Справа №522/23071/25-Е
Провадження № 2/522/3993/26
(заочне)
21 квітня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, та аліментів на утримання ОСОБА_1 у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача до досягнення дитиною 3-х років.
В обґрунтування своєї заяви позивач посилається на те, що між сторонами було укладено шлюб від якого сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбних стосунків із відповідачем, донька сторін, за взаємною згодою проживає з матір'ю, батько мешкає окремо. Сторони не дійшли згоди щодо порядку та розміру участі відповідача у матеріальному забезпеченні дитини. Враховуючи спільність обов'язку батьків щодо утримання дитини, позивач просить стягувати з відповідача аліменти, в тому числі на її утримання, як матері, оскільки вона наразі перебуває у декретній відпустці.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року по справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином. Відзив на позов до суду не подавав.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі N 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, за відсутності заперечень позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
В ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 03.06.2021 року між сторонами укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, копія якого міститься в матеріалах справи.
В шлюбі у сторін народилась дитина, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 27 лютого 2024 року, копія якого міститься в матеріалах справи.
ОСОБА_3 фактично проживає разом з матір'ю і перебуває на її утриманні. Даний факт відповідачем не спростовано.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Статтею 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. За заявою того з батьків, з яким проживає дитина, суд виносить рішення про стягнення аліментів з другого з них. Після того, як таке рішення набирає законної сили, у платника виникає зобов'язання перед одержувачем по сплаті сум на утримання дитини в розмірі, встановленому рішенням суду.
За змістом ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
За ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітнього сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Згідно з ст.183 СК України розміру аліментів може стягуватися у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Згідно з ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до повноліття.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. За заявою того з батьків, з яким проживає дитина, суд виносить рішення про стягнення аліментів з другого з них. Після того, як таке рішення набирає законної сили, у платника виникає зобов'язання перед одержувачем по сплаті сум на утримання дитини в розмірі, встановленому рішенням суду.
Частиною 1 статті 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Отже, суд вважає, що аліменти підлягають стягненню з дня звернення позивача до суду з позовом, а саме з 15.10.2025 року.
На даний час малолітня дитина проживає разом з своєю матір'ю, а батько дитини матеріальну допомогу на утримання малолітньої доньки не надає.
Виходячи з матеріалів справи, з огляду на те, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як батька, так і матері, суд вважає обґрунтованим позов, та можливим позов задовольнити, а саме стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15.10.2025 року, та до досягнення дитиною повноліття.
Крім того, позивач просить стягнути аліменти на своє утримання до досягнення ОСОБА_3 трьох років.
Згідно з ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Таким чином, суд вважає, ці вимоги підлягають задоволенню та слід стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на її утримання у розмір 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду і до досягнення ОСОБА_3 трьох років.
Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини (Конвенції), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції).
Статтею 18 Конвенції проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Разом з тим, ст.ст. 158, 159, 165 СК України визначено, що при наявності між батьками спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо, в разі неможливості його врегулювання рішенням органу опіки та піклування, такий спір розглядається судом та саме судове рішення є остаточним у вирішенні цього питання.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, N 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.
За положеннями ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року та рішення «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, заява № 4241/03).
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
За таких обставин, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, а відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, позивача звільнено від сплати судового збору при поданні позовної заяви, а тому на підставі частин першої, шостої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1211,20 грн. за подання позову про стягнення аліментів.
Крім того, відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України суд, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Згідно зі ст.430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ст. 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 180, 182, 183 Сімейного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 273, 273, 280-282,352, 354-355,367, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі (одна четверта) частини всіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 жовтня 2025 року, та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) аліменти на її утримання у розмір 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходів), щомісячно, починаючи з 15 жовтня 2025 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено та підписано 12.05.2026 року.
Суддя