65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про визнання вимог кредитора
"07" травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2017/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.,
за участю секретаря судового засідання Джабраїлової В. В.
розглянувши у судовому засіданні справу № 916/2017/25
за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
У судовому засіданні беруть участь учасники справи відповідно до протоколу судового засідання від 07.05.2026
22.05.2025 Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 суд відкрив провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; керуючим реструктуризацією боржника ОСОБА_1 призначено арбітражного керуючого Волторніста Сергія Івановича. Попереднє судове засідання призначено на 21.07.2025.
11.06.2025 на офіційному сайті Верховного Суду опубліковано повідомлення про відкриття провадження у справі №916/2017/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 (публікація № НОМЕР_2 ).
10.07.2025 за вх.№3-593/25 господарський суд одержав заяву ОСОБА_2 про грошові вимоги кредитора до боржника, в якій заявник просить суд визнати грошові вимоги у загальному розмірі 42 149 673,18 грн, з яких заборгованість за борговою розпискою від 10.01.2025 и - в розмірі 41 747 020,16 грн, з яких: основна сума боргу - 40 000 000,00 грн, інфляційні збитки - 1 747 020,16 грн; вимоги шостої черги в сумі 397 808,22 грн - штрафні санкції у вигляді 3% річних - 397 808,22 грн; судовий збір у розмірі 4 844,80 грн, сплачений за подання заяви про грошові вимоги до боржника.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 прийнято заяву ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника.
Попереднє судове засідання неодноразово відкладалося у зв'язку із врегулюванням питань щодо заяв інших кредиторів - погашення заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» та завершення розгляду судом касаційної інстанції касаційної скарги на судові рішення у справі № 523/5657/20.
Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні 07.05.2026 стисло виклав зміст заяви з грошовими вимогами до боржника; заяву підтримав повністю.
Керуючий реструктуризацією в судовому засіданні 07.05.2026 повідомив про результати розгляду заяви ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника.
Представник боржника в судовому засіданні 07.05.2026 визнав заборгованість перед кредитором ОСОБА_2 . Боржник підтвердив укладання боргової розписки між ним та ОСОБА_2 .
Представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив.
Представник ОСОБА_3 в судовому засіданні 07.05.2026 висловив заперечення щодо грошових вимог ОСОБА_2 та заперечував проти визнання грошових вимог в повному обсязі, але не навів жодних аргументів та доводів, які б спростовували грошові вимоги ОСОБА_2 .
У судовому засіданні 07.05.2026 суд постановив скорочену (вступну та резолютивну частини) ухвалу суду.
Розглянувши заяву ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника, дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення учасників у справі про неплатоспроможність, суд встановив таке.
Відповідно до заяви ОСОБА_2 про визнання грошових вимог до боржника та доданих документів заборгованість боржника перед ОСОБА_2 становить 42 149 673,18 грн та складається з: 40 000 000,00 грн - основна сума боргу; 1 747 020,16 грн - інфляційні збитки; 397 808,22 грн - 3 % річних.
Вимоги кредитора ґрунтуються на борговій розписці, за змістом якої, 10.01.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до умов якої Боржник отримав від кредитора грошову суму у розмірі 40 000 000 грн.
Відповідно до умов розписки боржник зобов'язався повернути Кредитору отриману грошову суму до 10.02.2025.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Кредитор додав до матеріалів справи належним чином засвідчену боргову розписку від 10.01.2025.
Суд встановив, що боргова розписка містить такі відомості: сторони (боржник та кредитор) з паспортними даними та іншими реквізитам за якими можна ідентифікувати особу, сума боргу, зазначено факт отримання боржником грошової суми у розмірі 40 000 000 грн (сорок мільйонів) гривень, умови повернення суми боргу, а саме: строк до якого повинно бути виконано зобов'язання боржника повернути грошову суму кредитору.
Кредитор ОСОБА_2 у своїй заяві стверджує, що ОСОБА_1 у зазначені строки грошові кошти не повернув, чим допустив порушення своїх зобов'язань.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пункт перший частини другої цієї ж статті визначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 статті 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.06.2021 у справі № 531/152/19 за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, суд дійшов висновку, що боргова розписка від 10.01.2025 укладена між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є належним та достатнім доказом, що підтверджує факт погодження між сторонами умов договору позики, факт реальної передачі грошових коштів боржнику та виникнення у останнього грошового зобов'язання.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд встановив, що матеріали справи не містять доказів належного виконання боржником зобов'язання перед ОСОБА_2 у встановлений строк або підтвердження повернення коштів у повному обсязі чи частково.
Частиною 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Поняття грошового зобов'язання визначено у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Частиною 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Згідно з ч. 2, 4 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають.
Відповідно до ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Згідно з ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства за результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.
У питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов'язків суду на цій стадії, господарський суд враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:
- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);
- покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18);
- розглядаючи кредиторські вимоги суд, в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ, має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).
- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18);
- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 902/221/22, на неврахування якої посилається скаржник, зробив такі висновки:
Задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора - фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
Під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника господарському суду варто враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
У разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог.
Таким чином, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
З огляду на принцип підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство, при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості.
На виконання обов'язку щодо дотримання підвищеного стандарту доказування у справі про неплатоспроможність, кредитором ОСОБА_2 надано докази на підтвердження спроможності надати грошові кошти у позику в зазначеному розмірі 40 000 000,00 грн.
Зокрема, суду надано копії декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих до Єдиного державного реєстру за 2019- 2024 роки.
Дослідивши зміст вказаних декларацій, суд встановив, що відомості про доходи кредитора та членів його сім'ї відображені у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки», а наявні грошові активи станом на кінець звітного періоду - у розділі 12 «Грошові активи».
Згідно з даними декларації ОСОБА_2 за 2024 рік (рік, що передує наданню позики), сума наявних у нього грошових активів у національній валюті становить 133 319 397,00 грн, що значно перевищує розмір наданої боржнику позики (40 000 000,00 грн).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність у кредитора реальної фінансової спроможності для надання позики у зазначеному розмірі. Таким чином, ОСОБА_2 повністю дотримано вимоги підвищеного стандарту доказування щодо обґрунтованості грошових вимог до боржника.
У зв'язку із сумнівами у кредиторів щодо мети отримання коштів за договором позики від 10.02.2025 боржник надав пояснення, що вказані грошові кошти у розмірі 40 000 000,00 грн були залучені виключно з метою виконання боргового зобов'язання, що виникло перед іншим кредитором - ОСОБА_4 - на підставі розписки від 10.01.2020 на суму 2 500 000,00 доларів США. До матеріалів справи додано відповідну заяву від 15.03.2025 про розрахунок між боржником та ОСОБА_5 за розпискою в сумі 2 500 000,00 доларів США, підписану останнім.
Що стосується арґументів представника кредитора ОСОБА_3 щодо незазначення у первинно поданих деклараціях здійснення видатків на погашення позики в сумі 2 500 000,00 доларів, то у поданих виправлених деклараціях боржник такі відомості вказав.
Суд вважає за необхідне зауважити, що право боржника на подання виправлених декларацій передбачено законом, а тому, вказані доводи кредитора ОСОБА_3 не є беззаперечним доказом спростування наявності правовідносин між Смолярем Едуардом та боржником. До того ж, боржник у деклараціях здійснив чимало помилок, а не лише одну щодо відсутності інформації про погашення зазначеної позики, що є додатковим спростуванням сумніву кредитора.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги кредитора ОСОБА_2 в частині 40 000 000,00 грн (основної суми боргу) підлягають визнанню.
Щодо вимог кредитора у розмірі 1 747 020,16 грн - інфляційних збитків та 397 808,22 грн - 3 % річних, суд зазначає таке.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Пункт 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, містить приписи, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України введений в дію Законом України № 2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022.
Воєнний стан, що триває, введений в Україні із 24 лютого 2022 року, згідно Указу Президента України року № 64/2022 від 24.02.2022 та Закону України № 2102-IX від 24.02.2022.
У своїх постановах Верховний Суд від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) та від 06 травня 2025 року у справі № 464/2647/22 (провадження № 61-6059св24) виснував, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З огляду на викладене, оскільки прострочення виконання зобов'язання за борговою розпискою від 10.01.2025 відбулося у період дії в Україні воєнного стану, суд дійщов висновку, що правовідносини сторін підпадають під дію імперативних приписів п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Законодавець, впроваджуючи зазначені зміни, мав на меті полегшити фінансовий тягар на боржників (позичальників) у надзвичайних умовах воєнного стану, встановивши тимчасову заборону на застосування заходів цивільно-правової відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України.
Враховуючи, що вимоги Кредитора в частині нарахування інфляційних втрат у розмірі 1 747 020,16 грн та 3% річних у розмірі 397 808,22 грн за своєю правовою природою є заходами відповідальності за порушення грошового зобов'язання, їх нарахування за період дії воєнного стану суперечить чинному законодавству.
За таких обставин, суд відхиляє вимоги ОСОБА_2 у розмірі 1 747 020,16 грн - інфляційні збитки та 397 808,22 грн - 3% річних.
Окрім перевірки обґрунтованості підстав виникнення грошових вимог, на суд у справі про неплатоспроможність покладається обов'язок надати всебічну оцінку процесуальній поведінці боржника через призму принципу добросовісності. Суд повинен встановити, чи є дії боржника відкритими та чи спрямовані вони на легітимну мету процедури - відновлення платоспроможності, а не на шкоду кредиторам.
Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
В контексті дослідження обставин цієї справи, суд бере до уваги, що боржником ОСОБА_1 визнається факт укладення боргової розписки та наявності заборгованості перед кредитором ОСОБА_2 . Вказана заборгованість була відкрито та завчасно відображена боржником у Переліку кредиторів, що подавався разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Така послідовна позиція боржника, яка кореспондується з наданими кредитором доказами фінансової спроможності, свідчить про відсутність з боку ОСОБА_1 наміру приховати обставини, що мають значення для справи, та підтверджує його добросовісність як суб'єкта даної процедури.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне заяву ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника задовольнити частково, визнати грошові вимоги ОСОБА_2 до боржника в розмірі 40 000 000,00 грн основного боргу (2 черга задоволення вимог кредиторів) та 4 844,80 грн витрат зі сплати судового збору; решту грошових вимог ОСОБА_2 за заявою з грошовими вимогами до боржника відхилити.
Керуючись ст.ст. 45, 122, 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 120, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Визнати грошові вимоги ОСОБА_2 до боржника ОСОБА_1 у сумі 40 000 000,00 грн та у сумі 4 844,80 грн судового збору у такій черговості:
4 844,80 грн - позачергово (судовий збір);
40 000 000,00 грн - друга черга задоволення вимог кредиторів (обов'язковий платіж).
2. В решті вимог відхилити.
Ухвала набирає законної сили 07.05.2026 та може бути оскаржена у порядку, встановленому ст. 9, ч.ч. 2, 3 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства, та ст.ст. 254, 255 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Повну ухвалу складено 12.05.2026.
Суддя Т.Г. Деркач