а» п. 2.9 ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з п. 2 Загальних положень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735 огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно до п. 3 ч. 1 зазначеної Інструкції ознаками алкогольного (наркотичного) сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Пунктом 6 ч. 1 визначено, що огляд проводиться двома альтернативними способами: - поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; - лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Отже поліцейський вправі пред'явити до водія транспортного засобу вимогу пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп'яніння за наявності підстав вважати, що водій перебуває в стані, зокрема, алкогольного сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Так, поліцейський зобов'язаний запропонувати водію транспортного засобу пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки, а у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, провести такий огляд в найближчому закладі охорони здоров'я.
Відповідно п. 8 Р. І Інструкції, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у закладі охорони здоров'я.
Згідно п. 22 Р. ІІІ Інструкції, висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.
Серед іншого необхідно вказати, що п. 3.5 Р. ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції НП України від 03.02.2016 року № 100 встановлює, що після активації нагрудної відеокамери (відео реєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.
Згідно вказаної Інструкції під час виконання своїх повноважень поліцейським забороняються: 1) самовільне видалення відеозаписів з носіїв відеозапису, заміна цих носіїв, зміна їх системної дати та часу; 2) примусове виключення відео реєстраторів, у тому числі на вимогу сторонніх осіб; 3) перешкоджання здійсненню фото - і кінозйомки, відеозапису; 4) використання носіїв відеозапису у випадках, не пов'язаних із здійсненням ними повноважень поліції; 5) копіювання, передання інформації з відповідних носіїв стороннім особам.
За загальним правилом, відповідно до положень ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
У справі Проніна проти України, № 63566/00 від 18.07.2006 року Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
Окрім цього, необхідно приймати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Також, як у справі «Бакланов проти росії» (рішення від 9.06.2005 року), так і в справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24.03.2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
IX. Висновки суду
Так, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд враховує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
При цьому у процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Юридичний склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами адміністративного права сукупність ознак, при наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як правопорушення. Отже, склад правопорушення містить чотири необхідні елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт та суб'єктивну сторону правопорушення.
Повнота і цілісність цієї системи є необхідною умовою для притягнення особи до юридичної відповідальності. Відсутність хоча б одного з елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є правопорушенням.
Суб'єктом адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є водій транспортного засобу, а обов'язковою ознакою правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - є саме керування транспортним засобом.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року (із змінами), керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Так, під час розгляду справи судом досліджено, у тому числі відеозаписи, що містяться у матеріалах справи.
Суд вважає за необхідне зазначити, що до матеріалів справи долучено один диск із відеозаписами clip-0.mp4 - clip-9.mp4.
Як вбачається із долучених відеозаписів, на них зафіксовано подію, що відбувалася 26.11.2025 року (у вечірній час доби) за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 8.
Відеозаписи розпочинаються з моменту, коли працівники поліції стоять поруч із транспортним засобом, який перебуває у нерухомому стані з вимкненим двигуном. Особа, з якою спілкуються працівники поліції (як подім встановлено ОСОБА_1 ), сидить на пасажирському сидінні. На вимогу працівників поліції пред'явити документи, особа повідомила, що всі документи на автомобіль знаходяться на базі.
Під час розмови працівники поліції повідомили ОСОБА_1 , що на лінію «102» надійшов виклик про вчинення дорожньо-транспортної пригоди, а саме - спробу водія з'їхати з бордюру, внаслідок чого автомобіль «завис». Також було зазначено, що згідно з викликом водій автомобіля «Renault» перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Надалі працівники поліції за допомогою телефонного зв'язку з'ясовували питання, чи може наїзд на перешкоду (колесо) вважатися дорожньо-транспортною пригодою.
Після консультацій поліцейські звернулися до особи, називаючи її «водієм», на що ОСОБА_1 послідовно заперечував цей статус, зазначаючи: «я не водій».
На зауваження поліцейських про наявність свідків, які вказали саме на нього, особа повторно наголосила на тому, що не керувала автомобілем, не має при собі документів і ключів, а транспортний засіб йому не належить.
У процесі з'ясування обставин поліцейські згодом констатували відсутність факту дорожньо-транспортної пригоди як такої.
Надалі працівники поліції, посилаючись на виявлені в особи ознаки алкогольного сп'яніння, запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки за допомогою приладу «Drager».
У відповідь на пропозицію пройти огляд на місці або в медичному закладі ОСОБА_1 неодноразово зазначав: «я не водій, я сплю в машині, тому я не відмовляюся ні від чого, але я не буду нічого робити, бо я не водій».
Поліцейські мотивували свої дії тим, що в автомобілі, окрім ОСОБА_1 , нікого більше не було, а свідки прямо вказали на нього як на особу, що перебувала за кермом.
Після цього працівники поліції роз'яснили особі права та повідомили про складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння. ОСОБА_1 висловив незгоду зі складанням протоколу, продовжуючи наполягати на тому, що статусу водія він не має.
Так, суд зазначає, що досліджений відеозапис підтверджує, що на момент початку відеофіксації ОСОБА_1 перебував у салоні нерухомого автомобіля на пасажирському сидінні, не здійснюючи при цьому жодних дій, які б свідчили про процес керування транспортним засобом або намір привести його в рух.
Суд констатує, що надані відеоматеріали не містять безпосередньої фіксації моменту руху (керування) ОСОБА_1 автомобілем «Renault T460 іх», державний номерний знак НОМЕР_1 , або процесу його зупинки інспекторами поліції.
Навпаки, відеозапис зафіксував статичне положення транспортного засобу та перебування особи в кабіні без ключів від авто та документів, що корелюється з версією ОСОБА_1 про те, що автомобіль був нерухомим через технічну несправність ще до появи працівників поліції.
За умови відсутності доказів, які б фіксували транспортний засіб у русі під керуванням ОСОБА_1 , факт керування особою транспортним засобом не є підтвердженим належними та допустимими доказами.
Оскільки керування є обов'язковою складовою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, а суб'єктом даного правопорушення може бути виключно водій, відсутність беззаперечного підтвердження факту керування в даному конкретному випадку виключає склад вказаного адміністративного правопорушення в діях особи.
Суд також звертає увагу на те, що самі працівники поліції в ході розмови фактично підтвердили відсутність події дорожньо-транспортної пригоди, що ставить під сумнів законність підстав для висунення вимоги про проходження огляду на стан сп'яніння особі, статус якої як водія не був встановлений у визначений законом спосіб.
Окрім цього, суд звертає увагу на суттєві дефекти технічної фіксації обставин події.
Так, у п. 10 протоколу про адміністративне правопорушення зазначено лише номери портативних відеореєстраторів (471791, 471110), проте в порушення вимог законодавства не вказано марку технічного пристрою, за допомогою якого здійснювався запис, а також відсутні відомості про його сертифікацію та місце розміщення під час фіксації. Відповідно до п. 7 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376, не допускається закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після його підписання особою. Суд наголошує, що згідно з п. 5 розділу II Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року № 1026, відеозйомка має вестися безперервно з моменту початку виконання службових обов'язків до їх завершення. У даній справі відеореєстратор мав бути увімкнений від самого початку контакту з особою і до закінчення складання адміністративних матеріалів, чого забезпечено не було. При оцінці доказів суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, де зазначено, що відеозапис не може вважатися належним доказом у разі відсутності у рішенні про притягнення особи до відповідальності посилань на конкретний технічний засіб, за допомогою якого такий запис було здійснено.
Досліджене судом Направлення на огляд водія транспортного засобу від 26.11.2025 року містить перелік ознак сп'яніння, серед яких зазначено запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів та порушення мови. Проте зміст цього документа у сукупності з іншими матеріалами справи свідчить про його формальний характер, оскільки зафіксовані інспектором ознаки не корелюються з фактичною поведінкою та положенням особи під час спілкування з працівниками поліції. Зокрема, внесення до акта тверджень про порушення координації рухів та мови за обставин, коли особа перебуває у нерухомому транспортному засобі та послідовно обґрунтовує свою позицію, вказує на шаблонне заповнення документів без реального та об'єктивного оцінювання стану особи у встановленому законом порядку. Такий формалізм при складанні матеріалів за відсутності належних доказів самого факту керування транспортним засобом ОСОБА_1 ставить під сумнів законність підстав для висунення вимоги про проходження медичного огляду та свідчить про відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення.
Окрім цього, на підтвердження доводів про відсутність у ОСОБА_1 статусу водія та підтвердження версії про технічну несправність автомобіля, судом також досліджено подані стороною захисту письмові докази.
Зокрема, згідно з копією Наказу ТОВ «Транспортні системи» від 12.04.2024 року, за вантажним автомобілем Renault (державний номерний знак НОМЕР_1 ) закріплено іншого водія - ОСОБА_2 . Вказане підтверджує пояснення ОСОБА_1 про те, що він не є особою, відповідальною за експлуатацію даного транспортного засобу. Крім того, Наряд-Замовлення № від 26.11.2025 року підтверджує, що саме в день складання протоколу проводилися ремонтні роботи з діагностики ходової частини та пневматичної системи автомобіля Reno T (номерний знак НОМЕР_1 ).
Даний документ у сукупності з відеозаписом, що зафіксував нерухомий стан авто, беззаперечно підтверджує неможливість керування транспортним засобом у вказаний у протоколі час через його технічну несправність.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що використання доказів, які не дозволяють належним чином перевірити їх зміст та достовірність, порушує принцип справедливого судового розгляду, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема рішення у справах «Бочаров проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України»). За відсутності чіткої, безперервної та зрозумілої фіксації процесуальних дій сумніви щодо доведеності вини особи не можуть тлумачитися проти неї.
Протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки, за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
З урахуванням рішення ЄСПЛ у справах «Malofeyeva v. russia» та «Karelin v. russia» суд зазначає, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Інших доказів, працівниками поліції, для доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не надано.
Стаття 129 Конституції України передбачає, що однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої у ст. 62 Конституції України - презумпції невинності.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п. 43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
А згідно вимог ч. 2 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.
За таких обставин, суд вважає, що суть правопорушення з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП є сумнівною, що є не прийнятним, оскільки, суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що вина особи повинна бути обґрунтована доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівів, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom).
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи наведене, керуючись принципом презумпції невинуватості, згідно якого, крім іншого, усі сумніви мають трактуватись на користь особи, яка притягується до відповідальності, суд дійшов висновку, що провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
X. Судові витрати
Згідно вимог ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Водночас ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП не вбачається підстав для стягнення судового збору.
На підставі наведеного та керуючись ст. 1, 9, 23, 33, 130, 247, 266, 276-285, 294 КУпАП, суд -
ухвалив:
1. Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП - закрити, у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
2. Порядок оскарження постанови суду
Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя/підпис/
Згідно з оригіналом.
Суддя: Н. М. Галайко