12 травня 2026 року
м. Київ
справа №120/3414/25
адміністративне провадження № К/990/2914/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року (прийняте суддею-доповідачем Сало П.І.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року (ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді: Матохнюка Д.Б., суддів: Граб Л.С., Сторчака В. Ю.),
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, скаржник), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі пункту 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 (далі - Порядок №850);
- зобов'язати відповідача згідно з пунктом 9 Порядку №850 у місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цього Порядку документів прийняти рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відмова Міністерства внутрішніх справ України у призначенні одноразової грошової допомоги є протиправною, оскільки ґрунтується на неправильному застосуванні пункту 4 Порядку № 850, який регулює виключно випадки перегляду вже призначеної допомоги у межах безперервного статусу інвалідності. На переконання позивача, встановлення йому у 2019 році ІІ групи інвалідності має характер первинного, оскільки після спливу строку дії інвалідності, встановленої у 2011 році, він не мав чинного статусу особи з інвалідністю.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року, позов задоволено.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що встановлення позивачу у 2019 році ІІ групи інвалідності за результатами первинного огляду МСЕК є самостійною юридичною підставою для виникнення права на одноразову грошову допомогу, а не наслідком перегляду чи підвищення раніше встановленої інвалідності, оскільки після спливу строку дії інвалідності, визначеної у 2011 році, позивач не мав безперервного статусу особи з інвалідністю. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню механізм, передбачений пунктом 3 Порядку № 850, як до випадку первинного встановлення інвалідності, тоді як положення пункту 4 цього Порядку щодо дворічного строку для виплати різниці у разі підвищення групи інвалідності не підлягають застосуванню через відсутність юридичного зв'язку між інвалідністю, встановленою у 2011 році, та інвалідністю, встановленою у 2019 році.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Міністерство внутрішніх справ України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
6. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пункту 4 Порядку №850, порушили вимоги статей 78, 242 КАС України, а також не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 грудня 2020 року у справі №696/575/17, від 15 січня 2024 року у справі №240/4317/23.
7. Скаржник наголошує, що згідно з пунктом 4 Порядку №850, виплата різниці між сумами допомоги можлива лише у разі встановлення вищої групи інвалідності протягом двох років після первинного встановлення інвалідності.
8. У постанові від 10 грудня 2020 року у справі №696/575/17 Верховний Суд зазначив, що цей строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності незалежно від того, чи відбулося це до, чи після 31 жовтня 2015 року. Оскільки між 2011 роком (первинна група) та 2019 роком (повторна група) минуло понад два роки, право на виплату одноразової грошової допомоги у більшому розмірі відсутнє.
9. Скаржник вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що тривала перерва у статусі особи з інвалідністю (з 2012 по 2019 роки) розриває юридичний зв'язок між медичними оглядами позивача. Крім того, обидві групи інвалідності (ІІІ та ІІ) встановлені за однією причиною - захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
10. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 15 січня 2024 року у справі №240/4317/23, скаржник вказує, що за наявності фактів попередніх обстежень, будь-яке наступне встановлення інвалідності за тим самим захворюванням є повторним оглядом у розумінні законодавства.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
11. Касаційна скарга надійшла до Суду 19 січня 2026 року.
12. Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 120/3414/25, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
13. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2026 року клопотання МВС України про зупинення виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 120/3414/25 задоволено. Зупинено виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 120/3414/25 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
14. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 12 червня 2026 року.
15. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи інших клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
16. Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів зазначає, що копія ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження отримана ОСОБА_1 21 лютого 2026 року згідно відомостей поштового ідентифікатора R067098525588.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
17. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що ОСОБА_1 з 1993 року по 25 листопада 2010 року проходив службу в підрозділах Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області.
18. 25 листопада 2010 року позивача звільнено з посади оперуповноваженого СБНОН Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області в запас Збройних Сил України відповідно до пункту "б" статті 64 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" (через хворобу).
19. 30 травня 2011 року позивачеві встановлено III групу інвалідності строком на 1 рік та визначено втрату 40 відсотків професійної працездатності у зв'язку із захворюванням, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 14 414,40 грн.
20. 05 грудня 2019 року позивачу за наслідками первинного огляду встановлено II групу інвалідності та визначено втрату 40 відсотків професійної працездатності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
21. З метою отримання передбаченої законом одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, 23 липня 2020 року позивач звернувся з відповідною заявою до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області.
22. Листом вих. № 216/22-2020 від 29 жовтня 2020 року вказана ліквідаційна комісія повідомила позивача про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, до якого було долучено лист Міністерства внутрішніх справ України від 15 жовтня 2020 року вих. № 34720/15-2020.
23. Не погоджуючись з наданою відмовою, позивач повторно звернувся до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та до Міністерства внутрішніх справ України із заявою щодо нарахування та виплати належної йому грошової допомоги.
24. 05 серпня 2021 року позивач отримав лист від Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України, яким його повідомлено про те, що встановлення II групи інвалідності (2019 рік) відбулося в період понад два роки від дати встановлення III групи інвалідності (2011 рік), що суперечить вимогам пункту 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівникам міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року.
25. 17 вересня 2021 року позивач отримав лист від ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, у якому йшлося про відсутність підстав для повторного направлення до Міністерства внутрішніх справ України матеріалів для виплати одноразової грошової допомоги, адже листом Міністерства внутрішніх справ України від 05 серпня 2021 року повідомлялося про неможливість виплати такої допомоги.
26. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі №120/15220/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року, Міністерство внутрішніх справ України було зобов'язано після надходження відповідних документів прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні.
27. На виконання зазначеного судового рішення 16 вересня 2024 року МВС України прийняло рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, пославшись на те, що з моменту первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, за яку одноразова грошова допомога була виплачена у 2011 році, до встановлення ІІ групи інвалідності минуло понад два роки.
28. Вважаючи протиправною цю відмову, позивач звернувся до суду.
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
29. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
30. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
31. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
32. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
33. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими з огляду на таке.
34. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
35. Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
36. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
37. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
38. 07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
39. До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі - Закон № 565-XII) та Порядком № 850.
40. Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
41. На виконання вимог зазначеної статті, постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року затверджено Порядок № 850.
42. Відповідно до пункту 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) працівника міліції - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
43. Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
44. Пунктами 7 - 9 Порядку №850 передбачено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
45. Правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень Порядку № 850 сформовані, зокрема у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 822/2161/17, від 20 березня 2018 року у справі № 822/1717/17, від 27 березня 2018 року у справі № 822/2595/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 374/9/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 757/22267/17-а, від 07 вересня 2018 року у справі № 359/1238/17, від 29 жовтня 2018 року у справі № 287/129/17-а, від 13 листопада 2018 року у справі № 822/3331/17, від 30 березня 2020 року у справі № 826/2761/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 802/260/17-а та від 13 травня 2020 року у справі № 810/593/18.
46. Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
47. МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
48. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом, зокрема, в постановах від 30 січня 2018 року у справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року у справах № 808/1866/16 та № 806/845/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 369/13187/17, від 27 березня 2020 року у справі № 804/3064/17, від 30 березня 2020 року у справі № 711/493/17, від 23 червня 2020 року у справі №822/1545/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 809/1608/16, від 27 жовтня 2022 року у справі № 440/4509/19 та від 03 лютого 2023 року у справі № 340/2823/21.
49. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу 30 травня 2011 року встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням служби в органах внутрішніх справ. При цьому 05 грудня 2019 року за результатами огляду МСЕК позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з тієї ж причини. Вважаючи встановлення ІІ групи інвалідності у 2019 році підставою для виникнення нового права на одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 3 Порядку №850, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату такої допомоги. Водночас МВС України відмовило у призначенні одноразової грошової допомоги, пославшись на те, що встановлення ІІ групи інвалідності відбулося понад два роки після первинного встановлення інвалідності у 2011 році, у зв'язку з чим право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі відповідно до пункту 4 Порядку №850 відсутнє.
50. Суди попередніх інстанцій під час вирішення спору дійшли висновку про те, що встановлення позивачу у 2019 році ІІ групи інвалідності є самостійною юридичною підставою для виникнення права на одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 3 Порядку №850, оскільки після закінчення строку дії інвалідності, встановленої у 2011 році, позивач тривалий час не мав статусу особи з інвалідністю, а тому встановлення інвалідності у 2019 році не є повторним оглядом у розумінні пункту 4 цього Порядку.
51. Звертаючись з касаційною скаргою, МВС України вказує на помилковість такого висновку судів попередніх інстанцій та зазначає, що встановлення позивачу у 2019 році ІІ групи інвалідності є повторним її встановленням з тієї самої причини, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 4 Порядку №850, які обмежують право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі дворічним строком з моменту первинного її встановлення.
52. Таким чином, вирішенню у цій справі підлягає питання про те, чи може встановлення позивачу у 2019 році ІІ групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням служби в органах внутрішніх справ, вважатися первинним встановленням інвалідності та самостійною підставою для виникнення нового права на одноразову грошову допомогу, якщо позивачу вже було встановлено у 2011 році ІІІ групу інвалідності з тієї ж підстави строком на один рік, а після закінчення строку її дії мав місце тривалий період відсутності у позивача відповідного статусу.
53. Відповідно до пункту 4 Порядку № 850, якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
54. Аналізуючи зазначене положення Порядку № 850 у сукупності з положеннями Закону № 565-XII, Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 711/1837/18 дійшов такого висновку:
(1) із втратою чинності з 07 листопада 2015 року Законом № 565-XII право на отримання одноразової грошової допомоги за працівниками міліції збереглося відповідно до пункту 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI і здійснюється в порядку та на умовах, визначених Порядком № 850;
(2) Закон № 565-XII, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VIІI, так само як і Закон №580-VIІI не містять положень щодо можливості отримання відповідною категорією осіб одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми;
(3) положення щодо отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням працівникові міліції під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду та міститься виключно у пункті 4 Порядку № 850;
(4) передбачені пунктом 4 Порядку № 850 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності застосовуються починаючи з 31 жовтня 2015 року - з дня набрання чинності вказаним Порядком;
(5) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності незалежно від дати, коли їх встановлено вперше до 31 жовтня 2015 року чи після.
55. Аналогічний висновок застосований Верховним Судом зокрема у постанові від 10 грудня 2020 року у справі №696/575/17, про що правильно вказав скаржник у касаційній скарзі.
56. Крім того, Верховний Суд у постановах від 15 січня 2024 року у справі №240/4317/23 та від 06 травня 2025 року у справі №320/24963/23 зазначив, що за своєю суттю одноразова грошова допомога є одноразовою виплатою, гарантованою державою у зв'язку із встановленням інвалідності працівникові міліції, а процедура перегляду розміру вже призначеної та виплаченої одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням під час повторного огляду вищої групи інвалідності або більшого відсотка втрати працездатності передбачає виплату лише різниці між раніше виплаченою та новою сумою допомоги. При цьому Верховний Суд наголосив, що визначення у такій процедурі строків є важливим елементом правового регулювання відповідних відносин, оскільки строки забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.
57. Наведене нормативне регулювання та сформовані Верховним Судом правові висновки свідчать про те, що законодавство пов'язує можливість отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з фактом первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності та подальшого повторного огляду, за результатами якого особі встановлено вищу групу інвалідності, або більший відсоток втрати працездатності, а не з безперервністю перебування особи у статусі особи з інвалідністю.
58. Суть пункту 4 Порядку № 850 ґрунтується на єдності юридичного факту ушкодження здоров'я. Захворювання, отримане під час проходження служби в органах внутрішніх справ, є одним юридичним фактом - первинним випадком ушкодження здоров'я, що породжує право на одноразову грошову допомогу. Подальші зміни стану здоров'я, що спричинили встановлення вищої групи інвалідності, відображають динаміку того самого порушення здоров'я. При цьому відсутність безперервності статусу особи з інвалідністю не змінює природи самого захворювання, яке залишається першопричиною виплати.
59. Такий підхід узгоджується з правовою природою одноразової грошової допомоги як одноразової соціальної виплати. За своєю суттю ця допомога є одноразовою компенсацією шкоди, заподіяної здоров'ю працівника у зв'язку з проходженням служби, а не систематичним грошовим утриманням, існування якого залежить від безперервності статусу особи з інвалідністю.
Визнання за особою нового самостійного права на одноразову грошову допомогу за тим самим захворюванням означало б можливість отримання такої виплати повторно, що прямо суперечить її правовій природі. Таким чином юридично значущим є не збереження статусу особи з інвалідністю в часі, а факт первинного настання ушкодження здоров'я (інвалідність або відсоток втрати працездатності) та динаміка погіршення стану здоров'я, зафіксована в межах передбаченого законом механізму повторного огляду.
60. Саме тому законодавство розмежовує «первинне встановлення інвалідності» як момент виникнення права на одноразову грошову допомогу та «повторний огляд» як механізм оцінки подальшої динаміки стану здоров'я особи. Термін «повторний огляд» у контексті пункту 4 Порядку №850 визначається наявністю факту попереднього встановлення інвалідності з тієї самої причини та охоплює будь-який подальший огляд особи щодо того самого захворювання або ушкодження здоров'я після первинного встановлення інвалідності незалежно від тривалості проміжку часу між такими оглядами. При цьому зв'язок між первинним та наступним оглядом не переривається фактом закінчення строку дії попереднього рішення МСЕК, оскільки об'єктивна причина інвалідності - захворювання, пов'язане з проходженням служби, - залишається незмінною.
61. Зазначення у довідці МСЕК огляду як «первинного» має значення для цілей медико-експертної процедури, однак саме по собі не є визначальним критерієм для розмежування випадків, передбачених пунктами 3 і 4 Порядку №850. Для такого розмежування вирішальним є встановлення того, чи пов'язане подальше встановлення інвалідності з тим самим захворюванням, пораненням, контузією, травмою, каліцтвом або нещасним випадком, у зв'язку з якими особі вже було встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності. За наявності такого причинного зв'язку відповідний огляд у розумінні пункту 4 Порядку №850 має правове значення повторного огляду незалежно від його формального визначення у документах МСЕК як «первинного».
62. При цьому ні Закон № 565-XII, ні Порядок № 850 не містять положень, відповідно до яких сплив строку, на який особі було встановлено інвалідність, відсутність подальших переоглядів МСЕК або тривала перерва у статусі особи з інвалідністю припиняють юридичний зв'язок між первинно встановленою інвалідністю та подальшим встановленням вищої групи інвалідності з тієї ж підстави. Натомість визначальним для застосування пункту 4 Порядку №850 є збереження юридичного та медичного зв'язку між первинним та повторним встановленням інвалідності, тобто встановлення того, що повторний огляд пов'язаний із тим самим захворюванням або ушкодженням здоров'я, яке вже було підставою для первинного встановлення інвалідності. Саме цей зв'язок - а не адміністративний факт наявності чи відсутності чинного статусу особи з інвалідністю на певну дату - є визначальним для вирішення питання щодо наявності права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі. Відтак будь-яке погіршення стану здоров'я з тієї самої причини, зафіксоване поза межами дворічного строку від первинного встановлення інвалідності, не може бути підставою для виплати допомоги у більшому розмірі незалежно від того, чи була інвалідність безперервною, чи мала місце тривала перерва у її встановленні.
63. Інше тлумачення фактично призводило б до можливості повторного виникнення права на одноразову грошову допомогу щодо одного й того самого захворювання лише у зв'язку з перериванням строку встановленої інвалідності, що суперечило б правовій природі цієї виплати як одноразової соціальної гарантії та нівелювало б обмеження, встановлені пунктом 4 Порядку №850 щодо строків отримання допомоги у більшому розмірі.
64. Дворічний строк, передбачений пунктом 4 Порядку №850, є спеціальним строковим обмеженням для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі. Його застосування не залежить від причин перерви у підтвердженні статусу особи з інвалідністю, а спрямоване на забезпечення правової визначеності у правовідносинах щодо одноразових соціальних виплат.
65. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачу у 2011 році було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням служби в органах внутрішніх справ. У подальшому у 2019 році позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з тієї ж підстави.
66. Отже, оскільки первинне встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності у 2011 році вже було підставою для реалізації права на одноразову грошову допомогу (позивачу вже було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 14414,40 грн), подальше встановлення ІІ групи інвалідності з тієї самої причини не породжує нового самостійного права на допомогу за пунктом 3 Порядку №850, а підлягає оцінці у межах механізму, передбаченого пунктом 4 цього Порядку, а саме можливості отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
67. Колегія суддів також враховує, що після звільнення зі служби у 2010 році позивач не проходив службу в органах внутрішніх справ та не набував нового правового статусу чи нових обставин проходження служби, з якими закон пов'язує виникнення нового самостійного права на одноразову грошову допомогу.
68. За таких обставин сам по собі факт тривалої перерви у перебуванні позивача у статусі особи з інвалідністю не змінює правової природи встановлення ІІ групи інвалідності у 2019 році як повторного встановлення інвалідності після первинного встановлення інвалідності у 2011 році.
69. Не може бути підставою для іншого висновку і зазначення у довідці МСЕК від 05 грудня 2019 року формулювання «первинний огляд», оскільки таке формулювання характеризує процедуру проведення медико-соціального огляду на момент звернення особи до МСЕК та саме по собі не визначає характер спірних правовідносин для цілей застосування пунктів 3 та 4 Порядку №850.
70. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що встановлення позивачу у 2019 році ІІ групи інвалідності є первинним встановленням інвалідності у розумінні пункту 3 Порядку №850 та породжує нове самостійне право на одноразову грошову допомогу.
71. Натомість установлені у справі обставини свідчать про те, що встановлення позивачу у 2019 році ІІ групи інвалідності є повторним встановленням інвалідності з тієї ж причини після первинного встановлення інвалідності у 2011 році, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 4 Порядку №850.
72. Оскільки встановлення позивачу ІІ групи інвалідності відбулося поза межами дворічного строку, визначеного пунктом 4 Порядку №850, підстави для виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі були відсутні. Такий висновок забезпечує правову визначеність у застосуванні законодавства щодо одноразових соціальних виплат та зберігає належний баланс між правом особи на соціальний захист і необхідністю однакового та передбачуваного застосування спеціальних умов призначення такої допомоги.
73. За таких обставин доводи касаційної скарги Міністерства внутрішніх справ України про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 4 Порядку №850, помилкове ототожнення тривалої перерви у статусі особи з інвалідністю з виникненням нового самостійного права на одноразову грошову допомогу, а також неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 10 грудня 2020 року у справі №696/575/17 та від 15 січня 2024 року у справі №240/4317/23, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, а висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
74. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
75. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
76. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга - задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 341, 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді О.П. Стародуб
В.М. Шарапа