вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
про залишення апеляційної скарги без руху
"12" травня 2026 р. Справа№ 910/14342/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Тищенко О.В.
Коробенка Г.П.
розглянувши апеляційну скаргу Підприємства «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс»)
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 (повний текст складено 12.02.2026)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2026 (повний текст складено 20.02.2026)
у справі № 910/14342/25 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Приватного підприємства «Тур-Груп»
до Підприємства «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс»)
про стягнення 184 995,29 грн,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14342/25 позов задоволено.
Присуджено до стягнення з Підприємства «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс») на користь Приватного підприємства «Тур-Груп» штраф у розмірі 131 465,49 грн, пеня у розмірі 48 460,48 грн, 3% річних у розмірі 5 069,02 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2026 у справі № 910/14342/25 заяву Приватного підприємства «Тур-Груп» про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/14342/25 задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Підприємства «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс») на користь Приватного підприємства «Тур-Груп» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням та додатком рішенням, Підприємство «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс») 01.05.2026 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить визнати причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними та поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14342/25 та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог; скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2026 у справі № 910/14342/25.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 апеляційну скаргу Підприємства «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс») на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2026 у справі № 910/14342/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Коробенко Г.П., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14342/25. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Підприємства «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс») на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2026 у справі № 910/14342/25 до надходження до суду матеріалів справи.
07.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/14342/25.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду ? протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Скаржник оскаржує рішення від 12.02.2026, повний текст якого складено 12.02.2026, та додаткове рішення від 20.02.2026, повний текст якого складено 20.02.2026. Отже останнім днем для подачі апеляційної скарги є 04.03.2026 для рішення та 12.03.2026 для додаткового рішення. Однак, апеляційна скарга скаржником була подана 01.05.2026.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) рішення суду ? якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) ухвали суду ? якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно з ч. 3 ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржником було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення та додаткового рішення. Так скаржник зазначає, що оскаржувані рішення були прийняті за відсутності учасника справи, вказаних рішень не отримував, дізнався про них лише 23.04.2026 під час реєстрації електронного кабінету у підсистемі Електронний суд ЄСІТС та накладення арешту 24.04.2026 на рахунки відповідача у виконавчому провадженні №80855114.
Також скаржник посилається на факт наявності в матеріалах справи альтернативної поштової адреси для надсилання поштової кореспонденції, яка зазначена в копії агентського договору вих. б/н від 17.06.2022, що був долучений до позовної заяви.
Крім того, скаржник зауважив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними та касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст.ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположним свобод.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов'язковості судового рішення тощо (абзац 13 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 №4-рн/2019)
Право на апеляційний перегляд справи, передбачене п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 №5-р/2020).
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судових рішень ставиться в залежність від положень процесуального закону - ГПК України, який регламентує порядок здійснення господарського судочинства.
Питання поновлення процесуальних строків врегульовано нормами ст. 119 ГПК України, згідно з ч. 1 якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З правового аналізу цієї норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню. Відтак, суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
При цьому суд зважає, що норми ГПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформулював правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Bellet v. France», «Ilhan v. Turkey», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).
З аналізу практики ЄСПЛ убачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: (1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); (2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справа «Устименко проти України»); (3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справа «Brumarescu v. Romania»).
У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.».
Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, звернення з апеляційною скаргою та підтверджені належними доказами.
У розумінні ст. 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Згідно з ч. 3 ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15, від 16.04.2021 у справі № 904/3258/14).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України).
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення ЄСПЛ від 04.10.2001 у справі «Тойшлер проти Германії»).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначені Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення із судовим рішенням.
Виходячи зі змісту ст.ст. 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 15.04.2025 у справі № 910/2322/21).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Верховний Суд у постановах від 03.11.2022 у справі № 560/15534/21, від 28.11.2022 у справі № 560/10645/21 зазначив про те, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у підприємстві для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настають у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що в п. 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та в п. 97 постанови від 17.05.2024 Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (ст. 3 ЦК України).
ЄСПЛ зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі «Нун'єш Діаш проти Португалії» від 10.04.2003, заяви № 69829/01, № 2672/03).
Крім того, до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (подібний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/638/22).
Відповідно до відповіді № 34250508 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, датою реєстрації електронного кабінету Підприємства «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс») є 23.04.2026 о 12 год 39 хв.
Оскільки на момент постановлення оскаржуваних рішень у відповідача був відсутній електронний кабінет, суд першої інстанції, на виконання вимог Господарського процесуального кодексу України, вчасно направляв поштову кореспонденцію на адресу відповідача: 02091, м. Київ, вул. Вербицького, буд. 9і.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вищевказана адреса також зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В матеріалах справи містяться докази повернення ухвали та рішень суду першої інстанції відділенням поштового зв'язку на адресу суду без вручення адресату з відміткою «за закінчення терміну зберігання».
Щодо посилання скаржника на наявність альтернативної поштової адреси, колегія суддів зазначає наступне.
Скаржник є юридичною особою, на яку відповідно до ст.ст. 4, 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» покладено обов'язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до ст. 10 Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв'язок» та Правил надання послуг поштового зв'язку; скаржник цього обов'язку не дотримався.
ЄДР створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з ЄДР (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до ЄДР, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
У ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вказано перелік відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄДР, зокрема, місцезнаходження (місцезнаходження юридичної особи) (п. 10).
Саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов'язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.
Колегія суддів звертає увагу, що на скаржника як юридичну особу відповідно до ч. 1, п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» покладено обов'язок зазначати достовірні відомості щодо власного місцезнаходження, які відповідно до ст. 10 цього Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону «Про поштовий зв'язок» та Правил № 270. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21.
Суд звертає увагу, що згідно ч. 4 ст. 13 ГПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, суд ураховує відсутність у відповідача електронного кабінету станом на момент постановлення оскаржуваних рішень, і те, що оскаржувані рішення Господарський суд міста Києва надіслав за адресою, яка збігається із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому Північний апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом вчинено всі можливі дії щодо належного направлення судового рішення відповідачу.
Отже, скаржник не вказує на дотримання ним обов'язку щодо отримання поштової кореспонденції, не посилається на забезпечення вчасного отримання за адресою свого місцезнаходження кореспонденції від суду. Крім того, від відповідача не надходило жодних заяв про зміну юридичної адреси чи клопотань про надсилання поштової кореспонденції на іншу поштову адресу.
Крім того, 18.10.2023 набрав чинності Закон України №3200-ІХ від 29.06.2023 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами». Вказаним законом внесені відповідні зміни до Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідно до ч. ч. 1 та 5 ст. 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Згідно з ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим кодексом, у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Таким чином, законодавством України з 18.10.2023 закріплено обов'язок для певного кола осіб (у тому числі юридичних осіб) зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі). Однак скаржник, всупереч вимог чинного законодавства, зареєстрував свій електронний кабінет лише 23.04.2026, чим позбавив себе можливості вчасно здійснювати обмін документами.
Колегія суддів також не визнає посилання відповідача на діючий воєнний стан як поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження рішень з огляду на наступне.
Введення воєнного стану є обставиною, яка не залежить від волевиявлення особи і в певних випадках може створити перешкоди та труднощі, що унеможливлюють чи ускладнюють можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Однак, сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.
Для визнання цієї підстави поважною слід брати до уваги, зокрема, територіальне місцезнаходження суду і скаржника, порядок його функціонування, хід бойових дій, існування реальної небезпеки для життя учасників процесу, тривалість самого процесуального строку; час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини (висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 585/2494/18).
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого строку (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22).
Таким чином, є недостатнім в клопотаннях про поновлення пропущених процесуальних строків посилання всього лише на факт дії воєнного стану на території України, адже воєнний стан не є безумовною перешкодою для здійснення правосуддя та не є безумовною підставою для зупинення судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Враховуючи зазначене та відсутність у матеріалах апеляційної скарги підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил, Північний апеляційний господарський суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2026 у справі № 910/14342/25 та зазначити, що неотримання поштової кореспонденції, посилання на воєнний стан не є непереборними обставинами, такими, що не залежали від волевиявлення скаржника та унеможливили своєчасне подання апеляційної скарги.
Згідно ч. 2 ст. 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 258 цього Кодексу, застосовуються положення ст. 174 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно ч. 2 ст. 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Відповідно до ч. 3 ст. 260 ГПК України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга подана з порушенням вимог ч. 3 ст. 260 ГПК України.
У зв'язку з цим, з метою усунення допущених недоліків оформлення апеляційної скарги, Підприємству «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс») слід у строк, визначений цією ухвалою подати до апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення та додаткового рішення, в якому зазначити інші підстави для поновлення пропущеного строку.
Враховуючи вищевикладене та приписи Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства та підлягає залишенню без руху на підставі ч. 3 ст. 260 ГПК України.
За приписами ч. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Північний апеляційний господарський суд,
1. Відмовити у задоволенні заяви Підприємства «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс») про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2026 у справі № 910/14342/25.
2. Апеляційну скаргу Підприємства «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс») на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2026 у справі № 910/14342/25 залишити без руху.
3. Роз'яснити Підприємству «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс»), що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, скаржник має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, в якому зазначити інші підстави для поновлення пропущеного строку, шляхом подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків.
4. Попередити Підприємство «Сакумс» Громадської організації «Рада ветеранів воєнних конфліктів (учасників бойових дій)» Дарницького району м. Києва (Підприємство «Сакумс»), якщо недоліки апеляційної скарги не будуть усунуті в зазначений строк, то у господарського суду апеляційної інстанції будуть відсутні підстави прийняти таку апеляційну скаргу до розгляду, остання буде повернута скаржнику та буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді О.В. Тищенко
Г.П. Коробенко