Справа № 703/2051/26
2/703/1770/26
07 травня 2026 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Волосовського В.В.,
за участю секретаря судового засідання Похітон Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України про стягнення невиплаченої заробітної плати та невиплаченої компенсації за невикористані відпустки,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з вищевказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ДП «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України невиплачену при звільненні заробітну плату та компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 16479 гривень 16 копійок.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона перебувала у трудових відносинах з ДП «Комбінат Дніпро» Державного агентства з управління резервами України, працювала на посаді комірник службовець на складі.
Наказом від 16 січня 2026 року №06-к її звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, за угодою сторін.
Станом на день звільнення їй було нараховано до виплати 19401 грн. 03 коп., а саме: компенсація відпустки (основна відпустка) - 2005 грн. 86 коп., компенсація відпустки (додаткова відпустка) - 10697 грн. 92 коп., борг підприємства на початок місяці - 6697 грн. 25 коп. З вказаної суми утримано та сплачено до бюджету ПДФО - 2286 грн. 68 коп. та військовий збір - 635 грн. 19 коп. Таким чином, після вирахування податків відповідачу належало до виплати сума в розмірі 16479 грн. 16 коп.
З урахуванням викладеного, просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку при звільненні.
Ухвалою суду від 13 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу - для надання відповіді на відзив.
Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.
Сторони в судове засідання не з'явились.
Позивач в судове засідання не з'явилася, однак звернулася до суду із заявою про підтримання позовних вимог та розгляд справи у її відсутність.
Представник відповідача в судове засідання також не з'явився, однак 23 квітня 2026 року звернувся до суду із заявою, в якій просив справу розглянути без участі уповноваженого представника відповідача, окрім того у поданому клопотанні вказав, що позов визнає повністю.
У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України - у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Вивчивши матеріали справи, надані докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «Комбінат Дніпро» Державного агентства з управління резервами України.
Наказом ДП «Комбінат Дніпро» Державного агентства з управління резервами України від 16 січня 2026 року №06-к ОСОБА_1 службовця на складі комірника звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, за угодою сторін. Зазначене підтверджується записом трудової книжки.
За змістом вказаного наказу, що винесений на підставі заяви ОСОБА_1 від 16 січня 2026 року, наказано, серед іншого, виплатити ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а саме:
- за період роботи із 01.10.2023 по 02.10.2024 - 5 календарних днів основної щорічної відпустки та 3 календарні дні додаткової щорічної відпустки за ненормований робочий день та особливий характер праці;
- за період роботи із 03.10.2024 по 02.10.2025 - 22 календарних днів основної щорічної відпустки та 3 календарні дні додаткової щорічної відпустки за ненормований робочий день та особливий характер праці;
- за період роботи з 03.10.2025 по день звільнення - 1 календарний день основної щорічної відпустки.
Згідно із повідомленням про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням 16 січня 2026 року нараховано 19401 грн. 03 коп., а саме: компенсація відпустки (основна відпустка) - 2005 грн. 86 коп., компенсація відпустки (додаткова відпустка) - 10697 грн. 92 коп. Окрім того, борг підприємства на початок місяці становить 6697 грн. 25 коп. З вказаної суми утримано та сплачено до бюджету ПДФО - 2286 грн. 68 коп. та військовий збір - 635 грн. 19 коп. Таким чином, після вирахування податків відповідачу належить до виплати сума в розмірі 16479 грн. 16 коп.
Виплата вказаних сум підприємством не здійснена, їх розмір відповідачем визнається та підтверджується матеріалами справи.
Вказані обставини не заперечуються сторонами, так само як і та обставина, що суми відповідних нарахувань визначені із урахуванням сум податків та зборів, що фактично були роботодавцем утримані та перераховані за відповідним цільовим призначенням.
Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати (ст. 116 КЗпП України).
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки (частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки»).
За обставинами даної справи не вбачається будь-яких виплат на користь ОСОБА_1 у зв'язку із її звільненням починаючи із 16 січня 2026 року.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону №108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У статті 12 Закону №108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону №108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону №108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108/95-ВР.
Законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов'язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).
За вказаних обставин, за відсутності заперечень відповідача, суму заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у загальному розмірі 16479 грн.16 коп. належить стягнути із ДП «Комбінат «Дніпро» ДАУР на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З матеріалів справи не вбачається існування будь-яких обставин, які б спростовували добровільність визнання відповідачем позову чи перешкоджали йому вчинити відповідний правочин іншим чином, представник відповідача не обмежений у відповідному праві з огляду на зміст довіреності та установчих документів, що надані суду на підтвердження його повноважень.
Вказане визнання не суперечить закону та не порушує прав інших осіб, відтак позов слід задовольнити.
Відповідно ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються - у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно приписів п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до вимог ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
Відтак, враховуючи, що позивач при зверненні до суду з даною позовною заявою, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», була звільнена від сплати судового збору, та приймаючи до уваги, що її позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне, з урахуванням вимог ч.1, ч.6 ст.141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1331 гривень 20 копійок.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне дане рішення в межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.
На підставі викладеного та керуючись ст. 1, 2, 76, 81, 82, 89, 206, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України про стягнення невиплаченої заробітної плати та невиплаченої компенсації за невикористані відпустки - задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Комбінат Дніпро» Державного агентства з управління резервами України на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку при звільненні у загальному розмірі 16479 (шістнадцять тисяч чотириста сімдесят дев'ять) гривень 16 (шістнадцять) копійок, без утримання із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
Стягнути з Державного підприємства «Комбінат Дніпро» Державного агентства з управління резервами України у дохід держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одну) грн. 20 (двадцять) коп., який зарахувати на рахунок: UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві 22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України, код банку отримувача: 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Рішення суду в частині стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 12 травня 2026 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Державне підприємство «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України, місцезнаходження м. Сміла Черкаського району Черкаської області, вул. Івана Франка, 18, код ЄДРПОУ 14373242.
Головуючий: В. В. Волосовський