Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/15194/21
12 травня 2026 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
в складі головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5
під час судового засідання в залі суду в м. Києві у кримінальному провадженні № 12021100070001376, відомості про яке внесено до ЄРДР 27.07.2021 року стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горлівка, Донецької області, громадянина України, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, перебуває під вартою в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор» (м. Київ, вул. Дегтярівська, 13)
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, -
В провадженні суду перебуває вказане кримінальне провадження.
Захисник ОСОБА_5 заявив усне клопотання про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування клопотання про зміну запобіжного заходу захисник зазначив, що ОСОБА_4 не перебував під вартою під час досудового розслідування, як і під час судового провадження, а стороні обвинувачення 29.07.2021 слідчим суддею взагалі відмовлено в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано до підзахисного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на певний час доби. Звернув увагу, що ухвалу слідчого судді від 29.07.2021р. стороною обвинувачення оскаржено до апеляційного суду. 07.09.2021 Апеляційним судом постановлено ухвалу, якою відмовлено в задоволенні апеляційної скарги з підстав її необґрунтованості.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_4 на стадії досудового розслідування під вартою не перебував, процесуальна поведінка ОСОБА_4 впродовж всього кримінального провадження є зразковою, ОСОБА_4 утримується під вартою понад 2 роки. Щодо ризиків за ст. 177 КПК України, повідомив, що заявлені прокурором ризики щодо можливого переховування є виключно спекулятивними та повністю спростовуються його тривалою позитивною поведінкою з моменту повідомлення про підозру.
Крім того, після допиту свідків, сторона захисту вважає, що суд має достатні підстави вважати, що ризик впливу на свідків зменшується з кожним судовим засіданням. Загальні посилання на тяжкість злочину, згідно з практикою Верховного Суду та ЄСПЛ, самі по собі не можуть виправдовувати тримання під вартою без доказів конкретних і наявних ризиків. Суд також ігнорує критичні сімейні обставини обвинуваченого.
Так, мати підзахисного, ОСОБА_6 , страждає на тяжке захворювання.
Згідно з медичним висновком клініки «Denis» від 07.08.2025 р., у неї виявлено спондилолістез, спінальний стеноз та розрив обох менісків, у зв?язку з чим їй призначено складне хірургічне втручання та визнано тимчасово непрацездатною. ОСОБА_4 є її єдиним близьким родичем.
Враховуючи її непрацездатність та тяжкі діагнози, матері вкрай важко утримувати сина у СІЗО.
Натомість, звільнення ОСОБА_4 з-під варти дозволило б йому працевлаштуватися, самостійно забезпечувати себе та фінансово допомагати матері з оплатою дороговартісних операцій та післяопераційного догляду. Стан здоров?я самого ОСОБА_4 також стрімко погіршується.
Сторона захисту неодноразово надавала суду довідки від ТОВ «ІНТЕРСТОМ», які підтверджують наявність у нього множинного карієсу та потребу в терміновому атиповому видаленні зуба.
Лікарі наголошують на необхідності проведення комп?ютерної томографії, яку неможливо зробити в умовах слідчого ізолятора. Ненадання необхідної медичної допомоги в умовах СІЗО є порушенням Європейської конвенції з прав людини, яка забороняє поводження, що принижує гідність.
ОСОБА_4 має міцні соціальні зв?язки, що підтверджується позитивними характеристиками з місця постійного проживання, а також з усіх місць його навчання. Ці документи доводять, що він є спокійною, дисциплінованою та врівноваженою людиною, яка не становить загрози для суспільства і не має наміру переховуватись. З огляду на викладене, застосування менш суворих запобіжних заходів з покладенням обов?язків, передбачених ст. 194 КПК України, буде абсолютно достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Посилаючись на вищевикладені обставини у своїй сукупності, захисник просив змінити ОСОБА_4 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 .
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав клопотання захисника про зміну запобіжного заходу та просив задовольнити.
Прокурор ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання захисника та обвинуваченого та просив відмовити в його задоволенні. Вказав, що клопотання про зміну ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 безпідставне, також від прокурора надійшло клопотання продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою на 60 днів. Прокурор зазначає, що метою застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, вчинити вплив на свідків (понятих і інших осіб, які приймали участь у проведенні слідчих дій), перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_4 просили відмовити у задоволенні клопотання прокурора, вважають ризики, на які посилається прокурор необґрунтованими.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників кримінального провадження, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч. 1 ст. 201 КПК України обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати клопотання про зміну запобіжного заходу.
Судом встановлено, що відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 19 березня 2026 року обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 17 травня 2026 року включно. Під час продовження запобіжного заходу ухвалою суду від 19 березня 2026 року встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, який згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, офіційно не працевлаштований, не судимий, доказів про перебування в нього на утриманні дітей чи інших осіб не надано. Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд взяв до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій. Станом на дату розгляду клопотання про продовження відповідного запобіжного заходу, застосування інших більш м'яких запобіжних заходів відносно ОСОБА_4 суд вважав недостатнім. Посилання захисника на наявність в обвинуваченого ОСОБА_4 родини, утриманців, постійного місця проживання та позитивних характеристик, не є безумовними підставами для застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вказані обставини не спростовують встановлені судом ризики, не є новими обставинами та вже оцінювалися судом в контексті наявності та рівня ризиків. Долучена до клопотання медична документація на підтвердження стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_4 , не є підставою для призначення йому альтернативного запобіжного заходу.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до п.2.6. Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України 10.02.2012 №239/5/104 (надалі Порядок), особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця. Докази про порушення цього права не надано.
Крім того, відповідно до п.2.8. Порядку, якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.
Щодо посилання захисника обвинуваченого на погіршення його стану здоров'я та в зв'язку із чим виникла необхідність у лікуванні як на підставу звільнення з під-варти, в указаних медичних документах відсутня інформація про те, що обвинувачений не може утримуватися в умовах установи в якій він перебуває.
Іншої медичної документації, актуальної станом на дату подання та розгляду клопотання, суду не надано, досліджені в судовому засіданні матеріали справи такої документації не містять.
Стороною захисту взагалі не наведено у клопотанні аргументів про те, що обставини, які враховані суддею при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, об'єктивно змінилися настільки суттєво, що це обумовлює необхідність зміни запобіжного заходу, як і не додано до клопотання будь-яких підтверджуючих таку зміну обставин документів.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства. Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_4 , враховуючи його тяжкість, суспільну небезпечність, суд вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства. Крім того, ні в клопотанні, ні в ході безпосередньо судового розгляду, не встановлено даних, що більш м'який запобіжний захід зможе запобігти існуючим в провадженні ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Діючий запобіжний захід, з огляду на тяжкість вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність є дієвим, а суд, ухвалою від 19 березня 2026 року продовживши строк тримання під вартою ОСОБА_4 прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
З огляду на викладене, застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання ризикам, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України та не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого на даному етапі розгляду кримінального провадження.
За таких обставин відсутні підстави для зміни обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу, тому суд дійшов висновку, що клопотання захисника ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність обставин, які б давали підстави для зміни обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу, а тому вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Строк тримання під вартою закінчується 17.05.2026 року.
Розглянувши клопотання, заслухавши прокурора, обвинуваченого, захисника, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п.4 ч.2 ст. 183 КПК України до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання в виді позбавлення волі на строк понад 5 років, може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, який згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, офіційно не працевлаштований, не судимий, доказів про перебування в нього на утриманні дітей чи інших осіб не надано.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
На даний час застосування інших більш м'яких запобіжних заходів відносно ОСОБА_4 суд вважає недостатнім.
Виходячи зі змісту ст. 201 КПК України підставою для зміни запобіжного заходу за клопотанням підозрюваного чи захисника є, в тому числі, наявність нових обставин, які не були предметом судового розгляду. Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Згідно з ч. 4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
У пункті 3 частині 5 ст. 182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналізуючи вимоги чинного кримінального процесуального законодавства, що регулює застосування інституту застави, зокрема виключно повноваження суду у вирішенні цього питання при застосуванні даного запобіжного заходу як альтернативи триманню під вартою, обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , його підвищену суспільну небезпеку, майновий стан обвинуваченого, інші дані про його особу, як того вимагають вимоги ч.4 ст.182 КПК України, документи, що надані стороною захисту під час попередніх судових засідань (документи, що підтверджують можливість мешкання в м. Києві, документи про стан здоров'я матері ОСОБА_4 , характеристики) та наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, що частково зменшились за час судового розгляду (допитано всіх свідків сторони обвинувачення), суд приходить до висновку про можливість визначити обвинуваченому заставу, в межах розміру, визначеного законом, у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998 400 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч чотириста) гривень з покладенням у разі внесення застави обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну. Визначаючи розмір застави, суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні.
Розмір застави повинен визначатися виходячи з особи обвинуваченого, його майнового стану, іншими словами, враховувати той факт, чи буде втрата забезпечення у випадку неявки обвинуваченого в суд достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого, щоб не здійснити втечу. Встановити термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, - два місяці з моменту винесення ухвали.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Саме такий розмір застави та зазначені вище обов'язки у разі її внесення, на думку суду, не є непомірними з урахуванням всіх обставин справи, захищеного законного інтересу, тяжкості злочину, що інкримінується обвинуваченому, і забезпечить стимулюючий ефект цього запобіжного заходу, належну процесуальну поведінку обвинуваченого та належний контроль можливих заставодавців під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання обвинуваченим обов'язків.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 197, 201, 331, 369-372 КПК України, суд, -
В усному клопотанні захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу в виді тримання під вартою - задовольнити частково.
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів до 10 липня 2026 року.
Визначити розмір застави у межах 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч чотириста) гривень гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
У разі внесення застави зобов'язати обвинуваченого, після звільнення з-під варти, прибувати за кожною вимогою до суду, протягом дії запобіжного заходу у вигляді застави.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого у разі внесення застави, наступні обов'язки: - прибувати за кожною вимогою до суду; - повідомляти суд про зміну свого місця проживання; - здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, - строком на 2 місяці.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на рахунок ТУ ДСА України у м. Києві, має бути наданий уповноваженій службовій особі ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа ДУ «Київський слідчий ізолятор» негайно має здійснити розпорядження про звільнення обвинуваченого з - під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора, суд.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з - під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з - під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави в більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу
Копію ухвали направити в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Cуддя Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1