вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"15" січня 2026 р. м. Київ Справа №911/1406/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП Мейк» (04123, м. Київ, вул. І. Їжакевича, 7/10, оф. 38)
до Фізичної особи-підприємця Ліпаєва Юрія Вікторовича ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 47556,00 грн
Суддя Третьякова О.О.
Секретар судового засідання Капля Є.В.
Представники сторін:
від позивача: Грубська К.В., Сербінова А.А.
від відповідача: Іванова Н.С.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОП Мейк» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ліпаєва Юрія Вікторовича (далі - відповідач, Підприємець) про стягнення 47556,00 грн заборгованості за непоставлений товар.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в грудні 2024 року між позивачем та відповідачем був укладений усний договір поставки, на виконання якого позивач здійснив передоплату в сумі 47556,00 грн за товар згідно з виставленим відповідачем рахунком, однак відповідач обумовлений товар позивачу не поставив та передоплату в сумі 47556,00 грн не повернув.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2025 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1406/25 за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяви по суті справи.
19.05.2025 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти вимог позивача заперечив. Відповідач у відзиві зазначив, що укладений в грудні 2024 між позивачем та відповідачем договір, на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог у цій справі, був не договором поставки, як стверджує позивач у позові, а договором на виконання монтажних робіт електричного обладнання на об'єкті позивача, при цьому після узгодження сторонами обсягу робіт та необхідних для цих робіт матеріалів відповідач-виконавець виставив позивачу-замовнику рахунок для придбання відповідачем електрообладнання з метою його подальшого монтажу відповідачем. Після оплати позивачем 23.12.2024 вказаного рахунку відповідач, в свою чергу, 27.12.2024 оплатив ці матеріали їх постачальнику та отримав у постачальника частину цих матеріалів і в той же день 27.12.2024 розпочав електромонтажні роботи на об'єкті позивача за адресою: с.Гостомель, вул.Південна, 1-в. В подальшому 30.12.2024 відповідач вдруге прибув на об'єкт позивача із рештою необхідних для електромонтажу матеріалів та приступив до виконання електромонтажних робіт, а саме монтував проводку без підключення до електромережі з метою подальшого встановлення придбаних відповідачем розеток та вимикачів та досягнення бажаного для позивача-замовника результату у вигляді змонтованого електричного обладнання згідно з кошторисом. Приблизно о 14 годині 30.12.2024 на об'єкті позивача розпочалась пожежа, внаслідок якої було знищено внутрішнє оздоблення приміщення, був пошкоджений належний відповідачу автомобіль, а також був знищений інструмент та придбані відповідачем матеріали, включаючи використані відповідачем для монтажу матеріали та невикористану частину, яка знаходилась всередині приміщення. Відповідача визнано потерпілим у кримінальному провадженні №12024111040001494 за фактом пожежі на вказаному об'єкті позивача. Відповідно до висновку від 02.01.2025 №45 причиною виникнення пожежі було порушення позивачем вимог правил пожежної безпеки. Посилаючись у відзиві на те, що відповідач прав позивача не порушував, а натомість сам відповідач зазнав шкоди через невиконання позивачем правил пожежної безпеки, відповідач стверджує про необґрунтованість позовних вимог у цій справі.
23.05.2025 та повторно 26.05.2025 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти доводів відповідача, викладених у відзиві, заперечив. Позивач у відповіді зазначив, що укладений між сторонами в грудні 2024 усний договір був саме договором поставки, а не договором про виконання електромонтажних робіт, як стверджує відповідач у спорі, оскільки відповідач виставив позивачу рахунок на оплату саме за поставку електрообладнання на суму 47556,00 грн. Натомість, як зазначає позивач, сторони лише вели перемовини щодо можливості надання відповідачем послуг з монтажу електрообладнання. Позивач у відповіді на відзив також зазначив, що 27.12.2024 на об'єкт позивача за адресою: с.Гостомель, вул.Південна, 1-В прибув електрик ФОП Ліпаєв Ю.В. (відповідач) для огляду електричної проводки та з собою привіз тільки свої інструменти, оплачене позивачем електрообладнання відповідач в цей день, як стверджує позивач у відповіді, на об'єкт позивача не привозив. Також позивач зазначає, що відповідач повторно прибув 30.12.2024 на об'єкт позивача, але оплачене позивачем електрообладнання відповідач, за твердженням позивача у відповіді на відзив, в цей день також не привозив. Натомість факт пожежі, що виникла 30.12.2024 на об'єкті позивача, відповідач, за твердженням позивача, намагається використати для ухилення від відповідальності за нездійснення поставки електрообладнання позивачу. Щодо обставин виникнення пожежі 30.12.2024 позивач зазначив, що вказана пожежа розпочалась після того, як відповідач прибув на об'єкт позивача 30.12.2024 та «щось робив у щитовій», вказана пожежа спричинила значні збитки позивачу також, який також є потерпілим у кримінальному провадженні №12024111040001494, на яке посилається відповідач у відзиві і досудове розслідування у якому ще триває, вирок суду у кримінальному провадженні відсутній. До своєї відповіді на відзив позивач долучив заяви свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.05.2025.
29.05.2025 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач послався на те, що сторони у листуванні між ними в грудні 2024 обговорювали саме здійснення відповідачем монтажу електрообладнання, а не його поставку, а оплата позивачем виставленого відповідачем рахунку на оплату не є акцептом, оскільки не відображає повну згоду на умови оферти відповідача, враховуючи, що у цьому листуванні сторони обговорили лише обсяг робіт та матеріали. Щодо долучених позивачем заяв свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.05.2025 відповідач зазначив, що показання свідків мають недоліки у вигляді відсутності будь-якого документального підтвердження наданими свідками показань та є суб'єктивними, оскільки ґрунтуються на особистих спостереженнях, які можуть бути упередженими також через наявність трудових відносин з позивачем, місять протиріччя та ознаки узгодженості між собою наданих свідчень, а також є недопустимими доказами. Також відповідач зазначив, що відсутність підписаного сторонами акта приймання-передачі свідчить про те, що товар не був переданий через об'єктивні обставини (пожежу), в той час, як висновок від 02.01.2025 №45, за твердженням відповідача, прямо вказує на те, що пожежа виникла через порушення правил пожежної безпеки позивачем, а не через дії відповідача. Позивач, за твердженням відповідача, приховує факт порушення правил пожежної безпеки, перекладаючи відповідальність на відповідача, а відсутність акта приймання-передачі товару свідчить про те, що укладений сторонами договір був договором підряду, а не договором поставки.
03.06.2025 до Господарського суду Київської області від позивача надійшли додаткові пояснення, у яких позивач повторив та підсумував свою правову позицію у спорі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.06.2025 з метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи здійснено перехід за ініціативою суду до розгляду справи №911/1406/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.07.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.06.2025 задоволено клопотання відповідача про участь представника відповідача в засіданнях суду в режимі відеоконференції.
10.07.2025 підготовче засідання у справі не відбулось у зв'язку з відсутністю в суді електропостачання, ухвалою суду від 11.07.2025 підготовче засідання було перепризначено на 04.09.2025.
У підготовче засідання 04.09.2025 з'явились представники позивача, відповідач в підготовче засідання не з'явився, клопотань про відкладення підготовчого засідання не заявляв. Позивач в підготовчому засіданні зробив заяву про те, що докази понесення ним судових витрат на професійну правничу допомогу будуть ним подані протягом 5-ти днів після ухвалення рішення у справі. За наслідками з'ясування питання про можливість закриття підготовчого провадження суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.10.2025. Про призначення справи до судового розгляду по суті відповідача повідомлено ухвалою суду від 04.09.2025.
У судове засідання 02.10.2025 сторони не з'явились, від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, ухвалою суду судове засідання було відкладено на 06.11.2025.
06.11.2025 судове засідання у справі не відбулось у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги в м.Києві, ухвалою суду судове засідання було перепризначено на 04.12.2025.
У судове засідання 04.12.2025 з'явився позивач, не з'явився відповідач, який про причини неявки суд не повідомив, протокольною ухвалою судове засідання було відкладено на 15.12.2025. Про відкладення судового засідання відповідача повідомлено ухвалою суду від 04.12.2025.
15.12.2025 та 15.01.2026 відбулись судові засідання з розгляду справи №911/1406/25 по суті, під час яких представники позивача та відповідача надали пояснення по суті справи. Під час судових дебатів відповідач зробив заяву про те, що докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом 5-ти днів після ухвалення рішення.
За результатами з'ясування обставин справи, перевірки їх доказами та проведення судових дебатів у відкритому судовому засіданні 15.01.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у цій справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги, пояснення сторін та заперечення відповідача проти позову, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд
встановив:
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОП Мейк» (позивач у справі, Товариство) є юридичною особою, видами діяльності якої, є, зокрема, діяльність посередників у торгівлі товарами, виробництво дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, виробництво устатковання, оброблення металів та металевих виробів (коди КВЕД 46.19, 28.12, 16.23, 25.61 та ін.). Директоркою Товариства є ОСОБА_3 . Зазначені обставини підтверджуються наявною у цій справі Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.10.2024 стосовно Товариства.
1.2. Приблизно в жовтні-листопаді 2024 Товариство розпочало процес релокації своїх виробничих потужностей, які знаходились в м.Києві, до іншого приміщення, а саме в нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 . Станом на жовтень 2024 вказана нежитлова будівля в с.Гостомелі не була облаштована під виробничі потреби Товариства, зокрема електромережа цієї будівлі потребувала переобладнання під виробничі потреби Товариства. Зазначені обставини релокації в жовтні-листопаді 2024 виробничих потужностей Товариства із м.Києва в с.Гостомель та необхідності переобладнання електромережі на новій локації за адресою: с.Гостомель, вул.Південна, 1-В підтверджуються наявними у справі доказами, а саме:
1) актом про пожежу від 30.12.2024, в якому директорка Товариства ОСОБА_3 надала пояснення про те, що будівля в с.Гостомель почала використовуватись з жовтня 2024 і електромережа почала ремонтуватись всередині приміщення під переобладнання;
2) показаннями працівника Товариства ОСОБА_2 у заяві свідка від 21.05.2025, з яких випливає, що в грудні 2024 закінчився строк договору про користування Товариством нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_3 та у зв'язку із необхідністю облаштування приміщень за новою адресою - АДРЕСА_2 , Товариство залучило електрика ОСОБА_4 для огляду електропроводки нового приміщення в АДРЕСА_2 ;
3) показаннями працівника Товариства ОСОБА_1 у заяві свідка від 21.05.2025, який повідомив, що у зв'язку з тим, що Товариство придбало приміщення в с.Гостомелі, по вул.Південній, 1-В, він як працівник Товариства у періоді з 18.11.2024 по 09.12.2024 займався маркуванням майна Товариства з метою подальшого перевезення цього майна з приміщень, розміщених в м.Києві по пр-ту Берестейському, 65, до приміщення за адресою: с.Гостомель, вул.Південна, 1-В.
1.3. Фізична особа-підприємець Ліпаєв Юрій Вікторович (відповідач у справі, Підприємець) є суб'єктом господарської діяльності - платником єдиного податку. Видами господарської діяльності відповідача є, зокрема, електромонтажні роботи (код КВЕД 43.21) та роздрібна торгівля (коди КВЕД 47.91 та 47.99), що підтверджується наявним у справі Витягом з реєстру платників єдиного податку від 01.04.2019 щодо Підприємця.
1.4. 23.12.2024 Підприємець (відповідач у справі) виставив Товариству (позивачу у справі) рахунок №СФ-12/0024 на оплату товару на загальну суму 47556,00 грн, надалі - рахунок на оплату товару.
Постачальником у вказаному рахунку на оплату товару від 23.12.2024 вказано Підприємця, покупцем - Товариство, товаром, який підлягав оплаті позивачем відповідачу за вказаним рахунком, є електрообладнання (вимикачі, розетки, наконечники, кабелі та інше електрообладнання - всього 25 номенклатурних позицій товару) на загальну суму 47556,00 грн.
Товариство повністю оплатило Підприємцю вказаний рахунок на оплату товару (електрообладнання) на загальну суму 47556,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією Товариства від 24.12.2024 №1068 на суму 47556,00 грн з призначенням платежу «За електрообладнання згідно рахунку №12/0024 від 23.12.2024 Без ПДВ».
Сторони спору не заперечують обставини того, що Підприємець (відповідач) виставив Товариству (позивачу) вказаний рахунок від 23.12.2024 на оплату товару (електрообладнання) на загальну суму 47556,00 грн і що позивач повністю оплатив його відповідачу, копії вказаного рахунку відповідача від 23.12.2024 та платіжної інструкції позивача від 24.12.2024 про оплату містяться в матеріалах цієї справи №911/1406/25.
1.5. Переважно весь товар (електрообладнання), який був перелічений у виставленому Підприємцем Товариству рахунку на оплату товару від 23.12.2024 (який містив 25 номенклатурних позицій на загальну суму 47556,00 грн), Підприємець протягом 23-27 грудня 2024 замовив та купив у свого постачальника - ФОП Сучка Олександра Петровича. Наведене підтверджується:
1) виставленим постачальником Сучком Олександром Петровичем рахунком-фактурою на оплату від 23.12.2024 №2683 за електрообладнання на загальну суму 35279,78 грн;
2) платіжною інструкцією Підприємця від 27.12.2024 про оплату постачальнику Сучку О.П. коштів в сумі 35279,78 грн згідно з рахунком-фактурою від 23.12.2024 №2683;
3) наявною у Підприємця видатковою накладною від 27.12.2024 №27240, яка складена постачальником Сучком О.П. (всього у цій видатковій накладній перелічено 24 номенклатурні позиції товару на загальну суму 35279,78 грн із урахуванням знижки Підприємцю від цього постачальника в сумі 5743,22 грн).
Перелічені у складеній постачальником Сучком О.П. для Підприємця видатковій накладній від 27.12.2024 номенклатурні позиції товару (всього 24 номенклатурні позиції товару) ідентичні тим номенклатурним позиціям товару (електрообладнання), які були перелічені у раніше виставленому Підприємцем Товариству рахунку на оплату товару від 23.12.2024 (який містив 25 номенклатурні позиції товару), за винятком того, що:
- у виставленому Підприємцем Товариству рахунку на оплату товару від 23.12.2024 наявна також номенклатурна позиція №5 «Автоматичний вимикач Eaton PL6-C25/3N 4P 25A C 6kA», яка відсутня у складеній постачальником Сучком Олександром Петровичем видатковій накладній від 27.12.2024. Тобто виставлений відповідачем позивачу рахунок на оплату товару від 23.12.2024 із 25 номенклатурними позиціями товару містив на 1 номенклатурну позицію більше (а саме - «Автоматичний вимикач Eaton PL6-C25/3N 4P 25A C 6kA»), ніж обсяг товару, який був придбаний відповідачем у постачальника Сучка О.П. за видатковою накладною від 27.12.2024 із 24 номенклатурними позиціями;
- кількість товару за номенклатурною позицією «гофротруба» у виставленому Підприємцем Товариству рахунку на оплату товару від 23.12.2024 (номенклатурна позиція №15) вказана в обсязі 250 метрів погонних, а у видатковій накладній постачальника Сучка О.П. від 27.12.2024 №27240 кількість гофротруби (номенклатурна позиція №14) вказана в обсязі 150 метрів погонних. Тобто у виставленому відповідачем позивачу рахунку на оплату товару від 23.12.2024 кількість товару за номенклатурною позицією «гофротруба» є на 100 погонних метрів більшою, ніж обсяг цієї ж номенклатурної позиції товару, придбаного відповідачем у постачальника Сучка О.П. за видатковою накладною від 27.12.2024 (150 погонних метрів).
1.6. Після внесення Товариством Підприємцю передоплати за електрообладнання згідно з рахунком на оплату товару від 23.12.2024 на загальну суму 47556,00 грн та придбання Підприємцем переважно усього цього електрообладнання у постачальника Сучка Олександра Петровича за видатковою накладною від 27.12.2024 на загальну суму 35279,78 грн (за винятком номенклатурної позиції «Автоматичний вимикач Eaton PL6-C25/3N 4P 25A C 6kA» та на 100 погонних метрів гофротруби менше, ніж зазначалось у рахунку відповідача на оплату товару від 23.12.2024), Підприємець двічі прибував у приміщення Товариства за адресою: с.Гостомель, вул.Південна, 1-В, надалі - об'єкта позивача, а саме 27.12.2024 та 30.12.2024.
Сторони спору не заперечують, що після оплати позивачем (Товариством) відповідачу (Підприємцю) рахунку на оплату товару від 23.12.2024 на загальну суму 47556,00 грн відповідач двічі був на об'єкті позивача, а саме 27.12.2024 та 30.12.2024. Однак Товариство-позивач стверджує, що відповідач хоч і прибув на об'єкт позивача 27.12.2024 та 30.12.2024, але при цьому не мав з собою електрообладнання, яке було попередньо замовлене та оплачене позивачем відповідачу в кількості 25 номенклатурних позицій на загальну суму 47556,00 грн. А Підприємець-відповідач, в свою чергу, у цьому спорі стверджує, що він 27.12.2024 та 30.12.2024 прибував на об'єкт позивача разом із замовленим та оплаченим позивачем відповідачу електрообладнанням, яке відповідач привіз на своєму автомобілі, однак 30.12.2024 на об'єкті позивача відбулась пожежа, яка, за твердженням відповідача, знищила інструмент відповідача та матеріали (електрообладнання), яке відповідач частково вже використав під час виконання електромонтажних робіт, а також знищила невикористану частину цих матеріалів (електрообладнання), яка, за тверженням відповідача, знаходилась на об'єкті позивача у визначеному працівником позивача Ткаченком Олексієм місці.
1.7. 30.12.2024 орієнтовно о 14:03 на об'єкті позивача за адресою: с.Гостомель, вул.Південна, 1-В, під час перебування на цьому об'єкті як самого Підприємця-відповідача, так і працівників Товариства-позивача, сталась пожежа, внаслідок якої був травмований та госпіталізований працівник позивача Реміженко О.В., та були знищені фронтальний навантажувач карного типу, обробні станки по дереву та каменю, палети, матеріальній цінності, покрівлю будівлі, а також був пошкоджений належний відповідачу легковий автомобіль «Ford Kuga». Факт виникнення 30.12.2024 на об'єкті позивача пожежі сторонами не заперечується та підтверджується, зокрема, актом про пожежу від 30.12.2024 та висновком про причини виникнення пожежі від 02.10.2024 №45.
У висновку про причини виникнення пожежі від 02.10.2024 №45, що сталась 30.12.2024 у нежитловій будівлі ТОВ «ТОП МЕЙК» за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с.Гостомель, вул. Південна, 1-В, в пункті 17 «Можливі (ймовірні) причини виникнення пожежі» та пункті 18 «Причина виникнення пожежі» цього висновку точна причина виникнення пожежі не вказана та зазначено, що, зважаючи на обставини виникнення цієї пожежі, є підстави вважати, що причинною виникнення пожежі є одна із трьох причин (версій), а саме: 1) занесення стороннього джерела запалювання з метою вчинення підпалу; 2) порушення правил пожежної безпеки під час експлуатації електропобутових приладів; 3) аварійний режим роботи електромережі.
1.8. В січні 2025 Підприємець звернуся до Ірпінського міського суду з позовом до Товариства про стягнення матеріального збитку та моральної шкоди, заподіяних Підприємцю внаслідок пожежі на підприємстві Товариства (справа №367/843/25 Ірпінського міського суду).
1.9. В березні 2025 Товариство звернулося до Підприємця із претензією від 03.03.2025, в якій зазначало, що між ними раніше була досягнута домовленість щодо поставки електрообладнання на суму 47556,00 грн та виконання електромонтажних робіт на суму 26169,00 грн, однак Підприємець в порушення цієї домовленості не здійснив Товариству поставку оплаченого Товариством товару (електрообладнання в кількості 25 номенклатурних позицій) на загальну суму 47556,00 грн, у зв'язку з чим Товариство у вказаній претензії від 03.03.2025 заявило до Підприємця вимогу про повернення передоплати за товар сумі 47556,00 грн.
В березні 2025 Підприємець надав Товариству відповідь від 21.03.2025 на вказану претензію від 03.03.2025, у якій Підприємець послався на те, що електрообладнання, яке мало бути ним поставлене Товариству-позивачу, знаходилось на об'єкті позивача на момент виникнення там 30.12.2024 пожежі та було знищено під час цієї пожежі, яка, за твердженням Підприємця у відповіді, виникла через дії (або бездіяльність) самого Товариства, зокрема, у вигляді експлуатації електромереж та електроприладів з порушенням правил пожежної безпеки та залишення електроприладів під напругою без нагляду. Також у своїй відповіді від 21.03.2025 Підприємець повідомив Товариство про те, що Підприємець вже звернувся до суду з позовом до Товариства про відшкодування збитків, заподіяних Підприємцю внаслідок пожежі на підприємстві Товариства (справа №367/843/25 Ірпінського міського суду).
1.10. Звертаючись в квітні 2025 до Господарського суду Київської області з цим позовом до відповідача про стягнення 47556,00 грн передоплати за товар, позивач посилається на те, що він в грудні 2024 на виконання договору укладеного сторонами договору поставки здійснив відповідачу передоплату за товар в сумі 47556,00 грн, однак відповідач обумовлений товар не поставив, передоплату не повернув.
1.11. Відповідач у поданому в травні 2205 до Господарського суду Київської області суду відзиві на позов та запереченні на відповідь на відзив посилається на те, що укладений в грудні 2024 між сторонами договір був не договором поставки електрообладнання, як стверджує позивач, а договором підряду щодо виконання електромонтажних робіт, а пожежа, яка виникла на об'єкт позивача 30.12.2024 і відповідальним за яку, за твердженням відповідача, є позивач, знищила матеріали (електрообладнання), що зробило подальше виконання робіт неможливим.
2. Отже ключовими питаннями, які постали перед судом у цій справі, є питання правової природи укладеного між сторонами договору щодо електрообладнання вартістю 47556,00 грн та питання того, чи є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань за таким договором обставина пожежі, яка виникла на об'єкті позивача 30.12.2024.
3. Вирішуючи цей спір між сторонами про стягнення 47556,00 грн передоплати, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у цій справі, виходячи з наступного.
3.1. Щодо застосованих принципів диспозитивності та змагальності судочинства:
Суд зазначає, що відповідно до статей 13 та 14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності судочинства. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип диспозитивності окладає на суд обов'язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів.
Передбачені статтями 13 та 14 Господарського процесуального кодексу України принципи змагальності та диспозитивності господарського судочинства надають сторонам достатні процесуальні можливості у представленні та доказуванні своєї позиції, спростуванні позиції інших учасників процесу з метою правильного вирішення спору. Ці принципи передбачають активну роль заінтересованих учасників процесу у доказуванні своєї правової позиції.
Як вказувала при цьому Велика Палата Верховного Суду (постанова від 21.06.2023 у справі №916/3027/21), покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, передбачений статтею 79 Господарського процесуального кодексу України стандарт «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
3.2. Щодо укладення договору поставку сторонами:
Вирішуючи спір між сторонами стосовно правової природи укладеного між ними в грудні 2024 договору щодо електрообладнання вартістю 47556,00 грн та надаючи правову оцінку наявним у справі доказам, суд виходить з того, що між позивачем як покупцем та відповідачем як постачальником був укладений в спрощений спосіб договір поставки електрообладнання на загальну суму 47556,00 грн, який за своєю правовою природою є різновидом договору купівлі-продажу.
Так, пунктом 1 частини 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Факт вчинення сторонами в спрощений спосіб в грудні 2024 договору поставки електрообладнання на суму 47556,00 грн підтверджується наявними у справі доказами, а саме:
- виставленим відповідачем позивачу рахунком на оплату від 23.12.2024 №СФ-12/0024 на оплату електрообладнання на загальну суму 47556,00 грн за електрообладнання (25 номенклатурних позицій товару), постачальником у якого (рахунку на оплату) вказано відповідача, покупцем - позивача, товаром, який підлягав оплаті позивачем відповідачу за вказаним рахунком, є електрообладнання (вимикачі, розетки, наконечники, кабелі та інше електрообладнання - всього 25 номенклатурних позицій) на загальну суму 47556,00 грн;
- фактом повної оплати позивачем відповідачу вказаного рахунку на оплату від 23.12.2024 №СФ-12/0024 згідно з платіжною інструкцією від 24.12.2024 №1068 на суму 47556,00 грн з призначенням платежу «За електрообладнання згідно рахунку №12/0024 від 23.12.2024 Без ПДВ»;
- відповіддю відповідача від 21.03.2025 на претензію позивача від 03.03.2025, у якій відповідач визнавав свій обов'язок з поставки позивачу електрообладнання на суму 47556,00 грн, однак при цьому посилався на обставину знищення усього цього електрообладнання під час пожежі в приміщенні позивача.
3.3. Щодо доводів позивача та відповідача про правову природу договірних відносин сторін:
3.3.1. Оцінюючи доводи відповідача про те, що укладений між сторонами в грудні 2024 договір був не договором поставки, як стверджував позивач у спорі, а договором підряду, суд з цього приводу зауважує, що наявні у справі докази щодо замовлення позивачем у відповідача електрообладнання на суму на суму 47556,00 грн не свідчать на користь цих доводів відповідача.
Так, відповідач у спорі посилається на те, що предметом його зобов'язань була не поставка товару (електрообладнання), а виконання монтажних робіт на об'єкті позивача із застосуванням придбаних відповідачем матеріалів. Як стверджує з цього приводу відповідач, 30.12.2024 він монтував на об'єкті позивача проводку з метою подальшого встановлення придбаних відповідачем розеток та вимикачів (матеріалів) та досягнення бажаного для позивача-замовника результату у вигляді монтажу електричного обладнання у цеху позивача згідно з кошторисом.
Однак самого кошторису, який би був узгоджений сторонами в рамках виконання відповідачем для позивача монтажних робіт та містив вартість таких робіт, відповідач в якості доказу суду не надав, натомість із рахунку на оплату відповідача від 23.12.2024 №СФ-12/0024 на суму 47556,00 грн, який оплатив позивач, вбачається, що цей рахунок був не рахунком чи кошторисом за виконання електромонтажних робіт, а рахунком на оплату (передоплату) товару (всього 25 номенклатурних позицій), продавцем якого виступав відповідач, а покупцем - позивач. Тобто предметом договору (поставки), укладеного в спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунку та його оплати позивачем, був саме товар (25 номенклатурних позицій), а не роботи чи послуги, про які стверджує відповідач.
Крім того, наявні у справі докази з більшою вірогідністю свідчать про те, що комерційна (ділова) мета відповідача у правовідносинах з позивачем при виставленні відповідачем позивачу рахунку на оплату від 23.12.2024 №СФ-12/0024 на суму 47556,00 грн полягала в тому, що відповідач тим самим брав на себе зобов'язання продати позивачу за ціною 47556,00 грн електрообладнання, яке повністю або переважно повністю відповідач міг купити у свого постачальника ФОП Сучка О.П. за ціною 35279,78 грн із знижкою від цього постачальника, і таким чином прибуток відповідача від перепродажу цього ж електрообладнання позивачу міг становити орієнтовно 8626 грн у вигляді різниці між ціною перепродажу позивачу (47556,00 грн) та ціною закупівлі цього ж обладнання у постачальника ФОП Сучка О.П. (35279,78 грн) та з урахуванням того, що у видатковій накладній від 27.12.2024 постачальника ФОП Сучка О.П відсутня одна номенклатурна позиція «вимикач Eaton PL6-C25/3N 4P 25A C 6kA» (ціна продажу відповідачем позивачу - 1420,00 грн) та вказано менший обсяг товару за номенклатурною позицією «гофротруба» на 100 метрів (ціна продажу відповідачем позивачу - 22,30 за метр погонний) (47556 - 35279,78 - 1420 - 100 х 22,30 = 8626,22).
Врешті, суд також відмічає, що у відповіді від 21.03.2025 на претензію позивача від 03.03.2025 відповідач також визнавав свій обов'язок з поставки позивачу електрообладнання на суму 47556,00 грн, однак при цьому посилався на обставину знищення цього обладнання внаслідок пожежі.
Таким чином, правова позиція у цьому спорі відповідача, який заперечує виникнення у нього зобов'язання з поставки позивачу електрообладнання на суму 47556,00 грн, за яке позивач сплатив відповідачу повністю передоплату, є суперечливою поведінкою відповідача, враховуючи раніше визнання відповідачем виникнення у нього зобов'язання з поставки у відповіді відповідача від 21.03.2025 на претензію.
3.3.2. Суд також зауважує, що позиція відповідача у спорі, яка зводиться до дихотомічної кваліфкації договірних правовідносин сторін виключно або в якості договору поставки або в якості договору підряду, є хибною, оскільки відповідач при цьому не враховує передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини 2 ст.628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Таким чином, укладення договору поставки електрообладнання між стороною покупця та стороною постачальника не виключає можливості укладення між цими ж сторонами, але вже в якості відповідно замовника та підрядника, окремого договору підряду на виконання електромонтажних робіт щодо монтажу поставленого електрообладнання, рівно як не виключає можливості укладення сторонами одного змішаного договору, який одночасно містить елементи договору поставки електрообладнання та договору підряду на виконання електромонтажних робіт стосовно монтажу такого електрообладнання.
Отже, суд відмічає, що позиція відповідача у спорі ґрунтується на хибному умовиводі про те, що якщо між сторонами був укладений договір підряду на виконання електромонтажних робіт, то між цими ж сторонами не міг бути укладений договір поставки електрообладнання, яке підлягало монтажу.
3.3.3. В цьому контексті суд погоджується з доводами відповідача в аспекті того, що правова позиція позивача, який у відповіді на відзив від 23.05.2026 взагалі заперечує виникнення між сторонами договірних відносин щодо виконання відповідачем електромонтажних робіт на об'єкті позивача, також є суперечливою поведінкою позивача у спорі, адже перед цим у своїй претензії від 03.03.2025 позивач посилався на досягнення домовленості між сторонами як щодо поставки позивачу електрообладнання на суму 47556,00 грн, так і щодо виконання відповідачем електромонтажних робіт на суму 26169,00 грн.
Суд при цьому додатково зауважує, що доводи позивача у відповіді на відзив від 23.05.2026 про те, що сторони лише вели перемовини щодо можливості виконання електромонтажних послуг, не узгоджуються із обставинами справи, на які посилається сам же позивач у відповіді на відзив, про те, що 30.12.2024 ФОП Ліпаєв О.В. (відповідач у справі) з'явився на об'єкті позивача та працював там зі своїм ручним електроінструментом, свердлив отвори у стінах, користувався драбиною та «щось робив в електрощитовій» на об'єкті позивача. Суд з приводу цих посилань позивача зауважує, що ці посилання позивача цілком узгоджуються із позицією відповідача у спорі про наявність між позивачем та відповідачем домовленості про виконання відповідачем певного обсягу електромонтажних робіт на об'єкті позивача. Тому доводи позивача про те, що «сторони лише вели перемовини щодо можливості надання електромонтажних послуг», суд відхиляє як очевидно хибні, приймаючи до уваги, що відповідно до обставин справи відповідач станом на 30.12.2024 вже виконував електромонтажні роботи чи їх певну частину, що, в свою чергу, вказує на те, що між сторонами станом на 30.12.2024 вже був узгоджений принаймні певний обсяг таких електромонтажних робіт, який фактично виконувався відповідачем цього дня на об'єкті позивача. Доводи позивача про те, що відповідач 30.12.2024 «щось робив в електрощитовій» на об'єкті позивача, суд також оцінює критично в аспекті того, що позивач як володілець приміщення (об'єкта, в якому виконувались роботи) знав або повинен був знати про те, які саме роботи виконував або мав виконати відповідач 30.12.2024 на об'єкті позивача, адже для початку виконання відповідачем цих робіт (свердлення отворів в стінах, використання драбини, маніпуляцій в електрощитовій) доступ до об'єкта позивача для виконання цих робіт міг надати відповідачу лише саме сам позивач, приймаючи до уваги, що об'єкт позивача (нежитлова будівля) не є публічним місцем з вільним та неконтрольованим доступом і що позивач у спорі не стверджує про те, що відповідач роботи на об'єкті позивача виконував взагалі без дозволу позивача.
3.3.4. Водночас суд також повторює свій висновок про те, що факт виконання відповідачем 30.12.2024 електромонтажних та/або інших робіт на об'єкті позивача не спростовує факт виникнення у відповідача зобов'язання з поставки електрообладнання, приймаючи до уваги, що:
1) виникнення між сторонами договірних відносин з приводу виконання електромонтажних робіт не виключає можливості укладення цими ж сторонами також договору поставки електрообладнання, яке буде об'єктом монтажу;
2) як вже зазначив суд, із рахунку на оплату відповідача від 23.12.2024 №СФ-12/0024 на суму 47556,00 грн, який оплатив позивач, вбачається, що цей рахунок був не рахунком чи кошторисом за виконання електромонтажних робіт, а рахунком на оплату (передоплату) саме товару (всього 25 номенклатурних позицій товару), продавцем якого виступав відповідач, а покупцем - позивач;
3) наявна ділова мета укладення договору поставки відповідачем як продавцем у вигляді можливості отримання ним прибутку від цієї операції, який утворювався за рахунок купівлі відповідачем цього електрообладнання у іншого постачальника за меншою ціною та перепродажу позивачу-покупцю за більшою ціною безвідносно до того, чи буде в подальшому відповідач за окремо узгоджену плату виконувати електромонтажні роботи чи такі електромонтажні роботи будуть виконані іншою особою або не будуть виконані взагалі.
За вказаних обставин, доводи відповідача про те, що він виконував певні роботи на об'єкті позивача не лише 30.12.2024, а й 27.12.2024, судом відхиляються як такі, що не мають суттєвого значення, враховуючи, що спір у цій справі виник з приводу виконання відповідачем зобов'язання з поставки електрообладнання, а не зобов'язання щодо виконання електромонтажних робіт, і тому умови виконання електромонтажних робіт (обсяг таких робіт, вартість, строки виконання тощо) та обставини виконання або невиконання відповідачем конкретного обсягу електромонтажних робіт 27.12.2024 та/або 30.12.2024 самі по собі не мають суттєвого значення для вирішення цього спору.
3.4. Щодо відсутності факту передачі товару відповідачем позивачу у власність:
Обов'язок продавця передати товар покупцеві встановлений в ст.662 Цивільного кодексу України, відповідно до якої продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.664 Цивільного кодексу України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Із моментом виконання продавцем обов'язку передати товар пов'язаний також момент переходу ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, адже за загальним правилом цей ризик несе власник майна (ст. 323 Цивільного кодексу України).
Водночас відповідно до частини 1 ст. 668 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, істотним питанням у цьому спорі, є те, чи виконав відповідач як продавець свій обов'язок з передання товару позивачу-покупцю.
Позивач у цій справі надав докази, які не спростовані відповідачем, про те, позивач 24.12.2024 оплатив відповідачу вартість електрообладнання на суму 47556,00 грн, яке підлягало поставці відповідачем позивачу.
Водночас відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин передання відповідачем позивачу товару (електрообладнання) на суму 47556,00 грн. Натомість відповідач у спорі посилається на те, що відповідач привіз це електрообладнання на об'єкт позивача 27.12.2024 та 30.12.2024 і що сам факт того, що відповідач приступив до виконання електромонтажних робіт на об'єкті позивача, вже свідчить про те, що електрообладнання, яке підлягало монтажу, було доставлене відповідачем на об'єкт позивача. При цьому, як стверджує відповідач, частина цього електрообладнання була змонтована відповідачем станом на момент виникнення пожежі 30.12.2024 на об'єкті позивача, а інша (ще невикористана та незмонтована) частина електрообладнання «знаходилась всередині приміщення, у місці, визначеному Ткаченком Олексієм», а пожежа, що виникла 30.12.2024 на об'єкті, знищила як вже змонтоване, так і ще не змонтоване електрообладнання на об'єкті.
Суд з приводу цих доводів відповідача зазначає, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (туті і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин в грудні 2024) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Отже, видаткова накладна, складена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», засвідчує факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 904/887/18).
При цьому відповідно до обставин цього спору відповідач товар за видатковою накладною чи іншим первинним документом позивачу не передавав, тобто господарської операції з прийому-передачі товару від відповідача позивачу за кількістю та якістю між сторонами не було.
Надаючи оцінку доводам відповідача про суб'єктивний характер, недоліки та недопустимість показань свідків, які містяться у заявах свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.05.2025, суд зазначає наступне. Суд погоджується з відповідачем в тому, що показання свідків є суб'єктивними в тій мірі, що вони базуються на сприйнятті, пам'яті та інтерпретації подій конкретною людиною, що робить їх чутливими до викривлень, а тому показання цих свідків підлягають оцінюванню в сукупності з іншими доказами. Водночас суд не вбачає підстав для визнання цих показань повністю недопустимими доказами.
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п.24 постанови Верховного Суду 31.05.2022 у справі №904/3242/18).
Частинами 1 ст.87 Господарського процесуального кодексу України визначено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
Відповідно до частини 2 ст.87 цього Кодексу на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що на підставі наведених положень частини 2 ст.87 Господарського процесуального кодексу України заяви свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.05.2025 є недопустимими доказами та стосуються встановлення господарської операції, яка підлягає документальному оформленню.
Суд відмічає, що ці показання свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 полягають не в тому, що вони підтверджують обставину здійснення певної господарського операції, яка має відображатись у відповідних документах (видатковій накладній, акті прийому-передачі товару тощо), а, навпаки, ці показання спрямовані на підтвердження обставини того, що господарська операція з прийому-передачі товару (спірного електрообладнання) із складенням видаткової накладної, акта прийому-передачі товару чи іншого письмового документа між відповідачем та позивачем не відбулась.
Так, позивач з посиланням на заяви свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.05.2025, які стверджують, що вони від відповідача електрообладнання не отримували і що відповідач це електрообладнання не привіз, у цьому спорі посилається на те, що ні 27.12.2024, ні 30.12.2024 відповідач під час відвідування об'єкта позивача не привозив з собою електрообладнання, яке відповідач мав передати позивачу за договором поставки.
Відповідач же, в свою чергу, стверджує, що він привіз це електрообладнання на об'єкт позивача 27.12.2024 та 30.12.2024 і що частина цього електрообладнання вже була змонтована відповідачем станом на момент виникнення пожежі 30.12.2024 на об'єкті позивача, а інша (ще незмонтована) частина електрообладнання знаходилась всередині приміщення, а пожежа, що виникла 30.12.2024 на об'єкті, знищила як вже змонтоване, так і ще не змонтоване електрообладнання на об'єкті. При цьому відповідач у спорі визнає, що спірне електрообладнання відповідач позивачу за актом прийому-передачі, видатковою накладною чи іншим письмовим документом, який би був складений між позивачем та відповідачем 27.12.2024 або 30.12.2024 чи в інший день, не передавав.
Суд зазначає, що, враховуючи положення частини 1 ст.664 Цивільного кодексу України та частин 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо моменту передачі товару та документального оформлення цієї господарської операції, правове значення у правовідносинах між позивачем та відповідачем щодо поставки товару в цьому випадку має не те, чи привіз або не привіз відповідач електрообладнання на об'єкт позивача, а те, чи передав відповідач-постачальник це електрообладнання позивачу-покупцю та чи прийняв позивач-покупець це електрообладнання із складенням в такому випадку видаткової накладної або іншого письмового документа в межах договору поставки.
Суд погоджується з відповідачем в тому, що факт початку виконання відповідачем електромонтажних робіт на об'єкті позивача може вказувати на те, що якесь електрообладнання або його певна частина вже були фізично в наявності на об'єкті позивача станом на момент здійснення відповідачем 30.12.2024 таких електромонтажних робіт. Однак сам по собі факт виконання відповідачем певних електромонтажних робіт на об'єкті позивача не є свідченням здійснення господарської операції з прийому-передачі цього електрообладнання від відповідача позивачу за договором поставки.
Відповідач, взявши на себе зобов'язання з поставки електрообладнання позивачу за плату та переслідуючи при цьому ділову мету у вигляді отримання прибутку внаслідок різниці між ціною закупівлі відповідачем цього електрообладнання у ФОП Сучка О.П. та ціною його перепродажу позивачу, на підставі ст. 323 та 668 Цивільного кодексу України взяв на себе також і підприємницький ризик у вигляді ймовірності випадкового знищення електрообладнання від моменту отримання цього електрообладнання у свою власність від ФОП Сучка О.П. та до моменту передачі цього електрообладнання у власність позивача.
Тому суд у межах цього спору не вважає за необхідним надавати оцінку та досліджувати обставину того, чи привозив відповідач (як про це стверджує відповідач у цьому спорі) або не привозив (як про це стверджує позивач у цьому спорі) електрообладнання на об'єкт позивача 27.12.2024 та/або 30.12.2024, а, натомість, суд констатує те, що електрообладнання на суму 47556,00 грн відповідач позивачу у власність за видатковою накладною або іншим письмовим документом в межах договору поставки не передавав, а отже власником цього електрообладнання станом на момент виникнення 30.12.2024 пожежі на об'єкті позивача (незалежно від того, чи привіз або не привіз фактично відповідач це електрообладнання (або його частину) на об'єкт позивача та чи було або не було це електрообладнання (або його частина) знищено під час пожежі 30.12.2024) залишався сам відповідач і таке електрообладнання не перейшло у власність позивача від відповідача.
Відповідно, суд приходить до висновку про те, що відповідач в порушення умов договору поставки не виконав зобов'язання з поставки позивачу товару (електрообладнання) на суму 47556,00 грн.
3.5. Щодо пожежі:
Сторони спору не заперечують обставину того, що 30.12.2024 орієнтовно о 14:03 на об'єкті позивача за адресою: с.Гостомель, вул.Південна, 1-В під час перебування на цьому об'єкті як самого відповідача, так і працівників позивача, сталась пожежа.
Внаслідок цієї пожежі загинув працівник позивача та були знищені та/або пошкоджені матеріальні цінності як позивача, так і відповідача. Обидві сторони - позивач і відповідач - визнані потерпілими у кримінальному провадженні №12024111040001494 за фактом пожежі на вказаному об'єкті позивача.
Факт виникнення 30.12.2024 на об'єкті позивача пожежі підтверджується також актом про пожежу від 30.12.2024 та висновком про причини виникнення пожежі від 02.10.2024 №45, копії яких надані у справу №911/1406/25 відповідачем.
Позивач у справі посилається на те, що відповідач, ознайомившись з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024111040001494 від 30.12.2024, які є конфіденційними, подав до Ірпінського міського суду безпідставну позовну заяву у справі №367/843/25 та вдався до неправомірного розголошення конфіденційної інформації у кримінальному провадженні №12024111040001494.
Суд з приводу цих доводів позивача зауважує, що оцінка обґрунтованості або необґрунтованості позовної заяви у справі №367/843/25 є компетенцією суду у справі №367/843/25, а не суду у цій справі №911/1406/25. Тому доводи позивача в цій частині не є належними для цієї справи №911/1406/25.
Щодо доводів позивача про те, що відповідач вдався до неправомірного, на думку позивача, розголошення конфіденційної інформації у кримінальному провадженні №12024111040001494, то суд зазначає, що ці доводи позивача є абстрактними та неконкретними для цієї справи №911/1406/25. Якщо позивач вважав, що певні докази були незаконно отримані відповідачем у кримінальному провадженні №12024111040001494 та надані у цю справу №911/1406/25, то позивач не був позбавлений можливості заявити суду про недопустимість таких доказів та доводити причини їх недопустимості. Виходячи із засад диспозитивності та змагальності господарського судочинства, суд не може будувати правову позицію у спорі замість самої сторони - позивача чи відповідача.
Однак позивач у цій справі про недопустимість конкретних доказів, наданих відповідачем, суду не заявляв. При цьому, як вже зазначав суд, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Оскільки як позивач, так і відповідач у цій справі мають статус потерпілого у кримінальному провадженні №12024111040001494, то кожна із цих сторін могла ознайомитись з матеріалами кримінального провадження та з'ясувати у слідчого можливість та обсяг відомостей досудового розслідування, які можна та не можна розголошувати. Тому само по собі твердження позивача у ціьому спорі про неправомірне розголошення відповідачем конфіденційної інформації у кримінальному провадженні №12024111040001494 не є підставою для висновку про недопустимість того чи іншого конкретного доказу, наданого відповідачем у цю справу №911/1406/25.
Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що відсутність підписаного сторонами акту приймання-передачі свідчить про те, що товар не був переданий через об'єктивні обставини (пожежу), в той час, як висновок від 02.01.2025 №45 прямо вказує на те, що пожежа виникла через порушення правил пожежної безпеки позивачем, а не через дії відповідача, суд зазначає наступне.
Статтею 641 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію вини боржника. Відповідно до частин 1 та 2 цієї статті особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особою, яка порушила зобов'язання з поставки електрообладнання на суму 47556,00 грн, у цьому спорі є відповідач-постачальник, отже саме на ньому лежить тягар доведення відсутності його вини у порушенні зобов'язання з поставки.
Суд погоджується з відповідачем в тому, що у висновку про причини пожежі від 02.01.2025 №45, на який посилається відповідач у спорі, зазначено про допущене порушення правил пожежної безпеки на об'єкті позивача, яке полягало в тому, що на об'єкті позивача допускалося залишення електроприладів заживленими в електромережу без нагляду та використання електромереж та електроприладів невідповідно до вимог пожежної безпеки. Однак суд при цьому також зауважує, що цей висновок не містить відомостей про конкретну причину (причини) цієї пожежі. Натомість, як випливає із пункту 17 «Можливі (ймовірні) причини виникнення пожежі» та пункту 18 «Причина виникнення пожежі» цього висновку від 02.01.2025 №45, цим висновком точна причина виникнення пожежі не встановлена, а лише перелічені три ймовірні причини (версії), одна із яких може бути причиною пожежі, а саме: 1) занесення стороннього джерела запалювання з метою вчинення підпалу; 2) порушення правил пожежної безпеки під час експлуатації електропобутових приладів; 3) аварійний режим роботи електромережі.
Таким чином, суд погоджується з позивачем в тому, що доводи відповідача про те, що пожежа виникла з вини саме позивача, є передчасними та відповідачем у межах справи №911/1406/25 не доведені, адже із наявних у цій справі доказів випливає, що точна причина пожежі не встановлена, винуватець (або винуватці) не визначений.
При цьому, враховуючи, що однією із можливих причин (версій) виникнення пожежі є, зокрема, аварійний режим роботи електромережі, то цей висновок про причини пожежі від 02.01.2025 №45, на який посилається відповідач у спорі, сам по собі не виключає і те, що цей аварійний режим роботи електромережі міг виникнути в тому числі внаслідок дій або упущень самого відповідача, який в день виникнення пожежі в якості електрика виконував роботи на цьому об'єкті позивача.
Інших доказів на підтвердження відсутності його вини у порушенні зобов'язання з поставки позивачу електрообладнання відповідач не надав.
4. Висновки суду:
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач, отримавши від позивача передоплату за поставку електрообладнання в сумі 47556,00 грн, зобов'язання з поставки позивачу вказаного електрообладнання не виконав, електрообладнання позивачу не передав, доказів відсутності вини відповідача у невиконанні вказаного зобов'язання не надав, вимог позивача не спростував.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 2 ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, враховуючи, що з моменту отримання відповідачем передоплати в сумі 47556,00 грн минув значний час, протягом якого відповідач, який одержав суму попередньої оплати товару, товар позивачу так і не передав та відповідну претензію позивача від 03.03.2025 не задовольнив, то це свідчить про порушення відповідачем-продавцем виконання обов'язку з передання товару позивачу-покупцю у встановлений строк, у зв'язку з чим позивач-покупець на підставі до частини 2 ст.693 Цивільного кодексу України має право вимагати повернення відповідачем-продавцем передоплати в сумі 47556,00 грн.
Якщо відповідач у спорі стверджує, що вказане електрообладнання на суму 47556,00 грн було повністю або частково знищене внаслідок пожежі 30.12.2024 на об'єкті позивача з вини позивача, а позивач заперечує таку обставину знищення електрообладнання внаслідок пожежі та свою вину у цій пожежі, то відповідач не позбавлений можливості доводити ці стверджувані відповідачем обставини (обставину знищення належного відповідачу електрообладнання внаслідок пожежі та особу, відповідальну за пожежу) як у межах кримінального провадження №12024111040001494 в якості потерпілого, так і шляхом пред'явлення окремого позову про відшкодування шкоди до особи, відповідальної за заподіяння такої шкоди у вигляді знищення належного відповідачу електрообладнання.
Однак вказані доводи відповідача та надані ним докази не спростовують вимоги позивача у межах цієї справи №911/1406/25 про стягнення з відповідача як боржника, що порушив зобов'язання з поставки товару, отриманої відповідачем передоплати за товар в сумі 47556,00 грн в межах правовідносин за договором поставки.
Отже, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог про стягнення 47556,00 грн передоплати за товар.
Сплачений позивачем судовий збір в сумі 2422,40 грн за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись ст. 2, 4-9, 11, 13, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП Мейк» до Фізичної особи-підприємця Ліпаєва Юрія Вікторовича про стягнення 47556,00 грн попередньої оплати задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ліпаєва Юрія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП Мейк» (04123, м. Київ, вул. І. Їжакевича, 7/10, оф. 38, код ЄДРПОУ 43325265) 47556 (сорок сім тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн 00 коп. попередньої оплати та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) 40 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку, які передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 13.05.2026.
Суддя О.О. Третьякова