Єдиний унікальний №336/793/26 Головуючий в 1 інст.Дацюк О.І. Провадження №33/807/584/26 Доповідач в 2 інст.Дадашева С.В.
Категорія ч.2 ст.130 КУпАП
10 березня 2026 року місто Запоріжжя
Суд апеляційної інстанції у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Дадашевої С.В., за участю захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ( ОСОБА_1 ) - адвоката Кузьмінова Д.В., розглянув в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою захисника останнього - адвоката Кузьмінова Д.В. на постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 12 лютого 2026 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у АДРЕСА_1 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 34000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк на 3 роки 9 місяців,
стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.
Згідно з постановою суду, 25 січня 2026 року приблизно о 14.00 годині водій ОСОБА_1 , який раніше був притягнутий до відповідальності за ст.130 ч.1 КУпАП, діючи повторно, керував автомобілем ЗАЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебував на дорозі 0081341 Комишуваха-Ясна Поляна 19 км, та, маючи зовнішні ознаки перебування у стані наркотичного сп'яніння, відмовився від проходження огляду відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат Кузьмінов Д.В. просить скасувати постанову суду першої інстанції, провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що під час розгляду справи суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали адміністративної справи, надав їм невірну оцінку та прийняв постанову з порушенням норм матеріального та процесуального права та відхилив клопотання захисника Місюченка О.С. про закриття провадження у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Так, із доданого відео з нагрудних камер поліцейських, які оформлювали матеріали про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , убачається, що на момент звернення поліцейських до ОСОБА_1 він не керував транспортним засобом, а перебував на вулиці, при цьому пояснивши, що водій пішов додому за інструментами.
Далі, запросивши та отримавши документи від ОСОБА_1 , поліцейськими було встановлено, що він позбавлений права керування транспортними засобами, однак, не зважаючи на це, поліцейськими було зобов'язано ОСОБА_1 поставити автомобіль на інше місце, з метою фіксації управління ним транспортним засобом у період позбавлення права керування.
При цьому, з цих підстав відеофіксація з нагрудної камери поліцейського не є безперервною, зокрема, з відеофайлу видалений фрагмент у період часу з 14:19:09 по 14:24:07, тобто видалено майже 6 хвилин.
Таким чином, на думку апелянта, поліцейським була прихована провокація вчинення адміністративного правопорушення, а саме тим, що поліцейський озвучив вимогу ОСОБА_1 сісти за кермо та відігнати автомобіль, переставивши його на інше місце.
Крім того, фабула протоколу про адміністративне правопорушення вказує на керування ОСОБА_1 транспортним засобом 25 січня 2026 року о 14:14, що спростовується наданим відео з нагрудної камери поліцейського.
На час висунення підозри про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп'яніння, поліцейські спілкувались із ним вже приблизно 20 хвилин і до вказівки сісти за кермо, підозри не виказували, що свідчить про безпідставність висунутої підозри.
До того ж, одразу при пред'явленні документів поліцейським було надано разом з паспортом пенсійне посвідчення, а також повідомлено що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства внаслідок захворювання ДЦП, що поліцейські обернули проти особи, безпідставно висунувши підозру про наркотичне сп'яніння.
При цьому, із відео убачається абсолютно адекватна поведінка ОСОБА_1 , у тому числі, відсутність ознак, визначених як підстава підозри його перебування у стані наркотичного сп'яніння, а саме порушення координації рухів, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови.
Крім того, тремтіння пальців рук також може пояснюватись холодною порою року, також ОСОБА_1 повідомляв, що сам виховує доньку, яку очікував зі шкоди, що не давало змогу йому залишити дитину на дорозі.
В даному випадку з наданих відеозаписів убачається, що будь-яких доказів на підтвердження ознак сп'яніння у ОСОБА_1 не надано. Протокол про адміністративне порушення сам по собі не доводить такої відмови, сам по собі протокол про адміністративне порушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Визнаючи ОСОБА_1 винним, місцевий суд послався на його поведінку, а саме його слова про те, що він не хотів сідати за кермо та більше ніколи не буде сідати за кермо, однак ці фрази судом витлумачені як визнання ним факту керування автомобілем до приїзду поліції. тобто як те, що ОСОБА_1 керував автомобілем шляхом приїзду на місце стоянки, що не відповідає фактичним обставинам справи та не узгоджується зі стандартом доказування.
Ці обставини поліцією не доведені у жодний спосіб, а тому здійснені на припущені.
Крім того, фабула протоколу не вказує на порушення ст. 130 КУпАП саме під час перестановки авто.
Таким чином, очевидно, що у водія були відсутні ознаки перебування у стані наркотичного сп'яніння, а його направлення здійснено не з метою виявлення стану сп'яніння, а з метою протиправного виконання нормативів зі складання протоколу за ст. 130 КУпАП.
В судове засідання апеляційного суду особа, яка притягнуто до адміністративної відповідальності ( ОСОБА_2 ) не з'явився, захисник-адвокат останнього Кузьмінов Д.В. зазначив про обізнаність ОСОБА_1 про день, час та місце судового засідання, вказав про можливість розгляду справи апеляційним судом за відсутності ОСОБА_1 , зазначив про узгодженість вказаного питання та правової позиції між ним та ОСОБА_1 .
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає за можливе здійснювати апеляційний розгляд без участі ОСОБА_1 .
Заслухавши аргументи захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ( ОСОБА_1 ) - адвоката Кузьмінова Д.В., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд доходить таких висновків.
Згідно з вимогами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався при розгляді справи.
Висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 судом виконані вимоги ст.ст.280, 283 КУпАП та повно, всебічно з'ясовані обставини справи, дотримані вимоги закону щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, в повному обсязі підтверджена наявними в справі доказами, зокрема відомостями, які містяться:
- у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №575108 від 25 січня 2026 року, з якого убачається, що 25 січня 2026 року о 14-14 в с.Ясна Поляна, дорога 0081341 А.Д.Комишуваха -Ясна Поляна 19 км ОСОБА_1 керував автомобілем ЗАЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: порушення координації рухів, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку у закладі охорони здоров'я водій відмовився під відеозапис на бодікамеру тес-4. Від керування відсторонений. Дане правопорушення вчинено повторно протягом року, чим порушив п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч.2 ст.130 КУпАП;
- у направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 25 січня 2026 року;
- у постанові Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 жовтня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено відповідне стягнення. Постанова набрала законної сили 11 листопада 2025 року;
- у довідці про наявність повторності за ст.130 КУпАП у ОСОБА_1 та про наявність посвідчення водія НОМЕР_2 від 17 січня 2023 року, категорія «В», яке підлягає вилученню;
- відеозаписом події, який узгоджується із обставинами, вказаними в протоколі та долучених до нього матеріалах.
Дослідивши всі наявні докази у їх сукупності, суд дійшов до правильного висновку про те, що ці докази підтверджують вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, при викладених в постанові суду обставинах.
Висновки суду першої інстанції, викладені у постанові, є обґрунтованими, належним чином вмотивованими та повністю відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на досліджених доказах, які є належними та допустимими.
Згідно з оскаржуваною постановою суду, в судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, документів на підтвердження поважності причин неявки не надав. Захисник в судовому засіданні заперечував проти притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, просив закрити провадження у справі, вказуючи, що працівниками поліції були вчинені провокаційні дії, а саме в період часу з 14.19 по 14.26 годині, за який відеозапис відсутній, працівники поліції наказали ОСОБА_1 прибрати автомобіль з зупинки громадського транспорту, що останній і зробив, після чого щодо нього склали протокол за ст. 130 ч. 2 КУпАП. Крім того, захисник вказував, що у ОСОБА_1 були відсутні ознаки перебування у стані сп'яніння, адже ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю 3 групи внаслідок ДЦП, та зовнішні особливості, про які вказували працівники поліції, були пов'язані саме з його захворюванням. Захисник вказував, що докази того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом до того моменту, як йому наказали працівники поліції переставити автомобіль, відсутні, а відмова від проходження огляду на стан сп'яніння пов'язана з тим, що з ним була його неповнолітня донька, яку він не міг залишити саму.
При апеляційному розгляді справи захисник-адвокат Кузьмінов Д.В. навів доводи, що є аналогічними тим, які містяться в апеляційній скарзі.
На думку апеляційного суду, доводи, викладені в апеляційній скарзі, та заявлені стороною захисту при апеляційному розгляді, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Що стосується доводів захисника в апеляційній скарзі про те, що на момент звернення поліцейських до ОСОБА_1 він не керував транспортним засобом, а перебував на вулиці, при цьому пояснивши, що водій пішов додому за інструментами, то суд апеляційної інстанції вважає ці доводи непереконливими та такими, що суперечить фактичним обставинам справи.
З долученого до протоколу відеозапису убачається, що водієм транспортного засобу «ЗАЗ 110307», номерний знак НОМЕР_1 був саме ОСОБА_1 , який знаходився за кермом транспортного засобу.
Так, з відеозапису убачається, що працівники поліції під'їхали до припаркованого транспортного засобу, за кермом якого перебував ОСОБА_1 , який, побачивши автомобіль патрульної поліції, який під'їхав ззаду, вийшов з місця водія транспортного засобу та відразу сказав, що автомобіль зламався. На питання працівників поліції, чому він не виставив знак про аварійну зупинку, ОСОБА_1 зазначив про те, що розхвилювався, зараз він чекає доньку, а його привіз чоловік - ОСОБА_3 , який пішов за інструментами.
Далі, працівники поліції попросили ОСОБА_1 завезти машину, щоб впевнитися в тому, що автомобіль справний. ОСОБА_1 відразу завів двигун автомобілю та працівники поліції зауважили, що автомобіль завівся «як годинник», та запитали у ОСОБА_1 , навіщо він обманює, на що останній зазначив про те, що він не обманює, це батькове авто, він їздить сам, оскільки йому важко ходити, він залишився один з дитиною. Після цього, ОСОБА_1 почав розмовляти з кимось по телефону та когось просив, щоб підтвердили, що його привезла на місце третя особа. Цю розмову почув працівник поліції та знову запитав у ОСОБА_1 , навіщо він обманює. Після цього, працівники поліції виявили у ОСОБА_1 ознаки наркотичного сп'яніння та запропонували йому пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, на що останній відмовився. Йому було повідомлено про відповідальність за ст.130,126 КУпАП та роз'яснені процесуальні права. ОСОБА_1 повідомив, що йому все зрозуміло. Працівники поліції почали оформлювати щодо ОСОБА_1 адміністративний матеріал за ст.130 КУпАП. В подальшому, ОСОБА_1 зазначив про те, що йому потрібно було дитину забрати з зупинки, чим фактично підтвердив те, що він керував автомобілем.
Отже, сумнівів в тому, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ЗАЗ 110307», номерний знак НОМЕР_1 , у суду апеляційної інстанції не виникає, оскільки вказані обставини в повній мірі доведено належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.
Об'єктивних даних про те, що транспортним засобом керувала інша особа, в матеріалах справи немає.
Будь-яких клопотань щодо виклику працівників поліції або витребування будь-якої інформації на підтвердження доводів апеляційної скарги, сторона захисту, в тому числі і сам ОСОБА_1 не заявляв.
В свою чергу, суд не вправі за власною ініціативою збирати докази.
З приводу посилання сторони захисту про те, що наявний в матеріалах справи відеозапис не охоплює всіх подій (з відеофайлу видалений фрагмент у період часу з 14:19:09 по 14:24:07 - як про це зазначає апелянт), що суперечить вимогам Інструкції, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Право поліцейського на фото та відео фіксування за допомогою технічних приладів і технічних засобів закріплено у Законі України «Про Національну поліцію» (ст.31) та Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року №1026 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 січня 2019 року за №28/32999.
З самого відеозапису є очевидним, що цей запис здійснювався працівниками поліції, які оформлювали адміністративний матеріал.
Ніким не заперечується того факту, що події за участю ОСОБА_1 , що зафіксовані вищевказаним відеозаписом, мали місце, та відносяться саме до цієї справи. В свою чергу зміст відеозапису та його об'єм дозволяють встановити фактичні обставини цієї справи.
Більш того, вказаний відеозапис не є єдиним доказом у справі, цей запис узгоджується з іншими доказами, на які послався суд в своїй постанові.
Відомостей про те, що відеофіксація здійснювалась за допомогою недозволеного технічного засобу чи з порушенням вимог закону, в матеріалах справи немає.
Доводи апелянта про те, що дії поліцейських можна розцінити як провокаційні, спростовуються наявним в матеріалах справи відеозаписом.
КУпАП не містить визначення поняття провокація, як і в цілому національне законодавство, натомість ЄСПЛ неодноразово формулював у своїх рішеннях визначення провокації, розкривав її зміст та форми (справи "Раманаускас проти Литви", № 55146/14, 20 лютого 2018 року, "Баннікова проти Росії", № 18757/06, 04 листопада 2010 року, "Матановіч проти Хорватії", № 2742/12, 04 квітня 2017 року).
Із правових позицій цього суду вбачається, що провокація вчинення правопорушення наявна, якщо: були активні дії правоохоронних органів; з їх боку мало місце спонукання особи до вчинення злочину; злочин не був би скоєний без втручання правоохоронних органів.
З переглянутого відеозапису судом не встановлено обставин, які б свідчили, що поліцейські своїми активними діями спонукали або примусили ОСОБА_1 вчинити адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.130 КУпАП, зокрема і керувати транспортним засобом.
Перевіряючи доводи захисника, викладені в апеляційній скарзі, щодо відсутності у ОСОБА_1 на час події ознак наркотичного сп'яніння, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Як вже зазначено вище, з відеозапису події убачається, що працівником поліції під час спілкування з водієм ОСОБА_4 у останнього виявлені ознаки наркотичного сп'яніння: порушення координації рухів, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови, про що останнього було повідомлено та неодноразово запропоновано йому пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, на що ОСОБА_1 категорично відмовився, мотивуючи це тим, що йому ніде залишити дитину, після чого останньому працівниками поліції були роз'яснені наслідки відмови від проходження такого огляду та повідомлено про те, що у разі ухилення від проходження огляду на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за п.2.5 ПДР, а саме - відмова від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку. Після чого, ОСОБА_1 були зачитані його права, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП.
Те, що у ОСОБА_1 були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння, підтверджується не тільки відеозаписом та відомостями з протоколу, а й направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відеозаписом події.
Отже, у працівників поліції були обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом перебував з явними ознаками наркотичного сп'яніння.
В свою чергу, частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з п.2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Підстави, умови та порядок проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння визначені ст.266 КУпАП, п.2.5 ПДР України та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року №1452/735 (в подальшому Інструкція), згідно з якими, водій зобов'язаний на вимогу поліцейського пройти медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Відповідно до п.2 Інструкції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Наведене дає підстави стверджувати, що у ході провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.130 КУпАП, яке полягає у відмові водія від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, підлягає доведенню факт керування особою транспортним засобом, наявність у такої особи ознак наркотичного сп'яніння, пропозиція/вимога пройти огляд на стан сп'яніння та факт відмови водія від проходження зазначеного огляду, вчинення правопорушення повторно протягом року.
Відповідно до пункту 3, 4 розділу І, пункту 12 розділу II даної Інструкції, ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота) (порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
У разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
В цьому випадку ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп'яніння та категорично відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, повторно протягом року, що є окремим складом адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП.
Наявними в справі доказами поза розумним сумнівом підтверджується вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а доводи апелянта про протилежне є безпідставними та суперечать матеріалам справи.
На думку апеляційного суду, працівниками поліції дотримано порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, передбачений ст.266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним Наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року за № 1452/735, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України 07 листопада 2015 року №1395.
Протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 складений з дотриманням вимог ст.ст.254-256 КУпАП та містить всі необхідні для розгляду справи відомості, якихось істотних недоліків при його складанні, які б тягли за собою визнання цього протоколу недопустимим доказом, не вбачається. Достовірність відомостей, зазначених у протоколі, сумнівів не викликає, оскільки ці відомості узгоджуються з іншими доказами, доданими до протоколу.
Об'єктивних даних, які б давали обґрунтовані підстави вважати, що протокол про адміністративне правопорушення та інші адміністративні матеріали складені не уповноваженими особами, в матеріалах справи немає.
Те, що у ОСОБА_1 страждає на певні захворювання, та була холодна пора року (на що звертає увагу сторона захисту), само по собі не спростовує наявності в діях останнього складу вищевказаного адміністративного правопорушення.
Всі докази, що містяться в матеріалах справи, узгоджуються між собою та істотних суперечностей не мають.
Достовірність цих доказів стороною захисту в т.ч. самим ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не спростовано.
Вина ОСОБА_1 підтверджується як відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення, так і доданими до протоколу доказами, які дослідив суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог закону при розгляді цієї справи, в повному обсязі з'ясував обставини справи, дослідив всі докази, які наявні в матеріалах справи, надав цим доказам правильну оцінку.
Адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладено з дотриманням вимог ст.33 КУпАП.
Оскаржувана постанова суду містить всі відомості, передбачені ст.283 КУпАП, та є належним чином вмотивованою.
Порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд
апеляційну скаргу захисника-адвоката Кузьмінова Д.В. залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 12 лютого 2026 року щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст.130 КупАП залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду С.В. Дадашева
Дата документу Справа № 336/793/26