вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" травня 2026 р. Справа№ 910/10372/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Михальської Ю.Б.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 07.05.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП-1991"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 20.11.2025
у справі № 910/10372/25 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП-1991"
про стягнення 516 942,65 грн
Короткий зміст позовних вимог
Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП-1991" про стягнення 516 942,65 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,6395 га, кадастровий номер 8000000000:78:029:0006, місце розташування - вул. Шовкоплясів Сім'ї, 4, 6-А в Оболонському районі міста Києва, за період з 12.10.2021 по 01.10.2023 у сумі 516 942,65 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого на те права, не сплачуючи за користування нею кошти в період 12.10.2021 по 01.10.2023, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок власника - територіальної громади міста Києва в особі Київради, набув кошти у вигляді несплаченої орендної плати у розмірі 516 942,65 грн, які підлягають поверненню власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП-1991" на користь Київської міської ради 453 845 грн 35 коп. безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою та 5 446 грн 14 коп. судового збору.
В іншій частині в позові відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення суд дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:78:029:0006 площею 0,6395 га за адресою: вул. Шовкоплясів Сім'ї, 4, 6-А в Оболонському районі міста Києва, без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Київради, фактично зберіг в себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Києва в особі Київради.
Суд також дійшов висновку, що обґрунтованою до стягнення є сума безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:78:029:0006 площею 0,6395 га за адресою: вул. Шовкоплясів Сім'ї, 4, 6-А в Оболонському районі міста Києва в розмірі 453 845 грн 35 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОП-1991" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 20.11.2025 у справі №910/10732/25 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено місцевим судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому стверджує, що:
- суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність безпідставного збагачення апелянта, не врахувавши, що між сторонами відсутні договірні відносини за вказаний період, а отже, регулювання здійснюється нормами закону;
- відповідачем вчинено всіх необхідних дій, направлених на укладення договору оренди даної земельної ділянки, однак позивачем протягом тривалого часу не прийнято рішення щодо укладення договору оренди спірної земельної ділянки;
- здійснений позивачем розрахунок суми безпідставно збережених коштів є неправильним;
- відповідач набув право користування земельною ділянкою на підставі ст. 120 ЗКУ та ст. 377 ЦКУ: при переході права власності на будівлю переходить право користування земельною ділянкою. Це речове право виникає безпосередньо з закону, незалежно від договору оренди.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
27.01.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Позивач наголошує на тому, що відповідач як власник об'єктів нерухомого майна, зокрема, протягом 12.10.2021 - 01.10.2023 включно, користувався спірною земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розташовані, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання землі, а тому ТОВ "ТОП-1991" є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею. Враховуючи наведене, відповідач зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Також позивач зазначає, що незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Крім того, позивач наголошує, що до спірних правовідносин зі стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою взагалі не можуть бути застосовані зазначені вище норми ПК України, на які посилається відповідач.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв та клопотань
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2025 апеляційну скаргу у справі №910/10372/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП-1991" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/10372/25 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Витребувано матеріали справи №910/10372/25 з Господарського суду міста Києва.
22.12.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026, у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/10372/25.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13.01.2026, справу №910/10372/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Михальська Ю.Б.
15.01.2026 матеріали справи №910/10372/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП-1991" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/10372/25. Судове засідання призначено на 05.02.2026.
Розгляд справи відкладався.
У судовому засіданні 07.05.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 07.05.2026 з'явились представники позивача та відповідача, які надали свої пояснення.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Рішенням Київської міської ради №6186/6227 від 02.03.2023 вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю "ТОП-1991", за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6395 га (кадастровий номер 8000000000:78:029:0006) (код виду цільового призначення - 11.02 розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства переробної, машинобудівної та іншої промисловості) на вул. Шовкоплясів Сім'ї, 4, 6-А в Оболонському районі міста Києва, із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 7 квітня 2021 року та 19 липня 2021 року, номери записів про право власності: 41460858,43103148).
На підставі вказаного рішення 02.10.2023 між Київською міською радою та ТОВ "ТОП-1991" укладено договір оренди Земельної ділянки № 5172 від 02.10.2023.
Згідно з інформаційною довідкою від 15.08.2025 № 439685361 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договір оренди Земельної ділянки зареєстровано 02.10.2023.
Як вказує позивач, відповідачем не сплачено кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що і зумовило подання даного позову.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначає про те, що позивач не вчинив дії, до вчинення яких відповідач не міг виконати свій обов'язок по сплаті оренди; позивачем, при здійснені розрахунків, не враховано, що за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю відповідно до пп. 69.14 п. 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, а також розрахунок здійснено з істотним завищенням бази для нарахування; відсутні підстави для застосування ст. 1212 ЦК України.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.
Згідно з положеннями статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Отже, визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
У відповідності до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з частиною 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Статтею 1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч.1, 2 ст. 93 ЗК України).
Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Частиною 1 статті 120 ЗК України визначено, що у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об'єктів до набувача таких об'єктів, без зміни її цільового призначення.
Згідно з абзацом 1 частини 9 статті 120 ЗК України якщо об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об'єкта нерухомого майна зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
У статті 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Набувач нерухомого майна, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшує свої доходи, а власник земельної ділянки (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
Отже, для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7117101432021 від 12.10.2021 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:029:0006 площею 0,6395 га, цільове призначення: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Шовкоплясів Сімї, 4, 6-А у Оболонському районі міста Києва, проведена 12.10.2021, при цьому власником цієї земельної ділянки є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач є власником нерухомого майна (нежитлова будівля, з виробничо-складськими та адміністративними приміщеннями літ "А" виробничо-складськими приміщеннями (літера А), загальною площею 1494,1 кв.м, право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.04.2021 та 19.07.2021, номери записів про право власності 41460858 та 43103148), розміщеного на відповідній земельній ділянці по вул. Шовкоплясів Сімї, 4, 6-А у Оболонському районі міста Києва.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами договір оренди зазначеної земельної ділянки укладено 02.10.2023 за номером 5172 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право відповідача користування зазначеною земельною ділянкою 02.10.2023.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) зазначеною земельною ділянкою ТОВ "ТОП-1991" у спірний період.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази існування на спірній земельній ділянці нерухомого майна, що перебуває у власності інших осіб.
Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:78:029:0006 площею 0,6395 га за адресою: вул. Шовкоплясів Сімї, 4, 6-А у Оболонському районі міста Києва) на якій розташоване нерухоме майно, що належить Товариству на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.
Згідно із частинами 1-5 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, Верховним Судом у постановах від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру № НВ-7117101432021 від 12.10.2021 земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомого майна ТОВ "ТОП-1991", і за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформована з 12.10.2021 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер 8000000000:78:029:0006, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, а відтак, може бути об'єктом цивільних прав.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач, здійснюючи фактичне користування земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:78:029:0006 площею 0,6395 га за адресою: вул. Шовкоплясів Сімї, 4, 6-А у Оболонському районі міста Києва), без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Київради, фактично зберіг в себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Києва в особі Київради.
При цьому, відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач із належно оформленими правами на земельну ділянку.
Статтею 1 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель").
Відповідно до пп. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Згідно з пп. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.
При стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Отже витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов'язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов.
Як встановлено судом, відповідно до Витягу з технічної документації з нормативно-грошової оцінки земельних ділянок від 15.03.2023 №НВ-8000024352023, вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:76:052:0006 на 2023 рік, становить 9 596 046,62 грн.
Ставка орендної плати визначається за період 12.10.2021-31.12.2021 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24.12.2020 № 24/24; 01.01.2022-31.12.2022 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 09.12.2021 №3704/3745; 01.01.2023-01.10.2023 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 08.12.2022 № 5828/5869 та за умови, що приміщення нерухомого майна, розташованого в межах земельної ділянки, не передавались в оренду їх власником, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення -11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості - 3%.
За розрахунком позивача загальна сума відшкодування складає 516 942,65 грн, та розрахована наступним чином:
- з 12.10.2021 по 31.12.2021 7 585 807,61*3%/365*81 день = 50 502,77 грн;
- з 01.01.2022 по 31.12.2022 8 344 388,37*3%/365*365 днів = 250 331,65 грн;
- з 01.01.2023 по 01.10.2023 9 596 046,62*3%/365*274 дні = 216 108,23 грн.
Поряд з цим, суд першої інстанції, врахувавши доводи відповідача про те, що він як платник орендної плати за землю був звільнений від обов'язку по сплаті орендної плати за землю у період з 01.03.2022 по 30.04.2022, встановив, що з огляду на положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України та враховуючи те, що наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022, безпідставним є нарахування та заявлення до стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 01.03.2022 по 30.04.2022.
Також суд першої інстанції встановив, що пунктом 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490, установлено мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення. Установлено, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.
Отже, за висновком суду першої інстанції, на підставі рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 відповідач у період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року мав сплачувати орендну плату за Земельну ділянку в розмірі 0 відсотка від нормативної грошової оцінки.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання від відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 187 234,35 грн за користування у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 спірною земельною ділянкою.
Також суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок за період з 12.10.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2023 по 01.10.2023, вважав його вірним, а відтак позивач має право на отримання від відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в загальній сумі 453 845,35 грн за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:76:052:0006 у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 (187 234,35 грн), з 12.10.2021 по 31.12.2021 (50 502,77 грн) та з 01.01.2023 по 01.10.2023 (216 108,23 грн).
Як вище було зазначено судом, рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині задоволених позовних вимог, в частині незадоволених позовних вимог, рішення суду сторонами не оскаржується, тому з огляду на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.
Стосовно доводів апелянта, наведених в апеляційній скарзі про поведінку позивача, який протягом тривалого часу не приймав рішення щодо укладення договору оренди спірної земельної ділянки, на відміну від відповідача, який належним чином вчинив усі можливі та залежні від нього дії для виконання свого обов'язку належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою, колегія суддів зазначає, що вирішальним при розгляді такої категорії справ є доведеність існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми.
Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року в справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 року в справі № 917/1739/17.
Натомість, неналежне виконання своїх обов'язків позивачем, на чому наголошує відповідач, не є підставою для звільнення ТОВ "ТОП-1991" від обов'язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою.
До того ж стверджуючи про невчинення позивачем активних дій, направлених на укладення договорів оренди земельних ділянок, відповідач не звертався до суду із захистом свого порушеного права із позовними вимогами про визнання бездіяльності Київської міської ради.
Стосовно доводів скаржника про те, що позивачем визначено невірну площу земельної ділянки на основі якої здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Судом вище встановлено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7117101432021 від 12.10.2021 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:029:0006 площею 0,6395 га, цільове призначення: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Шовкоплясів Сімї, 4, 6-А у Оболонському районі міста Києва, проведена 12.10.2021.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, в постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, серед іншого зазначив таке: "При цьому твердження скаржника про користування меншою площею земельної ділянки, а саме лише тією, на якій розташована нежитлова будівля літ. "А-4", колегія суддів вважає недоречними, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, позивач не надав доказів на підтвердження формування за адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами, про що правомірно зазначили суди попередніх інстанцій".
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує доводи позивача про те, що 21.10.2022 відповідач звернувся до Київської міської ради із заявою № 50040-007096866-031-03, в якій просив передати в орендне користування земельну ділянку площею 0,6395 га (кадастровий номер 8000000000:78:029:0006) на вул. Шовкоплясів Сім'ї, 4, 6-А у Оболонському районі міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно.
Отже, твердження скаржника про те, що площа спірної земельної ділянки складає 0,2372 га, є безпідставними та такими, що суперечать наявним в матеріалах справи доказам, тому відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд, не виходячи за межі доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони грунтуються на власному тлумаченні скаржником норм чинного законодаства у сфері спірних правовідносин, зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП-1991".
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 20.11.2025 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП-1991" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/10372/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОП-1991".
Матеріали справи №910/10372/25 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.05.2026
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Г.А. Кравчук
Ю.Б. Михальська