Справа № 450/1208/26 Провадження № 2/450/1622/26
13 травня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Мусієвського В.Є.
при секретарі Расяк С.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників судового розгляду в приміщенні суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -
Представник позивача ОСОБА_3 через систему «Електронний Суд» звернувся з позовом до відповідача, в якому просив визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Мотивував позовні вимоги тим, що у 1983 році громадянину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано ордер, що дає право на заняття житлової площі у квартирі АДРЕСА_1 . Підставою для видачі ордеру стало рішення виконкому Давидівської сільської ради народних депутатів від 10.03.1983 року. Вказав, що із відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 41, виданих 26.01.2026 року Давидівською сільською радою Львівського Львівської області, у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є донькою ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є сином ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Водночас, ОСОБА_2 не проживає в житловому приміщенні понад тридцять років, а саме з 1993 року, без поважних причин, про що комісією у складі працівників Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області неодноразово складені Акти обстеження житлово-побутових умов від 06.11.2018 року та від 26.01.2026 року, в присутності сусідів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Зазначив, що відповідач не проживає в цій квартирі, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою він не цікавиться. Згідно із довідкою комунального підприємства «Давидівське» № 14 від 27.01.2026 року, ОСОБА_1 не має заборгованості по оплаті комунальних послуг (квартплата, вивезення ТПВ, послуги з водовідведення), тобто самостійно, своєчасно та в повному обсязі утримує вказане житлове приміщення. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивач, ні інші члени сім'ї відповідачу не чинили. Факт реєстрації відповідача у спірній квартирі порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном. Пояснив, що у 1993 році відповідач був призваний на строкову службу до Збройних Сил та по завершенні військової служби переїхав на постійне місце проживання в інший населений пункт. Станом на момент звернення до суду відповідач більше тридцяти років не проживає у спірній квартирі, а за даними з відкритих джерел встановлено, що у власності ОСОБА_2 є житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомості 849780246236, та земельна ділянка з кадастровим номером 4623681200:02:002:0079, що знаходиться за адресою Львівська обл., Львівський (Пустомитівський) р-н, с. Гончари. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням, є належним способом захисту порушених прав позивача. Враховуючи викладене вище, просив позовні вимоги задовольнити, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, а судовий збір у розмірі 1065 грн. стягнути з відповідача на користь позивача. Крім цього, зазначив, що орієнтований розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу становить 20000 грн.
Ухвалою від 17.03.2026 року позовну заяву залишено без руху, стороні позивача надано десятиденний строк для усунення недоліків, описаних у такій.
20.03.2026 року представником позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 подано заяву, якою усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 23.03.2026 року відкрито провадження у справі, а розгляд такої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
24.04.2026 року відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказав, що позивач заявляє вимоги про визнання його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , однак, як вказано позивачем, спірна квартира належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ордеру на право на заняття житлового приміщення від 1983 року. Таким чином, вказана квартира не приватизована, а право власності не зареєстроване, оскільки позивач перешкоджала та перешкоджає цьому. Власник квартири, батько позивача і відповідача, помер ІНФОРМАЦІЯ_7 . 20.03.2023 року ОСОБА_4 складено заповіт, згідно якого усе своє майно заповів йому. При зверненні до нотаріуса із питанням щодо відкриття спадкової справи та прийняття спадщини, ним отримано відмову з підстав неможливості реєстрації права власності на неприватизовану квартиру. При зверненні до позивача із проханням надати ордер на право на заняття житлового приміщення, ОСОБА_1 відмовляла та не допускала ні його, ні батька, ще за життя останнього, до квартири і не надавала вказаного документа. У зв'язку з наведеними обставинами, приватизація квартири була неможливою ще з часу, коли батько був живим. Відтак, він, будучи потенційним власником квартири, не може бути позбавлений права на користування нею, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім цього, вказав, що позивач долучила до позовної заяви довідку Давидівського комунального підприємства про відсутність заборгованості із виплат квартплати, однак не надала жодних квитанцій про оплату комунальних послуг. Відтак, належних доказів на підтвердження утримання позивачем квартири суду не надано.
27.04.2026 року представником позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 подано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно мотивів якої вказав, що заперечення відповідача щодо позовних вимог зводяться лише до того, що, на його думку, спірна квартира повинна належати саме йому, як спадкоємцеві ОСОБА_4 . Водночас, ОСОБА_2 не спростовує обґрунтувань позовних вимог в частині того, що відповідач не проживає у вищезгаданому житловому приміщенні понад тридцять років, а саме з 1993 року, без поважних причин, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має. Твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 не допускала ні його, ні батька, ще за життя останнього, до квартири, не може вважатися обґрунтованим, оскільки доказів на підтвердження таких обставин суду не надано. Натомість, до позовної заяви ОСОБА_1 долучено копії актів обстеження житлово-побутових умов від 06.11.2018 року та від 26.01.2026 року, в присутності сусідів, про те, що ОСОБА_2 не проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Зауважив, що чинне житлове законодавство визначає, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Тобто визначальною умовою для збереження відповідачем подальшого права проживання у житловому приміщенні є надання належних та допустимих доказів поважних причин відсутності особи за вказаним місцем проживання. Крім цього, відповідач помилково відносить неприватизовану квартиру до спадкової маси, оскільки така не перебувала у власності ОСОБА_4 на момент смерті. Зазначив, що згідно із пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року № 20, якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї (нього) лише в тому разі, якщо наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передання квартири у власність наймачеві. Батько сторін ОСОБА_4 не звертався до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області із заявою про приватизацію спірної квартири. Таким чином, в ОСОБА_4 не виникло право власності на вищезгадану квартиру, відповідно, ОСОБА_2 не може набути прав на таку в порядку спадкування за заповітом. Додатково вказав, що, на переконання позивача, при наявності довідки, в якій уповноважений надавач комунальних послуг підтвердив, що ОСОБА_1 не має заборгованості з оплати наданих житлово-комунальних послуг, відсутня необхідність окремо надавати всі квитанції та чеки щодо оплати житлово-комунальних послуг. Крім цього, відповідачем не спростовано факту здійснення оплат за житлово-комунальні послуги саме позивачем та не надано жодних належних і допустимих доказів своєї фінансової участі в утриманні квартири.
04.05.2026 року відповідачем ОСОБА_2 подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, згідно мотивів яких повідомив, що факт його не проживання у квартирі повинен бути доведений позивачем який заявляє такі вимоги. Акти обстеження житлово-побутових умов від 06.11.2018 року та від 26.01.2026 року не є ні оригіналами, ні засвідченими належним чином копіями, а наявні у таких підписи комісії та трьох сусідів не перевірено у передбачений законом спосіб, оскільки вони не допитані в якості свідків, а заяв про їх виклик для допиту в якості свідків позивачем не подано. Обставини перешкоджання ОСОБА_1 у отриманні ордера та приватизації квартири додатково підтверджуються тим, що оригінал ордеру на право на заняття житлового приміщення від 1983 року знаходиться у позивача, який вона долучила до позовної заяви. Таке перешкоджання не дозволяє йому належним чином приватизувати квартиру та оформити право власності. Додатково вказав, що 01.05.2026 року ним отримано письмову постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що нотаріусу подані не всі відомості та документи, необхідні для вчинення такої нотаріальної дії.
04.05.2026 року представником позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 подано додаткові письмові пояснення по справі, згідно мотивів яких повідомив, що акти обстеження житлово-побутових умов є рівноцінними доказами із показаннями свідків, останні з яких не мають переваги над письмовими доказами. Акти обстеження житлово-побутових умов від 06.11.2018 року та від 26.01.2026 року складені у порядку, визначеному чинним законодавством України, відповідно уповноваженими посадовими особами органу місцевого самоврядування. Тому можна стверджувати, що у справах про визнання особи, такою, що втратила право користування житлом, саме акти обстеження житлово-побутових умов є тими доказами, на підставі яких можна встановити обставини справи. У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі № 754/15542/19, від 19.01.2022 року у справі № 344/9319/19. Акти складені з різницею у 8 років, що дають підстави стверджувати, що відповідач не проживає в спірній квартирі більше ніж період часу, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем. Натомість, всупереч покладеному на відповідача процесуального обов'язку, ОСОБА_2 не надав суду жодного доказу поважності причин відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк. Відповідач помилково вважає, що є де-факто звільненим від доказування у такій категорії справ, оскільки це прямо суперечить усталеній практиці Верховного Суду та ст. 81 ЦПК України, яка визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позовна заява ОСОБА_1 і додатки до неї, в тому числі акти обстеження житлово-побутових умов від 06.11.2018 року та від 26.01.2026 року подані через систему «Електронний Суд» і підписані кваліфікованим електронним підписом представника позивача, а тому вважаються належним чином засвідченими копіями. Зазначив, що ОСОБА_1 є членом сім'ї ОСОБА_4 , що дає їй законне право на проживання у спірній квартирі.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з ордеру, виданого Виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради народних депутатів у 1983 році, більш точної дати на вдається встановити із долученої копії, на підставі рішення виконкому Давидівської сільської ради народних депутатів від 10.03.1983 року, громадянину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано право на заняття житлової площі у квартирі АДРЕСА_1 .
З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 14.04.2025 року Давидівською сільською радою Львівського району Львівської області, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Із відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 41 від 26.01.2026 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
З акту обстеження житлово-побутових умов від 06.11.2018 року, складеного комісією Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області в присутності сусідів, вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 , проживають ОСОБА_1 та її син ОСОБА_7 . Комісією підтверджено те, що ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за вказаною вище адресою не проживають.
Як вбачається з акту обстеження житлово-побутових умов від 26.01.2026 року, складеного комісією Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області в присутності сусідів, вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 не проживає із 1993 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не проживають з 2016 року, ОСОБА_7 не проживає з 2022 року.
З довідки № 14, виданої 27.01.2026 року КП «Давидівське» вбачається, що ОСОБА_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_3 , нараховується житлово-комунальні послуги, які складаються з квартплати, вивезення ТПВ і послуги за водовідведення, заборгованості зі сплати яких остання не має.
Із долучених роздруківок з відкритих джерел вбачається, що у власності ОСОБА_2 перебуває житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомості 849780246236, та земельна ділянка з кадастровим номером 4623681200:02:002:0079, що знаходиться за адресою Львівська обл., Львівський (Пустомитівський) р-н, с. Гончари.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У відповідності до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Покликання у позовній заяві на норми ст.ст. 316, 317, 319, 321, 405 ЦК України суд вважає помилковим, так як вказані норми права регулюють правовідносини, пов'язані із правом приватної власності, в той час, як у спірних правовідносинах таке право у позивача відсутнє. Тому, такі правовідносини регулюються нормами ЖК України у відповідній частині.
Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 10.02.2021 року у справі № 522/5654/17, з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можуть звертатися наймач, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, а також власники жилого будинку (квартири).
Зі змісту ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз ст.ст. 71, 72 ЖК України, дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні, житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст. 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22.11.2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26.02.2020 року у справі № 333/6160/17, від 18.03.2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22.12.2021 року у справі № 758/12823/17.
У постанові від 09.12.2020 року у справі № 209/2642/18 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно враховувати причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 20.09.2021 року по справі №200/173337/17 із урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилася в жиле приміщення як член сім'ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Зважаючи на установлені судом обставини та вимоги законодавства суд вважає доведеним, що відповідач протягом тривалого часу, а саме з 1993 року, тобто більше 6 місяців, не проживає за адресою зареєстрованого місця проживання, не оплачує комунальні послуги, що свідчить про втрату ним інтересу до квартири. Реєстрація постійного місця проживання відповідача за адресою АДРЕСА_3 , є формальною, без наміру його фактичного проживання в даній квартирі. Відтак, відповідач втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , у зв'язку з тривалою, понад 6 місяців без поважної причини відсутністю за адресою зареєстрованого місця проживання.
Слід також звернути увагу на перебування у власності ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 4623681200:02:002:0079, що знаходиться за адресою Львівська обл., Львівський (Пустомитівський) р-н, с. Гончари, та житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомості 849780246236, що в сукупності з відсутністю його перебування протягом тривалого часу за місцем реєстрації проживання дає підстави для висновку про фактичне проживання останнього за вказаною адресою у с. Гончари Львівського району Львівської області.
Крім того, судом встановлено, що відповідач не використовував правові механізми з метою відновлення своїх житлових прав, зокрема, не звертався до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області як власника квартири, яка надала його батьку право користуватися нею, до органів поліції із заявами з приводу перешкод у користуванні житлом, а також не намагався захистити свої житлові права у судовому порядку.
Єдине звернення відповідача з приводу згаданої вище квартири відбулось 01.05.2026 року до приватного нотаріуса Львівського району Львівської області Віблого Л.З., тобто майже через два місяці після звернення позивача до суду. При цьому, перешкод у ОСОБА_2 для подання згаданого вище звернення в межах встановленого законом шестимісячного строку після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 його батька ОСОБА_4 , не було.
Окрім наведеного, квартира АДРЕСА_1 , не може бути успадкована ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 його батька ОСОБА_4 зважаючи на те, що така не перебувала в приватній власності останнього, натомість набуття права власності на не приватизоване майно може бути реалізоване, шляхом звернення спадкоємців до суду із відповідним позовом, у випадку звернення спадкодавця відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, що знайшло своє відображення у позиції Верховного Суду від 11.12.2013 року у справі № 6-121цс13. Доказів на підтвердження звернення батька сторін ОСОБА_4 з належно оформленою заявою до відповідного органу приватизації суду не надано.
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 24.01.2024 року у справі № 489/2101/23 погодився із позицією Миколаївського апеляційного суду, яким зазначено, що додані відповідачем фотокартки, які зроблені 24-25 травня 2023 року, а також квитанції про сплату за комунальні послуги, датовані 31 травня 2023 року, не є тими доказами, що свідчать про ставлення відповідача до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, оскільки були створені під час розгляду справи в районному суді.
За вказаних обставин, судом не встановлено в межах розгляду даної справи належного ставлення відповідача ОСОБА_2 до спірного жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, з огляду на припинення його фактичного проживання у ньому ще з 1993 року, тобто понад тридцять років тому, що свідчить про втрату ним реального зв'язку із зазначеним житлом та відсутність наміру користуватися ним у подальшому як місцем свого постійного проживання.
Окрему увагу суд звертає на акт обстеження житлово-побутових умов, який датовано 06.11.2018 року, згідно якого вбачається, що батько сторін ОСОБА_4 не проживав у квартирі АДРЕСА_1 .
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2022 року у справі № 161/20415/19 зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
З огляду на викладене вище, відповідач не довів поважності причин відсутності у спірній квартирі понад строки, встановлені законом, а мотиви відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву не спростовують позовних вимог і не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у відповідача правових підстав для подальшого користування спірним житловим приміщенням.
Частина перша статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене вище, а також те, що позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування і розпоряджання такою квартирою, непроживання відповідача тривалий час за місцем реєстрації, що підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що позов є підставним та підлягає до задоволення, а тому відповідача слід визнати таким, що втратив право користування вищезгаданою квартирою.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 29 ЦК України, ст.ст. 71, 72 ЖК Української РСР, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням- задовольнити.
Визнати ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064 грн. 96 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Мусієвський В.Є.