Справа №587/4319/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/963/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння, боєприпасів в Україну, рух, переміщення або розміщення ЗСУ чи інших утворених відповідно до ЗУ військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану
Іменем України
07 травня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Суми кримінальне провадження № 587/4319/25 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 21.04.2026, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_8 ,
установила:
У провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 114-2, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
У рамках даного кримінального провадження прокурор ОСОБА_7 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який закінчується, мотивуючи його тим, що раніше заявлені ризики, передбачені п. 1, п. 2, п. 4, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати, а більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку останнього.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 року, продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 19 червня 2026 року включно без визначення розміру застави.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відмовити та застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В обґрунтування своїх вимог, обвинувачений ОСОБА_6 вказує на те, що наведені прокурором ризики не існують, нічим не доведені та не відповідають матеріалам кримінального провадження. Також апелянт зазначає, що має державні відзнаки та нагороди у сфері культури, відмінні та позитивні характеристики, сталі соціальні зв'язки, незадовільний стан здоров'я, що потребує лікування, має необхідність доглядати 84-річну бабусю та 65-річну матір і має на утриманні неповнолітню доньку.
Окрім цього, сторона захисту звертає увагу на те, що органом досудового розслідування в межах даного кримінального провадження вилучено всі технічні засоби (телефон, сім-картки, флешносії, комп'ютер), за допомогою яких, як вважає сторона обвинувачення були вчинені кримінальні правопорушення. Таким чином, докази зібрані стороною обвинувачення є лише в їх розпорядженні. Щодо можливості перешкоджати кримінальному провадженню, то такий ризик не існує і не доведений стороною обвинувачення. Обвинувачений характеризується позитивно, а тому вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення чи продовження його вчинення є необґрунтованим.
Разом з тим, враховуючи незадовільний стан здоров'я обвинуваченого та існування потреби в постійному лікуванні, сторона захисту вважає за можливим обрати останньому запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_8 у судовому засіданні підтримали вимоги поданої апеляційної скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав, що ухвала Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 є законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді - доповідача щодо змісту оскаржуваного рішення та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 , прокурора ОСОБА_7 , перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскаржувану ухвалу про продовження строку тримання під вартою постановлено під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Згідно з частинами 1, 3 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Суд першої інстанції установив, що на даний час у кримінальному провадженні суд ухвалою призначив справу до судового розгляду, ухвалено про повне дослідження доказів по справі, отже завершити розгляд кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою не є можливим. Ризики, передбачені пунктом 1, 2, 4, 5 частини 1 статті 177 КПК України, а саме що обвинувачений може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню, вчиняти інші кримінальні правопорушення, не зменшилися та існують з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність прокурором встановлених ризиків є безпідставними, оскільки ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення обвинуваченим зазначених дій. Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Відповідно до статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів проти основ національної безпеки в період воєнного стану, санкції яких передбачають покарання виключно у виді позбавлення волі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про продовження існування ризику переховування обвинуваченого від суду, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України, який зі спливом часу не втратив свою актуальність та обумовлюється можливістю притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, суворістю покарання, передбаченого за ч. 1 ст. 114-1 КК України у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років та за ч. 3 ст. 114-2 КК України у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років. Окрім цього, необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого набуває особливого значення, оскільки здійснення правосуддя в особливих умовах ускладнюється наявністю певних перешкод, які не існують у мирний час та вимагає від учасників судового розгляду ставитися до виконання своїх обов'язків, та реалізації наданих прав з більшою відповідальністю і зобов'язує суд діяти більш ефективно та організовано.
Ризик можливого знищення, приховування або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення обумовлюється поведінкою обвинуваченого, який, за версією сторони обвинувачення, з метою знищення доказів у даному кримінальному провадженні регулярно та систематично видаляв всі сесії спілкування з невстановленою особою, яка може мати пряме відношення до спецслужб РФ та якій обвинуваченим було передано інформацію про розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, свідчать про усвідомлення обвинуваченим характеру дій, які інкримінуються йому стороною обвинувачення, та про намагання уникнути відповідальності.
Окрім цього, зважаючи на те, що не встановлені всі особи, які причетні до вчиненого кримінального правопорушення, обвинувачений може повідомити останніх про факт виявлення діяльності, яка інкримінується обвинуваченому та обставини, які стали відомі органам досудового розслідування, що у подальшому унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб. Тому існує ризик, що обвинувачений може перешкодити кримінальному провадженню іншим шляхом.
На переконання колегії суддів, ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшився та обумовлюється тим, що кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується ОСОБА_6 вчинені шляхом надання представникам держави, що здійснює збройну агресію проти України інформації, за допомогою месенджерів та всесвітньої мережі «Інтернет», а отже, обвинувачений перебуваючи на волі може продовжити діяльність, яка інкримінується стороною обвинувачення, а тому будь-який інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не виключає можливості останнього користуватись електронними пристроями із доступом до соціальних мереж та месенджерів.
Таким чином, доводи апелянта про відсутність підтвердження існування ризиків, заявлених прокурором, апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини питання про розумність тримання обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі окремо на підставі відповідних фактів та із врахуванням її особливостей. Тривале тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі тільки за наявності чітких ознак існування суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений у статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів проти основ національної безпеки в період воєнного стану, що зумовлює підвищений суспільний інтерес у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого. В даному конкретному випадку суспільний інтерес має більшу вагу над повагою до свободи особи, а тому, і з цих підстав, продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 є виправданим.
Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, перебування на його утриманні матері, бабусі та доньки, само по собі не спростовує висновків суду першої інстанції щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою останнього та не зменшують існування ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, зазначених в оскаржуваній ухвалі. Крім того, ці обставини існували на час вчинення інкримінованих обвинуваченому злочинів, і не стали стримуючим фактором для нього від вчинення злочинних дій спрямованих на заподіяння шкоди суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Колегія суддів зауважує, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, щодо яких існує обґрунтована ймовірність вчинення дій, передбачених ст. 177 КПК України, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою, у зв'язку з чим є неможливим застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Посилання захисника ОСОБА_8 на наявність у обвинуваченого ОСОБА_6 захворювань, які потребують лікування, колегія суддів сприймає критично, оскільки стороною захисту не надано даних на підтвердження неможливості останнього у зв'язку із захворюваннями знаходитися під вартою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сукупність встановлених обставин, а також тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, вказує на необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та виправдовує подальше тримання ОСОБА_6 під вартою.
Судом першої інстанції також належним чином враховано, що на підставі частини 6 статті 176 та частини 4 статті 183 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 114-1, 114-2 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, тобто тримання під вартою, а суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
Отже, за висновком колегії суддів, за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора та продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою без визначення розміру застави, з чим погоджується і колегія суддів, оскільки стороною обвинувачення доведено неможливість застосування стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому на підставі пункту 1 частини 3 статті 407 КПК України судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Керуючись ч. 2 ст. 376, ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,
постановила:
Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 21.04.2026, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4