11 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/12950/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Студенця В. І.,
розглянув касаційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська організація інвалідів "Українське товариство сліпих"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024
(суддя Марченко О. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026
(головуюча - Корсак В. А., судді: Алданова С. О., Буравльов С. І.)
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Громадської організації "Всеукраїнська організація інвалідів "Українське товариство сліпих"
про стягнення 375 869,42 грн,
1. 18.10.2024 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Всеукраїнська організація інвалідів "Українське товариство сліпих" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 375 869,42 грн.
2. Позов мотивовано тим, що відповідач, порушуючи умови договору, не вносив плату за отриману теплову енергію у гарячій воді в період з листопада 2021 року по квітень 2023 року, тому утворилася заборгованість у сумі 212 286,33 грн.
3. 19.12.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026, яким позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача 212 286,33 грн основної заборгованості та 3 184,29 грн судового збору.
4. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач належним чином виконав умови договору щодо постачання відповідачу теплової енергії, а відповідач отриману енергію не оплатив, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 212 286,33 грн основної заборгованості є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, суд встановив, що позивач при розрахунку наведених сум не врахував коригування вартості спожитої відповідачем теплової енергії, не зазначив дати здійснених відповідачем часткових оплат, а оскільки в матеріалах справи відсутні виписки з рахунку позивача, які можуть підтвердити такі дати, тому встановити правильним розрахунок позивача не вбачається за можливе, відповідно у стягненні з відповідача 16 098,50 грн пені, 16 245,92 грн 3% річних та 131 238,68 грн втрат від інфляції суд відмовив.
5. 20.04.2026 відповідач подав до Верховного Суду з використанням підсистеми "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник також просить зупинити виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
6. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
7. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
8. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
9. Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.
10. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
11. Предметом позову у цій справі є стягнення 375 869,42 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000, 00 грн) станом на час звернення з позовною заявою. При цьому, оспорюваною сумою є 212 286,33 грн.
12. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
13. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
14. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
15. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
16. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки питання правомірності нарахувань за теплову енергію після документально підтвердженого відключення споживача від мереж на підставі лише односторонніх актів коригування має системний характер (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, який є всеукраїнською неприбутковою організацією, що забезпечує реабілітацію осіб з інвалідністю по зору, а стягнення необґрунтованої заборгованості безпосередньо впливає на можливість виконання статутних завдань щодо захисту вразливих верств населення (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
17. Верховний Суд вивчив доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
18. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
19. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
20. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
21. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
22. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
23. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різні правові позиції при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
24. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми.
25. Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
26. Стосовно "виняткового значення" справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
27. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
28. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
29. Доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, при цьому, сама по собі незгода сторони з оцінкою судом конкретних обставин справи не може бути підставою для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника.
30. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
31. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
32. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
33. Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
34. Відповідно до статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезна-ходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
35. Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
36. На підставі наведеного, надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
37. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
38. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
39. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/12950/24 за касаційною скаргою Громадської організації "Всеукраїнська організація інвалідів "Українське товариство сліпих" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
В. Студенець