30 квітня 2026 року Справа № 915/559/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника позивача: Нестеренко І.В. (в режимі ВКЗ в судових дебатах),
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Південноукраїнської міської ради,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Алєксєєвої Любові Василівни,
про: стягнення 6612,08 грн, -
Південноукраїнська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №31/01-32/558 від 27.02.2025, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Алєксєєвої Любові Василівни безпідставно збережені кошти в сумі 6612,08 грн, які відповідач повинна була сплачувати у період з 01.07.2021 по 01.07.2024 як орендну плату за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,0037 га з кадастровим номером 4810800000:09:007:0002 за адресою: Миколаївська обл., Вознесенський р-н, м.Південноукраїнськ, просп.Соборності, 8.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач як фактичний користувач частини земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2025, - справу №915/559/25 призначено головуючому судді Мавродієвій М.В.
Ухвалою суду від 11.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
29.04.2025 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення на позовну заяву (відзив на позовну заяву) б/н від 24.04.2025 (вх.№6443/25), в яких він просить суд залишити позовну заяву без задоволення та зазначає наступне.
Відповідно до ст.42 Земельного кодексу України Південноукраїнська міська рада не має законних повноважень здавати в оренду земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок №8, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкову територію, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку №8. Ця земельна ділянка може надаватися в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цим будинком або передаватися безоплатно у власність, чи в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку. Південноукраїнська міська рада не має законного права надати в оренду або у власність земельну ділянку для обслуговування вбудованого чи прибудованого приміщення в багатоповерховому будинку, оскільки неможливо створити об'єкт земельних відносин - земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна, - виділити приміщення будинку як окрему будівлю та надати йому окрему адресу, яка необхідна для визначення місця розташування земельної ділянки як складова поняття «земельна ділянка» (ст.79 ЗК України). ФОП ОСОБА_1 володіє нежитловим приміщенням у багатоквартирному будинку, тому виходячи із викладеного вище, права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком №8 та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком та відповідну прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тобто, не кожен власник квартири отримує конкретну земельну ділянку, а всі власники квартир у цьому будинку отримують одну ділянку на всіх (разом із прибудинковою територією) та отримати її можна лише на праві спільної сумісної власності - ділянка під будинком одна, і поділу вона не підлягає. При цьому, згідно ч.2 ст.382 ЦК України витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, а відповідно до ч.4 ст.14 Закону України «Про плату за землю» земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю. Тому, безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 з урахуванням прибудинкової території. Тобто установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком або об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб'єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників, з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку. Відповідач звертає увагу суду, що податкові органи, Комунальне підприємство «Житлово-комунальне об'єднання», яке надає житлово-комунальні послуги будинку №8, жодного разу не зверталися до неї та до інших співвласників будинку АДРЕСА_1 з повідомленнями-рішеннями про нарахування земельного податку пропорційно частці співвласників у власності на будівлю. Відповідач стверджує, що щорічно сплачує податок на нерухоме майно (нежитлове приміщення), відмінне від земельної ділянки як за цілісний об'єкт згідно рахунку податкових органів. Відповідач вважає, що наслідком суперечливих та не законних дій позивача є необґрунтований розрахунок безпідставно збережених коштів за період 01.07.2021 по 01.07.2024, який створений на власний розсуд позивача, що суперечить ст.ст.6, 93 Закону України «Про оренду землі», ст.ст.286-288 ПК України, ст.179 ГК України, ст.ст.42, 125 ЗК України, ст.ст.14, 382 ЦК України та розрахований з порушенням строків позовної давності (ст.223 ГК України).
Ухвалою суду від 19.06.2025 призначено справу №915/559/25 до розгляду в порядку загального позовного провадження; почато у справі підготовче провадження; підготовче засідання призначено на 28.07.2025.
16.07.2026 від відповідачки до суду надійшли пояснення до заперечення на позовну заяву б/н від 12.07.2025 (вх.№10536/25), в яких вона просить суд залишити позовну заяву без задоволення та зазначає, що позивач незаконно розділив земельну ділянку під нежитловою квартирою АДРЕСА_2 , яка згідно установчим документам є цільним майном, на два види оподаткування. За діями позивача проглядається, що земельна ділянка під частиною нежитлової квартири не оподатковується тому, що земельна ділянка під багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 не оформлена відповідно чинного законодавства України. А також не встановлена частка площі під нежитловою квартирою АДРЕСА_2 в спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території індивідуально для кожної фізичної особи на підставі даних Державного земельного кадастру. Однак, за частку земельної ділянки під прибудовою до нежитлової квартири, яка є невід'ємною складовою нежитлової квартири АДРЕСА_2 відповідно проектних документів, що підтверджено Свідоцтвом про право власності № 45301875, позивач незаконно вимагає стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 6612,08 грн та пред'являє розрахунок суми, виконаний на свій власний розсуд. Також, відповідачу, як відповідальному платнику податків, незрозумілі вимоги позивача, викладені у претензії №1 від 19.07.2024 про відшкодування шкоди (збитків) у вигляді неодержаних доходів (орендної плати за землю) на рахунок Казначейства за незаконним цільовим призначенням платежу, а саме: Призначення платежу: За фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.07.2021 по 01.07.2024. Код платежу: 24060300 «Інші надходження» Номер рахунку: НОМЕР_1 . Податкова інспекція у випадку відповідного Договору оренди та нормативних документів контролює відповідність та оплату орендних платежів. Саме для цього створено рахунок на цільове призначення платежу у банку Казначейства України. А саме, за даними податкової: Призначення платежу: Орендна плата з фізичних осіб Код платежу: 18010900 “Орендна плата за землю з фізичних осіб» Номер рахунку: НОМЕР_2 . Вимоги позивача, виконати оплату без підстав, з розрахунком на власний розсуд за незаконним цільовим призначенням платежу, є порушенням Кодексу та законодавчих норм України, що вводить відповідача, як фізичну особу, в оману. Відповідач зазначає, що вона щорічно сплачує податок на нерухоме майно (нежитлове приміщення), відмінне від земельної ділянки як за цілісний об'єкт згідно щорічному податковому повідомленню рішенню, тому у податкових органів до відповідача, як платника податків, претензій не існує. Відповідач вважає, що Південноукраїнська міська рада не надала жодного доказу, що відповідачка незаконно користувалася земельною ділянкою під власною нежитловою квартирою АДРЕСА_2 за період з 01.07.2021 по 01.07.2024. Всі вимоги позивача засновані на принципі власної думки, тому нарахування безпідставно збережених коштів в сумі 6612,08 грн не відповідають законодавчим нормам України.
16.07.2026 від відповідачки до суду надійшла заява б/н від 12.07.2025 (вх.№10537/26), в якій вона повідомила суд, що у зв'язку з неможливістю бути присутньою на засіданні суду, просить суд засідання суду 28.04.2025 провести без її участі.
28.07.2025 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 26.08.2025.
22.08.2025 від відповідачки до суду надійшли пояснення б/н від 21.08.2025 (вх.№12103/25), в яких вона зазначила, що відповідно кадастровому плану земельна ділянка під прибудовою до Нежитлової квартири АДРЕСА_2 з кадастровим номером 4810800000:09:007:0002 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, ця земельна ділянка відноситься до багатоквартирного будинку №8. Прибудова до нежитлової квартири АДРЕСА_2 є власністю співвласника, який її зробив, тому не може бути відокремлена (ст.357 ЦКУ). Нежитлова квартира АДРЕСА_2 , є цільним майновим об'єктом нерухомого майна, знаходиться у приватній власності відповідача згідно Свідоцтва про право власності №45301875 та розташована на земельній ділянці багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 . Перелік осіб, які згідно із законодавством можуть мати право власності та постійного користування щодо земельної ділянки під будинком та прибудинкової території, наведений у ст.42 ЗК України, є вичерпним. Отже, з урахуванням того, що міститься в ст.79 ЗК України поняття земельної ділянки («частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами») надати в оренду земельну ділянку для обслуговування вбудованого чи прибудованого у багатоквартирному житловому будинку згідно з чинним законодавством Південноукраїнська міська рада не має прав. У цьому випадку неможливо створити об'єкт земельних відносин - земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна, - виділити приміщення будинку, як окрему будівлю та надати йому окрему адресу, яка необхідна для визначення місця розташування земельної ділянки як складова поняття «земельна ділянка». В аспекті оподаткування земельних ділянок, власник нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку, має нарівні з іншими співвласниками нести витрати на утримання будинку пропорційно до своєї частини майна, які можуть включати також передбачену законодавством плату за землю (земельний податок) щодо земельної ділянки під таким будинком та прибудинкову територію. При цьому безпосереднім платником плати за землю виступає особа, щодо якої здійснено реєстрацію державних прав на земельну ділянку під будинком та прибудинкову територію. Тобто, установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком; об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб'єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників (ст.382 ЦК України, ст.42 ЗК України). Оскільки Південноукраїнська міська рада не має законних повноважень здавати в оренду земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок №8, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкову територію, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку №8, відповідно позивач не має законного права отримувати за неї кошти у вигляді невстановлених законом платежів. Тому розрахунок безпідставно збережених коштів за період 01.07.2021 по 01.07.2024 необґрунтований, створений на власний розсуд позивача, та суперечить ст.ст. 6, 93 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 286, 287, 288 Податкового кодексу України, ст.179 Господарського кодексу України, ст.ст.42, 125 Земельного Кодексу України, ст.14, 382 Цивільного кодексу України.
26.08.2025 від позивача до суду надійшло клопотання про доручення доказів б/н від 26.08.2025 (вх.№12224/25).
Ухвалою суду від 26.08.2025 відкладено підготовче засідання на 03.10.2025.
24.09.2025 від відповідачки до суду надійшли клопотання про доручення доказів б/н від 23.09.2025 (вх.№13570/25 та вх.№13571/25).
01.10.2025 від відповідачки до суду надійшла заява б/н від 01.10.2025 (вх.№13930/25), у зв'язку з неможливістю бути присутньою на засіданні суду, просить провести засідання 03.10.2025 без її участі.
02.10.2025 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів б/н від 01.10.2025 (вх.№13945/25).
02.10.2026 від відповідачки до суду надійшли пояснення б/н від 02.10.2025 (вх.№13989/25) щодо доказів, наданих до позовної заяви Південноукраїнської міської ради.
Ухвалою суду від 03.10.2025 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.11.2025.
15.10.2025 від відповідачки до суду надійшло клопотання про доручення доказів б/н від 15.10.2025 (вх.№14593/25).
У зв'язку з повітряною тривогою судове засідання 11.11.2025 у даній справі не відбулось.
Ухвалою суду від 11.11.2025 призначено розгляд справи на 03.12.2025.
У зв'язку з повітряною тривогою судове засідання 03.12.2025 у даній справі не відбулось.
03.12.2025 суд ухвалив призначити засідання у справі на 20.01.2026.
20.01.2026 від відповідача до суду надійшла заяви б/н від 20.01.2026 (вх.№853/26, вх.№854/26) разом з письмовими поясненнями, в яких відповідачка у зв'язку з відключенням світла просить суд засідання суду 20.01.2026 провести без її участі та врахувати її пояснення для судового засідання 20.01.2026 через неможливість висловити свої думки на засіданні з технічних причин.
У зв'язку з повітряною тривогою та із знеструмленням електромережі суду судове засідання 20.01.2026 у даній справі не відбулось.
20.01.2026 суд ухвалив призначити розгляд справи на 19.02.2026.
18.02.2026 від відповідача до суду надійшла заява б/н від 18.02.2026 (вх.№2214/26).
У зв'язку з повітряною тривогою судове засідання 19.02.2026 у даній справі не відбулось.
19.02.2026 суд ухвалив призначити розгляд справи на 17.03.2026.
У зв'язку із перебуванням судді Мавродієвої М.В. у відпустці, розгляд справи №915/559/25, призначеної на 17.03.2026 - не відбувся.
Ухвалою суду від 18.03.2026 призначено розгляд справи на 22.04.2026.
18.03.2026 від позивача до суду надійшло клопотання б/н від 16.03.2026 (вх.№3468/26), в якому він просить суд розгляд даної справи, відкласти на інший час та день.
Ухвалою суду від 18.03.2026 призначено розгляд справи на 22.04.2026.
22.04.2026 від позивача до суду надійшло клопотання про доручення доказів б/н від 21.04.2026 (вх.№5712/26).
У судовому засіданні 22.04.2026, суд, керуючись абз.2 ч.1 ст.219 ГПК України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, та повідомив, що проголошення вступної та резолютивної частин рішення відбудеться 30.04.2026.
Вступна та резолютивна частини рішення підписані судом 30.04.2026 без його проголошення.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі «Бараона проти Португалії» 1987 року Суд відзначив: «Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів». Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов'язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами».
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов'язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Приймаючи до уваги, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України бойові дії ведуться, у тому числі, на території Миколаївської області, Господарський суд Миколаївської області, через оголошення повітряних тривог, перебої з постачанням електричної енергії тощо, працював з певними обмеженнями у здійсненні правосуддя та не мав об'єктивної можливості для повноцінного розгляду справи №915/559/25 в межах строку, передбаченого ГПК України.
Відповідно, розгляд даної справи відбувся у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, та продовженого відповідними указами Президента України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
26.06.2002 Южноукраїнською міською радою було прийняте рішення №302 «Про попереднє погодження місця розташування земельної ділянки підприємцю Алексєєвій Л.В. для розміщення та обслуговування входу в приміщення салону-ательє «ЛЕДІ» біля житлового будинку №8 по проспекту Комуністичному» (т.2 а.с.42).
28.05.2003 виконавчим комітетом Южноукраїнською міською радою було прийняте рішення №271 «Про погодження проекту землеустрою по наданню земельної ділянки в довгострокову оренду приватному підприємцю Алексєєвій Л.В. під розміщення та обслуговування входу в приміщення салону-ательє «ЛЕДІ» біля житлового будинку № 8 по проспекту Комуністичному», яке 16.07.2003 було затверджене рішенням Южноукраїнської міської ради №188 «Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради в галузі регулювання земельних відносин за березень - липень 2003 р.» (т.3 а.с.40).
26.11.2003, на підстав рішення Южноукраїнської міської ради №188 від 16.07.2003, між Южноукраїнською міською радою та ФОП Алєксєєвою Л.В. було укладено Договір оренди земельної ділянки, за яким ФОП Алєксєєва Л.В. прийняла в строкове, платне володіння і користування терміном на 10 років (до 01.06.2013) земельну ділянку з кадастровим номером: 4810800000:09:007:0002, площею 0,0037 га біля житлового будинку №8 по пр.Комуністичному у м.Южноукраїнськ. Цільове призначення земельної ділянки; під розміщення та обслуговування входу в приміщення салону - ательє «ЛЕДІ». Договір було зареєстровано 29.03.2004 за № 010400300006 (т.2 а.с.36-38).
22.04.2013 Алексєєвої Л.В. було подано Міському голові лист (повідомлення) про поновлення Договору оренди на земельну ділянку площею 0,0037 га, розташовану за адресою пр.Комуністичний, будинок №8 (т.2 а.с.39).
Як зазначає позивач, рішенням Южноукраїнської міської ради №947 від 30.05.2013 поновлено Договір оренди земельної ділянки від 26.11.2003, укладений з ФОП Алєксєєвою Л.В. під розміщення та обслуговування входу в приміщення салону - ательє «ЛЕДІ», однак вказаний договір не був підписаний через неявку відповідачки.
ФОП Алєксєєва Л.В. у своїх поясненнях підтверджує факт укладання Договору оренди від 26.11.2003 та зазначає, що дійсно, після закінчення договору оренди земельної ділянки №0100400300006 від 26.11.2003, а саме 01.06.2013, звернулася з заявою до Южноукраїнської (Південноукраїнської) Міської Ради від 22.04.2013 про укладання договору оренди земельної ділянки. 17.10.2014 отримала відповідь №20/02-33/3840 від Южноукраїнської (Південноукраїнської) Міської Ради про перелік документів щодо укладання договору (до матеріалів справи додається). При збиранні документів, ознайомившись з Витягом з Державного земельного кадастру 2013 року, відповідачка з'ясувала, що землі в межах території міста Южноукраїнськ, а також під та біля багатоповерховим будинком №8 по проспекту Комунистичному (Соборності), які були в постійном користуванні державного підприємства НАЕК « Енергоатом» (ВП «Южноукраїнська АЄС») передані Южноукраїнської (Південноукраїнської) Міської Раді у комунальну власність. Отримавши юридичну консультацію по гарячої лінії Державного комітету України із земельних ресурсів та обґрунтовуючись листом Державного комітету України №10046/17/4-18 від 26.05.2010 відповідачка відмовилась від підписання договору, посилаючись на ст.42 ЗК України та інші закони України.
У позовній заяві позивач стверджує, що договір оренди станом на час подання позову з відповідачкою не укладено і, з 01.06.2013 по теперішній час фізична особа - підприємець Алєксєєва Любов Василівна використовує земельну ділянку за кадастровим номером: 4810800000:09:007:0002, площею 0,0037 га, що знаходиться за адресою: проспект Соборності, будинок 8, місто Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, без правових підстав.
Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки (№779/161-21 від 02.07.2021) ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером: 4810800000:09:007:0002, площею 0,0037 га, розташованої за адресою: проспект Соборності, будинок 8, місто Южноукраїнськ - В.03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, із категорії земель - землі житлової та громадської забудови (т.1 а.с.15).
Відповідно до витягу від 28.08.2025 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4810800000:09:007:0002 цільове призначення даної земельної ділянки не змінилось; 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Державна реєстрація земельної ділянки відбулась 10.07.2003 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 21.08.2022 (т.2 а.с.12).
Сторонами не заперечується, що прибудова до нежитлової квартири, є невід'ємною складовою нежитлової квартири №73 відповідно проектних документів, що підтверджено Свідоцтвом про право власності № НОМЕР_3 .
Позивач зазначає, що згідно інформації наданої листом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне об'єднання» №381 від 28.03.2022, ФОП Алєксєєвою Л.В. кошти за використання частини земельної ділянки за вище зазначеною адресою у спірний період не відшкодовувались. Відповідно до інформації Фінансового управління Южноукраїнської міської ради №05-18/242 від 18.06.2024 в період з 2021 року та по теперішній час ФОП Алєксєєва Л.В. орендну плату за використання зазначеної земельної ділянки не сплачувала.
Землекористувачеві було неодноразово надіслано листи, згідно яких відповідачка повинна сплатити нанесені збитки, але станом на 01.07.2024 ФОП Алєксєєва Л.В. збитки не відшкодувала та не звернулась до Южноукраїнської міської ради із заявою про укладання Договору оренди земельної ділянки.
Позивач зазначає, що збитки за використання відповідачкою земельної ділянки в період з 01.09.2019 по 01.11.2022, затверджені рішенням виконавчого комітету №335 від 01.12.2022 передані за умовами рішення до органів прокуратури для їх стягнення в судовому порядку.
09.10.2024 Верховною Радою України прийнято постанову №4007-ІХ «Про перейменування міста Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області на місто Південноукраїнськ».
07.11.2024 Южноукраїнською міською радою Миколаївської області, на виконання постанови Верховної Ради України №4007-ІХ «Про перейменування міста Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області на місто Південноукраїнськ» прийнято рішення №1974 «Про зміну найменування юридичної особи ЮЖНОУКРАЇНСЬКА МІСЬКА РАДА МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ» у відповідності до якого змінено найменування юридичної особи «ЮЖНОУКРАЇНСЬКА МІСЬКА РАДА МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ», код ЄДРПОУ 33850880 на «ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКА МІСЬКА РАДА, код ЄДРПОУ 33850880».
Відповідно до інформації Фінансового управління Южноукраїнської міської ради від 18.06.2024 за вих.№05-18/242 в період 2021 року ФОП Алєксєєва Л.В. орендну плату за використання зазначеної земельної ділянки не сплачувала.
За даними Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 02.05.2024 №14-0.120-2051/2-24 нормативно грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки за кадастровим номером: 4810800000:09:007:0002 складає: за 2021 рік - 848,16 грн, за 2022 рік - 912,59 грн, за 2023 рік - 1466,69 грн, за 2024 рік - 1541,48 грн, що підтверджується Витягами із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та Інформаційною довідкою наданою Державним земельним кадастром від 02.05.2024 №14-0.120-2051/2-24.
На підстав вказаних довідок, 09.07.2024 комісією з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам виконано Розрахунок розміру збитків, нанесених ФОП Алєксєєвою Любов Василівною Южноукраїнській міській раді, у вигляді неодержаних доходів (орендної плати за землю) за фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.07.2021 по 01.07.2024 на суму 6612,08 грн та складено Акт №1 про визначення та відшкодування збитків (т.1 а.с.38-43).
Вказаний вище акт затверджено рішенням Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №345 від 17.07.2024 «Про затвердження актів з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» (т.1 а.с.37).
24.06.2024 ФОП Алєксєєвій Л.В. було надіслано лист №22/01-34/1765 щодо необхідності сплати збитків за період з 01.07.2021 по 01.07.2024 у місячний строк та про необхідність укладання Договору оренди земельної ділянки (т.1 а.с.27-29).
19.07.2024 ФОП Алєксєєвій Л.В. було надіслано Претензію №1 про відшкодування шкоди у вигляді неодержаної орендної плати за землю (т.1 а.с.30-33).
Зазначені вимоги були залишені відповідачкою без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 143 Конституції України передбачено, що місцеві органи самоврядування затверджують програми соціально-економічного розвитку і контролюють їх виконання, затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.
Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Завданням органу місцевого самоврядування, зокрема міської ради, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності (аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 15.05.2019 у справі №911/1497/18).
Згідно ч.ч.1, 3 ст.142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
Відповідно до приписів ст.1, ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Південноукраїнська міська рада наділена правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення, в тому числі розпоряджатися майном.
Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган місцевого самоврядування здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеним органом щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
Відповідно до ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Враховуючи викладене та приписи ст.12 та п.24 Перехідних положень ЗК України, Південноукраїнська міська рада мала право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель комунальної власності на відповідній території.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 04.07.2014 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810800000:09:007:0002, площею 0,0037 га, з цільовим призначенням - для комерційного використання, зареєстроване за Територіальною громадою м.Южноукраїнська (Південноукраїська) в особі Южноукраїнської (Підведенноукраїнської) міської ради на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-VI від 06.09.2012 (т.2 а.с.223).
Станом на час розгляду даної справи, право власності позивача на земельну ділянку з кадастровим номером 4810800000:09:007:0002 ніким не оспорено та не скасоване.
Відповідно до ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю, а також це і податок, який справляється у формі земельного податку.
Подвійний статус орендної плати зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та необхідно враховувати і вимоги Податкового кодексу України (правові висновки Постанови Великої Палати від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19).
Згідно п.266.9.1 Податкового кодексу України податок на майно сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
При цьому, відповідно до п.19 ч.1 ст.64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать, зокрема, місцеві податки та збори, що сплачуються (перераховуються) згідно з Податковим кодексом України.
Отже орендна плата, як місцевий податок (податок на майно), зараховується до бюджету відповідної міської територіальної громади за місцем розташування земельної ділянки, тобто у спірних правовідносинах вигодонабувачем доходу від земельної ділянки у формі орендної плати є саме Південноукраїнська територіальна громада в особі Південноукраїнської міської ради, у власності якої перебуває земельна ділянка кадастровий 4810800000:09:007:0002, площею 0,0037 га.
Судом взято до уваги, що відповідно до п.5.1 Договору оренди земельної ділянки від 26.11.2003, у разі закінчення терміну оренди, орендар був зобов'язаний у 10-дений термін повернути орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, в якому він одержав її в оренду.
Відповідачкою не надано суду доказів того, що після закінчення строку дії Договору оренди земельної ділянки від 26.11.2003 вона повернула Южноукраїнській міській раді спірну земельну ділянку по акту приймання-передачі. При цьому, акт приймання-передачі земельної ділянки фактично є єдиним доказом, що може підтвердити її повернення у розпорядження орендодавця.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що після завершення 26.11.2013 терміну дії Договору оренди земельної ділянки від 26.11.2003 відповідачка продовжила використання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810800000:09:007:0002 без оформлення договору оренди та використовує її дотепер.
Слід також зазначити, що факт використання спірної земельної ділянки відповідачкою не оспорюється. Однак при цьому відповідачка вважає, що статус земельної ділянки під належною їй нежитловою квартирою АДРЕСА_2 (у тому числі під прибудовою) у багатоквартирного будинку №8 по проспекту Соборності визначається ст.42 ЗК України, п.2 ст.382 ЦК України, ч.2 ст.12 Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а ставки та порядок обчислення земельного податку регулюються ст.ст.269-287 ПК України.
Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.07.2025 (т.2 а.с.324), окремо від земельної ділянки 0,0037 га з кадастровим номером: 4810800000:09:007:0002, яка перебуває у користуванні ФОП Алєксєєвою Л.В., відведено земельну ділянку загальною площею - 0,5687 га (кадастровий номер: 4810800000:09:007:0017, цільове призначення - 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного будинку), що знаходиться в постійному користуванні КП “ЖЕО» для обслуговування багатоквартирного житлового будинку на проспекті Незалежності, 11, Соборності, 8 у місті Южноукраїнську Миколаївської області; дата виникнення права - 13.09.2018.
Таким чином, земельна ділянка, яка наразі перебуває у розпорядженні управляючої компанії чи ОСББ та використовується для обслуговування будинку 8 по проспекту Соборності, є відмінною від земельної ділянки, яка була надана у користування відповідачці; вона сформована як об'єкт цивільних прав значно пізніше та має інше цільове призначення.
Крім того, вказане спростовує посилання відповідачки на безпідставну передачу Південноукраїнською міською радою в оренду земельної ділянки наданої для обслуговування вбудованого чи прибудованого у багатоквартирному житловому будинку, оскільки Південноукраїнська міська рада, у межах своїх повноважень передала відповідачці в оренду сформований об'єкт земельних відносин - належну позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 4810800000:09:007:0002, яка не була повернута та продовжує використовуватись ФОП Алєксєєвою Л.В.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідач не є власником і постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, у зв'язку із чим не є платником плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.
Статтею 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.
Рішенням виконкому Южноукраїнської міської ради №230 від 26.06.2024 було створено комісію з визначення і відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджено її склад, Положення про комісію та форму Акту про визначення та відшкодування збитків (т.1 а.с.62-70).
У відповідності до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, комісією здійснено Розрахунок розміру збитків нанесених ФОП Алєксєєвою Л.В. Южноукраїнській міській раді у вигляді недоодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання відповідачем земельної ділянки комунальної власності площею 0,0037 га з кадастровим номером 4810800000:09:007:0002 за адресою: Миколаївська обл., Вознесенський р-н, м.Південноукраїнськ, просп.Соборності, буд.8 у період з 01.07.2021 по 01.07.2024 у розмірі 6612,08 грн.
Розрахунок розміру збитків розглянуто комісією та вирішено визначити розмір збитків нанесених ФОП Алєксєєвою Л.В. у вигляді неодержаних доходів (орендної плати за землю) за фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.07.2021 по 01.07.2024 у сумі 6612,08 грн, про що складено Акт №1 від 09.07.2024 (т.1 а.с.38-43).
При здійсненні розрахунку, розмір втраченого доходу розрахований комісією як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за ставкою 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, встановленою рішеннями Южноукраїнської міської ради №1913 від 25.06.2020 та №498 від 23.06.2021 (т.1 а.с.71, 116).
При складанні розрахунку комісією враховано витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером: 4810800000:09:007:0002 за період з 2021 по 2024 роки (т.1 а.с.15-17).
Вказаний вище Акт №1 від 09.07.2024 затверджено рішенням Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №345 від 17.07.2024 «Про затвердження актів з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» (т.1 а.с.37).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості, суд погоджується з ним, вважає його арифметично вірним та обґрунтованим.
Жодних заперечень щодо правильності заявлених до стягнення сум відповідачем не висловлено.
Позивач стверджує, що відповідачем до теперішнього часу розмір втраченої орендної плати не сплачено, що відповідачкою не спростовано.
Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Вказана стаття досить широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом п.4 ч.3 ст.1212 ЦК України положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим, обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат- він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).
На відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за п.4 ч.3 ст.1212 ЦК України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
За такого відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.
Таким чином, з моменту закінчення терміну дії договору оренди відповідач продовжив безпідставне використання спірної земельної ділянки, а отже, без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі в сумі 6612,08 грн, які підлягають стягненню в дохід місцевого бюджету Південноукраїнської міської ради.
Щодо доводів відповідачки про пропуск позивачем строків позовної давності, суд вказує наступне.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивачем заявлені до стягнення грошові кошти за користування земельною ділянкою за період з 2021 по 2024 роки.
02.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
У відповідності до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені ст.257 ЦК України, були продовжені.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин. Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Відповідно до приписів п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
04.09.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-IX. Таким Законом скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.
Тобто, з 12.03.2020 по 04.09.2025 перебіг позовної давності у спірних правовідносинах було зупинено, а тому суд не вбачає правових підстав для застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності, про що зазначено відповідачкою у відзиві на позовну заяву.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст.ст.77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до змісту ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не спростував вимоги та доводи позивача, та не надав суду відповідні докази, які свідчать про сплату ним безпідставно збережених коштів в сумі 6612,08 грн, які відповідачка повинна була сплачувати у період з 01.07.2021 по 01.07.2024, як орендну плату за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,0037 га з кадастровим номером 4810800000:09:007:0002 за адресою: Миколаївська обл., Вознесенський р-н, м.Південноукраїнськ, просп.Соборності, буд.8.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Алєксєєвої Любові Василівни ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Південноукраїнської міської ради (55002, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, м.Півдонноукраїнськ, вул.Європейська, буд.48, код ЄДРПОУ 33850880) безпідставно збережені кошти в сумі 6612,08 грн, за період з 01.07.2021 по 01.07.2024 за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,0037 га з кадастровим номером 4810800000:09:007:0002 за адресою: Миколаївська обл., Вознесенський р-н, м.Південноукраїнськ, просп.Соборності, буд.8 та 3028,0 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 12.05.2026.
Суддя М.В.Мавродієва