13.05.2026 м. Дніпро Справа № 904/7040/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач),
суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В.,
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,
Представники сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача (апелянта): не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 (суддя Ніколенко М.О.)
у справі № 904/7040/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технометалпарк", м. Павлоград, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод", м. Павлоград, Дніпропетровська область
про стягнення вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн, пені у розмірі 23 751 грн, штрафу у розмірі 6 577, 20 грн, 3% річних у розмірі 2 399, 20 грн, інфляційної втрати у розмірі 4 529, 52 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Технометалпарк» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» про стягнення вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн, пені у розмірі 23 751 грн, штрафу у розмірі 6 577, 20 грн, 3 % річних у розмірі 2 399, 20 грн та інфляційних втрат у розмірі 4 529, 52 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що між ним та відповідачем було укладено договір на виконання робіт № 21/04-2025П від 21.04.2025, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався виконати роботи з обробки заготовок та виготовлення деталей за кресленнями замовника із використанням давальницької сировини позивача, а позивач - прийняти та оплатити результат виконаних робіт.
Позивач вказав, що на виконання умов договору між сторонами було підписано специфікацію № 1 від 21.04.2025, якою погоджено номенклатуру продукції, обсяг, строки та порядок виконання робіт. За умовами вказаної специфікації відповідач зобов'язався виконати роботи з виготовлення кришки задньої, бандажу та шайби скошеної у визначені договором строки.
За твердженням позивача, на виконання умов договору ним було передано відповідачу давальницьку сировину за відповідними актами приймання-передачі, зокрема 26 заготовок кришки задньої. Разом із тим, відповідачем роботи у встановлені договором строки виконано не було, а частину переданих заготовок позивачу не повернуто.
Позивач зазначив, що відповідачем було виготовлено та передано лише частину продукції, а частину заготовок повернуто без обробки. Водночас, за твердженням позивача, залишок давальницької сировини у кількості 9 заготовок кришки задньої відповідачем повернуто не було.
Позивач вказав, що у зв'язку з істотним порушенням відповідачем строків виконання робіт та втратою інтересу до результату виконання договору ним було направлено на адресу відповідача лист від 05.12.2025 № 05/12-01, у якому повідомлено про втрату інтересу до виконання робіт та заявлено вимогу про повернення заставної вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивач також зазначив, що на підставі умов договору ним було нараховано пеню за порушення строків виконання робіт, а також штраф, 3 % річних та інфляційні втрати.
Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вартість неповернутої давальницької сировини, а також нараховані штрафні санкції та інші платежі у загальному заявленому розмірі.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Технометалпарк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технометалпарк» суму вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн, пеню у розмірі 23 573, 52 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 322, 24 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 177, 48 грн, штрафу у розмірі 6 577, 20 грн, 3 % річних у розмірі 2 399, 20 грн та інфляційних втрат у розмірі 4 529, 52 грн відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що між сторонами було укладено договір на виконання робіт із використанням давальницької сировини позивача, за умовами якого відповідач зобов'язався виконати роботи з обробки заготовок та виготовлення деталей у строки, визначені договором та специфікацією.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу давальницьку сировину, зокрема 26 заготовок кришки задньої, однак відповідачем роботи у встановлені строки виконано не було, а частину заготовок повернуто позивачу без обробки. При цьому залишок давальницької сировини у кількості 9 заготовок відповідачем повернуто не було.
Суд дійшов висновку, що після спливу строків виконання робіт та втрати позивачем інтересу до результату виконання договору відповідач був зобов'язаний повернути позивачу як залишок давальницької сировини, так і її заставну вартість у разі неможливості такого повернення.
Відмовляючи у частині позовних вимог, суд зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт пред'явлення відповідачу вимоги про повернення вартості давальницької сировини листом від 06.10.2025, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період.
Крім того, суд відхилив доводи відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин, зазначивши, що сам по собі сертифікат торгово-промислової палати не має преюдиційного характеру та не звільняє сторону від обов'язку доведення причинно-наслідкового зв'язку між відповідними обставинами та неможливістю належного виконання договірних зобов'язань.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначене рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з нього вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн, пені у розмірі 23 573, 52 грн та судового збору, а також ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення вартості давальницької сировини, пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.
Крім того, апелянт просить встановити обов'язок повернення залишку давальницької сировини в натурі як належний спосіб захисту права власника майна.
Таким чином, апеляційна скарга зводиться до вимоги скасування рішення суду у частині задоволених позовних вимог та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апелянт зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного та всебічного з'ясування обставин справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.
Зокрема, апелянт не погоджується із висновком суду про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн та зазначає, що у нього фактично наявний залишок переданої позивачем давальницької сировини, яка не була втрачена, пошкоджена чи знищена, а її індивідуально визначені властивості збережені.
Скаржник вказує, що не заперечує проти повернення залишків давальницької сировини позивачу та наголошує, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про фактичне отримання відповідного майна. При цьому апелянт посилається на лист № 141 від 26.12.2025, яким позивача було запрошено прибути для приймання продукції та залишків давальницької сировини.
На думку апелянта, суд фактично неправомірно замінив натуральне зобов'язання щодо повернення майна грошовим зобов'язанням зі сплати його вартості, хоча ані умовами договору, ані положеннями чинного законодавства не передбачено обов'язку підрядника викупити у замовника залишок давальницької сировини.
Скаржник зазначає, що відповідно до правової природи договору підряду на давальницьких умовах та положень статей 840, 841 Цивільного кодексу України право власності на давальницьку сировину не переходить до підрядника, а останній зобов'язаний повернути залишок матеріалу або передати готову продукцію. У зв'язку з цим скаржник вважає, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є витребування майна або зобов'язання повернути залишок сировини, а не стягнення її грошового еквівалента.
При цьому апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах у справах № 922/445/19 та № 910/11416/18, відповідно до яких у разі збереження у відповідача давальницької сировини належним способом захисту є саме витребування майна або зобов'язання його повернути.
Крім того, скаржник вважає необґрунтованими висновки суду щодо розміру вартості давальницької сировини. Апелянт зазначає, що позивач обґрунтовує позов виключно внутрішньою заставною (обліковою) вартістю заготовок, яка, на думку скаржника, не є ринковою, не підтверджена первинними бухгалтерськими документами, не перевірена судом та не підтверджена висновком експертизи.
Апелянт також зазначає, що позивач не довів ані реальної ринкової вартості спірної сировини, ані методики формування її заставної вартості. При цьому скаржник наголошує, що фактична вартість заготовки кришки задньої є меншою, ніж заявлено позивачем, та становить 44 532 грн, а не 55 920 грн за одиницю.
Окрім цього, скаржник не погоджується зі стягненням пені та зазначає, що позивачем не доведено належного моменту виникнення прострочення, а також вини відповідача у порушенні строків виконання зобов'язань. Скаржник вказує, що зобов'язання щодо повернення майна фактично може бути виконано, оскільки давальницька сировина існує та перебуває у відповідача.
Апелянт також наполягає на тому, що саме позивач не вжив необхідних заходів для прийняття залишків давальницької сировини та готової продукції, незважаючи на повідомлення відповідача про готовність до їх передачі.
З огляду на викладене, скаржник вважає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості давальницької сировини та штрафних санкцій, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню у відповідній частині із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У поданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Технометалпарк» заперечило проти доводів апеляційної скарги та просило рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» без задоволення.
Позивач зазначив, що доводи апелянта щодо наявності у нього залишків давальницької сировини та готовності до їх повернення не спростовують встановленого факту порушення відповідачем строків виконання договірних зобов'язань та не свідчать про належне виконання ним умов договору. На думку позивача, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не повернув частину переданих йому заготовок, а саме 9 заготовок кришок задніх, при цьому будь-яких належних звітів про використання давальницької сировини або доказів фактичного повернення усіх залишків матеріалу відповідачем не надано.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Технометалпарк" наголошує, що посилання відповідача на лист № 141 від 26.12.2025 як на доказ готовності повернути залишки давальницької сировини є безпідставними, оскільки зазначений лист містив виключно пропозицію щодо спільного приймання готової продукції - кришок задніх у кількості 7 штук, а не пропозицію щодо повернення всієї залишкової давальницької сировини чи невикористаних заготовок. Крім того, вказаний лист був складений та направлений вже після звернення позивача до суду із позовом та після направлення відповідачу листа від 05.12.2025 № 05/12-01, яким позивач повідомив про втрату інтересу до результатів виконання договору у зв'язку з істотним порушенням строків виконання робіт.
На думку позивача, після допущеного відповідачем прострочення виконання робіт та втрати замовником інтересу до результату виконання договору правовідносини сторін трансформувались із зобов'язання щодо передачі результату робіт у зобов'язання з відшкодування вартості неповернутої давальницької сировини. У зв'язку з цим позивач послався на положення частини 2 статті 612 Цивільного кодексу України, відповідно до яких у разі, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, останній має право відмовитися від прийняття виконання та вимагати відшкодування збитків.
Позивач також зазначив, що відповідно до положень статей 840 та 842 Цивільного кодексу України саме на підрядника покладається обов'язок щодо належного використання давальницької сировини, надання звіту про її використання та повернення залишку матеріалу замовнику. При цьому після спливу строків виконання робіт ризик випадкового знищення, втрати або неможливості повернення матеріалу несе сторона, яка допустила прострочення виконання зобов'язання, тобто відповідач.
Позивач наголосив, що сам по собі факт заявлення відповідачем про наявність певних залишків майна після порушення строків виконання договору не звільняє його від обов'язку компенсувати вартість неповернутих заготовок, оскільки відповідач не забезпечив належного та своєчасного виконання договірних зобов'язань, а позивач обґрунтовано втратив інтерес до результатів виконання робіт.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технометалпарк" заперечує доводи апеляційної скарги щодо недоведеності вартості давальницької сировини та зазначив, що заставна вартість заготовок була безпосередньо погоджена сторонами у підписаних актах приймання-передачі давальницької сировини, а тому є узгодженою сторонами умовою договору та підлягає застосуванню при визначенні розміру відповідальності відповідача. Позивач звернув увагу, що відповідач під час прийняття сировини жодних заперечень щодо визначеної сторонами заставної вартості не висловлював.
Також позивач вказав, що доводи апелянта про відсутність підстав для нарахування пені є необґрунтованими, оскільки пеня у спірних правовідносинах нарахована не за неповернення давальницької сировини, а саме за порушення відповідачем строків виконання робіт, визначених договором та погодженим сторонами календарним графіком. На думку позивача, факт порушення відповідачем строків виконання робіт підтверджується матеріалами справи та не спростований належними і допустимими доказами.
З огляду на викладене Товариство з обмеженою відповідальністю "Технометалпарк" вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи та не спростовують правомірності висновків місцевого господарського суду.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2026 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» у справі № 904/7040/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (суддя-доповідач), суддів Віннікова С.В. та Левшиної Г.В.
На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи № 904/7040/25 до Центрального апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25.
Вказаною ухвалою витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/7040/25 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 13.05.2026.
28.04.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Технометалпарк" надійшов відзив на апеляційну скаргу.
01.05.2026 матеріали справи № 904/7040/25 надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду.
Відповідно до частини 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених законом.
13.05.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Встановлені судом обставини справи.
Як встановлено колегією суддів під час апеляційного перегляду справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Технометалпарк» як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» як виконавцем було укладено договір на виконання робіт № 21/04-2025П від 21.04.2025.
За умовами пункту 1.1 договору виконавець зобов'язався за завданням замовника, у порядку та на умовах, передбачених договором, виконати роботи з обробки заготовок, деталей за кресленнями замовника, а замовник зобов'язався прийняти результат виконаних робіт та оплатити їх відповідно до специфікацій до договору.
Згідно з пунктом 1.2 договору номенклатура деталей, загальний обсяг і вартість виконуваних робіт, вартість робіт за одиницю деталі, а також строки виконання робіт визначаються відповідно до специфікацій до договору. Заставна вартість давальницьких заготовок зазначається в акті про передачу давальницьких заготовок від замовника до виконавця.
Відповідно до пункту 13.2 договору він набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2026, а в частині виконання зобов'язань, що випливають із цього договору, - до повного їх виконання.
На виконання умов договору сторонами було підписано специфікацію № 1 від 21.04.2025, у якій погоджено найменування та вартість послуг, умови поставки, порядок оплати, а також строки виконання відповідних робіт.
За умовами зазначеної специфікації відповідач зобов'язався виконати роботи з виготовлення кришки задньої у кількості 40 штук, бандажу у кількості 80 штук та шайби скошеної у кількості 40 штук.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що роботи, визначені пунктом 1.1 договору, виконавець зобов'язується виконати і повернути оброблені деталі замовнику в обсязі та у строки, визначені сторонами відповідно до специфікацій. При цьому договором допущено часткову поставку готових деталей партіями.
Згідно з пунктом 2.2 договору виконавець приступає до виконання робіт з моменту отримання заготовок і підтвердження замовника. Передача заготовок оформлюється шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі та товаротранспортної накладної.
Пунктом 3 специфікації визначено, що виконавець зобов'язується здійснити поставку першої партії у кількості 10 одиниць кожного найменування протягом 60 календарних днів з моменту отримання заготівок від замовника. Постачання кожної наступної партії у кількості не менше 10 одиниць кожного найменування здійснюється протягом 30 календарних днів після попередньої поставки.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу давальницьку сировину за актами приймання-передачі від 21.04.2025, 22.04.2025, 01.05.2025, 05.05.2025 та 05.06.2025. Загалом замовником було передано виконавцю 66 заготовок, з яких 26 заготовок кришки задньої.
Зокрема, заготовки кришки задньої були передані відповідачу в такій кількості: 5 штук за актом від 21.04.2025, 5 штук за актом від 22.04.2025, 6 штук за актом від 01.05.2025, 5 штук за актом від 05.05.2025 та 5 штук за актом від 05.06.2025.
З урахуванням умов пункту 3 специфікації строк виконання відповідачем зобов'язань з виготовлення перших 10 одиниць кришок задніх, заготовки для яких були передані за актами від 21.04.2025 та 22.04.2025, настав 23.06.2025.
Строк виконання зобов'язань з виготовлення другої партії - 10 одиниць кришок задніх, заготовки для яких були передані за актом від 01.05.2025 та частково за актом від 05.05.2025, настав 23.07.2025.
Строк виконання зобов'язань з виготовлення третьої партії - 6 одиниць кришок задніх, заготовки для яких були передані частково за актом від 05.05.2025 та за актом від 05.06.2025, настав 22.08.2025.
Разом з тим відповідач у встановлені договором та специфікацією строки роботи у повному обсязі не виконав.
Так, за актом приймання-передачі № 54 від 26.08.2025 виконавець передав замовнику 2 кришки задні, а за актом приймання-передачі № 59 від 04.09.2025 - ще 2 кришки задні.
Крім того, за актами приймання-передачі від 18.09.2025 виконавець повернув замовнику 13 заготовок кришок задніх без обробки.
Таким чином, із переданих замовником 26 заготовок кришки задньої відповідач передав позивачу 4 готові вироби та повернув 13 необроблених заготовок. Спір між сторонами виник щодо правових наслідків непередання позивачу решти 9 заготовок кришки задньої та щодо наявності підстав для стягнення з відповідача їх заставної вартості.
05.12.2025 позивач направив на адресу відповідача лист № 05/12-01, у якому повідомив, що виконання відповідачем умов договору втратило для нього інтерес унаслідок порушення строків виконання робіт, та просив повернути заставну вартість заготовок у розмірі 503 280 грн.
Як встановлено судом, лист № 05/12-01 від 05.12.2025 був отриманий відповідачем 09.12.2025, що підтверджується відомостями з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта» щодо поштового відправлення № 5141200067020.
Водночас листом № 141 від 26.12.2025 відповідач звернувся до позивача із повідомленням про необхідність направлення уповноважених представників для спільного приймання виконаних робіт, а саме кришки задньої 000-019069-01 у кількості 7 штук.
Зазначений лист складений та направлений відповідачем уже після направлення позивачем листа від 05.12.2025 № 05/12-01 про втрату інтересу до виконання договору та вимогу щодо повернення заставної вартості заготовок.
Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав роботи у встановлені строки та не повернув частину давальницької сировини, звернувся до суду з позовом про стягнення вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн, пені у розмірі 23 751 грн, штрафу у розмірі 6 577, 20 грн, 3 % річних у розмірі 2 399, 20 грн та інфляційних втрат у розмірі 4 529, 52 грн.
На підставі пункту 7.2 договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 0,1 % від вартості невиконаних робіт за загальний період з 24.06.2025 по 10.12.2025 у сумі 23 751 грн.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення штраф у розмірі 6 577, 20 грн, 3 % річних у розмірі 2 399, 20 грн та інфляційні втрати у розмірі 4 529, 52 грн.
Заперечуючи проти позову в суді, відповідач посилався, зокрема, на обставини, пов'язані з обстрілом міста Павлоград 19.07.2025, унаслідок якого було пошкоджено будівлі, споруди та майно підприємства відповідача за адресою: Дніпропетровська область, місто Павлоград, вул. Промислова, буд. 1/5.
Відповідач також зазначав, що ТОВ «ПЕРМЗ» визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 22025040000001199 від 19.07.2025 за фактом обстрілу території підприємства з використанням БПЛА, а сертифікатом Дніпропетровської торгово-промислової палати № 1200-25-2289 від 05.11.2025 засвідчено настання форс-мажорних обставин, пов'язаних із військовою агресією Російської Федерації проти України, військовими діями, обстрілом з використанням БПЛА та пожежею 19.07.2025.
Крім того, відповідач вказував, що ним листом від 26.12.2025 № 141 було запрошено представників позивача на спільне приймання продукції, виготовленої на виконання договору, а саме кришки задньої 000-019069-01 у кількості 7 штук, однак представники позивача на територію підприємства відповідача не з'явилися.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн, пеню у розмірі 23 573, 52 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 322, 24 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 177, 48 грн, штрафу у розмірі 6 577, 20 грн, 3 % річних у розмірі 2 399, 20 грн та інфляційних втрат у розмірі 4 529, 52 грн відмовлено.
Суд виходив із того, що відповідач порушив строки виконання робіт за договором, а тому пеня підлягає стягненню у перерахованому судом розмірі 23 573, 52 грн.
Водночас, задовольняючи позов у частині стягнення вартості давальницької сировини, суд дійшов висновку про неможливість повернення відповідачем позивачу необроблених заготовок кришок задніх у кількості 9 штук, у зв'язку з чим вважав наявними підстави для покладення на відповідача обов'язку компенсувати їх вартість за цінами, визначеними в актах приймання-передачі заготовок в обробку.
Разом з тим під час апеляційного перегляду справи відповідач наполягає на тому, що залишок давальницької сировини фактично наявний, не втрачений та не пошкоджений, а тому позивач обрав неналежний спосіб захисту, заявивши вимогу про стягнення грошового еквівалента вартості сировини замість вимоги про повернення майна в натурі.
Зазначені обставини у сукупності становлять фактичну основу спору та підлягають оцінці судом апеляційної інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, заперечень позивача, меж апеляційного перегляду, умов договору та норм матеріального права, які регулюють правовідносини сторін щодо виконання робіт із використанням давальницької сировини.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25 - скасуванню в частині стягнення вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
Спірні правовідносини сторін виникли з договору на виконання робіт № 21/04-2025П від 21.04.2025, за умовами якого відповідач як виконавець зобов'язався виконати роботи з обробки заготовок та деталей за кресленнями замовника, а позивач як замовник - прийняти результат виконаних робіт і оплатити їх відповідно до специфікацій до договору.
За своєю правовою природою спірний договір є договором підряду, який передбачає виконання робіт із матеріалу замовника, тобто з використанням давальницької сировини.
Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона, підрядник, зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 1 статті 840 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.
Відповідно до статті 842 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку, сторона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, системний аналіз наведених норм свідчить, що у разі виконання робіт із матеріалу замовника право власності на такий матеріал не переходить до підрядника. Підрядник набуває не право власності на давальницьку сировину, а обов'язок належно використати її для виконання робіт, надати звіт про її використання та повернути залишок матеріалу замовнику.
Аналогічний підхід щодо правової природи договору підряду на давальницьких умовах викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15.08.2024 у справі № 916/3691/22, у якій Верховний Суд виходив із того, що особливістю договору підряду на давальницьких умовах є збереження за замовником права власності як на передану сировину, так і на результат її переробки, а також на залишки такої сировини.
Таким чином, первинним та основним обов'язком підрядника у спірних правовідносинах є саме повернення замовнику залишку давальницької сировини або передання результату виконаних робіт, а не сплата грошового еквівалента вартості такого майна у будь-якому випадку прострочення виконання робіт.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що відповідач порушив погоджені сторонами строки виконання робіт. Матеріалами справи підтверджується, що позивач передав відповідачу 26 заготовок кришки задньої, з яких відповідач передав позивачу 4 готові вироби та повернув 13 заготовок без обробки. Отже, спір між сторонами фактично стосується правових наслідків непередання позивачу решти 9 заготовок кришки задньої.
Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача саме заставної вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн.
Суд виходив із того, що оскільки відповідач не виконав роботи у встановлені договором строки та не повернув позивачу 9 заготовок кришки задньої, то останній зобов'язаний компенсувати позивачу їх вартість за цінами, визначеними в актах приймання-передачі заготовок в обробку.
Проте такий висновок є передчасним, оскільки саме по собі порушення строку виконання робіт не є тотожним втраті, знищенню, пошкодженню давальницької сировини або доведеній неможливості її повернення замовнику.
Ані умовами договору № 21/04-2025П від 21.04.2025, ані положеннями Цивільного кодексу України не передбачено автоматичної трансформації обов'язку підрядника повернути залишок давальницької сировини у грошове зобов'язання з викупу такої сировини у замовника лише з підстав порушення строків виконання робіт.
Для покладення на підрядника обов'язку сплатити замовнику вартість давальницької сировини позивач повинен довести не лише факт передання матеріалу та прострочення виконання робіт, але й наявність правових підстав для заміни натурального обов'язку щодо повернення майна грошовим обов'язком, зокрема факт втрати, знищення, пошкодження матеріалу або неможливість його повернення.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Отже, якщо позивач фактично вважає, що у зв'язку з діями або бездіяльністю відповідача він втратив належне йому майно або позбавлений можливості отримати його в натурі, то така вимога за своїм змістом наближається до вимоги про відшкодування збитків, для задоволення якої необхідним є встановлення всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки боржника, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також вини боржника.
Саме на позивача, відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до статей 73, 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені або отримані за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази на підтвердження такої обставини є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
У цій справі позивач не надав належних і допустимих доказів того, що 9 заготовок кришки задньої були втрачені, знищені, пошкоджені або що їх повернення в натурі є об'єктивно неможливим.
Навпаки, відповідач в апеляційній скарзі наполягає на тому, що відповідне майно фактично існує, не є втраченим або пошкодженим, зберігає свої індивідуально визначені властивості, а відповідач не заперечує проти його повернення позивачу.
Також матеріалами справи підтверджується, що листом № 141 від 26.12.2025 відповідач повідомляв позивача про необхідність направлення уповноважених представників для спільного приймання виготовленої продукції, а саме кришки задньої 000-019069-01 у кількості 7 штук.
Колегія суддів враховує, що зазначений лист був складений після направлення позивачем листа від 05.12.2025 № 05/12-01 про втрату інтересу до виконання договору. Разом з тим сам факт направлення такого листа свідчить про наявність спору між сторонами не щодо фактичної втрати або знищення матеріалу, а щодо того, який саме спосіб захисту має бути застосований у разі прострочення відповідачем строків виконання робіт та непередання позивачу відповідного майна.
Тобто за встановлених обставин немає достатніх підстав вважати доведеним, що повернення відповідного майна в натурі є неможливим. Наявність у позивача втрати інтересу до результату виконання робіт не є тотожною доведенню факту втрати давальницької сировини або неможливості її повернення.
Посилання позивача на частину 2 статті 612 Цивільного кодексу України не спростовують наведеного висновку. Зазначена норма передбачає, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Разом з тим застосування цієї норми не означає автоматичного виникнення у кредитора права на стягнення будь-якої визначеної ним вартості майна без доведення факту збитків, їх розміру, причинного зв'язку та інших необхідних елементів відповідальності. Відмова кредитора від прийняття простроченого виконання може мати наслідком виникнення права на відшкодування збитків, але лише за умови доведення їх наявності та розміру у встановленому процесуальним законом порядку.
У даній справі позивач заявив вимогу саме про стягнення вартості давальницької сировини, фактично обравши грошовий спосіб захисту, тоді як обставини справи свідчать, що спірне майно не визнано втраченим, знищеним чи пошкодженим, а відповідач заперечує проти тверджень про неможливість його повернення.
За таких обставин належним способом захисту права позивача як власника давальницької сировини у спірних правовідносинах могла бути вимога про зобов'язання відповідача повернути залишок давальницької сировини в натурі, а у разі доведення факту втрати, знищення, пошкодження або неможливості повернення такого майна - вимога про відшкодування збитків.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, та від характеру його порушення. Обраний спосіб захисту має бути ефективним, тобто відповідати змісту порушеного права, характеру порушення та забезпечувати реальне поновлення порушеного права або адекватне відшкодування у разі неможливості такого поновлення.
Зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 23.06.2020 у справі № 909/447/19, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 сформульовано підхід, за яким неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.
Колегія суддів виходить із того, що у цій справі заявлена позивачем вимога про стягнення вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн не відповідає характеру встановленого порушення та фактичним обставинам справи, оскільки позивачем не доведено, що повернення спірного майна в натурі є неможливим.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що питання щодо покладення на відповідача обов'язку повернути залишок давальницької сировини в натурі не є предметом позову у даній справі, а тому не може бути вирішене судом апеляційної інстанції в межах даного спору. Предметом судового розгляду у цій справі є саме вимога про стягнення вартості давальницької сировини, правомірність якої і підлягає оцінці судом.
При цьому обрання позивачем саме грошового способу захисту за відсутності доказів втрати або неможливості повернення майна призводить до фактичної заміни предмета зобов'язання без належної правової підстави та може створити ризик подвійного задоволення майнового інтересу позивача: з одного боку - шляхом стягнення вартості сировини, а з іншого - збереженням можливості вимагати повернення самого майна.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд неправильно застосував положення статей 22, 612, 840, 842 Цивільного кодексу України та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн.
Доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження, а тому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25 підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо доводів апелянта про безпідставність стягнення пені, колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.
За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі порушення строків виконання робіт, встановлених договором та/або додатками до нього, замовник має право пред'явити виконавцю вимогу про сплату неустойки, а виконавець зобов'язаний таку вимогу задовольнити з розрахунку 0,1 % від вартості невиконаних робіт за кожен день прострочення.
Позивачем заявлено до стягнення пеню за порушення відповідачем строків виконання робіт, а не за неповернення давальницької сировини.
Матеріалами справи підтверджується, що строки виконання робіт щодо відповідних партій кришок задніх настали 23.06.2025, 23.07.2025 та 22.08.2025, однак відповідач виконав роботи лише частково: 26.08.2025 передав 2 кришки задні, 04.09.2025 передав ще 2 кришки задні, а 18.09.2025 повернув 13 заготовок без обробки.
Отже, факт порушення відповідачем строків виконання робіт є встановленим та належними доказами не спростований.
Доводи апелянта про те, що зобов'язання щодо повернення майна є фактично виконуваним, не впливають на правомірність стягнення пені за прострочення виконання робіт, оскільки предметом нарахування пені є саме порушення строків виконання робіт, визначених договором та специфікацією, а не факт неповернення давальницької сировини.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та правильно встановив, що позивачем не було враховано, що день фактичного виконання зобов'язання не включається до періоду прострочення.
За перерахунком суду пеня становить 23 573, 52 грн, а саме: 3 132 грн - за період з 24.06.2025 по 23.07.2025 на суму невиконаного зобов'язання 104 400 грн; 6 264 грн - за період з 24.07.2025 по 22.08.2025 на суму невиконаного зобов'язання 208 800 грн; 814, 32 грн - за період з 23.08.2025 по 25.08.2025 на суму невиконаного зобов'язання 271 440 грн; 2 255, 04 грн - за період з 26.08.2025 по 03.09.2025 на суму невиконаного зобов'язання 250 560 грн; 3 215, 52 грн - за період з 04.09.2025 по 17.09.2025 на суму невиконаного зобов'язання 229 680 грн; 7 892, 64 грн - за період з 18.09.2025 по 10.12.2025 на суму невиконаного зобов'язання 93 960 грн.
Загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 23 573, 52 грн.
Колегія суддів погоджується з таким розрахунком, оскільки він відповідає умовам договору, встановленим у справі строкам виконання робіт, фактичним обставинам часткового виконання відповідачем зобов'язань та вимогам чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги в частині безпідставності стягнення пені не спростовують висновків суду, оскільки зводяться переважно до посилання на наявність у відповідача можливості повернути майно, тоді як пеня стягнута не за неповернення майна, а за порушення строків виконання робіт.
Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, колегія суддів зазначає, що сам факт наявності сертифіката торгово-промислової палати не має для суду наперед установленої сили та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Форс-мажорні обставини можуть бути підставою для звільнення особи від відповідальності лише за умови доведення їх надзвичайності, невідворотності та причинно-наслідкового зв'язку між такими обставинами і неможливістю виконання конкретного зобов'язання у визначений договором строк.
У цій справі відповідачем не доведено, що обставини, на які він посилається, унеможливили виконання всіх прострочених робіт саме у ті періоди, за які судом нараховано пеню. Крім того, частина строків виконання робіт настала до подій, на які відповідач посилається як на форс-мажорні.
За таких обставин підстав для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді сплати пені суд апеляційної інстанції не встановив.
Водночас зазначені доводи відповідача не впливають на висновок колегії суддів щодо відсутності підстав для стягнення з нього вартості давальницької сировини, оскільки в цій частині вирішальним є не питання прострочення виконання робіт, а питання належного способу захисту та недоведеності втрати, знищення, пошкодження або неможливості повернення майна.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права в частині стягнення з відповідача вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн, що відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування рішення в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині, а саме щодо стягнення пені у розмірі 23 573, 52 грн та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 177, 48 грн, штрафу у розмірі 6 577, 20 грн, 3 % річних у розмірі 2 399, 20 грн та інфляційних втрат у розмірі 4 529, 52 грн, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні в достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає від суду надання детальної відповіді на кожен аргумент сторін.
Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг обґрунтування судового рішення може різнитися залежно від характеру рішення, а питання достатності мотивування оцінюється з урахуванням конкретних обставин справи.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод», колегія суддів виходить із того, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні даного спору як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.
З урахуванням положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегією суддів встановлено, що суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати пені за порушення строків виконання робіт, оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання договірних зобов'язань та відсутність належних підстав для звільнення його від відповідальності у цій частині.
Водночас колегія суддів дійшла висновку, що суд помилково застосував норми матеріального права в частині задоволення позовних вимог про стягнення вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн, оскільки позивачем не доведено факту втрати, знищення, пошкодження або неможливості повернення спірного майна, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин та встановленим у справі обставинам.
Колегія суддів виходить із того, що за встановлених у справі обставин належним способом захисту прав позивача у частині залишку давальницької сировини могла бути вимога про повернення відповідного майна в натурі, тоді як вимога про стягнення його вартості за відсутності доказів неможливості такого повернення є передчасною та необґрунтованою.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з пунктами 2, 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25 в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25 є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.
З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У даній справі апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2026 у справі № 904/7040/25 - скасуванню в частині стягнення вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
На виконання приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку про необхідність здійснення нового розподілу судових витрат у справі.
Покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Технометалпарк» зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 282, 88 грн.
Покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Технометалпарк» витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 9 294, 32 грн.
Керуючись статтями 73, 74, 76- 79, 86, 129, 236, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2026 у справі № 904/7040/25 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2026 у справі № 904/7040/25 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технометалпарк» суми вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн.
Ухвалити у цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Технометалпарк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» про стягнення вартості давальницької сировини у розмірі 503 280 грн - відмовити.
В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2026 у справі № 904/7040/25 залишити без змін.
Здійснити новий розподіл судових витрат.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Промислова, буд. 1/5; ідентифікаційний код 40585670) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технометалпарк» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Преображенська, буд. 1/8; ідентифікаційний код 40440512) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 282, 88 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технометалпарк» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Преображенська, буд. 1/8; ідентифікаційний код 40440512) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський експериментальний ремонтно-механічний завод» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Промислова, буд. 1/5; ідентифікаційний код 40585670) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 9 294, 32 грн.
Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 13.05.2026
Головуючий суддя Л.В. Андрейчук
Суддя С.В. Вінніков
Суддя Г.В. Левшина