Провадження № 11-сс/803/873/26 Справа № 193/521/26 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
05 травня 2026 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4
за участю прокурора
ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу прокурора на ухвалу слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року про відмову в накладення арешту на майно в кримінальному провадженні №12026041580000062 від 04.04.2026 за ч. 1 ст.382 КК України,
Ухвалою слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року відмовлено в накладення арешту на майно в кримінальному провадженні №12026041580000062 від 04.04.2026 за ч. 1 ст. 382 КК України.
Слідчий суддя мотивує вказане рішення, тим, що зі змісту матеріалів справи не убачається взаємозв'язок між вилученим майном, яке належить на праві власності ОСОБА_6 та розслідуваним кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.1 ст.382 КК України. Відсутні докази на підтвердження значимості транспортного засобу. Слідчим, не доведено існування ризиків, наведених у клопотанні стосовно можливості відчуження, знищення транспортного засобу і наслідки настання таких дій для досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за ст.382 КК України. Також жодних аргументів щодо можливості застосування у подальшому до тимчасового вилученого майна, у разі його арешту, спеціальної конфіскації, слідчий не навів. До клопотання слідчим не долучено документів, які б давали підстави для висновку, що ОСОБА_6 є лише титульним (номінальним) власником вказаного автомобіля, тоді як фактичним власником майна, яке перебуває в його постійному користуванні, є саме ОСОБА_7 ..
На вказане рішення прокурором подана апеляційна скарга, в якій він просить ухвалу слідчого судді скасувати та накласти арешт на транспортний засіб «ЗАЗ-DAEWOO» сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вказує, що відносно ОСОБА_8 неодноразово скеровувались до суду обвинувальні акти щодо вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ст.382 КК України. Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення. Вилучений в ході огляду автомобіль є речовим доказом, оскільки ОСОБА_7 в якості засобу вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, а саме невиконання рішення суду щодо позбавлення особи права керуванням транспортним засобом. Повернення транспортного засобу громадянину ОСОБА_7 створює загрозу вчинення останнім аналогічних правопорушень. Слідчим суддею не надано належної правової оцінки доводам слідчого, викладеним у клопотанні та належним чином не обґрунтовано ухвалу.
Дослідивши матеріали провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, можливої конфіскації майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України (з метою збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, тобто є речовими доказами, а саме матеріальними об'єктами, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170, арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За змістом ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню. Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч. 1 ст. 173 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , транспортний засіб марки «ЗАЗ-DAEWOO» сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить ОСОБА_6 .
На думку колегії суддів, відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя передчасно дійшов висновку, що вилучений автомобіль не відповідає ознакам речового доказу у розумінні ст. 98 КПК України, а саме не є знаряддям вчинення злочину, оскільки невиконання заборони суду щодо керування транспортним засобом можна вчинити лише шляхом керування автомобілем.
Таким чином, колегія суддів вважає, що автомобіль, яким продовжує керувати ОСОБА_7 є знаряддям вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, що подальше перебування у користуванні ОСОБА_7 вказаного автомобілю сприятиме продовженню вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, оскільки, відповідно до пояснень самого ОСОБА_7 той продовжує керувати вказаним автомобілем.
Колегія суддів зазначає, що наведені у клопотанні обставини свідчать не лише про зв'язок вилученого автомобіля з подією кримінального правопорушення, а й про наявність реального ризику того, що у разі не накладення арешту, транспортний засіб може бути знову переданий у користування особі, яка фактично не проходила належного навчання, не отримувала посвідчення водія, вже ігнорувала судове рішення про позбавлення права керування та, незважаючи на неодноразове притягнення до відповідальності, продовжувала користуватися автомобілем.
За таких обставин, на думку колегії суддів, незастосування арешту створює не лише ризик втрати чи відчуження речового доказу, а й ризик його подальшого використання для продовження тієї ж самої протиправної поведінки, що є несумісним із завданнями кримінального провадження та суперечить меті заходів забезпечення, передбачених КПК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора є слушною, яка підлягає задоволенню, а ухвалу слідчого судді слід скасувати з постановленням нової ухвали про накладення арешту.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року про відмову в накладення арешту на майно в кримінальному провадженні №12026041580000062 від 04.04.2026 за ч. 1 ст. 382 КК України, скасувати.
Клопотання слідчого СВ відділення поліції № 9 Криворізького районного управління поліції ГУ НП в Дніпропетровської області про арешт майна у кримінальному провадженні № 12026041580000062 від 04.04.2026 за ч. 1 ст. 382 КК України - транспортний засіб марки «ЗАЗ-DAEWOO» сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебуває у власності ОСОБА_6 - задовольнити та накласти арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді