11 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 906/589/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Студенця В. І.,
розглянув матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Жерм"
на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025
(суддя Сікорська Н. А.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026
(головуюча - Романюк Ю. Г., судді - Миханюк М. В., Саврій В. А.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНЛ Логістик"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жерм"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 420 274, 20 грн.
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНЛ Логістик" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Жерм" 420 274,20 грн майнової шкоди.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.11.2023 сталася ДТП за участю транспортних засобів відповідача та позивача, внаслідок якої пошкоджено транспортні засоби позивача та стався витік дизельного палива обсягом 13 куб. м; вину водія відповідача встановлено постановою суду від 20.02.2024. Позивач зазначає, що обов'язок відшкодування шкоди покладається на роботодавця, та вказує про понесені витрати на відновлення, частина з яких відшкодовано страховиками, у зв'язку з чим просить стягнути невідшкодовану різницю 252 274,20 грн, а також втрачений прибуток унаслідок простою техніки.
3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026, позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 252 274, 20 грн відшкодування за ремонтно-відновлювальні роботи та 3 027, 29 грн судового збору; в решті позову відмовлено.
4. Суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню лише в частині відшкодування за ремонтно-відновлювальні роботи, водночас у задоволенні позову щодо стягнення упущеної вигоди суд відмовив, оскільки надані докази її наявності та розміру є недостатніми для обґрунтування вимог позивача.
5. 07.04.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Жерм" звернулося через електронну пошту до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026.
6. 15.04.2026 Верховний Суд постановив ухвалу, якою повернув касаційну скаргу з огляду на те, що вона надіслана до Верховного Суду не у спосіб, передбачений Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).
7. 16.04.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Жерм" подало до Верховного Суду із використанням підсистеми "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 скасувати в частині стягнення 252 274,20 грн й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
8. Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
9. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
10. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
11. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
12. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
14. Предметом позову у цій справі є стягнення 420 274,00 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000, 00 грн). При цьому оскаржуваною сумою є 252 274,20 грн.
15. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
16. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
17. Товариство зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували підхід, за яким у разі недостатності страхової виплати шкода визначається як різниця між витратами на ремонт та страховим відшкодуванням, проте у судовій практиці Верховного Суду існує інший підхід, відповідно до якого у разі фізичного знищення транспортного засобу застосовується спеціальний механізм, передбачений статтею 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що вючає врахування витрат на ремонт. Таким чином скаржник вважає, що відсутня єдність судової практики щодо застосування норм права і у цій справі поставлено правове питання, яке має фундаментальний характер (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а саме - чи допускається одночасне застосування взаємовиключних способів визначення шкоди: як при фізичному знищенні транспортного засобу, так і як при його пошкодженні; суди фактично допустили поєднання цих підходів, що призвело до подвійного врахування шкоди. Зазначене питання має значення для формування єдиної правозастосовчої практики у значній кількості спорів.
18. Скаржник також зазначає, що позбавлений можливості спростувати вказані обставини під час розгляду іншої справи (підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
19. Верховний суд вивчив доводи Товариства щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
20. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
21. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
22. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
23. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
24. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
25. Наведені скаржником твердження щодо наявності правового питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики фактично є обґрунтуванням такої загальної підстави касаційного оскарження, як неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
26. Натомість фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів.
27. Наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.
28. Верховний Суд також зауважує, що норма права про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що скаржник в касаційній скарзі має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.
29. Твердження скаржника, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи є виключно його припущенням та не підтверджені жодними доказами, у якій саме справі такі обставини потребують спростування, а також зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи, переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду в силу статті 300 ГПК України, а тому не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження.
30. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
31. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
32. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
33. Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
34. Отже, Верховний Суд вважає, що Товариство не дотримало умови допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 420 274,20 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
35. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
36. Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
37. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 906/589/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Жерм" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
В. Студенець