Справа № 521/15720/25
Номер провадження № 2/521/918/26
12.05.2026 м. Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Роїк Д.Я.,
за участю секретаря судового засідання Каліній П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулось до Хаджибейського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 762273845 від 08.03.2021 року в загальному розмірі 36485 гривень 11 копійок та судові витрати.
На підтвердження факту перерахування відповідачу грошових коштів у кредит в сумі 9200,00 грн. позивачем заявлено клопотання про витребування в Банка-емітента АТ «КБ ПриватБанк» відповідних відомостей.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Роїк Д. Я.
Ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін по справі.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві зазначив, що заявлені вимоги підтримує, розгляд справи просив суд провести за його відсутності, заперечень проти заочного розгляду справи не має.
ОСОБА_1 (надалі за текстом Відповідач) у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Згідно з п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з відповіддю ВОМІРМП ГУ ДМС в Одеській області № 5188/20865 від 18.09.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання відповідача, оскільки останній не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, судом здійснювалось повідомлення останнього шляхом скерування ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу місця проживання відповідача, однак поштове повідомлення було повернуто до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за зазначеною адресою.
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Таким чином, відповідач про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлений належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористався процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомив.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Хаджибейським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 08.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №762273845, за умовами якого кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до договору, кредитодавець перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер грошові кошти у розмірі 9200,00 грн. на банківську карту № НОМЕР_1 відповідача, яку відповідач вказав в заявці при укладанні Кредитного договору. Наведене підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 21.11.2025 р. та випискою по рахунку ОСОБА_1 за період з 08.03.2021 р. по 13.03.2021 р.
Договір укладено дистанційно, в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Також судом встановлено, що 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу №28/1118-01, предметом якого є відступлення права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами. У подальшому укладалися додаткові угоди, в тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу.
Відповідно до Реєстру прав вимоги № 137 від 08.06.2021 р. до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» передані зокрема права грошової вимоги за кредитним договором № 762273845 від 08.03.2021 року укладеним з ОСОБА_1 .
05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу №05/0820-01, предметом якого є відступлення права грошової вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених договором.
ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання Договору факторингу №05/0820-01 підписали Реєстр прав вимоги № 10 від 31.07.2023 року до Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020.
Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог №10 від 31.07.2023 року, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передані зокрема права грошової вимоги за кредитним договором №762273845 від 08.03.2021 року укладеним з ОСОБА_1 .
04.06.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», укладено Договір факторингу №04/06/25-Ю, предметом якого є відступлення права грошової вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за Кредитним договором №762273845 від 08.03.2021 року.
Того ж дня, між сторонами підписано Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 р. Для підтвердження факту передачі грошових коштів ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» позивачем надано Платіжну інструкцію.
У відповідності до поданого до суду розрахунку заборгованості, складеного позивачем вбачається, що у відповідача станом на 04.06.2025 року наявна заборгованість за кредитним договором №762273845 від 08.03.2021 року, у загальному розмірі 36485,11 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту 9199,72 грн.; заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом 27285,39 грн.
Згідно положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди ( ч.1ст.638 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2ст.638 ЦК України).
За правилом ч.1ст.205 ЦК України,правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким,що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч.3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
За змістом частини першої статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. ст.1046,1047 ЦК України,за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1ст. 610 ЦК України,порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 2ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно зі статтею 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Досліджуючи подані до суду докази, судом встановлено, що між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем належним чином укладено Кредитний договір № 762273845 від 08.03.2021 року, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти в сумі 9200,00 грн., які виплачені останному належним чином.
Під час розгляду справи відповідачем не спростовувалось підписання Кредитного договору № 762273845 від 08.03.2021 року.
Отже, наведені обставини підтверджують факт звернення відповідача до ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та отримання ним у позику грошових коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов'язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих главою 71 ЦК України.
Також, судом встановлено, що позивачем належним чином набуто право вимоги на підставі укладеного Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 року за К кредитним договором № 762272845 від 08.03.2021 року укладеним з ОСОБА_1 .
У відповідності до поданого до суду розрахунку заборгованості, складеного позивачем вбачається, що у відповідача станом на 04.06.2025 року наявна заборгованість за кредитним договором №762273845 від 08.03.2021 року, у загальному розмірі 36485,11 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту 9199,72 грн.; заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом 27285,39 грн.
Відповідачем в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано жодних доказів на спростування вищенаведених обставин, зокрема сплату наявної заборгованості за договором, на що посилається позивач, як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши на підтвердження цих обставин належні, допустимі та достовірні докази.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підлягають задоволенню, стягненню з відповідача у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору №762273845 від 08.03.2021 року, грошових коштів у загальному розмірі 36485,11 грн.,
Щодо відшкодування судових витрат.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час пред'явлення позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
З урахуванням задоволення позову, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору підлягає 2422,40 грн.
Також, позивачем заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витратна правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт(наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із п. 2 ч. 3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що 05.06. 2025 року між ТОВ «Юніт Капітал» та АБ «Тараненко та партнери» укладено Договір про надання правничої допомоги №05/06/25-01. Та надано копія Договору про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05.06.2025 р., копія Додаткової угоди №25770526719 до вказаного договору, копія Акту прийому-передачі наданих послуг за вказаним договором, за яким загальна вартість послуг з надання юридичної допомоги складає 7000,00 грн.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.
Приймаючи вищевикладене та встановлені обставини, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, приймаючи встановленість, що надана адвокатом правнича допомога пов'язана з даною справою, повинна була прямо визначена сторонами у договорі, бути підтвердженою, була необхідна для реалізації позивачем своїх прав та захисту інтересів, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, з огляду на малозначність справи, наявні усталені правові позиції за даною категорією справ, ціну позову в сумі 36485,11 грн., визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. є співмірною зі складністю справи, яка розглядалась судом у порядку спрощеного провадження.
Таким чином, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, малозначність справи, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, суд вважає, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у в повному обсязі.
Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного, керуючись ст.10,12,19,81,141,258-260,263-265,274-279, 280-282, 352-354 ЦПК України, ст. 509, 512, 514, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ:43541163, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літ. А, офіс 10) заборгованість за Кредитним договором №762273845 від 08.03.2021 року, у загальному розмірі 36485,11 грн. (тридцять шість тисяч чотириста вісімдесят п'ять гривень 11 копійок), яка складається з: заборгованості по тілу кредиту у сумі 9199,72 грн. (дев'ять тисяч сто дев'яносто дев'ять гривень 72 копійки); заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом 27285,39 грн. (двадцять сім тисяч двісті вісімдесят п'ять гривень 39 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ:43541163, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літ. А, офіс 10) у відшкодування судових витрат 9222,40 грн. (дев'ять тисяч двісті двадцять дві гривні 40 копійок), які складаються з: витрат зі сплати судового збору - 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та витрат на професійну правничу допомогу 7000,00 грн. (сім тисяч гривень).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Роїк Д. Я.