11 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 913/477/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Студенця В. І.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду Луганської області від 31.10.2025
(суддя Голенко І. П.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2026
(головуюча - Гребенюк Н. В., судді - Слободін М. М., Шутенко І. А.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Комунального некомерційного підприємства "Старобільська багатопрофільна лікарня" Старобільської міської ради Луганської області
про стягнення 270 262,01 грн,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Старобільська багатопрофільна лікарня" Старобільської міської ради Луганської області (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 11-1086/21-Б0-Т від 09.11.2021 у сумі 270 262,01 грн, з яких: 172 985,94 грн - основний борг за лютий 2022 року, 36 540, 32 грн - пеня, 12 771,36 грн - 3% річних, 47 964,39 грн - інфляційні втрати.
2. Позов обґрунтовано порушенням відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого природного газу.
3. 31.10.2025 Господарський суд Луганської області ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2026, яким позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 167 240,38 грн, пеню в сумі 35 326,67 грн, 3% річних у сумі 12 347,17 грн, інфляційні втрати в сумі 46 371,30 грн, судовий збір у сумі 3 135,42 грн; у задоволенні решти вимог відмовлено.
4. Суд виходив з того, що оскільки природний газ був переданий та отриманий споживачем у спірний період, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону та не залежить від факту надсилання (або не надсилання) позивачем акту приймання-передачі природного газу; позивач правомірно визначив обсяг спожитого відповідачем природного газу у спірний період відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС. За поставлений природний газ у лютому 2022 року відповідач не розрахувався.
Натомість суд першої інстанції встановив, що місцезнаходженням відповідача згідно з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: Луганська область, м. Старобільськ, вул. Монастирська, буд. 67. Територія Старобільської міської територіальної громади є тимчасово окупованою з 28.02.2022 відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Суд першої інстанцій дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивач з 28.02.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу. Тому обсяг природного газу 347, 08 куб.м на суму 5 745,56 грн, поставлений відповідачу 28.02.2022, позивачем заявлено до стягнення безпідставно. Враховуючи встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку, про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу за лютий 2022 року у сумі 167 240,38 грн, а у задоволенні решти вимоги в сумі 5 745,56 грн - відмовив. Перевіривши розрахунок пені, з урахуванням часткового задоволення позовної вимоги з основного боргу, місцевий господарський суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягають 35 326,67 грн, у задоволенні решти вимоги в сумі 1 213,65 грн - відмовив. Також, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням часткового задоволення позовної вимоги з основного боргу, суд першої інстанції встановив, що до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у сумі 12 347,17 грн та інфляційні втрати в сумі 46 371,30 грн, у задоволенні решти вимог про стягнення 3% річних у сумі 424,19 грн та інфляційних втрат у сумі 1593,09 грн - відмовив.
5. 21.04.2026 позивач надіслав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 5 745,56 грн, пені у розмірі 1 213,65 грн, 3% річних у розмірі 424,19 грн, інфляційних втрат в розмірі 1 593,09 грн, і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову повністю.
6. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
7. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
8. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
9. Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028, 00 грн.
10. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
11. Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).
12. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
13. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
14. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
15. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
16. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо правомірності постачання енергоресурсів на тимчасово окуповані території України (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України). Скаржник вважає, що станом на теперішній час відсутня усталена правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли у зв'язку з тимчасовою окупацією окремих територій України після 24.02.2022. На думку позивача, відкриття касаційного провадження у цій справі впливатиме на вирішення широкої маси спорів, створюючи відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. В якості підстави касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень у справі скаржник посилається на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України.
17. Скаржник також зазначає, що справа має виняткове значення для нього, а також для суб'єктів енергетичного сектору у контексті загальнонаціонального ринку значення цієї справи є винятковим, оскільки рішення касаційного суду безпосередньо впливатиме на формування ринку природного газу та виконання спеціальних обов'язків постачальників (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України). Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді у господарських судах різних інстанцій перебувають близько 200 справ за позовами підприємств Групи Нафтогаз про стягнення заборгованості за природний газ на загальну суму стягнення більше 700 млн грн, провадження у яких було зупинено до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23.
18. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
19. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
20. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
21. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
22. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
23. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, при цьому, сама по собі незгода сторони з оцінкою судом конкретних обставин справи не може бути підставою для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
24. При цьому, посилання скаржника у касаційній скарзі на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.
25. Суд зазначає, що сама по собі наявність певної кількості справ у судах або посилання на відсутність висновку Верховного Суду, чи посилання на наявність підстав для відступу від наявних висновків Верховного Суду не є автоматичним підтвердженням фундаментальності питання права, крім того, скаржник не довів, що ця справа містить складні теоретичні питання, вирішення яких виходить за межі конкретного спору та потребує встановлення нових концептуальних підходів до тлумачення норм матеріального права.
26. Наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.
27. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
28. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
29. За оцінкою Суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, а також підтверджуючих документів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.
30. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
31. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
32. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
33. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
34. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 270 262,01 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
35. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 293 ГПК України).
36. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 913/477/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Луганської області від 31.10.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
В. Студенець