13 травня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/5189/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Притули К.М., розглянувши в м. Кропивницькому в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13.11.2018 №Ф-100165-53 у сумі 15 819,54 грн; від 13.08.2019 №Ф-100165-53 у сумі 7965,54 грн; від 05.02.2021 №Ф-100165-53 у сумі 14003,66 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що вказані вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними, оскільки він хоч з 28.01.2008 і був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, але доходів не отримував. Також вказав, що фактично припинивши будь-яку діяльність як ФОП, він із січня 2015 року до початку травня 2022 перебував у Латвійській Респуліці де офіційно працював по трудовим договорам, зокрема і період 2017-2020 роки.
Таким чином, позивач вважає, що у відповідача не було правових підстав для нарахування єдиного соціального внеску та винесення оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), оскільки у період з 2017 по 2020 включно він не здійснював підприємницької діяльності, а фактично працював на території Латвійської Респуліки.
З огляду на вищевикладене, позивач просила суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді від 29.07.2027 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
Відповідач у відзиві на позов вимоги позивач заперечив. В обґрунтування своєї позиції вказав, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464) для платників, зокрема, фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Зазначив, що Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (п. 12 ст. 9 Закону № 2464). В інтегрованій картці платника ОСОБА_1 згідно законодавства автоматично нараховано єдиний внесок за 2017 рік - 8448,00 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн, 2019 рік - 11016,72 грн, 2020 рік - 8495,30 гривень.
Вважає, що зважаючи на факт перебування ОСОБА_1 на обліку в ГУ ДПС у Кіровоградській області як фізичної особи-підприємця та несплату ЄСВ, відповідачем правомірно винесено та направлено податкові вимоги за період з 2017-2020 роки. З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив позивач підтвердив свої доводи, зазначені у позовній заяві та просив задовольнити позовні вимоги.
Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 28.01.2008 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, а 29.06.2023 припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням.
22 січня 2018 року та 15 березня 2019 року позивачем були укладені трудові договори з ТОВ «Kreiss» (Латвійська Республіка).
13.11.2018, 13.08.2019, 05.02.2021 ГУ ДПС у Кіровоградській області винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки), відповідно до яких, станом на 15.08.2025 року заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску ОСОБА_1 складає 37 788,74 грн.
Державна реєстрація фізичних осіб - підприємців регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003р. №755-ІV, із змінами та доповненнями (далі - Закон №755).
Державна реєстрація проводиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР).
Згідно з положеннями Закону України від 08.07.2010 року №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон 2464-VI), для фізичних осіб-підприємців обов'язки платників єдиного внеску виникають з дня їх державної реєстрації підприємцями та припиняються з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону № 755).
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника ЄСВ, в частині діяльності, здійснюваної нею як фізичною особою - підприємцем (ч. 4 ст. 6 Закону №2464-VI).
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників; зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей.
У осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону №2464).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VІ, Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція №449), Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року №435 (далі Порядок №435).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з абзацем 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 р.) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Частиною 8 ст. 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пункті 1статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Відповідно до п. 5 розділу VI Інструкції, протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності):
вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред'являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);
надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);
надсилає її в порядку, встановленому Законом, до органу Казначейства - відповідно до частини другої статті 6 Закону України Про виконавче провадження, якщо платник єдиного внеску є бюджетною установою, державним органом, одержувачем бюджетних коштів, а також підприємством, установою або організацією, рахунки якої відкриті в Казначействі.
Якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки) (пункт 7 розділу VI Інструкції).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
При цьому, відповідно до ч.16 ст.25 Закону 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Суд зазначає, що позивач, як платник єдиного внеску зобов'язаний був своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, проте оскільки своєчасно цього не зробив, у відповідача виникло право на прийняття вимог про сплату боргу.
Суд не приймає доводи позивача про відсутність обов'язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування зважаючи на факт його постійного проживання з 2015 року на території Латвійської Республіки, офіційного працевлаштування за трудовим договором та сплати роботодавцем на території Латвійської Республіки відповідних податків, оскільки в спірному випадку факт проживання та працевлаштування позивача в Латвійській Республіці не впливає на його статус як фізичної особи-підприємця і обов'язок як платника єдиного соціального внеску за діючим законодавством України. При цьому, також слід враховувати, що роботодавці в Латвійській Республіці не є роботодавцями в розумінні Закону № 2464-VI, відповідно, позивач не вважається застрахованою особою, за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Частина 5 статті 9 Закону № 2464-VI встановлює, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Наведені норми в сукупності з іншими нормами ст. 9 та ст. 10 Закону № 2464-VI передбачають для певного кола осіб, в тому числі осіб, які працюють або постійно проживають за межами України, можливість добровільної сплати єдиного внеску на підставі договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як вбачається з матеріалів справи, такий договір позивачем в установленому ст.10 Закону № 2464-VI порядку не укладався.
Також матеріалами справи не підтверджено реалізацію права позивача на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно ч. 9 ст. 10 вказаного Закону, а саме: відповідно до договорів про добровільну участь, укладених центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з такими підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними).
Посилання позивача на Договір між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення (Договір ратифіковано Законом №525-ХІV (525-14) від 19.03.1999) та Конвенцію між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (Конвенцію ратифіковано Законом №331/96-ВР від 12.07.1996), суд вважає помилковим, оскільки вказаний вище Договір регулює саме соціальне забезпечення осіб, а також членів їхніх сімей, на яких поширювалось або поширюється законодавство України чи Латвійської Республіки в галузі соціального забезпечення та не регулює питання сплати податків, а Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративного підрозділу, або місцевої влади, незалежно від способу їх стягнення.
Відповідно до п. 2-4 ст.2 Конвенції, податками на доход і на майно вважаються всі податки, що справляються від загальної суми доходу та від загальної суми майна або з окремих їх елементів, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна і податки, що справляються з доходів від приросту вартості майна.
Існуючими податками, на які поширюється Конвенція, зокрема, є: а) в Україні: (і) податок на прибуток підприємств; (іі) прибутковий податок з громадян; надалі «український податок»); b) у Латвії: (і) податок на доход підприємств; (іі) податок на доход фізичних осіб; (ііі) податок на майно; (надалі «латвійський податок»).
Ця Конвенція застосовується також до будь-яких ідентичних або подібних по суті податків, які стягуються однією з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість існуючих податків. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни, що відбудуться в їх законодавствах щодо оподаткування.
Виходячи з правової суті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цей внесок не є предметом регулювання наведеної вище Конвенції.
Крім того, суд наголошує наступне.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Тож, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом, позивач сплату єдиного внеску за визначений контролюючим органом період не здійснював, доказів протилежного до суду не надав, а відповідач правомірно сформував та направив спірні вимоги рекомендованими листами з повідомленнями про вручення.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-100165-53 у сумі 15 819,54 грн; від 13.08.2019 №Ф-100165-53 у сумі 7965,54 грн; від 05.02.2021 №Ф-100165-53 у сумі 14003,66 грн сформовані ГУ ДПС у Кіровоградській області на підставі та у межах наданих йому повноважень, за наявності підстав для їх прийняття, а тому є правомірними та не підлягають скасуванню, оскільки податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підстави для розподілу судових витрати згідно статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА