12 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/14209/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 в адміністративній справі №160/14209/25 за позовом Покровського міського комунального підприємства "Добробут" до Східного офісу Держаудитслужби, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Променерго Дніпро", Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ", Виконавчий комітет Покровської міської ради, Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
Покровське міське комунальне підприємство «Добробут» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Східного офісу Держаудитслужби, за участі третіх осіб: 1-Товариство з обмеженою відповідальністю «Променерго Дніпро», 2-Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ», 3- Виконавчий комітет Покровської міської ради, 4- Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради, 5- Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу №040417-15/2598-2025 від 22.04.2025 року Про усунення виявлених ревізією порушень законодавства, складену Східним офісом Держаудитслужби.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що доводи позивача про відсутність у вимозі чіткого (конкретного) заходу (варіанту поведінки), яких слід вжити, конкретних винних осіб, а також відшкодування з винної особи відповідно до норм ст.ст. 130-136 КЗпП України, не приймаються Офісом, оскільки п. 7.2.2 Статуту ПМКП «Добробут» передбачено, що підприємство здійснює бухгалтерський, оперативний облік та веде статистичну звітність згідно з чинними законодавством. Керівник підприємства та головний бухгалтер несуть персональну відповідальність за додержання поряду ведення і достовірність обліку та статистичної звітності. Отже, позивач вправі самостійно визначити та притягнути до відповідальності працівників, винних у допущенних порушеннях відповідно до чинного законодавства.
Щодо посилання позивача на незаконне завищення вартості електричної енергії, то ревізією встановлено, що внаслідок зміни істотних умов договору від 02.01.2021 №1 в частині збільшення ціни за одиницю товару понад 10 відсотків, в актах прийняття-передавання за січень-вересень 2021 року ТОВ «Променерго Дніпро» завищено вартість електричної енергії на загальну суму 325745,66 грн. з ПДВ. Ревізією встановлено, що п. 12.3 договору від 02.01.2021 №1 визначено, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених у ч.5 ст. 4 Закону України «Про публічні закупівлі».
Внаслідок зміни істотних умов договору від 22.10.2021 №198 в частині збільшення ціни за одиницю товару понад 10 відсотків, в актах прийняття-передавання за жовтень-грудень 2021 року ТОВ «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ» завищено вартість електричної енергії на загальну суму 144256,82 грн. з ПДВ.
Пунктом 3.5 Положення про оплату праці ПМКП «Добробут», яке є додатком №3 до Колективного договору визначено, що у разі звільнення працівника виплата повної суми, йому належної, здійснюється у день звільнення.
Пунктом 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
На виконання п. 1.4.2. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Східного офісу Держаудитслужби на І квартал 2025 року, на підставі направлення від 05.03.2025 №117, виданого начальником Східного офісу Держаудитслужби, посадовими особами Східного офісу Держаудитслужби проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Покровського міського комунального підприємства «Добробут» за період з 01.01.2021 по 31.12.2024.
За результатом проведеної ревізії складено 07.04.2025 за №040417-20/37 акт планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Покровського міського комунального підприємства «Добробут» за період з 01.01.2011 по 31.12.2024.
Під час ревізії встановлені порушення законодавства, що призвели до втрат фінансових ресурсів на загальну суму 1122627,10 грн., а саме:
на порушення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, п. 5.1, п.12.3 договору від 02.01.2021 №1, внаслідок зміни додатковими угодами істотних умов договору від 02.01.2021 №1, укладеного з ТОВ «Променерго Дніпро», в частині збільшення ціни за одиницю товару понад 10 відсотків, в актах прийняття-передавання за січень-вересень 2021 року завищено вартість електричної енергії на загальну суму 325745,66 грн. з ПДВ, внаслідок чого підприємству та відповідно місцевому бюджету завдано матеріальної шкоди на загальну суму 325745,66 грн.;
на порушення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, п. 13.6 договору від 22.10.2021 №198 , внаслідок зміни додатковими угодами істотних умов договору від 22.10.2021 №198, укладеного з ТОВ «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ», в частині збільшення ціни за одиницю товару понад 10 відсотків , в актах прийняття-передавання за жовтень-грудень 2021 року завищено вартість електричної енергії на загальну суму 144256,82 грн. з ПДВ, внаслідок чого підприємству та відповідно місцевому бюджету завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 144256,82 грн.;
на порушення ст. 526 Цивільного кодексу України, п. 1 ст.3 Закону України від 16.071999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку №10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237, внаслідок пропуску строку позовної давності та не проведення підприємством протягом десяти років претензійно-позовної роботи по стягненню дебіторської заборгованості, строк позовної давності якої минув та яка не підтверджена даними бухгалтерського обліку дебітора, позбавило ПМКП «Добробут» права на отримання дебіторської заборгованості та призвело до збитків підприємства на загальну суму 475422,60 грн.;
на порушення ч.2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-ІV, п.п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713, підприємством зайво нараховано та перераховано єдиний соціальний внесок на суми компенсацій за невикористані відпустки звільненим працівникам, які на момент їх виплати в трудових відносинах з підприємством, не перебували на загальну суму 177202,02 грн., внаслідок чого підприємству та відповідно місцевому бюджету завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 177202, 02 грн.
Східним офісом Держаудитслужби 22.04.2025 було складено вимогу №040417-15/2598-2025 «Про усунення виявлених ревізією порушень законодавства», згідно якої вимагається:
1) розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників ПМКП «Добробут», винних у допущених порушеннях;
2) відповідно до норм статей 222, 224 Господарського Кодексу України від 16.01.2003 №436-ІV та статей 22, частини 1 етапі 203, 215, 216, 217, 1166 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-ІУ забезпечити відшкодування шкоди (збитків) заподіяних міському бюджету на загальну суму 470 002,48 грн, внаслідок завищення вартості електричної енергії через зміну істотних умов договору (ТОВ «Променерго Дніпро» в сумі 325 745,66 грн, ТОВ «ТРЕЙДЕНЕНЕРДЖИ» в сумі 144 256,82 грн), шляхом перерахування коштів постачальниками на розрахункові рахунки ПМКП «Добробут» з подальшим їх перерахуванням до місцевого бюджету;
3) вжити заходів щодо відшкодування шкоди (збитків) на суму 475 422,60 грн, з винної особи відповідно до норм статей 130-136 КЗпПУ, 1166 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV по стягненню дебіторської заборгованості, строк позовної давності якої минув та яка не підтверджена даними бухгалтерського обліку дебітора;
4) забезпечити відшкодування зайво перерахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 177 202,02 грн відповідно до ч. 13 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 №6.
Не погодившись з вказаною вимогою позивач з позовом звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 року №2939-XII (далі по тексту - Закон №2939).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2939 здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2939 державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.
Відповідно до статті 8 Закону №2939 орган державного фінансового контролю, зокрема, здійснює державний фінансовий контроль та контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.
Пунктами 7, 10, 13 статті 10 Закону №2939 передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Згідно із частиною другою статті 15 Закону №2939 законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 року №43 (далі по тексту Положення №43), визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Згідно із підпунктом 3 пункту 4 Положення №43 Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.
Відповідно до пункту 7 Положення №43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Пунктом 6 цього Положення передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп.16); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп.23).
Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначено Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року №550, в редакції на час спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок № 550).
Відповідно до пункту 2 Порядку №550 інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Пунктом 3 Порядку №550 встановлено, що акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
Згідно із пунктом 30 Порядку №550 результати ревізії оформляються актом, який складається на паперовому носії державною мовою і повинен мати наскрізну нумерацію сторінок. На першому аркуші акта ревізії, який оформляється на бланку органу державного фінансового контролю, зазначається назва документа (акт), дата і номер, місце складення (назва міста, села чи селища).
Виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції органу державного фінансового контролю, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.
Відповідно до пункту 42 Порядку №550 у разі підписання акта ревізії із запереченнями (зауваженнями) керівник об'єкта контролю у строк не пізніше ніж 5 робочих днів після повернення органу державного фінансового контролю акта ревізії повинен подати йому письмові заперечення (зауваження). Якщо протягом цього строку заперечення (зауваження) щодо акта не надійдуть, то орган державного фінансового контролю має право вжити відповідних заходів для реалізації результатів ревізії. Рішення про розгляд заперечень (зауважень), що надійшли з порушенням встановленого строку, приймає керівник органу державного фінансового контролю.
Орган державного фінансового контролю аналізує правильність обґрунтувань, викладених у запереченнях (зауваженнях), і в строк не пізніше ніж 15 робочих днів після отримання заперечень (зауважень) дає на них письмовий висновок, який затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником.
Згідно з пунктом 46 Порядку №550 якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування. Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об'єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.
Про результати ревізії, якою виявлено порушення законів та інших нормативно-правових актів, у визначені в пункті 46 цього Порядку строки інформуються органи управління об'єкта контролю та за необхідності відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Про розгляд результатів ревізії та вжиті у зв'язку з цим заходи органи управління об'єкта контролю та органи виконавчої влади не пізніше ніж у місячний строк інформують відповідний орган державного фінансового контролю (пункт 47 Порядку №550).
Згідно з пунктом 50 Порядку №550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Відповідно до пункту 7 статті 10 Закону №2939 органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Тобто, орган державного фінансового контролю має повноваження здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів, а у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
Відповідно до пункту 13 статті 10 Закону №2939 органу державного фінансового контролю надається право при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Отже, при виявлені збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно із методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення порушень, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю дотримання законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольного об'єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов'язковою до виконання. При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави з позовом про стягнення таких збитків, якщо підконтрольним об'єктом не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Тобто, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об'єктів, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Законність та правильність обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки у судовому порядку за позовом державного фінансового контролю про їх стягнення, а не у справі за позовом підконтрольного об'єкта про визнання вимоги протиправною.
Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №820/3534/16, постановах Верховного Суду від 08.09.2019 року у справі №804/9577/13-а, від 11.12.2019 року у справі №160/641/19, від 08.04.2020 року у справі №809/504/17, від 07.04.2020 року у справі №813/1984/18, від 31.03.2020 року у справі №817/650/18, від 20.03.2020 року у справі №814/380/17, від 12.03.2021 року у справі №640/3186/19, від 27.05.2021 року у справі №160/8621/19, від 17.06.2021 року у справі №0440/6907/18, від 31.08.2021 року у справі №160/5323/20, від 14.12.2021 року у справі №811/1203/18, від 10.11.2022 року у справі № 826/12663/18.
Судом першої інстанції зазначено, що метою спірної вимоги є спонукання позивача до добровільного відшкодування у визначений строк виявлених збитків.
Разом з тим, оскаржувана вимога в її зобов'язальній частині не містить прямої вимоги про стягнення збитків, проте вказує на необхідність усунення виявлених порушень в установленому законодавством порядку.
Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, Верховним Судом акцентовано увагу на тому, що про їх наявність може бути зазначено у вимозі, такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом
В той же час, пункти (частини) вимоги, які не вказують на стягнення збитків, можуть бути перевірені судом у справі за відповідним позовом підконтрольної установи про їх оскарження, пункти ж (частини) вимоги, які вказують на стягнення збитків, мають перевірятися в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю.
Стосовно завищення вартості електричної енергії.
Відповідачем використано до правовідносин редакцію п.2 ч.5 ст.41 Закону України Про публічні закупівлі із змінами, внесеними згідно із Законом № 1530-IX від 03.06.2021, де у тексті присутня фраза «внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.» Договір №1 про постачання електричної енергії споживачу, укладений 02.01.2021 року між позивачем та ТОВ «Променерго Дніпро». Тобто, до даних договорів застосовувалась попередня редакцію цієї статті де відповідна фраза відсутня.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону, замовник через авторизований електронний майданчик самостійно та безоплатно оприлюднює в ЕСЗ повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю та зміни до договору у випадках, передбачених ч. 5 ст. 41 Закону - протягом трьох робочих днів із дня внесення змін. Аналогічні вимоги містить ч. 7 ст. 41 Закону.
Відповідно до частини 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Частиною 7 статті 41 Закону зазначено наступне: «У разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, передбачених частиною п'ятою цієї статті, замовник обов'язково оприлюднює повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю».
Частиною 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Отже, замовникам слід керуватися приписами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, з урахуванням вимог, передбаченими Законом України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до частини 1 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга статті 180 ГК України).
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відтак, істотні умови договору, у розумінні статті 638 Цивільного кодексу України, це умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилами частини третьої статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору, сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено випадки, за наявності яких можлива зміна істотних умов договору про закупівлю.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;
3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/ або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті (дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку».
Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2023 року в справі №160/7811/22, з посиланням на постанову Верховного Суду від 20 квітня 2023 року у справі №160/13903/21, констатував, що аналіз положень частин четвертої, п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» дає підстави для висновку, що встановлені частиною четвертою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» заборони щодо зміни умов договору стосуються заборони на зміну істотних умов договору порівняно зі змістом тендерної документації, і така заборона не стосується формального викладення певних положень договору в редакції, відмінній від проекту договору, якщо при цьому не змінюються істотні умови договору, і норми цієї статті не містять заборони на уточнення редакції певних положень проекту договору, які не є істотними умовами договору у розмінні статті 638 Цивільного кодексу України.
Законом України «Про публічні закупівлі» вимагається, щоб умови договору про закупівлю не відрізнялися від змісту тендерної пропозиції, і його істотні умови не змінювалися після підписання (за винятками, передбаченими у тій же частині п'ятій статті 41). У цьому зв'язку важливо розуміти, що умови договору про закупівлю не повинні саме сутнісно, змістовно виходити за рамки тендерної пропозиції (за винятком тих випадків, які передбачає Закон України «Про публічні закупівлі») (постанова Верховного Суду від 29 червня 2023 року у справі №120/3872/22.).
Разом із цим, у постанові від 04 травня 2022 року в справі №160/6513/21 Верховний Суд зауважив, що несуттєві відмінності умов договору про закупівлю від його проєкту, які за своїм наповненням не визначають нових договірних зобов'язань, не звужують чи, навпаки, не розширюють договірних зобов'язань сторін, які витікають із тендерних пропозицій і тендерної документації, й не суперечать останнім, не можуть мати наслідком нікчемність договору про закупівлю.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2023 року у справі №160/13903/21, від 05 вересня 2024 року справа № 200/9815/21.
Отже, Законом України «Про публічні закупівлі» вимагається, щоб умови договору про закупівлю не відрізнялися від змісту тендерної пропозиції, і його істотні умови не змінювалися після підписання (за винятками, передбаченими у тій же частині п'ятій статті 41). У цьому зв'язку важливо розуміти, що умови договору про закупівлю не повинні саме сутнісно, змістовно виходити за рамки тендерної пропозиції (за винятком тих випадків, які передбачає Закон України «Про публічні закупівлі»).
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 5 травня 2022 року у справі №160/6513/21, від 29 червня 2023 року у справі № 120/3872/22, від 9 листопада 2023 року у справі № 160/7811/22.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, частини 2 статті 180 ГК України істотними умовами договору є усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 655 ЦК України, істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет і ціна.
Змістом договору та тендерною документацією не визначено жодних інших умов договору істотними.
Ревізією зроблено висновок, що внаслідок укладання додаткових угод до договорів №1 від 02.01.2021 та №198 від 22.10.2021 була збільшена ціна за одиницю товару на суму, яка перевищує 10%, чим було завищено вартість електричної енергії і підприємству завдано збитків на загальну суму 470 002,40 грн., що на переконання відповідача свідчить про порушення п.2 ч.5 ст.41 Закону України Про публічні закупівлі. (в редакції Закону № 1530-IX від 03.06.2021).
Вказаною нормою передбачено можливість збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю.
Отже, Законом встановлена періодичність збільшення ціни за одиницю товару до 10% - не частіше, ніж один раз на 90 днів, тобто вказана межа (10%) стосується одноразового збільшення ціни за одиницю товару до 10%, а не взагалі за весь час дії договору - до 10%.
За приписами частин 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами, як зокрема, висновками експертів.
За висновком судового експерта №362 за результатом проведення судової економічної експертизи від 01.07.2025 на питання: чи відповідають зміни ціни до договору №1 від 02.01.2021, які відбулись у лютому-вересні 2021 за електричну енергію, поставлену ТОВ «Променерго Дніпро» у лютому-вересні 2021 року за цим договором Покровському міському комунальному підприємству «ДОБРОБУТ» - приписам Закону України «Про публічні закупівлі»?, у наданих рахунках на сплату електричної енергії за договором №1 від 02.01.2021 ціна за 1 кВт*год. електричної енергії коливалася від 2,375 (без ПДВ)/2,85 (з ПДВ) (на момент укладання договору) до збільшеної до 3,30833 грн.
За даними досліджуваних документів (додаткових угод, рахунків, актів приймання-передачі електричної енергії, таблиця №2) відбулось збільшення ціни, проте у порівняні з ціною, затвердженою договором, за розрахунком експерта, коливалося в межах 10% від ціни договору, яка діяла на момент внесення змін додатковими угодами.
Зміни ціни договору №1 від 02.01.2021 відповідають вимогам п. 5 щодо строків зміни ціни у ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» - в межах 10% у порівнянні із цінами, викладеними, у нових редакціях, специфікацій до договору (додатки №3 договору), законом обмежень щодо строків зміни ціни у випадку закупівлі електричної енергії не встановлено, крім того, закон не містить алгоритму розрахунку збільшення ціни договору.
На вирішення експерта позивачем було поставлено питання: чи відповідають зміни ціни до договору №198 від 22.10.2021, які відбулись у листопаді-грудні 2021 за електричну енергію, поставлену ТОВ «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ» у листопаді-грудні 2021 року за цим договором Покровському міському комунальному підприємству «ДОБРОБУТ» - приписам Закону України «Про публічні закупівлі»?
За висновком експерта, у наданих рахунках на оплату електричної енергії за договором №198 від 22.10.2021 ціна за 1 кВт*год. електричної енергії коливалася від 2,966642 (без ПДВ)/3,55997 (з ПДВ) (на момент укладання договору) до збільшеної до 3,8561/4,62732 (з ПДВ) грн. (таблиця №9).
Збільшення ціни у порівняні з ціною, затвердженою договором, за розрахунком експерта, коливалося в межах 10% від ціни договору, яка діяла на момент внесення змін додатковими угодами. Таким чином, зміни ціни договору №198 від 30.11.2021 у порівняні із цінами, викладеними у нових редакціях специфікацій до договору коливаються в межах 10%, що відповідає вимогам п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Також колегія суддів зазначає, що зміни, викладені додатковими угодами змінили умови договору, які не визначені як істотні умови за договором відповідно Закону України «Про публічні закупівлі».
Стосовно відшкодування шкоди по стягненню дебіторської заборгованості.
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується тільки судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Отже, для визначення чи порушено строк позовної давності; відповідач повинен був заявити клопотання про застосування такого строку.
Період проведення планової ревізії з 01.01.2021 року по 31.12.2024 року.
З 12 березня 2020 р. строк позовної давності було подовжено у зв'язку з встановленням карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, потім за початком введення військового стану.
Крім того, перевірка проводилась тільки відносно правильності списання відносно строків. Перевірки відносно «дійсності» та «реальності» зобов'язань не проводилась.
З приводу вимоги в частині вжиття заходів щодо відшкодування шкоди (збитків) на суму 475 422,60 грн, з винної особи відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України, 1166 Цивільного кодексу України, суд виходить з наступного.
Статтею 134 КЗпП України передбачені виключний перелік випадків, коли працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
Акт перевірки не містить жодної підстави, наведеної у ст. 134 КЗпП України для притягнення працівників позивача до матеріальної відповідальності.
Суд також не погоджується з твердженням відповідача щодо зайвого нарахування та перерахування єдиного соціального внеску в сумі 177 202,02 грн. за невикористані відпустки звільненим працівникам, з порушенням термінів.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом Закон про ЄСВ) .
Розділом II ст.4 п. 1 Закону №2464-VI визначено, що платниками податку єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги)відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 2 ст.6 Розділ II Закону Про ЄСВ).
Згідно з п. 1 ст.7 Розділу III Закону Про ЄСВ для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону.- на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Розділом III ст.7 п. 7 Закону Про ЄСВ передбачено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистки заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 27.01.2004 року за № 114/8713 (Інструкція № 5).
Відповідно до п. 5 ст.8 Розділу III Закону Про ЄСВ єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно п. 2 ст.9 Розділу III Закону Про ЄСВ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до п. 8 ст.9 Розділу III Закону Про ЄСВ платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
За п. 12 ст.9 Розділу III Закону Про ЄСВ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом Про ЄСВ є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (п. 16 ст.25 Розділу V Закону Про ЄСВ). Таким чином, суми грошових компенсацій у разі невикористання, зокрема, щорічних (основної та додаткових) відпусток у розмірах, передбачених законодавством, відповідно до пункту 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати від 13.01.2004 № 5 є оплатою праці звільнених працівників та є базою нарахування єдиного внеску та нарахування єдиного внеску в сумі 177 202,02 грн. є правомірним.
Тому вимога про забезпечення відшкодування зайво перерахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 177 202,02 грн. відповідно до ч. 13 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 №6 є незаконною, що свідчить про наявність підстав для її скасування.
Суд також приймає до уваги висновок експерта з цього питання, який вказав, що виходячи із даних, наведених в додатку №4 до акту перевірки Східного офісу Державної аудиторської служби України №040417-20/37 від 07.04.2025 планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Покровського міського комунального підприємства «Добробут» за період з 01.01.2021 по 31.12.2024 (який містить конкретне визначення сум компенсацій та внеску), та з якого витікає, що встановлені порушення щодо термінів виплати заробітної плати співробітнику при звільненні, висновок щодо зайвого нарахування та перерахування єдиного соціального внеску на суми, нарахованої компенсації звільненим працівникам не містить законодавчого підтвердження, та відповідно - опису порушень при складанні щомісячної звітності за нарахованими внесками до Пенсійного фонду. Наведена норма ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить такого обмеження, на підставі якого зроблений висновок, щодо зайвого нарахування єдиного соціального внеску ПКМП «Добробут» за 2021-2024 роки.
Таким чином, законодавчо визначено, що базою для нарахування ЄСВ є основна і додаткова заробітні (до якої включаються компенсаційні виплати, пов'язані із звільненням працівника) плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких включаються суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток, а платниками, для яких обов'язковим є нарахування та сплата єдиного соціального внеску підприємства, незалежно від форми власності та виду діяльності, без обмежень щодо наявності трудових відносин з працівниками на момент виплати.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 в адміністративній справі №160/14209/25 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 в адміністративній справі №160/14209/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко