Справа № 420/7744/26
13 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 20 березня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі-відповідач) в якому позивачка просить:
- визнати протиправною відмову оформленою листом від 21.01.2026 №1175-13765/K-05/8-2100/26 Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у поновленні, нарахуванні та виплаті пенсії по втраті годувальника за період з квітня 2022 по листопад 2022 року включно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити, нарахувати ОСОБА_1 , та здійснити виплату пенсії по втраті годувальника за період з квітня 2022 по листопад 2022 рік;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на мою, ОСОБА_1 , користь судовий збір в розмірі 1331,20 грн.
Позиція позивачки обґрунтовується наступним
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію по втраті годувальника на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ.
Позивачка вказує, що після повернення з тимчасово окупованої території та отримання статусу ВПО у грудні 2025 року, позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про поновлення виплат та видачу довідки про нараховану пенсію.
ГУ ПФУ в Херсонській області поновив виплату пенсії лише з 04.12.2022 року, відмовивши у виплаті заборгованості за період з квітня 2022 року по листопад 2022 року (період окупації). Підставою для відмови ПФУ зазначив відсутність звернення у трирічний строк з вини пенсіонера згідно зі ст. 55 Закону №2262-XII.
Не погоджуючись із тим, що неотримання пенсії під час окупації та бойових дій трактується як її «власна вина», позивачка звернулася за судовим захистом для відновлення своїх прав на заборговані виплати.
Позиція відповідача обґрунтовується наступним
Головне управління ПФУ в Херсонській області вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки діяло виключно в межах повноважень та згідно зі ст. 55 Закону №2262, яка обмежує виплату пенсії за минулий час трирічним строком до дня звернення.
Оскільки позивачка звернулася із заявою лише 05.12.2025 року, орган правомірне поновив виплати з грудня 2022 року, а нарахування за період з квітня по листопад 2022 року (що виходить за межі трьох років) вважає таким, що суперечить закону та положенням ст. 257 ЦК України про загальну позовну давність.
Крім того, відповідач наголошує на недобросовісному користуванні позивачкою своїми правами, оскільки чинне законодавство, зокрема, Постанова КМУ №162, надавало можливість віддаленого звернення через вебпортал ПФУ або додаток «Дія» навіть під час перебування на окупованій території. На думку відповідача, позивачка мала реальну змогу звернутися за поновленням виплат набагато раніше, а її тривала бездіяльність та пропуск строків звернення без поважних причин є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Заявою від 06 квітня 2026 року позивачкою усунуто недоліки та ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.
20 квітня 2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області надійшов відзив з додатками за (вхід. №ЕС/42329/26).
Станом на 13 травня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивачки та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію по втраті годувальника, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ.
Згідно з даними витягу зі списків громадян України, які повернулися на територію України від 17 листопада 2025 року, ОСОБА_1 прибула в Україну, скориставшись гуманітарним коридором через пункт пропуску «Мокрани» (РБ) - «Доманове» (Україна).(а.с.6).
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04 грудня 2025 року №6523-5003901551, позивачку взято на облік як внутрішньо переміщену особу з 04.12.2025 року. Її фактичне місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с.5).
23 грудня 2025 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Херсонській області з проханням, поновити та нарахувати виплату пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ.
Листом від 21 січня 2026 року відповідачем повідомлено позивачці про поновлення виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника та підтверджено нарахування заборгованості за період з 04.12.2022 року по 31.12.2025 року у загальній сумі 254 142,35 грн, з яких частина (76 845,12 грн) вже виплачена у грудні 2025 року, а залишок у розмірі 177 297,23 грн буде виплачуватися поступово щомісячними рівними частинами разом із поточною пенсією, відповідно до обмежень статті 55 Закону №2262-XII.(а.с.7).
Не погоджуючись із застосуванням відповідачем строків нарахуванні та виплаті пенсії по втраті годувальника за період з квітня 2022 по листопад 2022 року включно, позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Джерела права та висновки суду
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (далі - Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 15.07.2025, №793/2025 від 20.10.2025, №40/2026 від 12.01.2026 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.
Згідно з абзацом 1 преамбули Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-ХІІ) цим Законом визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Абзацом 3 преамбули Закону №2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з чч.1, 3 ст.1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ст. 1 Конвенції, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до ст.3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відтак, конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Європейська соціальна хартія, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.,Так, ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
За визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Керуючись ст. 2 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Частини 1 та 2 ст. 4 Закону № 1706-VII встановлюють, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Як не заперечується учасниками справи, згідно з даними витягу від 17 листопада 2025 року, позивачка прибула в Україну, скориставшись гуманітарним коридором через пункт пропуску «Мокрани» (РБ) - «Доманове» (Україна) та відповідно до довідки від 04 грудня 2025 року №6523-5003901551 взято на облік як внутрішньо переміщену особу, зазначене фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с.5).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно ст. 5 Закону № 1058-IV він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
На виконання ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені у ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, а саме: виплата пенсії припиняється, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
За приписами ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Як підтверджено матеріалами справи, листом від 21 січня 2026 року №1175-13765/K-05/8-2100/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повідомило позивачку про поновлення виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника та підтвердило нарахування заборгованості за період з 04.12.2022 по 31.12.2025 у загальній сумі 254 142,35 грн. При цьому відповідач зазначив, що частина коштів (76 845,12 грн) була виплачена у грудні 2025 року, а залишок у розмірі 177 297,23 грн буде виплачуватися поступово щомісячними рівними частинами, посилаючись на обмеження, встановлені ст. 55 Закону №2262-XII.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини справи, зокрема підтверджений факт перебування позивачки на тимчасово окупованій території у м. Олешки та відсутність її вини у неотриманні пенсійних виплат, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушених прав належним та достатнім способом буде визнання протиправною відмову відповідача у поновленні, нарахуванні та виплаті пенсії за період з квітня 2022 року по листопад 2022 року включно. Суд наголошує, що оскільки виплата пенсії була припинена з незалежних від пенсіонера причин (обставин непереборної сили), обмеження щодо поступової виплати, передбачені частиною 1 статті 55 Закону №2262-XII, до цих правовідносин не застосовуються.
Відтак, суд вважає, що належним способом захисту прав позивачки є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити нарахування та виплату позивачці пенсії у зв'язку з втратою годувальника за період з квітня 2022 року по листопад 2022 року включно саме на підставі частини 2 статті 55 Закону №2262-XII, що передбачає виплату за весь минулий час без обмеження будь-яким строком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії, та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати в сумі 1331 грн. 20 коп., підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, оформлену листом від 21.01.2026 №1175-13765/K-05/8-2100/26, у поновленні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника за період з 01 квітня 2022 року по 30 листопада 2022 року включно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити нарахування та здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника за період з 01 квітня 2022 року по 30 листопада 2022 року включно, без обмеження будь-яким строком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. Валентини Крицак, 6, м. Херсон, 73036, код ЄДРПОУ 21295057).
Суддя С.О. Cтефанов